Ребята,
подал в суд иск, текст которого привожу ниже, но вот сегодня получил от судьи повестку в которой, судья зазначил что не выполненны некоторые требования, а именно: _позивач звернувся з позовом до інспектора та не зазначив в якому процесуальному порядку треба розглядати його заяву - за вимогами КАС України чи ЦПК України (треба чітко зазначити норми законодавства, яке передбачає задовольнення його позовних вимог)
а вот и сам текст позова:
До Комсомольского районного суду м. Херсон, вул. Маяковського 6/29, 73000
ПОЗИВАЧ- ХХХХХХХХХХХХХ ВІДПОВІДАЧ- ІДПС БДПС УДАЇ Романенко Віталій Вітальович, м. Херсон, Сенявіна Адмірала просп.,128, 73034
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення ХХХХХХХХХХХХХ за порушення Правил дорожнього руху України та про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення
Постановою Інспектора ДПС сержанта Романенко В. В. (далі інспектора ДПС) від ХХХХХХХХХХХХХХХ мене притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП за порушення пункту 16.2. Правил дорожнього руху (далі ПДД), яке на думку вказаного вище працівника ДАІ, я вчинив у м. Херсон по вул.Кулика на перехресті з вул. Миру. Я вважаю, що при винесенні постанови про адміністративне правопорушення Відповідачем, в особі Інспектора ДПС Романенко В. В. були допущені значні порушення процесуального закону й невірне тлумачення вимог Правил дорожнього руху, з таких підстав: ((вважаю вказану постанову незаконною, винесеною з істотним порушенням закону та моїх прав)). Згідно п. 16.2 ПДР На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку. Але Інспектор ДПС Романенко В. В. при розгляді справи не прийняв до уваги, що словосполучення «дати дорогу» є терміном, суть якого роз'яснює п. 1.10 -- дати дорогу - вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість. Зокрема, згідно цьому пункту ПДР, вимога «дати дорогу» вважається виконаною, коли учасникі дорожнього руху, які мають перевагу, не були змушени змінити напрямок руху або швидкість. Я з інспектором ДАІ не погодився i намагався пояснити інспектору фактичні обставини подій, яки були такими: що почав рух на перехресті на зелене світло, виконуючи поворот праворуч на дозволяючий сигнал світлофора, у напрямку від вулиці Миру на вулицю Кулика. На регульованому пішохідному переході зменшив швидкість та переконавшись, що пішоходи, яким може бути створена загроза або небезпека, на проізної частині дороги, та сусідній смуги до той по котрій я рухався, були відсутні, продовжив рух. Згідно 10.5 ПДР я рухався по вулиці Кулика ближче до правого краю проїзної частини дороги, котра мала по дві смуги для руху у кожному напрямку і розділених подвійною суцільною лінією розмітки 1.3. У той момент, коли я проїзжав повз пішохідний перехід, з лівої (протилежній) від мене сторони дороги, пішохід вийшов на проїзну частину. В даному випадку при проїзді пішохідного переходу пішохід знаходився на абсолютно іншій смузі руху, за три смуги руху від мене, переходив її спокійно, не був змушений змінювати ані швидкість, ані напрямок руху, небезпеки наїзду на нього не існувало, уникати наїзду він не був змушений. Враховуючи визначення перешкоди та небезпеки для руху, дані у п.1.10 ПДР, слід вважати, що у даному випадку ніякої небезпеки для пішоходів або перешкоди для них не створювалося, боковий інтервал також був безпечний. За таких умов обов’язку дати дорогу не існувало, оскільки не було пішоходів, відповідних ознакам, переліченим у п.16.2 ПДР, а отже, не було умов для застосування даного пункту. Все це я намагався пояснити інспектору, Однак, мої пояснення с посиланням на п. 1.10 ПДР Інспектором ДПС Романенко В. В. не були прийняті до уваги. Я також запропонував зупинити пішохода, якому я нібито «не дав дорогу», але інспектор відмовився . Слід вказати на те, що протокол у справі про адміністративне правопорушення та постанова не відповідають