В провадженні Львівського окружного адміністративного суду була розглянута адміністративна справа за позовом журналіста інформаційно-правової газети «Дорожній Контроль» Шаркевича Олександра Сергійовича до головного лікаря обласного державного наркологічного диспансеру м. Львова Кабанчик Мирослави Орестівни про визнання дій неправомірними, зобов’язати надати повну, точну та достовірну інформацію за інформаційними запитами, та надати дозвіл на проведення інтерв’ю. За результатами розгляду даної адміністративної справи 06 червня 2013року судом винесено постанову якою в задоволення позовних вимог відмовлено повністю. Однак таке рішення суду не може вважатися обґрунтованим та таким що відповідає нормам чинного законодавства України. Оскільки: Причиною звернення з позовною заявою до суду стали неправомірні дії головного лікаря обласного державного наркологічного диспансеру, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Б.Лепкого,8, Кабанчик Мирослави Орестівни (далі – Відповідач) щодо надання не повної, не точної відповіді на інформаційні запити та безпідставній відмові в особистому прийомі журналістів для надання інтерв’ю, як службовою особою. Так, 25 лютого 2013р. журналістом Шаркевич Олександром Сергійовичем (далі – Позивачем) було направлено на ім’я Відповідача інформаційні запити №171 та №172. 01 березня 2013року Головним лікарем Кабанчик М.О. Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру надана відповідь на них № 164 та № 165. Однак, відповідь надана Головним лікарем Кабанчик М. О. не відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема, з порушення, що полягає в неповному наданні відповіді на всі поставлені запитання. А саме, мною було поставлено ряд питань на які або відповідь була не повною, або взагалі не давалась що грубо порушує право на отримання інформації (зокрема повної, точної та достовірної відповіді на інформаційні запити) згідно Конституції України, Законами України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про засоби масової інформації (пресу)». Крім того, до Головного лікаря, Кабанчик Мирослави Орестівни, того ж Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру 25 лютого 2013року подано Заяву, якою Позивач та його колеги журналісти просили прийняти їх на особистий прийом та дати інтерв’ю стосовно роботи ЛОКНД у м. Львові 04 березня або 06 березня 2013року у порядку та відповідно до Законів України: «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про друковані засоби масової інформації». Дане звернення неодноразово здійснювалося в усній формі, а через відсутності жодної реакції із боку Відповідача та відмові, на підставі того що це усно здійснювалося (хоча законодавство України передбачає таку форму звернення), було написано письмову заяву про прийняття на особистий прийом. Так, 05 березня 2013року Позивач отримав відповідь з відмовою, яка є формальною відпискою та не відповідає нормам закону України. Ст.34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконання. Це право визнається невід’ємним правом людини і громадянина не лише в теорії конституційного права, а й у цілому ряді міжнародних нормативно-правових актів. Зокрема, і в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод ст.10. Ч.2 ст. 34 Конституції «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір» та за ч.1 ст.2 ЗУ «Про друковані засоби інформації» конституційне право означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації». Тобто усі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. В даному випадку Позивач, відповідно до законодавства України є суб’єктом дальності друкованого засобу масової інформації, зокрема, інформаційно-правової газети «Дорожній Контроль» яка належним чином зареєстрована згідно свідоцтва про державну реєстрацію (копія якого є в матеріалах справи) - а саме являється журналістом. За ст.25 ЗУ «Про засоби масової інформації» журналістом є творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для друкованого засобу масової інформації та діє на підставі трудових чи інших договірних відносинах з його редакцією або займається такою діяльністю за її уповноваженням. Належність журналіста до друкованого засобу масової інформації підтверджується редакційним посвідченням чи іншим документом, виданим йому редакцією цього друкованого засобу масової інформації (ч.2 ст. 25 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації»). В ході судового розгляду справи встановлено належність позивача до друкованого засобу масової інформації, а саме наявність журналістського посвідчення. Згідно ст. 26 ЗУ «Про засоби масової інформації (пресу)», яка закріплює права та обов’язки журналістів при виконані своїх професійних прав та обов’язки. Зокрема, п.1,2,3, ст.26 цього ж Закону правами є: 1) на вільне, одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання відкритої за режимом доступу інформації; 2) відвідувати державні органи, органи місцевого самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятими їх посадовими особами; 3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків передбачених законом. Тобто в даному випадку, Позивач являючись журналістом здійснюючи свої професійні функції, а саме збирання інформації щодо порядку роботи Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру та мав повне право як проводити відео зйомку, подати запити, звертатися до Головного лікаря з прохання про особистий прийом для проведення інтерв’ю. Щодо твердження чи пред’являв Позивач журналістське посвідчення то очевидне є наступне: як на відеозаписі, який був долучений до матеріалів справи як речовий доказ, видно і чути вимогу відповідача пред’явити журналістські посвідчення, також на відеозаписі видно що позивач пред’явив документи, однак чітко не видно який. Однак за словами позивача це було саме журналістське