прочитать в п.1.10 шотакое "уступить дорогу"))
Цитата:
Я вважаю вказану постанову незаконною, винесеною з істотним порушенням закону та моїх прав.
24.02.2011 року близько 12.25 год. я рухався на автомобілі ВАЗ- по пр. Гагаріна у м. Кривому Розі. Відповідач зупинив мене на пр. Гагаріна, навпроти будинку 70, о 15 год. 27 хв. і повідомив мені, що я, проїжджаючи по пішохідному переходу не уступив дорогу пішоходу. Я з інспектором ДАІ не погодився, і пояснив йому, що під’їжаючи до переходу знизив швидкість, та, зважаючи на те що пішоходів, яким я міг створити перешкоду або небезпеку немає, та поновив рух. У момент коли я почав рух через пішохідний перехід, на пішохідному переході був один пішохід, який тільки почав переходити дорогу на зустрічній смузі. Між тим, п.18.1 ПДР зобов’язує водія «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека». В даному випадку при проїзді пішохідного переходу пішохід знаходився на абсолютно іншій стороні проїзної частини, за 2 смуги руху від мене, переходив її спокійно, не був змушений змінювати ані швидкість, ані напрямок руху, небезпеки наїзду на нього не існувало, уникати наїзду він не був змушений. Враховуючи визначення перешкоди та небезпеки для руху, дані у п.1.10 ПДР: «дати дорогу - вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість», слід вважати, що у даному випадку ніякої небезпеки для пішоходів або перешкоди для них не створювалося, швидкість та напрямок руху вони не змінювали. Боковий інтервал до пішохода також був безпечний. За таких умов обов’язок дати дорогу був виконаний, оскільки не було пішоходів, яким треба було надавати перевагу у русі згідно п.1.10 ПДР, а отже, не було умов для застосування покарання за порушення пункту 18.1 ПДР щодо мене. Все це я намагався пояснити інспектору, також намагався зупинити вказаного пішохода, але інспектор не дав мені можливості це зробити, та відмовився зупинити його сам, щоб опитати, чи було створено йому перешкоду.
Незважаючи на це, інспектор о 12.30 24.02.2011 року, не маючи достовірних даних про порушення мною Правил дорожнього руху, почав складати протокол АЕ1 №332967 про адміністративне правопорушення. Мені не були роз’яснені мої права, передбачені ст.268 КУпАП, та ст.63 Конституції України. Одночасно, одразу ж з протоколом, ще не взявши з мене письмових пояснень, без розгляду справи інспектор о 12.30 24.02.2011 року виносить постанову в справі про адміністративне правопорушення АЕ1 №252821, якою накладає на мене штраф за порушення ч.1 ст.122 КУпАП у розмірі 255 гривень на користь держави.
Слід вказати на те, що протокол про адміністративне правопорушення та постанова в справі не відповідають вимогам ст.ст. 251, 256, 280 КУпАП України. Це випливає з самого складу зазначеного правопорушення та обсягу доказів, які наявні у справі. Так, у протоколі та постанові немає даних пішохода, якому нібито було створено перешкоду та небезпеку. Між тим, у відповідності до ст.269 КУпАП така особа є потерпілим по справі, або, принаймні, у відповідності до ст.272 КУпАП є свідком. У відповідності до ст.256 КУпАП дані цих осіб є відомостями, які мають обов’язково зазначатися у протоколі. (Сам характер порушення ПДР, про яке йде мова, говорить про неможливість його вчинення без потерпілих). У відповідності до ст.251 КУпАП, пояснення цих осіб є доказами по справі. Відсутність у справі не тільки пояснень, але й даних потерпілих грубо суперечить ст.256 КУпАП та призводить до відсутності у справі передбачених законом доказів. За таких умов говорити і про доведеність правопорушення не можна.
Згідно ст.279 КУпАП, під час розгляду справи особа, яка уповноважена розглядати справу та виносити постанову, повинна дослідити докази.
Аналогічні зобов’язання на інспектора ДАІ покладені згідно п. 2.11.5 та 2.12 Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 26.02.2009 р. №77 (далі – Інструкція).
У порушення ст.280 КУпАП та вимог відомчої Інструкції МВС №77, відповідач не з‘ясував чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а обов’язок дослідити всі обставини у справі, дослідити усі докази, до яких належать і пояснення свідка згідно ст.272 КУпАП, покладено на інспектора ДАІ згідно ст. 279 КУпАП та п. 2.12 Інструкції.
У постанові не вказані докази, які інспектор дослідив при накладенні на мене стягнення та на підставі яких визнав мене винним у вчиненні правопорушення. Питання наявності у моїх діях вини взагалі не розглянуто і про його вирішення не вказано у постанові. У постанові не вказані мої заперечення та їх оцінка інспектором ДАІ , не досліджені та не оцінені пояснення свідків, про допит яких я наполягав. Проте, у протоколі інспектор вказує у якості свідка невідомого чоловіка, який взагалі не бачив, як я рухався через перехід. З поясненнями свідка мене не ознайомили, порушуючи мої права на ознайомлення з матеріалами справи, передбачені ст.268 КУпАП. Також у протоколі не зазначено, що вони долучені до матеріалів справи. Проте відповідачем також було відмовлено у внесенні до протоколу у якості свідка пасажирки мого автомобілю – , мешкає за тією ж адресою, що і я.
Інспектор, зупинивши мій автомобіль о 12.27 год., протокол про адміністративне правопорушення склав о 12год. 30 хв. і о 12год. 30 хв. вже виносить постанову в справі про адміністративне правопорушення, про що вказано у протоколі. Тобто, інспектор відверто знехтував своїм обов’язком повністю до докладно вивчити матеріали справи (ст.272 КУпАП) і також незрозуміло, як відповідачем з’ясовані обставини відповідно до ст.33 КУпАП.
У постанові в справі інспектор на пояснення свідка, як доказ скоєння мною правопорушення не посилався, що свідчить про відсутність такого доказу.
До того ж, слід вказати, що відповідно до ст.71 ч.2 КАС України, обов’язок доказування правомірності своїх дій в даному випадку покладено на відповідача.
На підставі зазначеного, у зв’язку з тим, що я Правила дорожнього руху не порушував, керуючись ст.ст. 247, 268, 287-289 КУпАП, 104, 105, 106 КАС України,
ПРОШУ:
а ваще - курите поиск и памятку.
Вход
FAQ
Поиск
