— Телефон прослуховується? — цікавлюся в одного із засновників громадської організації "Дорожній контроль" 31-річного Єгора Воробйова. Він — єдиний, хто залишився в Україні. Двоє ­інших співзасновників організації — Ростислав Шапошников і Олексій Кірієнко — за кордоном. Перший у Варшаві, другий — у Вільнюсі. Ще один активіст Андрій Дзиндзя перебуває в Лук'янівському слідчому ізоляторі в Києві. Його звинувачують у крадіжці ключів від трактора, яким 1 грудня штурмували вул. Банкову біля ­Адміністрації президента. Днями висунули ще одне звинувачення: що він своїм плювком поставив синяк на обличчі працівника Держ­автоінспекції.

— Цей телефон чистий. Консультую людей, яких неправомірно зупиняють даїшники. На день маю до 20 дзвінків, — каже Єгор.

Він худорлявий. При зрості 175 см важить не більше 60 кг. За 2 год. розмови не на обличчі не проступає жодних емоцій. Бесідуємо на столичному майдані Незалежності.

— "Дорожній контроль" завжди працював у рамках закону. Могли відстояти себе в суді. Зараз — суди виконують накази, а не закони. Почалися репресії, — продовжує Єгор Воробйов. — Ця історія з плювком Андрія Дзиндзі — повна нісенітниця. Таке справді було, але торік. Тоді Андрій плюнув в обличчя інспектору Олександрові Мусі, бо той незаконно хотів забрати машину на міліцейський штрафмайданчик. Даїшник у відповідь повалив ­Андрія на землю і вдарив кілька разів. А ввечері інспектор зліг у лікарню з "легкими тілесними ушкодженнями". Виявляється, в нього від плювка — синяк. Тепер Андрієві будуть шити ще й це.

Казали, що на Дзиндзі живого місця не було від побоїв. Це правда?

— Він та ще двоє наших активістів заїхали на заправку купити хот-доги. Вже виходили, коли на них напали. Одягли наручники, на голову — мішки. Поскладали в бусик. Коли запитали, куди їх везуть — били й нічого не пояснювали. Андрій казав, що ледь не задихнулися. В УБОЗі двох відпустили. Певно, на них не було замовлення. Зараз Андрій вже нормально почувається. Бачив його на суді. Обличчя — без синців, міліція вміє бити. Розповідав, що влучали по корпусу, в потилицю — там, де не видно слідів під волоссям.

У СІЗО його не ображають?

— Ні. Усі знають, що він — політичний в'язень. СІЗО — це не міліція, а пенітенціарна система, якій Андрій нічого поганого не зробив. Він сидить на спецпосту: там цілодобове відеоспостереження, відрізаний від інформації, йому не дають читати газет, дивиться телевізор. Там сиділа Тимошенко. Чи сам він у камері — не знаю.

Заходимо до фаст-фуду погрітися. Сідаємо за крайній столик. Єгор не замовляє нічого. Розстібає куртку. Чорну шапку кладе на стіл.

— В Андрія вилучили відеокамеру, якою він знімав події 1 грудня (на вул. Банковій, невідомі намагалися штурмувати Адміністрацію президента: кидали в міліціонерів камінням, підігнали трактор із ковшем. Сталися сутички між мітингувальниками й бійцями "Беркуту". Під час розгону спецпризначенці жорстоко побили людей, які опинилися поблизу, дев'ятьох заарештували. За ґратами досі залишається Ярослав Притуленко. — "ГПУ"), — продовжує. — Шматок відео виклали в інтернеті — він ходить навколо трактора і знімає. Та навіть там видно, що ніякого стосунку до техніки він не має. Андрій готував репортаж. На суді сказав, що має копію всього відео. Після цього напали на нашого активіста Володю Маралова. Стріляли в груди, куля пройшла біля серця. Питали, де флешка з відео, апаратура і де живе Дзиндзя. Міліція хоче знищити це відео, щоб не було доказів, що наш товариш — не винен.

Кому це вигідно?

— Зуб на Андрія має керівництво МВС, бо він робив розслідування, що заважали їм здирати гроші. Про приватні штрафмайданчики, наприклад. Це бізнес автоінспекторів. Доба перебування автомобіля там коштує 150–300 гривень. У рік тільки в Києві вони заробляють 25 мільйонів гривень. По країні — це сотні мільйонів. Андрій писав про це. По тих матеріалах Антимонопольний комітет розслідував діяльність штрафмайданчиків. Оштрафував їх і вимагав знизити тарифи до 15 гривень за добу. ДАІ намагалося свою практику узаконити. Але як можна узаконити те, що незаконно?

Андрія випустять?

