|
Міністру внутрішніх
справ України
Луценку Ю.В.
Про обмеження права громадян
на доступ до інформації відомчими
наказами МВС України
Доповідна записка
Аналіз практики підготовки відповідей керівництвом МВС України, а також ГУМВС та УМВС в областях на звернення та клопотання громадян, які стосуються отримання інформації щодо заходів реагування керівництвом відповідних ОВС на їх попередні скарги щодо неправомірних дій по відношенню до них з боку працівників міліції, в разі, коли такі неправомірні дії були підтверджені (повністю або частково) в ході організованих та проведених службових перевірок, показує, що нерідко такі звернення громадян не задовольняються, що, з свого боку, призводить до порушення їх прав на доступ до інформації.
Суть проблеми полягає в наступному: при отриманні скарги про неправомірні дії працівників міліції керівник відповідного або вищестоячого підрозділу призначає проведення службової перевірки, за результатами якої готується висновок. На основі висновку службової перевірки в разі підтвердження фактів (повному або частковому), які викладені у скарзі заявника, та в разі необхідності, готується наказ керівника підрозділу щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності винних у скоєнні виявлених правопорушень працівників міліції.
В разі, коли заявник бажає отримати інформацію щодо здійснених за результатами службової перевірки заходів та мір, щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб, йому відмовляється на підставі ст. 31 Закону України «Про інформацію», наказу МВС України № 1177 від 10.10.2004 «Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України» (п. 9.2), наказу МВС України № 55 від 20.01.2004 року, яким затверджена Інструкція з оформлення документів у системі МВС України.
Так, стаття 31 Закону України «Про інформацію» містить норму, відповідно до якої, «забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними органами, організаціями і посадовими особами».
Пункт 9.2. наказу МВС України № 1177 від 10.10.2004 «Про затвердження Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі Міністерства внутрішніх справ України» фактично повторює це положення: «забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до законодавства».
В Наказі МВС України № 55 від 20.01.2004 року, дається визначення такого документу як «наказ». «Наказ – основний розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, установи, організації на основі єдинона-чальності і який містить індивідуальні приписи або правові нор¬ми з питань внутрішньоорганізаційної діяльності, адресовані підпорядкованим органам і працівникам». Причому наголос робиться на тому, що суть та зміст наказу адресовані підпорядкованим органам і працівникам, а не стороннім особам.
Саме на ці правові норми даються посилання у відповідях на звернення Сташук М.П, підписаних начальником УМВС України в Рівненській області Голомшею Я.Я. (№ 1/226 від 11.02.2009 року), т.в.о. СВБ ГУБОЗ МВС України Слободяника В.П. (№ 18/5 –уа-С-646 від 15.05.2009 р.).
Так саме, при підготовці відповіді на звернення громадянина Російської Федерації Гангана М.О. (лютий, 2008 р.) щодо можливості ознайомлення з текстом наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників УМВС України в Вінницькій області, винних у порушенні його прав при поданні заяви на отримання статусу біженця в Україні, йому було відмовлено, з посиланням на вже процитовані статті.
Аргументом при цьому є те, що надання інформації про зміст подібних наказів порушує права на особисту інформацію тих працівників міліції, яких вони стосуються, і що факт надання такої інформації може бути оскарженим потім ними в судовому порядку.
Дійсно, право громадян на інформацію за змістом є подвійним: з одного боку, це право на отримання інформації, з іншого, це право на збереження особистої інформації (право на приватність). Саме з такого подвійного змісту права на інформацію і витікають практичні колізії, які фіксуються в практичній діяльності ОВС України.
Водночас, звернення до текстів законів України «Про інформацію» та «Про звернення громадян», показує, що вони містять й інші норми, які розкривають закріплений Конституцією України зміст права громадян на отримання інформації, дають визначення конференційної інформації та інформації із обмеженим доступом, а також такої інформації, яка не може розглядатися як конфіденційна, порядок отримання інформації та оскарження громадянами відмови у наданні інформації тощо.
Базові норми закріплені в статті 32 Конституції України: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
Закон України «Про інформацію» також містить наступні норми, які закріплюють права громадян щодо отримання інформації стосовно дій або бездіяльності посадових осіб, представників органів державної влади, що призвели до порушення їх прав. Ст. 9 «Право на інформацію» Закону «Про інформацію», говорить, що «всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України».
