Опозиція і влада в Україні: знайти десять відмінностей
Роман Соломонюк, для УП _ Понеділок, 03 вересня 2012, 11:14
Версія для друкуКоментарі2
Здається, що питання, винесене у заголовок, є за своєю суттю абсурдним. Опозиція і влада, як правило, критикують одне одного, бо мають різні цінності та несуть різні ідеї. Насправді це актуально для більшості розвинених демократій.
В Україні ж і влада, і опозиція можуть виявитися не тільки близнюками за поглядами та діями, але й за "обличчями політиків", які встигають побувати і там, і там.
Оскільки на нинішніх виборах як базовий пропонують традиційний поділ на "владу" і "опозицію", хочеться дати трохи інформації для роздумів на тему: наскільки коректним є такий поділ?
Ідеологія
Більшість політичних сил далекі від декларованих ними під час попередніх виборів програм. Проте на перевірку як владна Партія регіонів, так і опозиційна ВО "Батьківщина" належать до лівоцентристів, однією з ознак ідеології яких є активне втручання держави в суспільне та економічне життя.
І хоч інший учасник "Об’єднаної опозиції" "Фронт змін", офіційно представляє ідеологію прагматичного лібералізму, її лідер Арсеній Яценюк під час минулої президентської кампанії активно пропагував відновлення зв’язків у межах колишнього СРСР, а в своїх агітаційних буклетах відзначав позитивні сторони "радянської системи" соціального захисту.
Таким чином, формально і "влада", і "опозиція" представляють одне ідеологічне поле. Проте на практиці вони швидше дотримувалися ідеології "робити і казати те, що вигідно зараз", і не мали стійких принципів – про що далі.
Політика
Єдина ознака, за якою чітко можна диференціювати владу і опозицію, – це хіба конкретний момент, в який та чи інша сила перебуває біля керма держави. Але й перебуваючи по різні боки владних барикад, і Партія регіонів, і БЮТ-Батьківщина вміли об’єднати зусилля для досягнення результату у важливих для них питаннях.
Прохідний бар’єр. У липні 2006 року Олександр Турчинов разом із головним юристом БЮТу, а нині – соратником президента Януковича, Андрієм Портновим, запропонували підвищити прохідний бар’єр на парламентських виборах до 7%. Цю ж пропозицію повторив у 2008 році інший представник команди БЮТ, Михайло Поживанов.
У 2011 позитивно щодо підвищення прохідного бар’єру до 7% висловився й голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов.
Метою як перших, так і других було усунути "дрібних гравців" та встановити двопартійну систему, за якої б обидві партії забезпечили поділ влади на двох. У результаті бар’єр підвищили до 5%.
Зміни до Конституції й обмеження повноважень президента. Чомусь мало хто про це згадує, але наприкінці 2008 року практично сформувалася коаліція Партії регіонів і БЮТ, яку журналісти назвали "ПРіБЮТ". Її головною метою було внесення змін до Конституції, які передбачали обрання президента парламентом.
Це означало, що Україна перетворювалася на парламентську республіку, де президент, на той час – Віктор Ющенко, перетворювався на декоративну постать, а вся повнота влади контролювалася більшістю, на той момент – БЮТ та Партія регіонів, і прем’єр-міністром, на той час – Тимошенко.
Першим кроком до формалізації коаліції "проти президента" стало голосування на початку вересня 2008 року за закон про спеціальні слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України, що зробило можливою процедуру імпічменту президента.
Статус російської мови. Існує міф, що фактично державний статус російської мови – результат дій проросійськи орієнтованої чинної влади.
Але "мовна картина" буде неповною, якщо не згадати результати голосування 19 вересня 2008 року, коли фракція БЮТ спільно з фракціями Партії регіонів, КПУ та Блоку Литвина підтримали в першому читанні проект закону "Про державну службу" (№1400), автором якого був народний депутат Віктор Янукович.
Документ передбачав вимогу обов’язкового володіння претендентами на державну службу, крім державної, також російською мовою. Імовірно, на виконання цього закону Кабмін Тимошенко скасував обов’язкове дублювання українською мовою синхронів у новинах на Першому національному.
НАТО. Перебуваючи на прем’єрських посадах, і Тимошенко, і Янукович змушені були виконувати програму співпраці з НАТО. Щоправда, у 2008 році, за словами першого заступника Секретаря РНБО Володимира Огризка, уряд Тимошенко скоротив фінансування усіх програм співпраці з НАТО до мінімуму.
Щодо офіційної позиції, то в липні 2009 року на брифінгу Тимошенко заявила, що питання вступу в НАТО може бути вирішене лише через всеукраїнський референдум – хоча під час виборчої кампанії-2006 вступ до НАТО був однією з головних зовнішньополітичних цілей БЮТ.
А от референдум щодо НАТО, починаючи з 2005 року, був вимогою… Партії регіонів.
