Как убивали журналиста Гонгадзе. Постановление суда о пожизненном заключении генерала МВД

Вирок екс-генералу оголошували в одному з найтісніших залів Печерського суду. Попри те, що з зал винесли всі лавки, туди змогла потрапити зранку лише половина журналістів. Олексій Пукач сидів клітці з незворушним обличчям і мовчав. 5 годинний вирок – це фактично зібрані з різних джерел подробиці стеження та вбивства журналіста Гонгадзе.

Зачитування вироку почалося зі справи Олексія Подольського, якого за громадську діяльність Пукач разом з двома міліціонерами у червні 2000 року також вивіз до лісу.

Подольского "упіймали" в центрі Києва, коли він намагався зловити машину, щоб доїхати на Оболонь. В автомобілі його скрутили та били гумовими кийками. Потім вивезли до лісу в Чернігівській області, де поклали на землю, били ногами, всіляко ображали і принижували. Потім один зі спільників Пукача зняв з Подольського ремінь і спробував його душити. Після цього міліціонери залишили його в лісі, і самі повернулися на автомобілі в Київ.

Фактично те, що робили міліціонери з Подольським, вони через кілька місяців повторять з Георгієм Гонгадзе. Але значно жорстокіше, після чого журналісту не вдасться вижити. В епізоді по Подольському суд вперше посилається на те, що Пукач діяв за наказом "особи, справа щодо якої виділена в окреме провадження".

Судячи з того, що ця особа роздавала накази зі службового кабінету на вулиці Богомольця, 10, не важко здогадатися, що йдеться про екс-міністра внутрішніх справ, покійного Юрія Кравченка. Судом встановлено, що у липні 2000 року в приміщенні МВС по вулиці Богомольця 10 в порушення статей 34, 60 Конституції України, статей 1, 5, 10, 11 п.10 закону "Про міліцію"... особа, справа щодо якої виділена в окреме провадження... віддала усний наказ Пукачу здійснювати негласні оперативно розшукові заходи щодо Гонгадзе".

Після того, як Гонгадзе 14 липня звернувся з заявою до Генпрокуратури про незаконне стеження за ним, а інформація набула розголосу, Кравченко дав розпорядження припинити за ним стеження.

Однак після нових публікацій журналіста в "Українській правді" 13 і 14-го серпня в своєму службовому кабінеті Кравченко "усно надав голові Головного управління кримінального пошуку МВС України Пукачу явно злочинний наказ вбити журналіста Гонгадзе для припинення в такий спосіб його журналістської діяльності, спрямованої на створення критичних статей щодо влади".

"Усвідомлюючи явно злочинний наказ... Пукач погодився його виконати", - зачитав суддя Мельник. Як вказано у вироку, 15 вересня Пукач наказав своїм підлеглим Протасову, Костенку та Поповичу (вже засуджені за убивство журналіста 2009 році) та іншим співробітникам продовжити негласне стеження за Гонгадзе.

"15 вересня, не ставлячи їх до відома про злочинний наказ особи, справа щодо якої виділена в окреме провадження, Пукач запропонував Протасову, Костенку та Поповичу затримати Гонгадзе, вивезти його за межі міста, побити, залякати з метою примусити припинити публікувати критичні статті на адресу вищих посадових осіб України", - йдеться у вироку.

Злочинці розробили схему, що Георгія Гонгадзе захоплять, коли він вийде з будинку на бульварі Лесі Українки та стане ловити таксі. Попович мав під'їхати до нього, попросити сісти на заднє сидіння, мотивуючи це тим, що переднє зламане і заблокувати задні двері, щоб журналіст не зміг вискочити. Однак 15 вересня план не вдалося реалізувати, бо Попович не знав журналіста в обличчя, пропустив сигнал, і Гонгадзе спіймав іншу машину.

Але 16 вересня міліціонери втілили свій злочинний намір. В машині Георгію скрутили руки, Пукач бив його гумовим кийком, а на умовляння журналіста відпустити його або дати змогу передати ключі дружині, що чекала його з двома малими доньками, відповіли знущаннями.

На виїзді з Києва, на Одеській трасі, Пукач вийшов з автомобіля "Хюндай соната", і підійшов до іншого міліцейського автомобіля, що їхав трохи позаду. Начальник наружки наказав припинити супровід. Тим часом за Києвом Попович кілька разів змінив номерні знаки на автомобілі "Хюндай соната", щоб унеможливити стеження за ним. Після 23:45 години вони прибули в село Сухоліси, де на подвір'ї тестя Пукача останній взяв мотузку і лопату.

Після цього Гонгадзе вивезли у безлюдне місце біля лісу, за 3 кілометри від села Сухоліси.

