Бійка в черзі. Видають гроші за вибори?
26 листопада 2012, 16:28

На Оболоні в Києві почали видавати гроші на руки.

Ті, хто отримував, представлялися членами комісій та агітаторами. Вони розповідали, що гроші їм дають саме за роботу на виборах.

Черга переросла у тисняви, бійки, комусь розбили голову.

Видавала гроші ніби одна із українських партій.

Якщо це так, чи можна такі дії назвати підкупом? Чи є за це якась відповідальність?

Як це було і хто платив – дивіться відео

"Свобода" як "Криголам Революції" (аналітична трилогія)
Алексей Шевченко, Доктор философских наук, политолог

Отже, «Свобода» з маргінальної партії перетворилася на політичного важковаговика та увійшла до Парламенту. Влада дотепер не може отямитися від шоку, оскільки поява такого потужного гравця не входила в її плани. Симптомом можуть служити публічні одкровення придворного «політолога» Михайла Погребінського, чия проросійська заангажованість робить його особливо чутливим до «націоналізму». Зокрема, він звинуватив безпосередньо АП і особисто Льовочкина в тому, що вони дали «Свободі» «зелене світло», відкривши їм двері провладних телеканалів на політичні ток-шоу та забезпечивши їм належну передвиборчу рекламу. Тим самим, згідно Погребінському, замість очікуваних 5 відсотків націоналісти отримали вдвічі більше.

Я не буду говорити про цинізм цього владного прихвостня, який не тільки відкрито визнав роль ТВ в маніпуляції суспільною свідомістю, але й звинуватив АП в недостатньо продуманій стратегії такої маніпуляції. В контексті нашої теми «аргументація» цієї людини цікавить мене як симптом переляку влади, який буде посилюватися пропорційно зростанню електорального потенціалу «Свободи». І зараз треба зробити так, щоб страх став реальністю та блокувати те, що може завадити цьому процесові.

Що можна очікувати від влади в цій ситуації, що вона робитиме і почасти вже робить? З моєї точки зору, буде використано дві стратегії:

Стратегія 1. Мобілізація свого електорату та міжнародної спільноти для «боротьби з фашизмом». Використовуючи «стурбованість» деякої частини європейських партій та конкретних політиків, влада вже почала «засилати» своїх емісарів для «накручування» європейської суспільної думки. Зазначена технологія має подвійну мету. По-перше, відволікти увагу європейців від «справи Тимошенко» та власного авторитарного проекту, роздмухуючи тему «фашистської небезпеки». По-друге, ця пропагандистська кампанія дозволяє регіоналам виставити себе як «демократів» та послідовних борців проти ксенофобії та екстремізму. В руслі цієї стратегії міфічна ідея, проголошена більшістю експертів, – вивести у другий тур президентських виборів 2015 року Олега Тягнибока та Януковича, аби забезпечити переобрання останнього на другий термін шляхом нагнітання загрози «фашистської чуми».

Не залишається осторонь і антипод «Свободи» КПУ, яка устами свого лидера на поствиборчому з’їзді заявила про початок планомірної «боротьби з фашизмом». Така акцентуація пов’вязана не лише з ідеологічними розбіжностями з «націоналізмом» (як я вже зазначав, у комуністів ідеологія взагалі відсутня, а є лише цинічна маніпуляція вербальними ідеологічними конструкціями), скільки з необхідністю імітувати діяльність. Передвиборчі обіцянки комуністів завідомо не можна виконати, тож кампанія «боротьби з фашизмом» дозволяє їм переключити увагу свого виборця, примусити його забути про ці обіцянки та в черговий раз мобілізувати свій електорат задля продовження «політичного лохотрону».

Стратегія 2. Спроби залучення «Свободи» в різновиди спільних проектів з метою можливого «приручення» цієї сили та дискредитації в очах виборця. Перші ластівки появи цієї технології можна побачити на прикладі поблажливих висловлювань про «Свободу» з боку одного з ведучих функціонерів ПР. В цілому ця технологія служить частиною більш загальної технології імітації втягування опозиції в проект «спільної справи» з метою «консолідації всіх політичних сил в ім’я України». Зазвичай платформою для такої «консолідації» виступають дрібні питання, які не торкаються жодних інтересів. Це може бути турбота про «суспільну мораль» (наприклад, боротьба з гомосексуалізмом або з порнографією).

