|
ОКРУЖНИЙ АДМІ НІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № 27/11
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
22 квітня 2010 року14:09 № 2а-17176/09/2670
за позовомОСОБА_1
ОСОБА_2
доКабінету Міністрів України
провизнання частково недійсною постанови від 03.12.2009р. №1342
Судова колегія у складі:
Головуючий суддя О.В.Головань,
судді О.О.Власенкова, В.А.Донець
секретар Г.В.Колесникова
Представники:
Від позивача-1: не зяв.
Від позивача-2: ОСОБА_2
Від відповідача: Золотухіна Г.О.- голов.спец. (дов. від 18.03.10 р. №29-22/95)
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлені про
встановлення (визнання) відсутності компетенції (повноважень) Кабінету Міністрів України на видання/прийняття постанови №1342, визнання частково (в частині п. 31 Правил) протиправною, незаконною і нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.09 р. №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів», зобовязання відповідача, за відсутності на те законних повноважень (компетенції) утриматись від прийняття в майбутньому нормативно-правових актів (в т.ч. розпоряджень, постанов, які матимуть аналогічні за змістом норми, що передбачені п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою №1342 (позовні вимоги ОСОБА_1);
визнання незаконними і нечинними та скасування п. 5, 25, аб. 3 та аб. 5 п. 26, п. 30, аб. 1, аб. 7 та аб. 8 п. 31, п. 32 Правил паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.09р. №1342, зобов'язання Кабінету Міністрів України організувати проведення громадської антикорупційної експертизи оскаржуваних Правил (позовні вимоги ОСОБА_2).
В судовому засіданні 22.04.10 р. оголошено резолютивну частину постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ:
03.12.09 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів».
Згідно з п. 5 Правил паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора.
Згідно з п. 25 Правил оператор не несе відповідальності за збереження транспортних засобів, розміщених на майданчиках для паркування.
Згідно з аб. 3 та 5 п. 26 Правил користувач зобов'язаний: … сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування; … після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчика для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено.
Згідно з п. 30 Правил під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує збір за паркування, розмір якого встановлюється органами місцевого самоврядування згідно із законом, а також вартість надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування. Вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування сплачується користувачем за кожну годину паркування згідно з тарифом, установленим (погодженим) виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг.
Згідно з аб. 1, 7 та 8 п. 31 Правил у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. Після перевірки сплати користувачем збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду представник оператора зобов'язаний усунути перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. Вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду розраховується за методикою, затвердженою Мінжитлокомунгоспом. У разі прибуття представника оператора на звернення користувача пізніше, ніж через одну годину, користувач має право не сплачувати вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування.
Згідно з п. 32 Правил якщо користувач відмовився сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, представник оператора складає відповідний акт за формою, встановленою Мінжитлокомунгоспом, який підписують два свідки, користувач та представник оператора, і усуває перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. У такому разі питання сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду з майданчика вирішується у судовому порядку.
Позивачі вважають вказані положення Правил такими, що суперечать законодавству, просять визнати їх незаконними, нечинними та скасувати з таких підстав.
На думку позивача ОСОБА_2 положеннями п. 5, аб. 2 та 4 п. 26, п. 30, аб. 7 п.31 та п. 32 Правил запроваджено два види обовязкових платежів: вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування та вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду.
Між тим, справляння зазначених обовязкових платежів не передбачено законами України.
Проте, на думку позивача, ні ст. 116 Конституції України, ні ст. 52-1 Закону України «Про дорожній рух», ні ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»не уповноважують Кабінет Міністрів України встановлювати обовязкові платежі, справляння яких не передбачено законами України.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України податки і збори встановлюються виключно законами України.
Законом України «Про систему оподаткування»податки і збори (обовязкові платежі), справляння яких не передбачено законом, сплаті не підлягають.
Отже, на думку позивача, встановлення Кабінетом Міністрів України цих обовязкових платежів є незаконним.
Позивач звертає увагу на ту обставину, що згідно аб. 3 п. 4 Правил відведені майданчики для паркування розміщуються в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару.
Між тим, Законами України передбачено справляння податків на утримання доріг. Зокрема, для цих цілей справляються спеціальний загальнодержавний податок згідно Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»та спеціальний місцевий збір за здійснення стоянки транспортних засобів згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори».
