Одкровення радянського даішника


Навіть у найсерйозніших професіях завжди є місце смішному. Ігор Васильович Би. (ім'я героя змінене на його прохання) починав кар'єру простим інспектором ДАІ......і дослужився до керівної посади в Державтоінспекції однієї з радянських республік. За довгі роки роботи сталося стільки курйозів, що якраз книгу писати. Правда, не менше було сумного і трагічного, але про це він згадувати не хоче.

Помстилися за палець



Ігор Васильович на все життя запам'ятав свій перший робочий день. Ще учора йому видали новеньку форму - довгу шинель, чоботи, галіфе, а вже сьогодні при усьому параді новоспечений інспектор ДАІ поспішав на роботу. Машини у нього тоді не було, тому доводилося користуватися громадським транспортом. Тролейбус був, як завжди, забитий, і наш герой ледве втиснувся в передні двері. Коли вона закрилася, Ігор Васильович завив від болю - вказівний палець прищикнуло дверима. Біль був пекельним, але кричати було соромно, і молодий лейтенант терпів.

Коли з нього зійшло десять потів, Ігор Васильович все ж боязко звернувся до водія: "Відкрий двері". На що той зі знущанням відповів: "Не належить! Даішники зупинять". Водій явно насолоджувався ситуацією і тому, запитавши, чи виходить хто-небудь на наступній зупинці і переконавшись, що таких немає, проїхав її і відкрив двері аж через дві зупинки. Хоча до управління треба було ще їхати, Ігор Васильович буквально вивалився з тролейбуса, як тільки відкрилися двері.

З пальця лилася кров, голова крутилася. Лейтенант засунув палець в сніг (а тоді стояла зима) і просидів так декілька хвилин. У голові проносилися страшні думки: перший робочий день - і таке ЧП. На 8 ранку було призначено нараду, на яку Ігор Васильович безнадійно спізнювався. Він перев'язав палець хусткою, зібрався з силами і, шатаючись, зашкандибав до управління. Природно, на нараду він запізнився. "Полковник грізно глянув на мене, я віддав йому честь. І тоді мій начальник помітив скривавлену хустку, що обв'язала навколо пальця. "Що це?" - запитав він, і я усе розповів". - згадує Ігор Васильович. Що після цього почалося! Полковник тут же віддав наказ усім постам ДАІ вичислити цей тролейбус і за день поставити три дірки в техталоне водія. А за три дірки тоді позбавляли прав. Усе було зроблено так, як наказав начальник, - за палець Ігоря Васильовича колеги помстилися.



Три трупи в "газоні"



"Був я в ту ніч черговим, - розповідає він чергову історію. - Раптом виклик на аварію. Рацию видали погану, і я толком не розчув, що сталося. Коли приїхав - схопився за голову: в перевернутій машині виявили три трупи. У той час у нас ще не було ніяких труповозок, інспектора ДАІ повинні були самі доставляти тіла в морг. Машина у мене була маленька, звичайна гаишная "канарка". Тоді я став зупиняти машини, що проїжджають мимо. Одну зупинив, але водій, як дізнався про трупи, допомогти відмовився. Другий теж.

Тоді я вирішив піти на хитрість. Дивлюся, їде ГАЗ-51. Думаю, ось те, що мені потрібно. Зупиняю "газон", виходить з нього дід. Я йому: мовляв, допоможи, батько, вантаж до міста довезти. Він погодився. Я попросив старого відкинути борти машини і сказав, що вантаж закину сам, щоб той не бруднився, але дідусь рвався на допомогу. Коли він побачив, що це за вантаж, з усіх ніг побіг в поле. "Товариш водій, зупинитеся"! - закричав я йому услід. Дід зупинився і впав в траву як підкошений. Говорю, мовляв, повернися на місце, а він ні в яку.

Тоді я пригрозив зброєю, і дідусь все ж повернувся в машину. Говорю йому - сідай за кермо, але мужик трохи не плаче. Тоді я сів за кермо "газону", а дід в мою "канарку". Представляєте картину: попереду їде "газон", а ззаду патрульна машина (дід адже дорогу в морг не знав). На цьому наші нічні пригоди не закінчилися. Ледве-ледве ми доїхали до моргу, але він виявився закритий - ні вартуючи, ні санітарів. Ждали-ждали, але мені треба було їхати в управління рапортувати про те, що сталося.