Саме в цій площині шукають точки перетину між партією влади та «Свободою», яка, до речі, сама заявила про готовність підтримати проект регіоналів. Крім «слизької» гей-теми такою спільною платформою може виступити утопічний проект «заборони комуністичної ідеології», нібито запропонований відомою провокаторкою Ганною Герман. (Ідею спільного голосування з ПР по цьому питанню озвучив І.Мірошниченко в програмі «Портрети» на 5 каналі).

Стосовно цієї технології хочу висловити одне принципове зауваження, пов’язане з тим, чому з ПР за сучасних умов не можна вступати ні в які – навіть ситуативні – альянси. За часів якобінського терору існувало одне страшне слово, яке означало смертний вирок для людини, якщо його виголосила більшість Конвенту – «Поза законом!». Я нагадав це слово тому, що ПР не є партією в звичному сенсі слова, а є злочинним угрупуванням, з яким неможливий політичний діалог, взагалі ніякий діалог крім мови ультиматумів та мови сили. Тому що вона «поза законом». І всі про це знають, в тому числі й самі регіонали, і тому спроби створювати «консолідуючі проекти» мають на меті створення ширми для злочинної діяльності цієї структури. Врахування зазначеного факту дозволяє зрозуміти, чому ця сила завжди бреше (особливо бреше тоді, коли нібито говорить правду) та зробити висновок про те, що з ПР неможливо створювати будь-який консенсус стосовно будь-яких питань.

На завершення розмови про перспективи партії «Свобода» я хочу виділити ті сильні сторони, які привернули до неї стільки прихильників та які можуть дозволити їй і в майбутньому нарощувати свій потенціал політичного важковаговика. Ці риси охоплюють:

1) послідовний та безкомпромісний антикомунізм, який дозволяє провести радикальну «де-совєтизацію» політичної та масової свідомості» (як казала про цю особливість світогляду «Свободи» В. Новодворська: «блестящая ненависть к советскому прошлому»);

2) патріотизм, визнання цінності України як найвищої цінності світогляду, причому визнання не показне або імітативне;

3) жорстке протистояння російському геополітичному проекту входження України до «Русского Мира»;

4) готовність до політичної боротьби за свої ідеї, причому боротьби революційної;

5) некорумпованість структури, яка вигідно відрізняє її від інших політичних сил і що дозволяє розглядати цю силу як можливий приклад та форпост «очищення» гнилого українського політикуму.

З моєї точки зору, існують двозначні або сумнівні положення, які можуть завадити або уповільнити перетворення «Свободи» на загальнонаціональну потужну силу. Більшість цих положень «запозичено» з ультраправих європейських партій на кшталт «Національного Фронту» Ле Пена, які можуть розглядатися як штучні та несуттєві для українського національно-визвольної патріотичної сили. Ці пункти можна узагальнити так:

1) Надмірна акцентуація «етнічного» принципу формування української національної ідентичності. В ситуації змішення етносів, яка має місце в Україні, така політика може призвести до «етнічних чисток», на які так багата історія східно-європейського регіону. Розуміючи неможливість відмови від принципу етнічності, необхідно враховувати, що не менш важливим в такій ідентифікації є прийняття людиною «спільності історичної долі» та «історичного проекту», спрямованого у майбутнє. Таке прийняття також формує «українця», що переконливо довели етнічні росіяни (Д. Донцов, М. Хвильовий), поляки (В. Липинський), євреї (В. Жаботинський) та навіть австрійський ерцгерцог Габсбургський, який став сотником Василем Вишиваним.