Грузія. Коли у серпні 2008 року російські війська ввійшли на територію Грузії, однозначну оцінку акту агресії, як цю подію можна класифікувати згідно із міжнародним правом, дав тільки чинний тоді президент Віктор Ющенко.
Він же вимагав від Росії дотримуватися умов базування ЧФ РФ, зокрема недопущення його участі в бойових діях, оскільки це робило Україну співучасником військового конфлікту.
На початку вересня 2008 року фракція БЮТ, як і Партії регіонів, відмовилися заявою засудити акт агресії. Голова фракції БЮТ Іван Кириленко заявив, що його фракція не може оцінювати дії Росії як агресію, "тому що агресію почала Грузія, а ми не сторона конфлікту".
Він також заявив, що не може визнати неправомірне використання території України, зокрема ЧФ РФ, для нападу на Грузію.
Лідер Партії регіонів Віктор Янукович пішов ще далі – закликав визнати незалежність Південної Осетії та Абхазії. А Партія регіонів прагнула провести негайне розслідування постачання українських озброєнь напередодні конфлікту у Грузію.
Тож позиції БЮТ і ПР з геополітичної точки зору були ідентичними – вони прийняли російське трактування війни у Грузії.
Визнання УПА. Якщо Партія регіонів повністю відмовляється визнавати УПА як учасників боротьби за Незалежність, то в БЮТ висловилися за визнання – але лише після проведення розслідувань діяльності УПА.
При цьому ні та, ні інша сила не вимагають розслідування злочинів НКВС. Таким чином, обидві позиції погоджуються із збереженням стутусу-кво та відносять історичну справедливість до питань "другого ешелону".
Не виключено, що тут відіграє роль кадровий склад політичних команд.
"Дивлюся список сьогоднішньої опозиції… Маємо генерала КДБ Кожем’якіна, цілий оберемок партійних і комсомольських діячів радянського активу... Його дід "наводив порядок" – звільняв Західну Україну від "бандформувань" ОУН-УПА, його батько так само працював у КДБ", – стверджує колишній рухівець Ярослав Кендзьор.
Він також цитує голову НРУ Бориса Тарасюка щодо розбіжностей між БЮТ і НУ під час створення коаліції у 2006 році: "Затягуються переговори, бо Тимошенко з Морозом проти "Нашої України" зайняли спільну позицію, щоб в угоді не було згадки про ОУН-УПА, НАТО, української мови".
Московські газові угоди 2009 та Харківські 2010. Хоча БЮТ і Партія регіонів нищівно критикують одне одного в питанні газових угод, особливо складно зрозуміти логіку цього конфлікту.
Як відомо, газові угоди, підписані з ініціативи Тимошенко в Москві на початку 2009 року між НАК "Нафтогаз" та РАО "Газпром", забезпечили Україні найгірші умови отримання російського газу.
Цьогоріч Україна платить 560 доларів за тисячу кубів, тоді як Туреччина за той же російський газ платитиме не більше 190 доларів за тисячу кубів. Харківські угоди 2010 року, проведені через парламент Партією регіонів, надали цій угоді статусу міждержавної.
Історичні постаті. 4 липня 2007 року фракція БЮТ в Одеській міськраді у повному складі, спільно з "регіоналами", голосувала за встановлення пам’ятника Катерині ІІ в Одесі.
А в Полтаві місцеві бютівці називали спробу встановити пам’ятник Івану Мазепі "провокацією".
Спочатку висуванець БЮТ на посаді міського голови Андрій Матковський відмовлявся від грошей, виділених з державного бюджету на встановлення пам’ятника, потім – від пожертв, які зібрали з усієї України, а насамкінець вдався до фізичного спротиву робітникам, які проводили будівельні роботи.
Офіційна позиція представників Партії регіонів відома – вони підтримують версію Російської православної церкви про "анафему зрадника".
Економіка
Дуже багато єднає чинну владу і опозицію у методах управління економікою. Можна виділити кілька спільних рис, притаманних урядуванню представників Партії регіонів і БЮТ.
Найперше – це тяжіння вирішувати кризові ситуації через грубе адміністративне втручання. Уряди Тимошенко та Азарова пережили ряд "цінових криз".
Зокрема, за урядування Тимошенко виділялися "цукрова", "м’ясна", "бензинова" кризи. За урядування Азарова – "гречана" та "бензинова". І обидва уряди, як, до речі, свого часу й уряд Януковича, діяли за однією схемою: підписувався меморандум із виробниками чи продавцями, в якому заборонялося підвищувати ціну.
Натомість бізнесу обіцяли забезпечити сприятливі умови для роботи. На практиці така політика давала лише тимчасовий ефект. Як правило, наступного року криза повторювалася, тільки вже з іншою групою товарів.
Друге – це сприяння імпорту на шкоду національному виробникові.
За урядування Тимошенко у другому кварталі 2008 року було імпортовано м’яса у 2,5 разів більше, ніж за аналогічний період попереднього року. Як наслідок, кількість великої рогатої худоби в Україні скоротилася на 10,1 %, свиней – на 19,3 %, і це лише у порівнянні з початком року.