Я наказав дідові дочекатися санітарів, вивантажити трупи і тоді вже їхати, а сам помчав в управління.

Було вже годин 7 ранку. Стою біля управління, палю, дивлюся, їде знайомий "газон", придивився - дід за кермом. Я на "канарку" і за ним. Думаю, хоч ім'я і прізвище старого запишу, номери машини, тому що вночі похапцем зробити це не встиг. Зупиняю його, той навіть з "газону" не виходить. Говорю, дай хоч твоє прізвище запишу, а дід у відповідь, мовляв, колись мені, на роботу спізнююся, завгар чекає. Я йому говорю, мовляв, гаразд з прізвищем, трупи розвантажив? А дід у відповідь: немає, санітарів не дочекався. Я схоплююся на "газон", а вони лежать!

Тут я видав усі матірні вирази, які в російській мові є. Розгорнув "газон" - і швидше в морг!

Потім мене примушували раз сто переказувати цю історію в управлінні - усі каталися від реготу. Особливо коли представляли фізіономію завгара, який з ранку поліз би перевіряти дідівський "газон".



"Прокидаюся я в морзі".



Був в практиці Ігоря Васильовича і ще один курйозний випадок, який потім на різні лади переказували в управлінні. Якось наш герой чергував на дорозі, і повз нього на скаженій швидкості промчав мотоцикліст. Ігор Васильович кинувся в гонитву. Водій був явно п'яний, тому що на накази зупинитися не реагував. "Я почав відставати, - згадує Ігор Васильович. - Мотоцикл у порушника був потужний. Тим більше вже темніло, і мотоцикліст вимкнув фари, щоб його не було видно.

Біля автовокзалу, куди попрямував порушник, вели ремонт дороги, і на узбіччі лежали великі купи щебеня. Я доїхав туди хвилин через п'ять і побачив жахливу картину: мотоцикл валявся на дорозі, а водій стирчав в купі щебінки. І без лікаря було зрозуміло, що він мертвий, але я все ж викликав "швидку", приїхали лікарі і констатували смерть. Медики допомогли дістати нещасного з щебінки, навантажили його в машину і повезли в морг. Благо в морзі усі були на місці - "клієнта" прийняли, закрили за ним двері на замок і розійшлися у своїх справах.

Я поїхав в управління рапортувати про те, що сталося і встановлювати особу потерпілого, сторож моргу пішов спати, санітари відправилися по будинках".

Те, що було потім, років 10 підряд на день даішника в управлінні розповідав сам. мотоцикліст. Він виявився живий, просто втратив свідомість, а її пульс чомусь не промацувався.

"Розплющую очі, - розповідав мотоцикліст. - Не можу зрозуміти, де я, повний рот щебінки. Ледве виколупав її з рота, пригадав події минулого вечора, згадав і гонитву, і аварію. Відчуваю, лежу на чомусь холодному, кам'яному, світла немає. Ну, думаю, помер. Потім підвівся, намацав поруч холодні тіла, почув шум траси за вікном і зрозумів, що я в морзі. Особливого шоку не було, тому що ще погано міркував від випитого. Сів біля дверей і став чекати ранку". Годинника у вісім почулися голоси, то прийшли сторож і судмедексперт.

Вони відкрили двері і втупилися на мотоцикліста, що сидить біля дверей. "Здрасьте"! - зрадів ним мотоцикліст. У відповідь привітався тільки сторож. Судмедексперт знепритомнів.

Після цього випадку Ігорю Васильовичу припало довгопояснювати начальству, як так вийшло. У мотоцикліста ж претензій ні до кого не було. Розумів, сам винен. Потім він впродовж багатьох років приїжджав в управління на день працівника ДАІ і без втоми знову і знову розповідав цю історію: "Прокидаюся я в морзі".