Там згадані особи "діючи з особистої зацікавленості та кар'єрних спонукань, не бажаючи ускладнювати стосунки з Пукачем та сподіваючись отримати його прихильність щодо просування по службі, вступили з Пукачем, що не ставив їх до відома, що діє за наказом особи, справу проти якої виділено в окреме провадження, у злочинну змову з розподілом ролей щодо вбивства Гонгадзе".

Попович за вказівкою Пукача викопав яму шириною 70 см та глибиною 1 метр. До цієї ями принесли зв’язаного Гонгадзе та поклали обличчям вниз. Витягли з кишень хустинку і ключі, перевернули. Розуміючи що відбувається, Георгій просив його не вбивати. Замість того Пукач "запхав йому в горло хустинку і став душити руками, а Костенко утримував його за плечі".

Наступні абзаци людям з нормальною нервовою системою краще не читати. Навіть здоровецький чоловік суддя Мельник, оголошуючи свідчення, часто зупинявся в читанні цих рядків і судорожно хапав повітря.

"Оскільки в такий спосіб задушити Гонгадзе не вдалося, Попович, діючи узгоджено з іншими співучасниками злочину, діючи за вказівкою Пукача, витягнув зі штанів Гонгадзе ремінь та передав його в якості знаряддя убивства Пукачу. Зробивши з нього петлю, Пукач накинув її на шию Гонгадзе, вперся коліном в ділянку грудей і силою почав затягувати. В цей час Протасов утримував Гонгадзе за плечі, а Костенко за ноги. Намагаючись уникнути смерті, Гонгадзе набрав у груди повітря. Тоді за вказівкою Пукача...Попович, щоб змусити Гонгадзе видихнути повітря, наніс потерпілому декілька ударів п'ятою у живіт", - читав суддя.

Журналісту зламали щитоподібний хрящ, і він помер. Після цього злочинці, впевнившись у смерті, скинули тіло до ями, дістали каністру з бензином, облили ним тіло, і Пукач його підпалив. Коли полум'я затихло, вони закидали могилу, і накрили її травою. Після цього злочинці поїхали до Києва, викинувши дорогою в різних місцях речі журналіста, та кілька разів змінивши номерні знаки. При цьому вони ще заїхали повечеряти до ресторану і випили пляшку горілки.

Наступного дня Пукач доповів про виконаний злочин Кравченку, а також разом з Поповичем викинув сумку та мобільний журналіста в Дніпро та Русанівський канал. Зникнення Георгія Гонгадзе стало головною подією того часу. Колеги вели активні пошуки. Тому, у жовтні, знову ж таки "діючи за наказом особи, справу щодо якої виділено в окреме провадження", Пукач повернувся на місце злочину, викопав тіло, відітнув голову та перезаховав тіло у Таращанському лісі, де його і знайшли листопаді...

КОММЕНТАРИЙ ДОРОЖНОГО КОНТРОЛЯ:

Данная публикация - это один из примеров того как работает милиция в Украине. "Дорожный контроль", основываясь только на тех фактах, которые добыл в ходе своей работы, с уверенностью говорит - большинство работников украинской милиции - тяжело больные психопаты и садисты.

Читая строки приговора суда по Гонгадзе, где также описывается похищение Подольского, можно вспомнить детали нападения на руководителя и журналиста "Дорожного контроля" Ростислава Шапошникова [2] в марте 2012 года. Нападавшие действовали абсолютно аналогично - похитили Ростислава на улице средь бела дня, вывезли в лес где жестоко избили. Это типичный мусарской почерк. Обычные бандиты так не работают.

Кроме этого, данная публикация актуальна и в свете появившейся информации, что подполковник ГАИ г. Киева Тищенко В.В., руководствуясь мотивом основанным на личной неприязни и злобы, заказал бандитам за 10 000 $ поломать ноги и отрезать язык журналисту "ДК" А.Дзиндзе [3]. Такие издевательства - это также типичный мусарской почерк, и судя по психотипу Тищенко - склонность к агрессии и садизму - такой заказ абсолютно реален.

Те кто постоянно сталкиваются с милицией, прекрасно знают, что их зверства затмевают поступки даже самых жестоких маньяков. В основном в МВД попадают обиженные по жизни людишки, которые пытаются за счет власти реализовать свою ненависть издеваясь над слабыми. Но, без милицейских погон они никто. Потому, увольнение из органов для такого садиста самая страшная трагедия в жизни.

И еще - если заказчики преступления в отношении Ростислава Шапошникова и Андрея Дзиндзи думают, что их никто не разоблачит, то они очень сильно ошибаются. За все свои поступки придется ответить в полном объеме. Власть не вечная и скрывать свои преступления до конца жизни не получится. Так что прежде чем делать такие вещи, лучше подумать над тем, что в итоге придется гнить в яме или за решеткой.