Крім того, позивач вважає, що запровадження вказаних платежів суперечить Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 17 якого визначає, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його потреби.
В даному випадку, на думку позивача, водії не замовляють послуги із застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду їхнього транспортного засобу і заперечують проти такої послуги.
Також водії не є замовниками та споживачами послуги з утримання майданчиків для платного паркування в межах проїзної частини доріг, оскільки їхнє утримання здійснюється за рахунок утримання усієї проїзної частини і одночасно з таким утриманням.
Отже, стягнення оператором паркування плати за послуги з утримання майданчиків для платного паркування є стягненням плати за користування проїзною частиною дороги.
Незаконним позивачі вважають також наділення аб. 1 п. 31 Правил операторів паркування повноваженнями затримувати транспортні засоби шляхом блокування, оскільки встановлюють для громадян не передбачені законами України обмеження у праві користування обєктами власності у вигляді застосування технічних пристроїв або технічних засобів для перешкоджання виїзду.
Ст. 265-2 КУпАП визначені підстави та субєкт, який має право тимчасово затримувати транспортний засіб шляхом його блокування. Зокрема, лише працівник ДАІ наділений повноваженнями тимчасово затримувати транспортний засіб шляхом блокування або доставляти його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені п. 1,2,3,5,6 ст. 121, ст. 121-1 ст.126, ч. 1,2,3,4 ст. 130, ст. 132-1, ст. 206 КУпАП.
П. 31 Правил повноваженнями тимчасово затримувати транспортний засіб шляхом застосування технічних засобів блокування коліс наділяється оператор паркування, що суперечить положенням законодавства, зокрема, ст. 41 Конституції України, ст. 319 ЦК України.
Крім того, позивач звертає увагу на ту обставину, що згідно п. 24 Правил оператор паркування зобовязаний перерахувати кошти, отримані як збір за паркування, до місцевого бюджету, тоді як обовязку перераховувати кошти, отримані в якості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, до бюджету не передбачено. Тобто, оператор паркування має право використовувати їх на свій розсуд, що, на думку позивача, може сприяти вчиненню корупційних правопорушень.
Право позивачів на звернення до суду обгрунтовується тим, що вони є водіями та власниками транспортних засобів, що підтверджується наданими посвідченнями водіїв та свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, виданих на ім'я позивачів.
Відповідач Кабінет Міністрів України проти позовних вимог заперечив з таких підстав.
Згідно ст. 52-1 Закону України «Про дорожній рух»правила паркування транспортних засобів установлюються Кабінетом Міністрів України. Вказаним Законом саме до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належить визначення єдиного порядку організації дорожнього руху; визначення порядку оформлення і видачі погоджень та дозволів, надання інших послуг, повязаних з забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також визначення розміру плати за оформлення і видачу таких погоджень та дозволів, надання відповідних послуг (ст. 4 Закону України «Про дорожній рух»).
Ст. 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»покладає на Кабінет Міністрів України здійснення функцій по управлінню у сфері благоустрою населених пунктів, зокрема, забезпечення реалізації державної політики у цій сфері.
Згідно змісту Правил вони регламентують організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях та дорогах населених пунктів, які відповідно до ст. 13 Закону відносяться до обєктів благоустрою.
Відповідач заперечує той факт, що вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування є податком, збором або обовязковим платежем, у звязку з чим положення Закону України «Про систему оподаткування»на цей платіж не розповсюджуються.
Вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування є платою користувачів за надані послуги.
В той же час, застосування технічних засобів взагалі не підпадає під визнання наданої послуги та визначення податку чи збору.
На думку відповідача, регулювання у Правилах справляння вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування цілком відповідає ст. 641 ЦК України, згідно якої реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір. Право укладати чи не укладати такий публічний договір належить власнику транспортного засобу, який, у разі його укладення, бере на себе зобовязання щодо сплати розміру збору за паркування та вартості наданих послуг.
Також відповідач не погоджується з висновком позивача про те, що п. 31 Правил наділяє операторів паркування повноваженнями по затриманню транспортних засобів шляхом блокування.
Згідно Правил оператор не більше, ніж протягом однієї години може перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів з метою складання відповідного акту. Така процедура за своєю суттю не є блокуванням транспортного засобу для перешкоджання виїзду, на відміну від блокираторів, що встановлюються на колеса транспортного засобу, встановлюються на виїзді з місця паркування.
