Сообщение, не относящиеся к теме

Начальнику відділу ДАІ міста Одеса

Пану Кузнєцову В.В.

Адреса: 65110, вул. Розкидайлівська, 67а


____________________________________________________

(прізвище, ім’я, по-батькові заявника)

Адреса: _____________________________

Телефон:____________________________


Інформаційний запит
26.07.2011 інспектор Фурман Юрій Анатолійович ОД 0144, при спілкуванні зі мною, сказав що побутова відеокамера Panasonic, за допомогою якої він вів нагляд за дорожнім рухом, міститься у 33-м наказі МВС від 01.03.2010 р
Відповідно до ст.20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.
Статтею 19 Конституції України встановлено обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Стаття 5 Закону України «Про міліцію» встановлює, що «міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом.» У відповідності до ст.4 цього закону "правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України...»
Частиною 6 статті 7 Закону України «Про міліцію» визначено, що у своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України. Права і обов’язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону. Отже, накази, видані Міністерством внутрішніх справ України є обов’язковими для виконання працівниками міліції.
Відповідно до п.12 ст.10 Закону України «Про міліцію» міліція відповідно до своїх завдань зобов’язана забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил та нормативів у цій сфері, п.21 ст.11 зазначеного закону надає їм право використовувати передбачені нормативно-правовими актами технічні засоби, в тому числі засоби фото- і відеоспостереження, для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху.
Застосування при фіксуванні порушень правил дорожнього руху фото- чи відеокамер будь яких фірм виробників, не передбачено діючим законодавством та є порушенням чинних нормативно-правових актів.
1. Перелік технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху затверджено наказом Міністрерства внутрішніх справ від 01.03.2010 р. №33, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.03.2010 р. за №262/17557. Ним передбачено використання лише трьох видів спеціальних автоматичних засобів, які працюють в автоматичному режимі, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису: ВИЗИР, АРЕНА, TruCAM.
Фото- та відеокамери будь яких фірм виробників, у зазначеному переліку відсутні.
2. Завдання та функції працівників підпрозділів ДПС ДАІ МВС визначаються Інструкцією з питань діяльності підрозділів дорожно-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затвердженої наказом Міністрерства внутрішніх справ від 27.03.2009 р. №111, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.04.209 р. за №576/16592. Підпунктом 12.3.4 цієї інструкції №111 з метою фіксації порушення передбачено застосування такого тактичного засобу як використання працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, які мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Застосування працюючих саме в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, які мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису передбачає також п.12.7 Інструкції №111.
3. Крім того, порядок застосування спеціальних технічних засобів та приладів встановлено п.19 Інструкції №111:
- п.19.1. - Технічні засоби для визначення швидкості руху, фіксації порушень правил, норм та стандартів у сфері безпеки дорожнього руху, прилади для виявлення підробок у документах застосовуються згідно з інструкціями та методичними рекомендаціями про порядок їх використання;
- п.19.2. - Забороняється застосування технічних засобів та приладів, які не сертифіковані, не сертифіковані в Україні та які не пройшли метрологічної повірки або мають свідоцтво про таку повірку, термін дії якого минув, а також передавати такі прилади для користування безпосередньо на маршруті патрулювання без здійснення контролю командиром підрозділу результатів роботи приладу за зміну.
Заборона використовувати під час несення служби технічні засоби та прилади, які не сертифіковані в Україні та не пройшли повірку або мають свідоцтво про повірку, термін дії якого минув, міститься також у п.17.10. Інструкції №111.
При чому Інструкція №111 не зазначає, що зазначена заборона діє лише для окремого виду (особливого призначення) технічних засобів, наприклад, для вимірювання показників швидкості тощо.
Таким чином, використання працівниками ДАЇ МВС України Фото- та відеокамер будь яких фірм при здійсненні своїх службових повноважень під час несення служби,та фіксування цими засобами порушеннь ПРАВИЛ ДОРОЖНЬОГО РУХУ - є порушенням чинних нормативно-правових актів,ПЕРЕВИЩЕННЯМ ВЛАДИ ТА СЛУЖБОВИХ ПОВНОВАЖЕННЬ.


Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Стаття 6 Закону України «Про інформацію» зазначає, що право на інформацію забезпечується зокрема: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
Згідно ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Керуючись ст. ст. 6, 9 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 5,19 Закону України «Про доступ до публічної інформації», прошу письмово надати відповідь на такі питання:
1.Чи дозволяється працівникам МВС ДАЇ України ВИКОРИСТОВУВАТИ в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху ФОТО –ВІДЕОКАМЕРИ РІЗНИХ ФІРМ ВИРОБНИКІВ –які відсутні в переліку наказу Міністрерства внутрішніх справ від 01.03.2010 р. №33, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 30.03.2010 р. за №262/17557..?
2.Чи дозволяється працівникам МВС ДАЇ України ВИКОРИСТОВУВАТИ в підрозділах Державтоінспекції –мобільні телефони - РІЗНИХ ФІРМ ВИРОБНИКІВ –з функціями фіто-відеозапису, для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху ?
3. Чи дозволяється працівникам МВС ДАЇ України ВИКОРИСТОВУВАТИ спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації,а саме відеокамери у вигляді брелків,з функціями фото-відео запису?
4.4. Чи дозволено при розгляді справ про адміністративні правопорушення в підрозділах Державтоінспекції МВС використовувати докази у вигляді фото- відео-матеріалів, отриманих з технічних засобів, які не мають сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку?
Згідно з ст.7 ЗУ "Про міліцію", державна автомобільна інспекція входить до структури Міністерства внутрішніх справ, відтак МВС є розпорядником запитуваною мною інформацією, тому прошу не перенаправляти мій інфозапит до ДАІ МВС України , а розглянути та надати відповідь безпосередньо.