— Сподіваємось на краще, але готуємося до гіршого. Його справа тримається не знати на чому. Свідків нема, доказів — теж. Прокурор зі слідчим на засідання прийшли без документів, обвинувачувальні матеріали роздруковував суддя. Це просто суд тройки 1930 років. Ні на що уваги не звертали, усі клопотання відхиляли, рішення суду було готове ще до затримання Андрія. Йому світить три роки. Його адвокату Вікторові Смолію — шість. Тому приписують напад на суддю. У Віктора четверо малих дітей. Його дружина Аліса теж адвокат, за нею встановили стеження. Тепер справами Дзиндзі і Смолія займаються п'ять захисників. Вони кожне слово підкріплюють законом. Але прокурор встає і каже, що це — не так, і суддя приймає рішення на їхню користь.

Один зі співзасновників "Дорожнього кон­тролю" Ростислав Шапошников поїхав у Варшаву. Як до цього поставились колеги?

— На Ростиславові замкнений увесь наш сайт. Якщо його не стане — не буде інформації, і нас просто переб'ють по одному. Коли Ростислав отримав повідомлення, що наступним після Дзиндзі буде він, ми разом були на Західній Україні. Я його провів до кордону. Це було через день після суду над Дзиндзею. У Польщі Ростислава прийняла Спілка журналістів. Він продовжує займатися сайтом, виступав у польському Сенаті, в ОБСЄ. Розповідає, як в Україні працюють правоохоронні органи. Політичного притулку Ростислав не проситиме, бо хоче вертатися додому.

Що він робив у "Дорожньому контролі"?

— Вів судові справи. Якось нарахували в нього 370 засідань на рік. У судах ми допомагали людям оскаржувати протоколи, домагатися покарання міліціонерів за неправомірні дії, напади на людей, кермування у стані сп'яніння.

Олексієві Кірієнку теж погрожували?

— Так, сказали, що затримають. Хоч оперативною роботою він майже не займався, переважно інформаційною діяльністю. Олексій консультував людей і робив нашу газету. До Вільнюса поїхав три тижні тому. Як тільки тут усе налагодиться — повернеться.

Ви не збираєтесь виїжджати?

— Мені теж пишуть різну єрунду з матами, типу "вали, сука". Міліція нічого вигадати не може, окрім погроз і матюків. І так протягом п'яти років. Востаннє погрожували після суду над Андрієм. Подзвонили з невідомого номера: "Сегодня в СИЗО Андрюшу будут кончать". Я поїхав у Голосіївський райвідділ міліції, написав заяву, вони сповістили СІЗО. Не знаю, правда це була чи ні, може, хотіли налякати.

Чим "Дорожній контроль" допомагав Майдану?

— Усе, що пов'язано з транспортом і ДАІ на Майдані, було по нашому профілю. Допомагали проїжджати автобусам із регіонів до Києва, машинам — провозити їжу. Запитували, на яких підставах не пропускають, знімали на відео й викладали на сайт. Даїшники цього бояться, бо який злодій любить світитися? Зараз через події з Дзиндзею і Шапошниковим — нам довелося трошки притихнути. Але ненадовго. Головна задача — залишитися живим і на волі. Бо якщо нас пересадять, то хто це буде робити?

З Єгором прощаємось близько дев'ятої вечора. Він іде до метро Хрещатик. Каже, має вигуляти собаку Сару.

По всій країні люди почали фіксувати порушення ДАІ

Проект "Дорожній контроль" створений у грудні 2008 року у відповідь на агресивну політику ДАІ щодо автомобілістів. Державтоінспекція влаштувала акцію, під час якої в десятків тисяч водіїв відбирали права нібито за створення аварійної ситуації. Наприкінці року Верховна Рада підвищила штрафи — з автомобілістів за дрібні порушення вимагали 300–400 грн. У той час, як даїшники — уникали відповідальності.

Мета громадської організації — боротьба з правопорушеннями з боку міліції. Активісти фіксують їх на відео, викладають в інтернет. Матеріали використовуються як докази при подачі скарг та судових позовів.

Серед найпоширеніших правопорушень міліції "Дорожній контроль" називає неправомірні штрафи, незаконне вилучення автомобілів на штрафмайданчик.

Спершу це був журналістський проект. Згодом ідея набула суспільного характеру — по всій країні люди почали фіксувати порушення ДАІ, відстоювати свої права, подавати до суду.

На активістів "Дорожнього контролю" почали тиснути. 24 березня 2012‑го двоє невідомих у дворі будинку на столичній Троєщині заштовхали у джип Ростислава Шапошникова, натягли пакет на голову, вивезли за місто, ­побили й кинули на дорозі. 6 грудня Андрія Дзиндзю заарештували на два місяці. 21 грудня — стріляли у Володимира Маралова і спалили його ­машину.

Галина ОСТАПОВЕЦЬ