2) Визнання безумовної важливості «здоров’я нації» та боротьби з такими руйнівними для нього явищами, як «наркоманія» (особливо дитяча) може перерости в надто велику увагу до «соціальної гігієни» у вигляді боротьби з мігрантами та гомосексуалістами, що також є чистим запозиченням у ультра-правих партій типу «Національного Фронту». До цих запозичень відноситься і проект заборони на аборти, які дають підстави для звинувачення «Свободи» в одіозній архаїці та допотопній несучасності, оскільки стимулювати народжуваність можна іншим способом.

Я можу лише повторити те, що попри всі проблеми «нелегальної міграції», для української державності існують більш значущі проблеми, у вирішенні яких «Свобода» може зіграти визначну роль. Це, передусім, задача знищення монополії на владу ПР та руйнування проекту добудови авторитарного режиму Януковича та «Сім’ї». І лише після вирішення цих задач можна говорити про вдосконалення законодавства в сфері міграції та займатися вихованням «здорової нації».

Підсумовуючи, можна сформулювати основну стратегію для подальших дій цієї сили таким чином: «Трансформувати елементи епатажності, притаманні деяким партіям на «до-парламентському» етапі, на послідовний проект радикального реформування української державності». Коротше кажучи: «Радикалізм мінус екстремізм». Подібна трансформація означатиме відхід від імітування праворадикальних європейських партій та усвідомлення себе як авангарду національно-визвольного руху, запит на який давно назрів в Україні. Для «Свободи» це означає стати буревісником майбутньої революції, а краще її криголамом.

P.S. Я закінчував редагувати цей матеріал, коли на сайті «Цензор.нет» прочитав інформацію, яка примусила мене проаналізувати «по гарячих слідах». Мова йшла про марш Харківського відділення «Свободи» 16 листопада під керівництвом Ігоря Швайки проти нелегальної міграції. На відео можна було побачити натовп, який скандував «Зік-Хайль-Рудольф Гесс—Гітлерюгенд – СС». Як ставитися до цього після всього, що я написав в попередніх статтях про «Свободу» та того, що читач може прочитати вище? Перша думка полягала в тому, що цей марш є провокацією влади, яка має подвійну мету: а) остаточно продемонструвати суспільству, що «Свобода» є не націоналістичною, а чисто нацистською партією; б) кинути плями на всю Об’єднану Опозицію, яка кооперується з «нацистами»; в) почати інформаційну кампанію з демонстрації того, що тільки Віктор Янукович може врятувати націю від «фашистів-екстремістів».

Якщо ж за подібними акціями стоять не правляча верхівка, а місцеві функціонери організації (все той же Ігор Швайка), то можна сказати, що шкода від такої діяльності є набагато страшнішою за всі підступні вчинки КПУ та ПР. Бо якщо – не дай Боже! – публічні акції «Свободи» підуть таким шляхом, то вони потягнуть у політичне небуття не тільки саму «Свободу» (бо не за «Гітлерюгенд-СС» голосували найбільш інтелігентна частина України!), але й Об’днану Опозицію. І тоді проект «Янукович-forever» стане для України безальтернативним. Якщо керівництво партії заохочує подібні акції, то мені дуже прикро. Оскільки навіть зайнявши позицію циніка та обравши стратегію «політичної доцільності» подібні акції можна охарактеризувати відомими словами Талейрана: «Це гірше, це помилка». Одначе подібна помилка є політичним самогубством, вона може перекреслити всі електоральні здобутки, отримані «Свободою» на минулих виборах.

Тому вважаю, що найбільш впливові особистості партії повинні публічно засудити такі заходи (якщо вони мали місце) або публічно викрити їх провокаційну сутність (якщо вони були інспіровані владою).

Київську квартиру вже хочуть 180 новообраних депутатів

crv_kiev

в общагу їх всіх поселити і то тільки на термін депутатства !

ИМХО: это будет самая весёлая Верховная Зрада

Это позор страны. Ладно бы чего-то могли добиться а то только цирк устраивают но ПР приняла всё, что запланировала подавляющим большинством голосов. И дальше будут принимать. Вот бы еще и этих за Юлькой присадили. решением в 250 голосов:)