Береза, который бросил журналистов под Иловайском, не дает показания в Генпрокуратуре
http://roadcontrol.org.ua/node/2483

есть чтото на билецкого с иловайского котла? какую он роль там сыграл?

если его там небыло зачем он нужен прокуратуре?
мне попадалась информация что бойцы азова были в ил котле,

Люди под Иловайском, по сути, оказались в ситуации, когда у них был выбор: либо уйти, либо умереть. Это сложнейший моральный выбор. Можно ли осуждать людей, которые сделали выбор в пользу жизни и покинули позиции?
Давайте не так поставим вопрос. Если взял в руки оружие, надел форму и пошел на войну, значит, ты уже понимаешь, что пошел туда, где можно умереть. Ты должен уничтожать врага, кого-то умертвить своими действиями, и вместе с тем, есть опасность погибнуть самому. Там шла и идет война. И хоть называют ее АТО, там идет реальная война. Поэтому любой, кто убежал с поля боя или не пошел в бой, уважения не заслуживает.
Военнослужащие добровольческих батальонов, которые со мной выходили потом из-под Иловайска через Многополье, Агрономическое, тоже понимали, что идут в бой. Но я сразу сказал, что не верю россиянам, и предупредил, что будем идти с боем. Но не атаковать в цепь, как все говорят, что мы, мол, 30 км должны были пройти в атаке. Нет. Мы планировали так: совершаем марш, но если нас начинают обстреливать - вступаем в бой. Это называется совершением марша с предвидением вступления в бой.
В 8 утра 29 августа я дал команду, что мы идем с боем. Но это не предполагает, что мы должны с первых шагов стрелять куда попало. Колонна, которая шла с Агрономического, прошла мимо позиций российских солдат. Те сидели, на нас не реагировали, некоторые ручкой махали. Сейчас я понимаю, что им просто еще не поступила команда.
Меня обвиняют, что россияне, мол, просили 15 минут, а Хомчак сказал идти вперед. Да, может быть, именно потому, что я сказал идти вперед, той колонне удалось пройти – пока российские мотострелки еще не получили команду нас не пропускать, а убивать. Может быть, эти 15 минут спасли еще несколько сотен жизней. Сейчас можно об этом только догадываться.
ЧИТАЙТЕ:
Отчет ВСК Рады по трагедии в Иловайске: эксклюзивный документ
Первое чувство, которое было после выхода: это был расстрел. Но это был бой. Если бы это был расстрел, то нас бы всех расстреляли. Слава Богу, это не так. Враг тоже понес потери и думаю, что не меньшие, чем у нас. Все наши военнослужащие воевали, и воевали достойно.
Поверьте, я каждый день сопоставляю в голове факты. Стараюсь общаться со всеми, с кем у меня есть возможность встретиться - кто выходит из плена, госпиталя... Мне интересно услышать каждого, я пытаюсь воссоздать всю картину боя настолько целостно, насколько это возможно.
Вы можете восстановить хронологию событий в Иловайске? Например, когда вы узнали о вторжении российских войск, какие команды после этого поступали, какие команды отдавали вы?
Вы знаете, я это все не могу рассказать. Это все расскажет следственная комиссия. Могу сказать только одно: информацию о том, что российские войска с большим количеством бронированной техники перешли границу с Украиной, я получил уже 24-го августа где-то ближе к обеду. Но это было на уровне слухов, информация нуждалась в проверке. Вместе с тем я ее принял, мы доложили ее наверх и попросили подтверждения. Чтобы разведывательная информация была подтверждена, она должна прийти по нескольким источникам. Мне подтвердили, что есть такая информация, но, мол, переходили границу не по 100 машин, а по 3-5. Большое количество машин не было подтверждено.
ЧИТАЙТЕ:
Появились душераздирающие фото из-под Иловайска, где нашли 150 неопознанных тел
А уже 25-го августа мы увидели части регулярной российской армии и доложили о них наверх. Но мы опять-таки не могли отойти, потому что есть приказ. Если приказ брать Иловайск, значит - брать Иловайск. Слово приказ никто не отменял. Такого не может быть, что приказ не выполняется. За невыполнение приказа предусмотрена ответственность вплоть до уголовной.
Поэтому мы выполняли свою задачу. К нам шло подкрепление, реально шло, но к нам оно не доходило - его российские десантники перехватывали, уничтожали, брали в плен. Это все происходило в километрах 20-30 от нас.
Какое соотношение сил было с украинской стороны и российской?
Сейчас я уже могу сказать, что нас было меньше. Соотношение было, наверное, один к четырем в их пользу – около четырех тысяч. Это только то, что мы видели.
Тогда я, кстати, вообще не верил, что Россия может полноценными воинскими подразделениями открыто зайти в Украину и вести боевые действия. И при этом опять же врать, что это не их войска. Мы отдаем их пленных десантников, а россияне говорят – нет, они просто заблудились. Ты слышишь вранье на таком уровне, что начинаешь думать: а государство ли это вообще? Ну, как государство так может врать?
ЧИТАЙТЕ:
Комбат "Днепра": под Иловайском боевики готовы были расстреливать нас, как в тире
А не отходили из-за того, что была команда стоять и брать Иловайск, правильно?