Така міра є вимушеною в звязку зі збільшенням кількості випадків несплати власниками транспортних засобів плати за паркування, що, в свою чергу, призводить до зменшення надходжень до місцевих бюджетів.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Щодо позовних вимог в частині запровадження вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування та вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду
Правилами передбачено справляння трьох видів платежів збору за паркування, вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування та вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду.
При цьому, згідно змісту Правил лише один з цих платежів має податкову природу збір за паркування, що прямо передбачене п. 4 Правил.
Відповідно до п. 4 Правил ним є місцевий збір за паркування транспортного засобу відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. N 56-93 «Про місцеві податки і збори».
П. 24 Правил передбачає обовязок оператора перераховувати кошти, отримані як збір за паркування, до місцевого бюджету.
В той же час, два інші платежі - вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування та вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду за своєю правовою природою податковими платежами не є, тому висновок позивача про запровадження Кабінетом Міністрів України обовязкових платежів, не передбачених Законом України «Про систему оподаткування», не відповідає дійсності.
Щодо правової природи вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, то цей платіж є вартістю послуги, яку оплачує водій за користування платним майданчиком для паркування.
Згідно п. 4 Правил передбачено, що оператором є субєкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування. Тобто, оператор є субєктом господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування як вид господарської діяльності, і має право на отримання відповідної плати за надання вказаних послуг.
При цьому, законодавство не містить обовязку держави в особі її уповноважених органів здійснювати обладнання і утримання майданчиків для паркування саме за рахунок збору за паркування, податку з власників транспортних засобів або інших податків, зборів та обовязкових платежів, тому здійснення вказаної діяльності субєктами господарювання як прибуткової діяльності не є порушенням законодавства.
Перераховуючи збір за паркування до місцевого бюджету, оператор отримує вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування в якості оплати наданих ним послуг, і у випадку користування платним майданчиком для паркування особа оплачує вартість цієї послуги як і вартість будь-якої іншої послуги, що надається субєктами господарювання в будь-якій іншій галузі.
За таких обставин суд вважає необґрунтованим висновок позивача про незаконність запровадження Кабінетом Міністрів України вказаного платежу, а також відзначає, що навіть за відсутності у Правилах вказівки про цей платіж субєкти господарювання надавали би такі послуги на загальних засадах з встановленням відповідної плати.
Щодо правової природи вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування та вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, то це питання буде судом проаналізоване під час надання оцінки положенням п. 31 Правил.
Щодо позовних вимог в частині законності п. 31, 32 Правил щодо наділення операторів паркування повноваженнями по затриманню транспортних засобів
Аб. 1 п. 31 Правил наділяє операторів правом перешкоджання виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду у випадку повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування.
Тобто, фактично Правилами передбачено випадок, коли оператор наділяється повноваженнями тимчасово обмежувати права власників транспортних засобів ними користуватися.
Це є порушенням ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України, згідно яких власникові гарантується право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, оператори можуть наділятися правом тимчасово затримувати транспортні засоби виключно у випадку визначення такого права на рівні законів України.
Станом на день прийняття рішення по справі жодним законом України подібного права не передбачено.
Подібним правом наділені лише уповноважені особи Державтоінспекції згідно ч. 2 ст.52-1 Закону України «Про дорожній рух»та положень КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 52-1 Закону України «Про дорожній рух»Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України також здійснює контроль за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, виконанням установлених Кабінетом Міністрів України правил паркування транспортних засобів, а у випадках та порядку, визначених законом, тимчасово затримує і доставляє транспортний засіб, у тому числі з використанням спеціальних транспортних засобів (коли розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), на спеціальні майданчики чи стоянки для тимчасового зберігання, відповідно до закону тимчасово вилучає посвідчення водія, талон про проходження державного технічного огляду, а також ліцензійну картку на транспортний засіб.
Ст. 265-2 КУпАП визначені підстави та субєкт, який має право тимчасово затримувати транспортний засіб шляхом його блокування. Серед вказаного переліку відсутня така підстава як повна або часткова несплата збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування.
Таким чином, Кабінетом Міністрів України наділено правом тимчасово затримувати транспортні засоби осіб, не уповноважених на це законами України, та у випадку, не передбаченому законами України, що свідчить про порушення вимог законності при прийнятті п. 31 Правил.