Місцевий виробник просто не здатен був конкурувати з дешевим та неякісним імпортом.
А за урядування Азарова, у липні 2012 року, згідно з висновками Української аграрної конфедерації, імпорт м’яса досяг рекорду за останні 5 років.
Напевно, найяскравішим прикладом спільної для обох урядів імпортостимулюючої політики на шкоду національній економіці стала закупівля потягів "Хюндай" корейського виробництва.
Власне, домовилася про постачання корейської продукції ще Тимошенко, а реалізовували проект вже представники Партії регіонів. Але про це також чомусь воліють не згадувати.
Третє – це використання зовнішніх заощаджень на потреби "проїдання". Запозичені кошти пускають не на розвиток, а на латання "бюджетних дір". У результаті постійно зростає зовнішній державний борг, бо попередню заборгованість погашають за допомогою нового кредиту.
Тож проблема виплати перекладається на наступні покоління. За період 2007-2011 роки державний зовнішній борг зріс майже у 6 разів, і сьогодні складає приблизно 12% від ВВП.
Це тривожний показник, особливо, якщо врахувати слабкий розвиток виробництва, яке нездатне забезпечити внутрішній ринок навіть товарами широкого вжитку. Експортні ж позиції складають переважно сировина і напівфабрикати.
Четверте – управління державним бюджетом в "ручному режимі", що для урядів Тимошенко і Азарова стало нормою. Змінюються лише форми.
За "часів БЮТ" існувала Тендерна палата, де приватна фірма заробляла на всіх державних закупівлях. Після її скасування, коштами розпоряджався уряд в ручному режимі.
Дещо покращило ситуацію ухвалення закону "Про здійснення державних закупівель". Але вже в липні цьогоріч через Верховну Раду проводять зміни до нього, які фактично нівелюють його позитивні сторони.
Шосте – однаково негативне ставлення та нерозуміння ролі малого бізнесу.
Партія регіонів і БЮТ сформовані за прямої підтримки великого бізнесу. Специфічними є умови його виникнення в Україні: більшість фінансово-політичних груп виникли завдяки доступу до державного ресурсу – адміністративного, організаційного, фінансового.
Такий бізнес звик до монопольного положення, або ж керованої конкуренції, коли ринок чітко поділений між кількома гравцями, що мають своє "політичне лобі". Тому для більшості представників теперішньої як влади, так і опозиції, проблеми малого бізнесу є незрозумілими.
Як висловився віце-прем’єр міністр Борис Колесников, "і гіпермаркет, і бабуся на базарі мають платити однакові податки". При тому малий бізнес не може через політичні важелі натиснути на уряд чи вивести кошти в офшори.
Позиція ж обох урядів зводилася до спроб адміністративними каральними методами вивести малий бізнес з тіні. Завершувалося це завжди однаково – малі підприємці протестували і згортали виробництво.
P.S. Таким чином, аналіз програмних засад та практичної діяльності – як у парламенті, так і в уряді, – приводить до висновку, що теперішня влада і опозиція мають чимало спільного в ключових позиціях.
З геополітичної точки зору – це противники вступу до НАТО, обоє рухаються в фарватері російських політичних та економічних інтересів, що (як наслідок) веде до проросійського трактування української історії.
З погляду на політичну систему – це сили, які прагнуть монополізувати політичне поле, перерозподілити сфери впливу на ньому, виходячи із завдань підсилення власних впливів.
З економічної – це прихильники неконкурнетної економіки, сприяння імпорту, використання адмінресурсу та дискримінації малого бізнесу.
Заради підтримки власних рейтингів за рахунок "соціальних виплат", обоє готові використовувати зовнішні запозичення для "проїдання", перекладаючи борг на плечі наступних поколінь.
Відрізняє їх теперішній момент перебування у владі чи поза нею – проте не цінності, які вони реалізують.
Тож у цьому випадку поділ на владу і опозицію лишається тільки своєрідною формою, зміст якої – втрачено. Якщо виборець все-таки скористається цим міфом, біля керма просто зміниться одні обличчя на інші, проте змін на користь суспільства не відбудеться.
Альтернатива – перейняти досвід старих демократій, де політичні сили оцінюють за їхніми ідеологічними поглядами, підходом до економіки, політики внутрішньої та зовнішньої. Тільки в такому випадку можна чекати реальних змін. Чи встигнуть українці "дозріти"?
Роман Соломонюк, політолог, магістр політології Фрідріх-Шиллер Університет, Єна, Німеччина, для УП
http://www.pravda.com.ua/articles/2012/09/3/6971587/
Вход
FAQ
Поиск
А в данной статье без эмоций, а исключительно на основании анализа доказывается, что единственные различия между сегодняшней властью и оппозицией - лишь различные взгляды на то, кто должен стричь биомассу, как они говорят.
...
Сообщение, не относящиеся к теме