вимогам ст. ст.251, 256, 280 КУпАП України. Це випливає з самого складу зазначеного правопорушення та обсягу доказів, які наявні у протоколі та постанові. Так, у протоколі та постанові також відсутні відомості про особу, якій я нібито не надав перевагу у русі на пішохідному переході, яка, згідно ст. 269 КУпАП є потерпілою у даній справі. У відповідності до ст.256 КУпАП дані цих осіб є відомостями, які мають обов’язково, при наявності свідків та потерпілих, зазначатися у протоколі. (Сам характер порушення ПДР, про яке йде мова, говорить про неможливість його вчинення без потерпілих та свідків). У відповідності до ст.251 КУпАП, пояснення цих осіб є доказами по справі. Відсутність у справі не тільки пояснень, але й даних потерпілих та свідків грубо протирічить ст.256 КУпАП та призводить до відсутності у справі передбачених законом доказів. За таких умов говорити і про доведеність правопорушення не можна. Мою пропозицію опитати свідків, що перебували на тротуарі в момент мого проїзду, інспектором ДПС Романенко В.В. було відкинуто, також він відмовився внести їхні прізвища, як свідків, до протоколу. КУпАП України прямо вимагає фіксації даних та пояснень свідків, як будь-яких осіб, про яких є дані, що їм відомі обставини, які підлягають встановленню по даній справі. Окрім самого грубого порушення процесуального законодавства, зазначене говорить ще й про упередженість до мене співробітника ДАІ. Інспектор ДПС БДПС Романенко В.В. зупинивши мій автомобіль о 9год. 02 хв., протокол про адміністративне правопорушення почав складати о 9 год 05 хв, а вже о 9год.14 хв. виніс Постанову про адміністративне правопорушення, про що вказано у протоколі. Тобто, інспектор відверто знехтував своїм обов’язком повністю до докладно вивчити матеріали справи (ст.272 КУпАП). Окрім самого грубого порушення процесуального законодавства, зазначене говорить ще й про упередженість до мене співробітника ДАІ, який склав протокол та виніс постанову майже одночасно. Коли мені були роз’яснені мої права, передбачені ст. 268 КУпАП, і про що я розписався у протоколі, я заявив Інспектору клопотання про надання мені можливості скористатися правовою допомогою адвоката, право на що мені гарантоване ст. 268 КУпАП та ст. 59 Конституції України. Таке клопотання я заявив у зв’язку з тим, що Інспектор ДПС після складання протоколу почав складати постанову про накладення на мене адміністративного стягнення без розгляду справи. Але я отримав відмову інспектора ДПС прийняти це клопотання. Інспектор ДПС повідомив мене в тому, що цього права я в даному випадку не маю. Про неможливість реалізувати своє право, я засвідчив у протоколі. Згідно п.5 ст.278 та 279 КУпАП, при підготовці справи до розгляду та під час розгляду справи особа, яка уповноважена розглядати справу та виносити постанову, повинна вирішити клопотання особи, яка притягується до відповідальності, дослідити докази. Аналогічні зобов’язання на Інспектора ДПС БДПС покладені згідно п. 2.11.5 та 2.12 Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 26.02.2009 р. №77 (далі – Інструкція). У постанові не вказані мої заперечення та їх оцінка інспектором ДАІ, не досліджені та не оцінені пояснення свідка, про допит якого я наполягав. Більше того, моє право давати пояснення (ст. 268 КУпАП) фактично не було реалізовано при розгляді справи: поки я записував до протоколу свої пояснення, Інспектор ДПС встиг скласти постанову в справі адміністративного правопорушення й визначити в даному випадку міру покарання. У такий спосіб «розгляд справи» звелося до складання постанови. Не були виконані вимоги ст. 280 КУпАП по розгляду всіх обставин справи, зігнорований п. 1.10 ПДР, що визначає ключовий у цьому випадку термін «дати дорогу». Своїми діями інспектор також грубо порушує п.1.6 розпорядження МВС Україні №466 від 21.05.2009 року виключити випадки складання відносно водіїв транспортних