Заперечення відповідача, який не вважає передбачений п. 31 Правил захід тимчасовим обмеженням транспортного засобу, не приймається до уваги, оскільки мета такого обмеження (в даному випадку складення акту для фіксації факту несплати), а також час обмеження (до однієї години) не можуть бути підставою для висновку про те, що мова в даному випадку не йде про тимчасове обмеження власника у користуванні його майном.
Принциповим в даному випадку є саме факт обмеження, а не мета та строк такого обмеження.
При цьому, суд наголошує на тому, що оператори можуть фіксувати факт несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування будь-яким способом, що не передбачає використання способів обмеження права власності, не передбачених Законами України.
Щодо вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування та вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, передбачених п. 32 Правил, то, на думку суду, за своєю правовою природою цей платіж є відшкодуванням оператору понесених ним витрат на застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, тобто, платежем, що не передбачає отримання прибутку, проте включає в себе фактично понесені витрати.
Проте, стягнення вказаної плати є похідним від наявності права застосовувати технічні засоби для перешкоджання виїзду. Оскільки судом визнано незаконним наявність у операторів такого права, то стягнення вказаного відшкодування також не може бути визнано законним.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
В даному випадку Кабінетом Міністрів України як субєктом владних повноважень прийнято аб.1 п. 31 Правил на порушення власної компетенції, необґрунтовано.
Відповідно до ч. 8 ст. 171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.
З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне визнати незаконним та нечинним виключно аб. 1 п. 31 Правил - у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду;
Інші положення п. 31 та п. 32 Правил є похідними від загального права, передбаченого аб. 1 п. 31, тому не можуть бути застосовані за умови визнання його незаконним та нечинним.
За таких обставин суд не вважає за необхідне визнавати вказані положення незаконними та нечинними, оскільки вони не можуть бути застосовані окремо від аб. 1 п. 31 Правил.
Щодо позовних вимог в іншій частині
П. 5 Правил не запроваджує будь-яких норм, що порушують права позивачів, у звязку з чим під час розгляду справи позивач відмовився від позовних вимог в цій частині.
П. 25 Правил згідно пояснень представника відповідача, а також наданих суду документів, на підставі яких прийнято Правила, передбачає відсутність відповідальності оператора за схоронність транспортного засобу (саме у такому значенні вжито термін «збереження»). Оскільки оператор згідно Правил не надає послуги зі збереження майна (охоронні послуги), то до обовязків оператора не може бути віднесено надання таких послуг.
Щодо вимоги про зобовязання Кабінет Міністрів України організувати проведення громадської антикорупційної експертизи оскаржуваних Правил, то заявляючи вказану вимогу, позивач не наводить жодних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, у звязку з чим суд позбавлений можливості оцінити доводи позивача з цього приводу.
Щодо вимоги про встановлення (визнання) відсутності компетенції (повноважень) відповідача на видання/прийняття постанови №1342, то в цій частині позовні вимоги не можуть бути задоволені, оскільки, як зазначено вище, ст. 52-1 Закону України «Про дорожній рух»прямо передбачає право Кабінету Міністрів України встановлювати правила паркування транспортних засобів.
Також суд не вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині зобовязання Кабінету Міністрів України за відсутності на те законних повноважень (компетенції) утриматись від прийняття в майбутньому нормативно-правових актів (в т.ч. розпоряджень, постанов, які матимуть аналогічні за змістом норми, що передбачені п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою №1342), оскільки ця вимога стосується вчинення субєктом владних повноважень дій у майбутньому, тоді як до завдань адміністративного судочинства належить захист порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.
На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 171, 186 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2.Визнати незаконним та нечинним
п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.09р. №1342, в частині
аб. 1 у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 3,4 грн. судового збору.
5. Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_2 1,7 грн. судового збору.
6. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.
Головуючий Суддя О.В. Головань
Судді О.О. Власенкова
В.А. Донець
Повний текст постанови
виготовлено і підписано 26.04.10 р.
_________________
ДАЙвінг(Гайвінг)-вид інтелектуально –фізичного спорту;боротьба- основною ціллю якої є відстоювання прав і свобод громадян,які порушуються неродовими, та корумпованими працівниками Державтоінспекції .
|
Вход
FAQ
Поиск