Дата підпис

Сообщение, не относящиеся к теме

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ
ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА СПОЖИВЧОЇ ПОЛІТИКИ

Н А К А З

01.02.2005 N 28

Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
4 травня 2005 р.
за N 466/10746


Про затвердження Переліку продукції, що підлягає
обов'язковій сертифікації в Україні

|4.6. |32.30.33 |ГОСТ 12.2.006-87 |ГОСТ 12.2.006-87 |8521 |
|Відеомагнітофони і| |(МЭК 65-85) |(МЭК 65-85) | |
|апаратура для | | | | |
|відеозапису та | | | | |
|відтворення | | | | |



Таким чином, якщо в техзасобі для виявлення та фіксування порушень ПДР накопичуется та зберігаеться информація, зазначена у ч3 ст. 8 ЗУ про захист (є власністю держави) , то цого використання буде відповідати законодавству в сфері захисту информації у разі наявності єкспертного висновку або сертифіката відповідності.


N 390/2011, 06.04.2011, Указ, Про Положення про Державну службу України з питань захисту персональних даних, Президент України



Законом встановлено заборону збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України „Про інформацію" та статті 12 Закону України „Про прокуратуру" від 30 жовтня 1997 року № 5-зп (справа К.Г. Устименка № 18/203-97) частину четверту статті 23 Закону України "Про інформацію" треба розуміти так, що забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини. До конфіденційної інформації, зокрема, належать свідчення про особу (освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані).

Крім того, суспільні відносини щодо збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу регулюються Законами України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" та "Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів", Указами Президента України від 11 січня 2002 року № 12 "Про заходи щодо реєстрації фізичних осіб" та від 10 березня 2005 року № 457 "Про внесення змін до Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України", Постановою Верховної Ради України „Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження" від 26 червня 1992 року № 2503-XII, постановами Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 року № 1182 „Питання паспортизації громадян", від 6 листопада 1997 року № 1232 „Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів", від 4 червня 1998 року № 794 "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування", від 15 березня 2006 року № 327 "Про створення Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування" тощо.


Відповідно до наведеної Конвенції № 108 персональні дані – будь-яка інформація про фізичну особу, що ідентифікована або може бути ідентифікованими [3]. Необхідно підкреслити, що зазначена Конвенція вважається першим міжнародним документом про взаємні права та обов’язки, що містить загальноєвропейські норми (стандарти), що створюють умови регулювання суспільних відносин у сфері захисту персональних даних. Норми Конвенції є імперативними, тобто такими, від яких країни, які до неї приєднались, не можуть відступати. Відповідно до положень цієї Конвенції приведення національного законодавства у відповідність до її положень повинно відбуватися не пізніше вступу в дію Конвенції на території відповідної країни. Країни, що підписали зазначений документ, мають керуватися ним при розгляді всіх питань, пов’язаних із захистом персональних даних, які обробляються або не обробляються в автоматизованих системах різного призначення.

Так, згідно зі статтею 1 цієї Конвенції її метою є забезпечення на території кожної Сторони для кожної особи незалежно від її національності або помешкання поважання її прав і основних свобод, зокрема її права на недоторканність особистого життя, стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру, що її стосуються.

Будь-яка особа має природне, виключне право власності на відомості про неї. Це означає, що може володіти, користуватися та розпоряджатися відомостями про себе, як вважає за потрібне, з урахуванням чинного законодавства та норм суспільної моралі. Одночасно вона має право забороняти іншим суб’єктам використовувати свої персональні дані, за винятком виключень, встановлених законом [7, 64].




З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про захист інформації
в інформаційно-телекомунікаційних системах

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 31, ст.286 )

{ Вводиться в дію Постановою ВР N 81/94-ВР від 05.07.94,
ВВР, 1994, N 31, ст.287 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004, ВВР, 2004, N 32, ст.394 }

{ В редакції Закону
N 2594-IV ( 2594-15 ) від 31.05.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.347 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 879-VI ( 879-17 ) від 15.01.2009, ВВР, 2009, N 24, ст.296
N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009, ВВР, 2009, N 32-33, ст.485 }

Стаття 9. Забезпечення захисту інформації в системі

Відповідальність за забезпечення захисту інформації в системі
покладається на власника системи.

Власник системи, в якій обробляється інформація, яка є
власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога
щодо захисту якої встановлена законом, утворює службу захисту
інформації або призначає осіб, на яких покладається забезпечення
захисту інформації та контролю за ним.

Про спроби та/або факти несанкціонованих дій у системі щодо
інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим
доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, власник
системи повідомляє відповідно спеціально уповноважений центральний
орган виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку
та захисту інформації або підпорядкований йому регіональний орган.
{ Частина третя статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 879-VI ( 879-17 ) від 15.01.2009 }

Стаття 12. Міжнародні договори

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, визначено інші правила, ніж ті, що
передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного
договору.