Усі хто не байдужий і може допомогти підтримати 10.06.2013 року о 12 годині збераємось біля книжкового ринку м.Петрівк Їдемо у Нові Петрівці забирати автомобіль автомобіль до сьгодні Тетяні не повернули і морочать голову !!!
з нами буде адвокат відразу будемо намагатись відкрити кримінальне провадження проти міліції яка незаконно забрала автомобіль
тел для контакту 0631006004
Чорна вежа Міжгір’я. День журналіста в аномальній зоні
Кожен рік в День журналіста працівники ЗМІ збираються біля «Міжгір’я». Це стало традицією після того, як в 2010 році новообраний Президент Віктор Янукович на прес-конференції пообіцяв присутнім організувати для них екскурсію резиденцією. Проте, як виявилося обманув.
Сходити в гості до Президента для журналістів це не потреба в жовтих сенсаціях. Причини інші: житель Міжгір’я Віктор Федорович Янукович - Президент. Утримання першої особи країни чимало коштує платникам податків. І громадськість має право контролювати чи не перевищуються в стократ його витрати над доходами.
Для прикладу життя Президента США все як на долоні. Знаменитий Білий Дім оточений лише благеньким кованим парканам, в середину водять екскурсії.
Також особлива цікавість до Міжгір’я виправдана тим фактом, що державна резиденція була приватизована фірмами близькими до Януковича по сумнівних схемах, а також тим, що журналістів є вагомі підстави вважати, що розкішні об’єкти для Президента в його маєтку будуються корупційним коштом.
Отож журналісти в черговий раз намагалися донести свою позицію до Президента, але так і не були почуті. Зате вкотре журналісти стали свідками, як стикається поле демократії в Україні.
Міжгір’я красномовно демонструє справжні наміри і прагнення керівника країни. Ту модель держави, яку будує Віктор Федорович нині можна наочно побачити в селі Нові Петрівці, що має «щастя» межувати з його маєтком. Це, наприклад, розкіш під’їзної дороги до маєтку Януковича і глиняне місиво вуличок у сільських кварталах, що прилягають до Президентського тракту. Це відсутність права проводити мирні зібрання і акції протесту та займатися журналісткою діяльністю. За все це легко опинитися в міліції. Це відсутність права на вільне пересування. Якщо ти мешканець Нових Петрівців і вирішив піти в місцевий ліс, який межує з резиденцією або на берег Київського моря ризикуєш опинитися в буцегарні.
При чому будь-яка особа на території Новопетрівської сільської ради абсолютно безпомічна перед «безпределом», який там влаштовують силові структури . При чому тебе можуть затримати за те, що ти ловив рибу або збирав суниці біля Міжгір’я. Щоправда не має такої статті в Кримінальному кодексі, поки, що не має, тому оформлять це, як порушення громадського порядку, задля з’ясування твоєї підозрілої особи, як дрібне хуліганство або опір міліції.
Рік тому такого жорсткого режиму, ще не було. І поки що «нові правила» розповсюдилися в певному радіусі від Міжгір’я у селі у Нових Петрівцях, але не факт, що вони втримаються в тих межах.
Щоб переконатися в тому, що вищевикладені думки це не просто слова, опишу, як я особисто провела День Журналіста.
Вертольоти на службі у Януковича
Журналістам не пощастило. Була задумка в День Журналіста під Міжгір’ям підняти в повітря іграшковий вертоліт з камерою та познімкувати нові розкоші Президентського буття. Була надія, що при великій кількості журналістів нас не поламають.
Однак, у вертольота автора, який рік тому був привезений з США раптом напередодні здох акумулятор. Запасний вертоліт іншого журналіста раптом відмовився працювати.
А ось у Президента проблем з вертольотом не було. Завдяки йому він повністю проігнорував акцію журналістів. Жодні представники ЗМІ, в жодній кількості під Міжгір’ям для гаранта не клопіт. Йому навіть не довелося розчищати дорогу для свого кортежу. У дев’ятій годині журналісти стали свідками, як сріблястий вертоліт Августа, який платники податків орендують для свого Президента у його ж фірми, пролетів над їх головами. Це Віктор Янукович відбув у аеропорт Бориспіль.
А журналістам залишилося спілкуватися з головою села Нові Петрівці, який співав ту саму пісню, що і рік тому, що і два роки тому. Про те, що акція під Міжгір’ям , на яку подав заявку Артем Соколенко заборонена судом, що вона порушує громадський спокій.