засобів адміністративних протоколів без доведення їхньої вини чи достатніх доказів допущення ними порушень ПДР. У протоколі про адміністративне правопорушення Інспектор ДПС зазначив, що мається відеофіксація, і «порушення» зафіксував за допомогою звичайного побутового фотоапарата який тримав у руках. Таким чином, Інспектор ДПС використав побутову фотокамеру в якості автоматичного засобу відеофіксації, що заборонене чинним законодавством. Інспектор ДПС, посилаючись на статтю 11 Закону України «Про міліцію», обґрунтовуючи правомірність своїх дій при застосуванні побутової фотокамери, як засобу збирання доказу, проігнорував норми Конституції України та КПК України в частині того, що всякі докази, зібрані з порушенням норм закону не мають доказової сили. Рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010р. №23-рп/2010 визнано неконституційними статтю 14-1, частину шосту статті 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Конституційний Суд України, який за Конституцією України є єдиним органом, що має право визначати законність правової норми, визнав застосування цих статей для збору доказів незаконним. Рішення Конституційного Суду мають силу прямої дії і підлягають беззаперечному виконанню. Відповідно до Наказу МВС України №33 від 01.03.2010 року --- побутови фотокамера чи відеокамера не входять до списку приладів, які дозволені для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху. Відповідно до вимог розділу 20 наказу МВС України від 27.03.2009 №111, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2009 року за №576/16592, згідно з яким працівникам Державтоінспекції МВС забороняється застосування технічних засобів і приладів, які не сертифіковані в Україні та які не пройшли метрологічної повірки або мають свідоцтво про повірку, термін дії якого минув. Також хочу зазначить, що ця відеофіксація не досліджувалася при накладенні на мене стягнення, що свідчить про необ’єктивність та неповноту розгляду справи. Я стверджую, що фактичну справу ніхто не розглядав. У протоколі не вказано назву, модель серійний номер технічного запису, на який зі слів інспектора ДПС, здійснювалася відеофіксація. Документів на фотокамеру Інспектор ДПС відмовився показати. Сертифікат та документ про повірку фотокамери у Інспектора ДПС також були відсутні. Таким чином, застосування такої фотокамери Інспектором ДПС, було неправомірним. Відповідно до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях та усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Враховуючи те, що я не вчинив правопорушення, про яке йдеться в оскаржуваній постанові, та постанова не відповідає вимогам закону, а також єдиний «доказ», зазначений у протоколі і яким керувався Інспектор ДАІ є незаконним та був здобутий з порушенням ст.62 Конституції України та Наказу МВС України №111 від 27.03.2009р., то така постанова має бути скасована. На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 62 Конституції України, ст. ст. 287, 288, 289 КУпАП, ст. 6, 7, 9, 104 КАСУ прошу: Скасувати постанову Інспектора ДПС БДПС Романенко В.В. від 12.04.2011 р. серії ХХХХХХХХХ та провадження у справі закрити у зв’язку з відсутністю у моїх діях складу адміністративного правопорушення. Додатки: 1.Копія Позивної Заяви на 6 арк. 2.Копія паспорта позивача (Копія для суду та копія для відповідача) 3.ХХХХХХХХХХХХХХХ (Копія для суду та копія для відповідача) 4.ХХХХХХХХХХХХХХХ (Копія для суду та копія для відповідача)
Заява подається до суду за місцем проживання відповідно до ч.2 ст.19 Кодекса адмністративного судочинства України та Постанови Пленуму Вищого Адміністративного Суду України від 6 березня 2008 року. Відповідно до ст.. 288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита
ХХХХХХХХХХХХ ____________________________
Что мне нужно изменить? Или дописать? Дали пять дней на исправление недостатков.
С уважением Владимир
|