Читатель ДК Роман Т., м.Львів
16 вересня 2009 р. увечері я, разом з своєю дівчиною Оксаною Н. та шкільним товаришем Романом К. взяли участь в ході у м.Львові, що відбулась в память загиблого 9 років тому журналіста Георгія Гонгадзе. Ми взяли участь в цій події, потім пішли в кафе "Синя пляшка" випити кави. Після кави ми направились з площі Ринок в сторону проспекту Свободи і на куті біля старого універмагу планували розійтись. Мене зацікавили оголошення проукраїнського веб-сайту, я їх сфотографував і поклав фотоапарат в сумочку. В цей час, коли ми спілкувались, до нас направились двоє працівників ППС, без ніяких пояснень захопили мене за руки, відтянули від моєї дівчини і товариша. Зразу скажу - спілкувались грубо, по-хамски і на ти. Вони мене взяли за руки, пробували крутити великий палець руки, один з них "для понтів" розстібнув кобуру, інший в другій руці затиснув газовий балончик. Мене спробували забрати у відділення. Я почав голосно говорити, привертаючи увагу. Тоді до нас підійшло декілька молодих людей, які і стали свідками цієї комедії. Я попросив людей бути присутніми і в випадку чого стати свідками. А коли вони запитали тих представників влади, в чому проблема, почули відповідь "що вам немає діла". Зважаючи на те, що це привернуло увагу людей, мої руки відпустили, і я миттю витягнув руки і спробував оглянути перед всіма присутніми свої рукави на предмет "підкидного", бо дуже мені вже не подобалось те, як вони щось пробували зробити з моїми рукавами (чи то кишенями). Можливо велика кількість очей і налякала їх, перешкодивши злим намірам. Мене заставили показати вміст моєї сумочки, потім і моїх кишень (навіть ззаді). Чого я не зробив, але просто повернувся до нього задом. На моє запитання, "Може вам ще в центрі міста роздітися", мені сказали "як треба то і роздінешся". Молоді люди в жарт почали говорити, що вони там хочуть знайти - мабуть конплю. В цей час сержант ППС сказав цьому хлопцю, що якщо треба то і в нього знайдуть коноплю. Між одним з тих молодих людей і сержантом ППС відбувся дуже цікавий діалог, суть якого спробую передати дослівно: - Мене колись вже обшукували на предмет коноплі, нічого не знайшли. Ще й не просто міліція, а "Беркут" - Значить мало шукали. Хочеш, в тебе знайдем коноплю? Таке запитання поставило молодого хлопця в тупік. І мене тоже, чесно кажучи. Ось як працює справжня українська міліція! Як в старі добрі часи - "был бы человек, а статья найдется". Так що цілком можливо, що я, до речі хворий на простуду, сидів би в "затишному" відділенні на Мартовича. Коли в мене попросили предявити документи, я предявив водійське посвідчення, але в руки не давав (незважаючи на те, що у мене спробували його забрати). На те, що я їм у культурній формі спробував пояснити, що вони порушують закон, мені відповіли грубим хамством. Мені сказали, що я можу куди хочеш жалітись, хоч в прокуратуру, хоч кудись - їм нічого з того не буде. Сказали радіти, бо наступного разу буде "мордою об асфальт". Коли я спробував запитати, у чому я підозрююсь, мені відповіли що я себе неадекватно поводив (незважаючи на те, що я не порушував громадсього порядку, на те є свідки). Сказали, що я засунув руку у кишеню і їм це здалось підозрілим, бо мало що я там мав. Не буду дослівно розповідати як ці два "самородки" виловлювались, але скажу в грубій формі і з наїздами, не зважаючи на постійні протести мої і моїх друзів. Кінець кінців коли я запитав що хто вони такі, щоб творити такий "беспредел", мені сказали що вони представники влади, а я є ніхто. Якщо висловлюватись їхніми словами, то це було такого змісту "Ми представники влади і ми вищі від тебе на голову." Яка влада, такі і представники. Мимоволі згадую порозклеювані бігборди Юрія Луценка, де зображена калина, розтоптана мєнтовським сапогом і надпис "Не дай розтоптати власну честь". Коли я попросив їх предявити документи, то один з сержантів показав мені службове посвідчення на імя Луціїв Андрій Львович. Його товариш його твердо переконував цього не робити. Оцей представник ППС Луціїв А.Л. так мені схвально показав це посвідчення, примовляючи "перепиши собі, бо забудеш". Мені ще раз сказали що я можу жалітись собі куди хочу, їм нічого і так не буде. Ми такі собі царі тут, а ти ніхто. От така неординарна подія трапилась зі мною сьогодні вечором. То ж якщо в центрі рідного міста, на прощі Ринок де постійно багато людей, є перспектива бути "обшмонаним" і чисто по-людськи приниженим, то що тоді від наших бравих козачків у погонах чекати десь на малолюдній вулиці. Чого можна далі чекати від тих "отморозків", які живуть за рахунок важко сплачених ваших і моїх податків. Люди, може вистарчить вже терпіти такого знущання над собою. Не можна мовчати, треба говорити вслух і вас почують. Дякую за увагу. З повагою, Роман Т., м.Львів
|