Одного разу щось подібне сталося і з близьким товаришем Ігоря Васильовича, який теж працював в ДАІ. Одного разу спожив він дуже багато алкоголю і ледве-ледве дійшов до будинку. Була вже середина ночі, дружина і четверо маленьких дітей міцно спали, тому на шум в коридорі навіть не вийшли. Папа ж звалився прямо на порозі і заснув. Прокинувся під ранок, але було ще темно. Замерзнув, пити хочеться, але встати як і раніше не міг. Тоді працівник державтоінспекції поповз на кухню. Заповз під стіл і заснув.

За годину прокинувся, спробував встати і ударився головою об кришку столу, почав шарити в темряві руками - і ліворуч, і справа була стіна. Даішник почав гарячково думати, що з ним сталося, а коли зрозумів - обімлів від жаху: він в труні, його поховали живцем. Даішник прикинув, що яма метра два і вибратися з неї він ніяк не зможе. І тоді з грудей його вирвався нестямний нелюдський крик, від якого прокинулися не лише дружина з дітьми, але і сусіди : "Допоможіть!!!

" На кухню вбігла дружина, включила світло, побачила чоловіка під столом і з докором вимовила: "Нарколог тобі допоможе!



Нехай начальник трохи поспить



Не перестав шуткувати Ігор Васильович і коли став великим начальником. У республіці його усе добре знали, його особисту машину теж. Ну хіба що початкуючі даішники по молодості і недосвідченості на дорогах не дізнавалися. Один такій зупинив Ігоря Васильовича, коли той їхав після роботи додому. Признатися, перевернув тоді наш герой 50 грамів коньяку. "Ваші документи"! - попросив молоденький сержант. Ігор Васильович не рушив, уражений таким нахабством. "Чого не виходиш з машини?!" - закричав молодик, що розлютувало і одночасно розвеселило високопоставленого даішника республіки. "Може, ти випив"? - продовжував чіплятися сержант. "Випив", - признався Ігор Васильович. "Тоді поїхали на експертизу", - скомандував сержант. Поки останній возився з паперами, Ігор Васильович подзвонив експертам, розповів про те, що сталося і попередив усіх, щоб зробили вигляд, що не знають його. Підлеглі так і поступили - побачивши високого начальника честь ніхто не віддав. "Не упізнав" Ігоря Васильовича і лікар.



Змусив подихати в трубку і сказав, що водій абсолютно. тверезий. І тоді Ігор Васильович підморгнув лікареві і вимовив: "Чи не так, доктор, якщо водій має підозри до міліціонера, то він має право зажадати, щоб той теж пройшов експертизу і подихав в трубку". Доктор ствердно закивав головою і перевірив наявність алкоголю в крові молодого інспектора. Той дихнув в трубку, і хитрий доктор обурено вигукнув: "Ой, та він випив!" Молодий сержант спочатку став яскраво-червоно-червоним, потім блідим і врешті-решт, опустивши голову, признався, що напередодні увечері пив з приятелями пиво. Потім над горе-инспектором, який не упізнав начальника, сміялося усе управління.



Сміялося воно одного разу і над самим Ігорем Васильовичем. Але сміялося потайки, так жодного разу і не нагадавши босові про один курйозний випадок. А діло було так. Повертався якось наш оповідач з дружиною з дуже бурхливої вечірки. Був вже ранок, подружжя про щось говорило, зупинилося на світлофорі на червоне світло на самому перехресті і. заснули. Затор на дорозі утворився серйозний, викликали даішників.

Ті як побачили машину боса, а в ній його самого, сплячого разом з дружиною, - поставили регулювальника, і той почав регулювати дорожній рух, примушуючи усіх водіїв об'їжджати машину Ігоря Васильовича і не тривожити його сон обуреними сигналами.

Сон високопоставленого даішника республіки був коротким - проспав він з дружиною в заведеній машині близько години. Потім прокинувся, схопився за голову і поїхав геть. "До цього дня жоден даішник і виду не подав, що знає про те, як ми з дружиною заснули на перехресті, - сміється Ігор Васильович. - Але я-то знаю, що про цей ганебний випадок в управлінні байки ходять".



Юлія Исрафилова, "Перша кримська"

_________________
моя хата с краю