посвідчення. Також у зв’язку з тим що на відеозаписі чітко не видно що саме за документ пред’являв позивач, та з метою доказати суду що це справді було журналістське посвідчення було подано клопотання про допит свідків – журналістів що також брали участь у візиті до наркологічного диспансеру, які також ствердили що позивачем дійсно було пред’явлено журналістські посвідчення на що відповідач відповіла що це писульки а не посвідчення. Крім того, Відповідач 13 травня на судовому засіданні не заперечувала факту пред’явлення журналістського посвідчення, яке безпосередньо долучене в додатках до матеріалів справи а 20 квітня на запитання чи пред’являли посвідчення та чи знайоме це посвідчення відповіла ні. Що піддається сумніву, та не співпадає із подіями які зображені на відеозаписі. Також свідки залучені судом, зокрема секретаря та працівника приймальної, які були присутніми під час візиту журналістів до Наркологічного диспансеру та бачили як це на відео видно, факт пред’явлення журналістського посвідчення. Однак даний факт в ході допиту свідків був заперечений: на запитання Чи було пред’явлено на вимогу Кабанчик М.О. документ журналіста? Відповідь – НІ або не пам’ятаю. Тобто це говорить про те що свідчення даних свідків не можуть бути взятими до уваги, так як очевидно що правдивості у їх словах нема. Адже на відео видно що щось пред’являлось, якийсь документ. Крім того законом не передбачено обов’язок журналіста фіксувати пред’явлення документа. За п.5 ч.2 ст.26 ЗУ «Про засоби масової інформації (пресу)»: журналіст зобов’язаний представляти та пред’являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації. На вимогу Кабанчик М.О. довірителем було пред’явлення журналістське посвідчення. Щодо посилання Відповідача на неправомірність з боку журналістів відео зйомки та необхідності надання попереднього дозволу (зокрема, дозволу, як висловлювалась відповідачка), то згідно ст.25 ЗУ «Про інформацію» яка закріплює гарантії діяльності засобів масової інформації та журналістів передбачає: під час виконання професійних обов’язків журналіст має право здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням відповідних технічних засобів. Крім того, за ч.2 ст.25 ЗУ «Про інформацію» журналіст має право безперешкодно відвідувати приміщення суб’єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, та бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими особами і службовими особами… Тобто посилання відповідача на неправомірність проведення відео зйомки та вимоги про її припинення, що чітко видно на відеозаписі який був долучений до матеріалів справи №2 , є безпідставними та такими що не відповідає нормам чинного законодавства України, зокрема Конституції України, ЗУ «Про засоби масової інформації (пресу)», «Про інформацію». Також з вище вказаної норми, зокрема ч.2 ст.25 ЗУ «Про інформацію» регламентоване гарантія щодо права журналіста бути особисто прийнятим у розумні строки їх посадовими і службовими особами. В ході судового розгляду було досліджено питання неправомірності дій щодо відмови Відповідача особисто прийняти Позивача, як журналіста, для дачі інтерв’ю, що також вважаю безпідставним. З наступних причин: Головний лікар Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру Кабанчик Мирослава Орестівна є посадовою та службою особою оскільки вона здійснює організаційно-управлінські функції, а також згідно наказу ГУОЗ ЛОДА від 28.12.2012р. №943 «Про порядок проведення медичних оглядів для виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», яким затверджено перелік закладів охорони здоров’я, Львівського обласний державний клінічний наркологічний диспансер, що знаходиться у м. Львові по вул. Б. Лепкого, 8 уповноважений проводити медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебувають під впливом лікарських препаратів. Тобто перебуваючи посадовою та службовою особою Відповідач не мав права відмовляти як щодо проведення відео зйомки, так і безпідставною була відмова щодо особистого прийму. Підсумовуючи вище вказане, Головним лікарем Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру Кабанчик Мирославою Орестівною в порушення норм встановлених законодавством України неналежно виконаний обов’язок щодо надання інформації на інформаційний запит. Я також хочу звернути увагу на те, що фінансування державних медичних закладів, зокрема, Львівський обласний державний клінічний наркологічний диспансер по вул. Б. Лепкого, 8 у м. Львові, здійснюється за рахунок податків громадян які сплачують до бюджету. Крім того, і відповідності до п.9 ч.1 ст. 15 Закону розпорядники зобов’язані оприлюднювати загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку. За ч.5 ст.10 Закону відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Ст.24 Закону зазначає: «Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: …п.5 надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; п.7 необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;…» Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію (ст.16 Закону). Згідно ст.27 Закону України «Про інформацію» порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. У відповідності ст.23 Закону рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити:… п.4 надання недостовірної та неповної інформації. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. За ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси. Однак звернувшись до суду та покладаючи надії на справедливе вирішення справи суддя, який розглядав справу не взяв до уваги всіх доведених обставин по справі, виніс рішення необґрунтоване, яке не відповідає Законам України, що дає підстави вважати що на суд чинився тиск з метою уникнення відповідальності головного лікаря Обласного державного наркологічного диспансеру Кабанчик Мирослави Орестівни, як суб’єкта владних повноважень.
|