Сообщение, не относящиеся к теме

До Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ
ОСОБА_1
АДРЕСА_1
Справа №6-8073ск13
Суддя-доповідач: Лесько А.О.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ
на касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2013 року в цивільній справі №22-ц-778/287/13
18.02.2013 ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у справі за касаційною скаргою інспектора ДПС Чістякова на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 23.01.2013 у справі №22-ц-778/287/13.
Вказане рішення є обґрунтованим, а касаційна скарга Чістякова безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав:
Скаржник стверджує, що при постановці рішення Апеляційним судом Запорізької області не враховано, що позивач працює на посаді інспектора-дізнавача відділу ДАІ К-Дніпровського РВ ГУМВС України в Запорізькій області, тобто є суб’єктом владних повноважень. Однак це твердження є надуманим, оскільки судом першої інстанції було задоволено позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, а відповідно до ч. 2 ст. 31 ЗУ «Про інформацію» суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Зважаючи на це, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та правильно встановлено, що позивач є суб’єктом владних повноважень – інспектором К-Дніпровського РВ ГУМВС.
В касаційній скарзі наведено суперечливі за своїм змістом докази. Зокрема зазначено, що позивач Чістяков відмовився надати своє службове посвідчення відповідачу Носаль та виконати інші його вимоги. В той же час позивач Чістяков стверджує, що відповідач Носаль нібито надавав голосові коментарі, в яких називав особисті дані позивача Чістякова. Водночас всупереч положенням ст. 60 ЦПК України позивачем не надано доказів як на підтвердження першого, так і другого фактів.
Позивач Чістяков зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що залучення до участі у справі співвідповідачем власника веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, є правом позивача, а не обов’язок. З цього приводу слід зазначити наступне. В силу положень ст. 33 ЦПК України дійсно залучення належного відповідача є правом особи, але не обов’язком. Проте позов до неналежного відповідача не може бути задоволений, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Позивач Чістяков стверджує, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що порушення вимог процесуального права судом першої інстанції не може бути підставою для відмови у задоволення цивільного позову. Однак дане твердження є вигаданим, оскільки згідно із ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Сообщение, не относящиеся к теме

До Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ
ОСОБА_1
АДРЕСА_1
Справа №6-8073ск13
Суддя-доповідач: Лесько А.О.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ
на касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 23 січня 2013 року в цивільній справі №22-ц-778/287/13
18.02.2013 ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у справі за касаційною скаргою інспектора ДПС Чістякова на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 23.01.2013 у справі №22-ц-778/287/13.
Вказане рішення є обґрунтованим, а касаційна скарга Чістякова безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав:
Скаржник стверджує, що при постановці рішення Апеляційним судом Запорізької області не враховано, що позивач працює на посаді інспектора-дізнавача відділу ДАІ К-Дніпровського РВ ГУМВС України в Запорізькій області, тобто є суб’єктом владних повноважень. Однак це твердження є надуманим, оскільки судом першої інстанції було задоволено позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, а відповідно до ч. 2 ст. 31 ЗУ «Про інформацію» суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Зважаючи на це, судом апеляційної інстанції було обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та правильно встановлено, що позивач є суб’єктом владних повноважень – інспектором К-Дніпровського РВ ГУМВС.
В касаційній скарзі наведено суперечливі за своїм змістом докази. Зокрема зазначено, що позивач Чістяков відмовився надати своє службове посвідчення відповідачу Носаль та виконати інші його вимоги. В той же час позивач Чістяков стверджує, що відповідач Носаль нібито надавав голосові коментарі, в яких називав особисті дані позивача Чістякова. Водночас всупереч положенням ст. 60 ЦПК України позивачем не надано доказів як на підтвердження першого, так і другого фактів.
Позивач Чістяков зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що залучення до участі у справі співвідповідачем власника веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, є правом позивача, а не обов’язок. З цього приводу слід зазначити наступне. В силу положень ст. 33 ЦПК України дійсно залучення належного відповідача є правом особи, але не обов’язком. Проте позов до неналежного відповідача не може бути задоволений, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Крім того, як зазначено у роз’ясненні Пленуму Верховного суду України, яке міститься у Постанові Пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. В той же час автором відповідного відеоролику в мережі веб-сайту youtube.com є анонімний користувач 2008naw, а не Носаль О.В. як стверджує позивач Чістяков. Жодних доказів що це одна і та сама особа позивач Чістяков не надав. Також відповідач Чістяков на зазначив в якості відповідача власника веб-сайту youtube.com. Зважаючи на це, позов було подано не до належного відповідача, а тому в силу положень ст. 61 Конституції України позов підлягає залишенню без задоволення.
Позивач Чістяков стверджує, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що порушення вимог процесуального права судом першої інстанції не може бути підставою для відмови у задоволення цивільного позову. Однак дане твердження є вигаданим, оскільки згідно із ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Позивач Чістяков наполягає на тому, що йому довелося неодноразово надавати пояснення з приводу перевірки К-Дніпровською міжрайонною прокуратурою за скаргою Носаля О.В. Однак це не могло завдати позивачу Чістякову жодної шкоди, оскільки відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Водночас рішенням Конституційного суду України у справі №8-рп/2003 (1-9/2003) від 10.04.2003 встановлено, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Також згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, які містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
На підставі викладеного, прошу касаційну скаргу інспектора-дізнавача відділу ДАІ К-Дніпровського РВ ГУМВС України в Запорізькій області Чістякова В.М. залишити без задоволення.
Дата Підпис