Стаття 23 Закону «Про інформацію» визначає, що є інформацією про особу – «це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження».
Стаття 30 Закону «Про інформацію» чітко визначає, що не може визначатися як інформація з обмеженим доступом, або конфіденційна інформація, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, яка стосується, в тому числі, «стану справ із правами і свободами людини і громадянина, а також фактів їх порушень», а також про «незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб».
Ця ж стаття конкретизує норму статті 32 Конституції України щодо можливості поширення інформації з обмеженим доступом без згоди її власника, «якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо
вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості
знати цю інформацію переважає право її власника на її захист» (варто наголосити, що проблема дотримання прав людини з боку працівників органів внутрішніх справ України та інших правоохоронних органів знаходиться в центрі суспільної уваги як на національному, так і міжнародному рівнях). «Відмова в доступі до такої інформації, або приховування її, або незаконні збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду» (ст.31 Закону «Про інформацію»).
Більше того, відповідно до ст. 47 цього ж закону, «особа звільняється від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою».
Стаття 35 Закону «Про інформацію» гарантує громадянам право на оскарження відмови у наданні інформації за допомогою суду. «Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до суду.
У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити законність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається на відповідача - державну установу.
Суд має право для забезпечення повноти та об'єктивності розгляду справи запитати офіційні документи у можливості ознайомлення з якими було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти рішення про обґрунтованість (або необґрунтованість) дій посадових осіб державної установи.
Якщо відмову або відстрочку визнано необґрунтованою, суд зобов'язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових осіб, які відмовили заявнику.
Необґрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України».
Крім того, «запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку тощо».
Стаття 48 повторно закріплює право на судовий порядок оскарження неотримання інформації: «у разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня, заінтересований громадянин або юридична особа мають право оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду».
Необґрунтована відмова від надання відповідної інформації, а також необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом тягне за собою «дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України» (ст. 41 Закону «Про інформацію»).
Відповідно до статті 18 Закону України «Про звернення громадян», громадяни, які подали скарги, мають право знайомитися з матеріалами перевірки, а також бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Наведені вище тексти статей Закону України «Про інформацію», а також Закону України «Про звернення громадян» красномовно свідчать, що обмеження прав громадян в доступі до інформації, яка міститься у відомчих наказах щодо мір дисциплінарного впливу суперечать чинному законодавству України. Інформація про дисциплінарні стягнення не відноситься, згідно визначення закону, до інформації про особу.
Водночас, відомчий наказ МВС України № 1177 від 10.10.2004 року, хоча і зареєстрований в Міністерстві юстиції України, не відповідає нормам Конституції України та чинного законодавства в частині дотримання права громадян на отримання інформації, яка стосується їх прав і має бути змінений у відповідності до Конституції України, законів України «Про інформацію» та «Про звернення громадян». Ці зміни мають стосуватися перш за все визначенню механізму ознайомлення громадян з текстами наказів та інших документів, які стосуються прав громадян та становлять великий суспільний інтерес.
Затримка у приведенні відомчого наказу № 1177 у відповідність із нормами чинного законодавства є серйозною перешкодою на шляху до реалізації права громадян на законний доступ до інформації. Крім того він призводить до зростання кількості повторних звернень громадян до органів внутрішніх справ, зростання кількості скарг на ОВС з цього приводу, які надходять на адресу прокуратури та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, що не сприятиме покращенню іміджу міліції України.
У зв’язку із вищевикладеним вважала б за потрібне:
1. Головному штабу (Гришко В.Г.), ДДЗР (Ковадло М.В,), УМДПЛ (Мартиненко О.А.), УЮЗ (Приндюк Г.І.) створити робочу групу по внесенню змін до наказу 1177 від 10.10.2004 із залученням до цього експертів із числа представників громадських організацій.
2. До 1 вересня 2009 року підготувати та внести відповідні зміни до наказу № 1177 від 10.10.2004, привівши його у відповідність до Конституції України та чинного законодавства.
3. Тримати питання надання відповідей громадянам щодо неправомірних дій працівників міліції на постійному контролі.
Радник Міністра К.Б.Левченко
3 липня 2009 р.
|
Вход
FAQ
Поиск
