Сообщение, не относящиеся к теме

Слідчому Судді Ордж. районного суду м .Запоріжжя

По кримінальному провадженню: 42015080000000218 від 03.06.15


СКАРГА
на постанову старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Запорізької області Занкова А.В. про закриття кримінального провадження від 27.08.2015 р.


На підставі рішення слідчого судді Ордж. районного суду від 27.05.15 мою заяву про кримінальний злочин від 02.04.15 було нарешті внесено до ЄРДР за номером 42015080000000218 від 03.06.15 та розпочато досудове розслідування відносно заступника начальника ГУМВС в Зап. Області Долинного А. Попередня кваліфікація кримінальних злочинів: ч.1 ст.365, ч1, ст.186, ст.356 ККУ

Під час винесення оскаржуваної постанови порушено порядок дачі правової оцінки доказам, що є результатом упередженності слідчого, неповноти та необ'ективності дослідження обставин кримінального провадження.

Пояснювальна частина постанови слідчого грунтується на наступних тезісах:

1. Згідно інструкції з організації дотримання внутрішньо-об'єктового режиму в апараті ГУМВС області, затвердженної наказом ГУМВС Укр. в Запорізькій області від 24.07.2014 № 2444дск, адміністративна будівля ГУМВС є режимною територією, на яку внесення аудіо-, відео-, радіо-, фотоапаратури та інших технічних засобів без дозволу забронено.
2. Відповідно до п.6.7 наказу МВС №2444дск внесення засобів мобільного зв'язку до приміщень ГУВС, де може циркулювати інформація з обмеженим доступом — заборонено. Згідно п.6.11 вказаної інструкції, під час відвідування будівлі ГУМВС сторонніми особами працівники ГУМВС забов'язані вживати заходи щодо недопущення витоку вказаної інформації, що циркулює в апараті ГУМВС
3. Згідно ч.1, ст.21 ЗУ “Про інформацію”, до інформації з обмеженим доступом віднесено конфіденційну інформацію. Відповідно до ч.2, ст. 21 цього Закону, конфіденційною інформаціею є, зокрема, інформація про фізичну особу.
4. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про фізичну особу, відповідно до п.3, ч.3, ст.10 ЗУ “Про доступ до публічної інформації”, забов'язані вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб.
5. Згідно ст. 307 Цівільного Кодексу, фізичну особу може бути знято на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою
6. Відповідно до Рішення КСУ від 20.10.2011 № 12-рн/2011р., подані будь-якою фізичною особою фактичні данні не відпідають вимогат допустимості, якщо вони одержані з порушенням прав та основоположних свобод людини закріплених в конституції.


Упередженість, неповнота аналізу законодавства та необ'ективність слідчого випливає з наступного:
У своїй постанові прокурор вибірково використовував норми законодавста, тобто лише ті, які б дозволили йому виправдати злочинні дії Долинного. Також, не спростоване жодне з тверджень потерпілого, відсутній аналіз наданих потерпілим відеозаписів.
З постанови слідчого можна лише здогадуватись, що відеозаписи взагалі не розглядались як докази та були визнані слідчим недопустимими. Жодного процессуального рішення щодо недопустимості наданих відеозаписів слідчий не виносив.

Але, згідно ст. 86 КПК:
1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішеня
Та згідно ст. 89 КПК
1. Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Та згідно ст. 90 КПК
Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів

1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Виходячи з аналізу данних норм, можно зробити висновок, що питання щодо допустимості доказів має вирішувати суд, а не слідчий.

Тезіси слідчого можна розділити на 3 логічних группи:
1. Тезіси 1 та 2, які проголошують заборону проносити до приміщено ГУМВС, в яких циркулює секретна інформація, засоби мобільного зв'язку, та забов'язують службових осіб недопускати витоку секретної інформації.
2. Тезіси 3 та 4 вказують на те, що інформація про особу є конфеденційною та розпорядник інформації забов'язаний вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб.
3. Тезіси 5 та 6, які вказують, що згідно ст 307 ЦКУ фізичну особу може бути знято на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою, та згідно рішення КСУ докази є недопустимими, якщо вони збирались з порушенням прав та свобод осіб закріплених у законах та Конституції.