Голові Родіону Старенькому довелося вкотре пояснювати, що журналісти прийшли висвітлити той факт, що Артем Соколенко законослухняний громадянин виконав рішення суду і не з’явився під Міжгір’я.
Голова Новопетрівської сільради просив всіх розійдися, запрошував відсвяткувати День журналіста. В минулому року він пропонував журналістам каравай, нині запрошував в ресторан. І це за кошти сільської громади, яка страждає через відсутність асфальтованих доріг в селі? Журналісти відмовилися, хоча дехто поїхав познімати той «цирк».
А далі журналісти трохи поспілкувалися, сфотографувалися на фоні лави Беркуту, що відгородив ворота «Міжгір’я» від журналістів і роз’їхалися.
Все відбулося майже мирно і спокійно, але силовики таки дали відчути журналістам, хто тут господар, влаштувавши кілька дрібних неприємностей. Такі собі дзвіночки, мовляв, не забувайте журналісти з ким ви граєтесь.
При в’їзді до Міжгір’я ДАЇ зупиняло автівки журналістів та прискіпувалися до того, що пасажири на задньому сидінні не прищеплені ременями безпеки. А Сергія Лещенка з «Української Правди» взагалі намагалися звинуватити в тому, що він…збив своїм авто міліціонера.
Владиславу Пучічу активісту «Демальянсу» з Житомира , який працює журналістом також є що згадати зі святкування Дня Журналіста.
Він розповів автору, як йому напередоні подзвонив представник СБУ цікавився чи їде він до Міжгіря і рекомендував цього не робити. Опісля на будинку Влада з’явилися листівки, де журналіст звинувачувався в розповсюдженні порнографії, вхідні двері його квартири виявилися залиті якимось надміцним клеєм, їх ледь відкоркували, також довелося розбирати замок, він виявився напханим якимось непотрібом.
Пучіч, до речі, не збирався приїжджати, але після поїхав на Київ.
Поїла суниць і опинилася міліції
Після того, як журналісти проїхалися, автор вирішила, якщо вона вже тут в Нових Петрівців, то варто використати можливість і підшукати місце, де можна буде підняти вертоліт з камерою. А позаяк маєток від села відділяє ліс, вирішила пройтися по кромці лісу, підшукати зручні галявинки.
Зі сторони маєтку нині в ліс не зайдеш. Прохід до лісу, куди до речі автор ходила, ще дитиною, нині контролює «Беркут». Місцеві жаліються, що з лісу їх проганяють. Мовляв, це вже не ліс, а «охоронна зона».
Автор не стала сперечатися з «Беркутом», а вирішила підійти до лісу з іншого боку – подалі від Міжгір’я. Поблукала на автомобілі лабіринтом вузеньких вуличок старого села поки не під’їхала до цвинтаря, що межує з лісом за яким знаходиться «Міжгір’я». При чому автор їхала і дивилася, щоб не було хвоста. Його не було. Отож, яким же було моє здивування, коли через 15 хвилин ( я встигла лише відвідати могилу свого дідуся, що похований на тому цвинтарі), моє авто виявилося заблокованим двома автомобілями. Один з них перекрив виїзд з цвинтаря.
Було зрозуміло, що це за мною. І тут піднялося таке обурення в душі: «Що за контроль!!! Мене що тепер в міліцію повезуть за відвідання могили дідуся!». І я подумало, що якщо вже їхати в міліцію, то хоча би я зроблю , те що задумала.
Отож я швидко пішла повз цвинтар до лісу, а далі по кромці лісу, що межував з людськими городами. На городах було повно людей, селяни якраз обгортали картоплю. І тут око автора зловило аномальну деталь - звідусіль по людських городах в сторону автора рухалися об’єкти, які ніяк не вписувалися в пасторальну картинку сільських буднів. Місячи лакованими туфлями жирні чорноземи між кущами картоплі пробиралися чоловіки в …ділових сорочках та брюках.
Автора просто взяла злість: «Отже по кромці лісу я пройти не можу. Повернутися до машини і поїхати додому не через райвідділ я також не можу . А що тоді я можу?» Подумалося, що по-перше для душі, я зможу поганяти цих осіб, що нахабно влаштували на мене травлю по кропиві і хащах Міжгірського лісу, а по-друге, для користі, можна спробувати відвідати одне місце, де начебто з кручі і з дерева проглядається маєток Януковича, щоб сфотографувати те, що мусив поламаний вертоліт.
