http://www.pravda.com.ua/articles/2012/12/18/6979950/
15 грудня судді святкували своє професійне свято – день судді. Саме в цей день невідомий у Харкові вирізав і обезголовив сім'ю судді фрунзенського суду.
Які були мотиви вбивці – встановлюватиме слідство, але в свідомості суспільства ця справа закарбується як помста за несправедливе правосуддя.
Згідно з даними Центру Разумкова, загальна довіра до суддів в Україні не перевищує 10%, їх діяльність негативно оцінюють майже 70%, а кожен п’ятий, опитаний соціологами, вважає самосуд – єдиним способом здійснення правосуддя. Третина вважає "суд Лінча" виправданим в окремих випадках.
Суд, який є найвищою ланкою правосуддя, і має захищати права людини, перетворився на спосіб заробітку. А в частині випадків – ще й виконання доручень з високих кабінетів.
"Пане суддя, ваша Ахіллесова п'ята – це голова. Шановний громадянин з обличчям радянського чемодана і животом, у який поміститься супутник разом з Бєлкою, Стрєлкою на борту, дайте мені право виступити", – кричав Юрій Луценко в Апеляційному суді Києва судді Олегу Присяжнюку.
Напевно, хтось міг це розцінити як перегинання палиці. Але насправді це був крик відчаю. 4 суди "нічтоже сумняшєся" позбавили підсудного права на свідків захисту, повноцінного заслуховування свідків обвинувачення і не почули жодного з його клопотань. Як там казала суддя Анна Медушевська? "Ваше клопотання не на часі"...
Але в історії Луценка йдеться про очевидне політичне переслідування. Тут хоча б зрозуміла, нехай і бридка, але логіка. І заляканим суддям, які, як от Сергій Вовк, ходять під 2 справами, можна поспівчувати.
Хоча всі ці судді одного дня обрали свою долю, вибравши не честь мантії, а гроші.
Хоча й тут є певні об’єктивні причини, спровоковані гнилою українською системою правосуддя.
Спочатку молоді люди повинні роздати купу хабарів – зі своїх чи батьківських кишень – щоб стати суддею. За підрахунками різних ЗМІ, хабар становить від 10 до 100 тисяч доларів, і є найбільшим, що українці платять за вибір професії. Звісно, що отримавши омріяну посаду, судді намагаються відбити вкладені кошти.
Практика дійшла до того, що судді вже беруть гроші не лише за незаконні рішення, але й за цілком законні, розповідають київські адвокати.
Водночас судді опиняються заручниками внутрішньої субординації. Так, якщо хабар бере голова суду, то рядовим суддям лишається лише його"освячувати" своїми рішеннями. Інакше, вони можуть не втриматися на посаді.
Нещодавно довелося почути одну історію розгляду справи господарськими судами, яка є вельми показовою в цьому плані.
Історія така. Жила-була в Україні фірма "В", торгувала автомобілями і намагалася більш-менш чесно вести бізнес. Принаймні податки платила в повному обсязі. Але одного разу, щоб не маратися стосунками з українською митницею, де "не підмажеш – не поїдеш", фірма "В" уклала угоду з фірмою "Ш" на доставку і розмитнення 27 дорогих автомобілів. Бо у фірми "Ш" були вже "налагоджені" стосунки з митницею.
Компанія "В" заплатила компанії "Ш" 100% аванс від вартості автомобілів. 15 автомобілів були поставлені компанії "В", а 12 так і не дійшли. Пізніше з'ясувалось, що фірма "Ш" прибрала їх до своїх рук і вже продає у своєму салоні.
Оскільки фірма "Ш" відмовилася повернути автомобілі, справа потрапила до Господарського суду – найбільш престижного і прибуткового, де навіть помічниці суддів носять Prada.
Суд першої інстанції не помітив аргументів позивача та відмовив йому. Пізніше Апеляційний суд скасував це рішення і задовольнив позов повністю. Справа з ціною позову під десяток мільйонів гривень дійшла до Вищого спеціалізованого суду. Було призначено судову колегію, вона почала працювати.
Та раптом провадження припинили – колегію буде змінено. Чому? Виявилося, що чи то один, чи всі судді з колегії раптом пішли у відпустку.
Відпустки в судах розписуються наперед, і у випадку відсутності судді, скажімо протягом 2 тижнів, засідання у справі переносять, адже це все одно буде скоріше, ніж починати провадження спочатку…
Нетривала хвороба судді чи коротка відпустка за власний рахунок – не підстава змінювати колегію. Але колегію таки доводиться міняти, якщо вона відмовляється винести замовне рішення.
"Схоже на те, що судді відмовилися виносити очевидно неправосудне рішення, якого вимагали від них ті, хто отримав гроші", – підозрюють юристи.
Згадана справа не належить до тих, де є чиїсь високі інтереси чи замішані родичі можновладців. Єдиний поза правовий аргумент у ній – гроші. І судді вибирають, що їм важливіше – гідність чи прибутки.
Зрештою змогла ж суддя Ірина Горб не брати участь у колегії по справі Тимошенко. Спромігся ж хоч один з суддів у справі Луценка написати окрему думку, яку, до речі, досі не показали адвокатами і країна не знає ім'я "героя".
Втім, хвороба чи окрема думка – це чи не єдині способи боротьби суддів з системою.
Нещодавно, йдучи по вулиці Пилипа Орлика, де знаходяться Вищий і Вищий спеціалізований суд, почула за спиною плач.
"Дякую, що подзвонила, бо я вже не знаю, що робити. Я написала ухвалу, а він її всю переписав. Я ж усе зробила правильно, і я не знаю, що робити.. Я не хочу ні практики, нічого. Нащо бути суддею, якщо не маєш права...", – голосила в телефон жінка.
З усією очевидністю, і судячи зі сказаного далі, вона є суддею одного зі згаданих судів.
Так, прокрустове ложе системи зажимає людей. Але й там трапляються чесні судді.
Тільки, як кажуть обізнані в українському "кривосудді" люди, толковим і чесним суддям в судах навішують купу адмінсправ, через які їм ніколи підняти очі. Часом такі судді міряють видані їм справи кімнатами і грузнуть у метрах ДТП та адмінштрафах.
Тоді як менш розумні, зате й менш принципові колеги отримують замовні і грошові справи, де лише виголошують спущене згори рішення.
І президент, і генпрокурор, презентуючи новий КПК, обіцяли, що однині виправдальних рішень буде більше. Але ж проблема не в цьому. Проблема в тому, щоб злочинець був покараний, а невинуватий був відпущений. Інакше, ніяка статистика виправдальних вироків не матиме сенсу.
Кожного разу у судді є вибір – або не грати за тими правилами, які диктує українське "правосуддя" останні 20 років, або опускатися до тієї прірви, де їх чекає якийсь харківський вбивця.
Гемінгвеївське "По кому подзвін" в даному випадку аж ніяк не риторичне запитання. Він дзвонить навіть не по суддівський системі, а по кожному судді особисто. Бо в системі координат "твої права закінчуються там, де починаються права іншої людини" відповідальність індивідуальна.
Тетяна Ніколаєнко, УП