Правовий аналіз тезисів 1 та 2:
Тезіси пояснювальної частини № 1 та 2, які за думкою слідчого вказують на те, що я не мав права проносити до будівлі ГУМВС свій мобільний телефон, грунтуються на секретому відомчому наказі, з яким звичайних громадян ніхто не має права ознайомлювати, але який суттєво зачіпає соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України.

Згідно статті 4 «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади»

4. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що:
а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України.

З відкритих джерел неможливо дізнатись чи зареєстрований данний наказ у Мінюсті.

Так, ст. 19 Конституції зазначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 24. Конституції
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 34.Конституції 
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
В п. 6.7 наказу №2444дск зазначено, що внесення засобів мобільного зв'язку до приміщень ГУМВС, де може циркулювати інформація з обмеженим доступом — заборонено. Згідно п.6.11 вказаної інструкції, під час відвідування будівлі ГУМВС сторонніми особами працівники ГУМВС забов'язані вживати заходи щодо недопущення витоку вказаної інформації, що циркулює в апараті ГУМВС.
Тобто, слідчий зазначає, що працівники ГУМВС мали право відібрати в мене телефон та видалити звідти інформацію з обмеженим доступом.

Проте, згідно п. 8.5 наказа МВС від 10.10.2004 № 1177 «Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України»

8.5. Для прийому громадян в органах внутрішніх справ відводяться спеціальні кімнати (приймальні), які визначаються наказом керівника органу внутрішніх справ, закріплюються за відповідним підрозділом, відповідальним за роботу зі зверненнями
громадян, обладнуються належним інвентарем і забезпечуються юридичною літературою та нормативно-правовими актами. Вхід до приймальні повинен бути вільний, без оформлення перепусток.

Згідно ст. 41 Конституції
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Отже, з системного аналізу законодавста випливає, що:
- Наказ ГУМВС №2444дск суттєво зачіпає права громадян та має буди зареєстрований в мінюсті для набрання законної сили.
- Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Так як наказ ГУМВС №2444дск ніколи не був доведений до населення в законному порядку, з ним неможливо ознайомитись, тому у громадян немає підстав його виконувати.
- Кімната прийому громадян не є режимним приміщенням в якому може циркулювати інформація з обмеженим доступом, бо згідно наказу МВС № 1177 доступ в кімнату прийому вільний для всіх громадян, а сама кімната обладнується лише юридичною літературою та необхідним інвентарем для прийому громадян.
- Позбавлення права власності можливе лише в порядку встановленим законами України, жоден з яких не передбачає відбирання телефону силою та видалення звідти інформації без складання певних процесуальних матеріалів.

Правовий аналіз тезисів 3 та 4:
Слідчий посилається на ч.1,ч.2, ст.21 ЗУ “Про інформацію”, та п.3, ч.3, ст.10 ЗУ “Про доступ до публічної інформації”
Згідно ч.1, ст.21 ЗУ “Про інформацію”, до інформації з обмеженим доступом віднесено конфіденційну інформацію. Відповідно до ч.2, ст. 21 цього Закону, конфіденційною інформаціею є, зокрема, інформація про фізичну особу.
Розпорядники інформації, які володіють інформацією про фізичну особу, відповідно до п.3, ч.3, ст.10 ЗУ “Про доступ до публічної інформації”, забов'язані вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб.

Посилаючись на ст. 10 ЗУ “Про доступ до публ. Інформ.” слідчий тим самим виправдовує дії Долинного, щодо відбирання телефону та видалення звідти інформації про свою особу.
Посилаючись на ст.21 ЗУ “Про інформацію”, слідчий зазначає, що я не мав права збирати інформацію про Долинного.

Проте:
Зігдно ч.2, ст.5, ЗУ “Про захист персональних данних” не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Згідно п.5, ч.4, ст. “ЗУ Про Інформацію”
До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб

Згідно рішення КСУ від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012
Перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Конфіденційною інформацією є відомості про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом, зокрема: відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (пункт 5 частини четвертої статті 21 Закону № 2657)

Таким чином, Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вважає, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім’ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Отже, з системного аналізу законодавста випливає, що:
- Відеозапис особистого прийому службовою особою ГУМВС не може містити ніякої конфіденційної інформації.
- З самого запису видно, що ніякої інформації про особу Долинного, крім його зображення, зібрано не було.