В густому лісі, коли стрибають сонячні зайчики нерухому людину в чорному важко помітити. Я собі тихенько йшла, по дорозі ласувала суницями, які якраз поспіли в лісі, час від часу спостерігала, як туди сюди за деревами пробігають табунами міліціонери, і що мене особливо тішило люди в у літніх офісних сорочках. Після того, як місцевим фактично заборонили ходити в ліс стежинки тут заросли і тим останні було особливо не солодко. А ще ж комарі. Отож їм не пощастило. Мені в принципі також, з тієї кручі на яку я сподівалася виявилося нічогісінько не видно.
Отож у підсумку в ліс я сходила в Межигірський ліс за суницями. І це було би непогано, якби не подальші події, які не залежали від моєї волі.
Справа в тому, що нормально завершити цей день, я все одно не могла біля мого авто чатували, на всіх вулицях, що межують з лісом також чатували. Отже варто мені було покинути ліс і вийти на сільську дорогу, як мене оточив Беркут.
Бійці були налаштовані вороже, було зрозуміло, що у них наказ мене затримати.
В мене вимагали документи, вони були в авто, до якого я пропонувала пройти представникам міліції.
«Слухайте, хлопці, - казала я їм, -Ви все одно мене знаєте. А також ви знаєте, що я нічого не порушувала, у нас заборонено ходити лісом, або вулицями села Нові Петрівці». Мені заявили, що я підозріла особа і грубо запхали в авто.
Під час цього «запихання», один Беркутівець очевидно промазав по мені і влупив кулаком в автомобіль. Тоді мене звинуватили в тому, що я нанесла тілесні ушкодження представнику Беркуту.
Але тільки уявіть, як можна ушкодити іншій людині кулак до крові не будучі при цьому жертвою удару цього кулака? Тоді вони придумали, що кров, це тому що я вкусила. Чому ж тоді експертиза виявила під кров’ю забій тканин? З логікою проблеми … Сміявся навіть суддя Вишгородського суду. Однак мене таки визнали в опорі міліції, щоправда присудили найлегше покарання у вигляді суду.
Проте на цьому мої пригоди не завершилися. Як виявилося авто моє забрали на штрафплощадку.
При чому хочу звернути увагу, що його забрали з спеціально об лаштованої парковки біля цвинтаря. Мені пояснили, що від «свідомих громадян села Нові Петрівці поступила скарга на «безхозне» авто», яке до речі простояло лише півдня.
Коли я добралася на штраф площадку виявилося у авто порізана шина. Ще одна дрібна помста, так би мовити подарунок на День Журналіста. Дикість якась!
Звичайно, в цій історії можна робити так би мовити поправку на мою особу. Так, я м’яко кажучи не бажана поблизу Міжгір’я і до мене існує особливе ставлення. Проте це зовсім не означає, що моя пригода у день журналіста це виняток в нашій «правовій» країні і в особливо «правових» Нових Петрівцях.
Просто на моїй особі правила феодального устрою запровадженого в Нових Петрівцях, де в Міжгір’ї сидить цар, а за всі хто за парканом холопи, яскравіше проявилися.
По-нормальному, боїтесь мене – організується краще патрулювання периметру навколо паркану. Це адекватні міри. Навіщо влаштовувати репресії? Я мала повне право перебувати в лісі, який належить сільській громаді, а не приватизований фірмами близькими до «Міжгір’я». Я мала право припаркувати авто біля цвинтаря, де похований мій дідусь.
Однак як виявилося у осіб, що викликають напади параної у Віктора Федоровича не має прав на території Новопетрівської сільської ради. І страшно подумати, що буде завтра, коли аномальна зона Міжгір’я, де відбувається повний розпад демократичних цінностей розростеться на всю країну? Як жити в такій державі? Про це треба думати вже сьогодні. Адже нині чиниться повний безпредел в Нових Петрівцях по відношенню до осіб, які потрапили в чорний списочок охорони Президента, або в Броварах стосовно людей «неугодних» масажисту прем’єра. А завтра може стати чверть країни таких неугодних, яких будуть репресувати кухарки президента або голови сільрад і міст, не обрані, а призначені його сином.
Вход
FAQ
Поиск