Правовий аналіз тезисів 5 та 6:

Слідчий посилається на ст. 307 ЦКУ, та зазначає про право особи заборонити себе знімати на фото, відеоплівку. Також, вказує на рішення КСУ, яке визнає докази отримані з порушенням прав і свобод людини недопустимими.
Згідно ст. 307 Цівільного Кодексу, фізичну особу може бути знято на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою
Відповідно до Рішення КСУ від 20.10.2011 № 12-рн/2011р., подані будь-якою фізичною особою фактичні данні не відпідають вимогат допустимості, якщо вони одержані з порушенням прав та основоположних свобод людини закріплених в конституції.

Проте:

Згідно ст.3 ЗУ “Про міліцію”
Діяльність міліції є гласною.

Згідно ч.3, ст. 308 ЦКУ
Фотографія може бути розповсюджена без дозволу фізичної особи, яка зображена на ній, якщо це викликано необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.

Згідно рішення КСУ від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012
Перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Згідно рішення КСУ від 20 жовтня 2011 року N 12-рп/2011
Положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень
або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

При оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі фактичних даних, що містять інформацію про скоєння злочину чи підготовку до нього та подані в порядку, передбаченому частиною другою статті 66 Кодексу, необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.

Конституційний Суд України вважає, що подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно з частиною другою статті 66 Кодексу речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в Конституції України, зокрема внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом ( 2135-12 ).

Згідно ст.2, ЗУ” Про оперативно-розшукову діяльність»
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Отже, з системного аналізу законодавста випливає, що:
- Права публічної особи, яка знаходиться на посаді державного службовця обтяжуються певними обмеженнями, виходячи із специфіки займанної посади. Судова практика України не містить жодного рішення на корист співробітника міліції по справам про заборону відеозйомки згідно ст. 307 ЦКУ.
- ст. 308 ЦКУ прямо дозволено розповсюджувати фотографію особи для захисту своїх прав та інтересів. (За специфікою відеозаписуючого обладнання, відео — це лише дуже багато фотознімків знятих у короткий проміжок часу. Однією з технічних характеристик відеокамер є кількість кадрів(знімків) у секунду.)
- Згідно рішення КСУ докази визнаються недопустимими, якщо вони отримані фізичною особою в результаті цілестпрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів.
Так як оперативно розшукова діяльність має проводитись із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів, а слідчий не проводив ніяких єкспертиз, то неможливо стверджувати, що мій мобільний телефон є оперативно-технічним засобом.
- Гласність діяльності міліції гарантує громадянам право проводити відеозйомку під час особистого прийому.
- Також, неможливо стверджувати, що Долинний був проти факту відеозйомки. Ніяких претензій чи вимог він не висловлював, позовів до суду не подавав.
- Цілеспрямованість дій по фіксації злочину Долинного є недоведеною, бо я не знав та не міг знати, що проти мене буде скоєн злочин. Проводячи зйомку, я використовував своє Конституційне право на збір інформації під час офіційної взаемодії з органами державної влади. Я фіксую на відео будь-яке своє спілкування з представниками влади.
Отже, жоден із тезісів слідчого не є законодавчо обгрунтованим.

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Ч. 2 ст. 9 КПК України передбачено, що керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; повага до людської гідності; доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (цього права я був позбавлений незаконним закриттям провадження); безпосередність дослідження показань, речей і документів; забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно ст.24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно ст.303 КПК Україна на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення слідчого про закриття кримінального провадження.
Згідно ст.304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.


1. Відповідно до вищевикладеного, прошу скасувати постанову старшого слідчого відділу прокуратури Запорізької області Занкова А.В. про закриття кримінального провадження від 27.08.2015 р.
2. Прошу поновити строк оскарження постанови з огляду на те, що на мою поштову адресу не надходило копії ціеї постанови, та її отримав особисто в слідчому відділі 07.10.15, про що свідчіть мій підпис про отримання в матеріалах кримінального провадження.



Додатки:
1. Копія скарги для відповідача
2. Копія постанови слідчого