Нет, не отходили из-за того, что не было команды отходить. Мы выполняли задачу в Иловайске, которую нам поставили. Но команду отходить мы не получали. Потом нам дали разрешение отходить. Держаться дальше уже было тяжело: закончились определенные виды боеприпасов, вода. Поэтому отходить, но только с боем, я считаю, было единственным правильным решением.
Пусть кто угодно что угодно рассказывает, но если бы мне сказали, что я должен сложить оружие, поднять руки, оставить боевую технику и сдаться... Я не представляю, как можно сдаться без боя.
Поэтому, думаю, история расставит все на свои места и скажет – военнослужащие под Иловайском были героями или предателями. Предателями их не назовешь хотя бы потому, что они все как один пошли воевать. Кто-то попал в плен, кто-то ранен, кто-то не дожил до этого дня, но все были и есть героями. Они же не убегали, не кричали - давайте сдадимся без боя, а все пошли в бой. Вот он главный критерий – все воины пошли в бой.
А батальон "Прикарпатье", 51-ая бригада?
Батальон "Прикарпатье" со мной не был. Мне трудно давать им оценку. А подразделения 51-й бригады со мной пошли в бой. Одна из рот с командиром бригады полковником Пивоваренко, о судьбе которого мы до сих пор ничего не знаем, ночью прорвалась к нам и пришла на помощь. Они выходили с нами и первым приняли бой в селе Чумаки, где была засада российских войск. Я не имею морального права осуждать тех, с кем мне довелось выполнять боевую задачу под Иловайском.
Да, у них было много случаев употребления спиртных напитков - в районе Кутейниково, где были базовые лагеря. Каждый день были проблемы с тем, что кто-то выпивал, но это были отдельные случаи с конкретными людьми, это не было проблемой всей бригады.
Поэтому я стараюсь быть честным до конца. Те бойцы, которые несли службу на блокпосту 40-04, реально воевали. На блокпосту 39-06, когда мы выходили штурмовать Иловайск, тоже была минометная батарея 51-ой бригады. Это вообще герои, которые работали 24 часа в сутки.
Есть данные, сколько было погибших и раненых в Иловайске?
Данные уточняются. Порядка ста человек у нас еще числятся пропавшими без вести. У нас группа офицеров ежедневно занимается этими вопросами. Мы вывозим всех погибших, которых удается найти. Причем, я уверен, что там есть не только наши, но и сепаратисты, и русские солдаты. Но это уже ДНК экспертиза покажет.
Могу сказать, что 29 августа из Иловайска выходило около 900 человек. По моим предположениям, количество погибших при выходе из Иловайского котла может быть около 200.
Какова была роль командующего сектора "Д" генерала Петра Литвина в Иловайских событиях? Соответствует ли действительности информация, что он покинул сектор "Д"?
Я вам скажу, что про меня, генерала Хомчака, очень много разного говорят. Поэтому я вам скажу за Хомчака, а за генерала Литвина ответит генерал Литвин.
То есть вы с ним не пересекались?
Наши задачи не пересекались, поэтому дополнять слухами или комментировать действия такого же командира сектора, как я, будет, по крайней мере, не корректно. Я не знаю ни его задач, ни ситуации.
По вашему мнению, виновные в просчетах Иловайского котла понесут ответственность?
Конечно. По крайней мере, моральную и перед Богом – это 100%.
ЧИТАЙТЕ:
Во время трагедии под Иловайском Гелетей узнавал у репортеров, "какая там ситуация на дороге" - журналист
"ДЛЯ КОГО-ТО ВОЙНА – ПРОСТО ПИАР И ТРАМПЛИН В ПОЛИТИКУ"
Комбаты добровольческих батальонов сейчас практически все принимали участие в выборах. Кто в то время оставался на войне?
Остались командиры батальонов Вооруженных Сил Украины. Их там больше шестидесяти человек, они как воевали, так и воюют. И вы не знаете ни их лиц, ни их фамилий. Они не пиарятся нигде, им некогда заниматься политикой, им некогда в фейсбуке сидеть, они делают свое дело. Плохо это или хорошо, история покажет.
Они получают ранения, гибнут, но, увы, это их порой неблагодарная, черновая, но очень важная работа. Эти воины давали присягу и они ей верны.
ЧИТАЙТЕ:
Комбат "Айдара": первое, что сделаю в Раде - набью морду Семенченко
Война для некоторых стала очень хорошим трамплином в политику?
Да. Для кого-то это просто пиар и трамплин в политику. Хотя, если говорить о комбатах добровольческих батальонов, то, наверное, не у всех из них корыстные цели. У меня даже мысли не было идти в политику, потому что сегодня идет война. А если ты надел военную форму и утверждаешь, что защищаешь страну, и при этом бежишь в политику, значит, ты как-то не до конца защищаешь. Давайте защитим страну, закончим войну, а потом разойдемся кто куда. Кто-то почувствует, что он уже созрел, и пойдет в политику, кто-то пойдет в бизнес, кто-то останется в армии, кто-то просто пойдет на пенсию и будет рыбу ловить, кто-то будет раны зализывать, а кто-то будет на кладбище оплакивать погибших. У каждого будет свой путь, только давайте все это делать после войны.

Я – звичайний солдат. Родом з Закарпаття, але в Києві живу вже протягом 20 років. До війни я працював в "Епіцентрі" продавцем. Коли почався захват Криму, я звернувся у військкомат, вони мене записали і сказали: "Чекайте - ми вам подзвонимо". Я чекав близько трьох місяців, а у червні пішов записуватись у Нацгвардію, але потрапив у батальйон "Донбас".

Я дуже добре розумів, що йду на війну. Там усі бояться, але потім звикаєш до вибухів, до стрілянини. Найбільше пам'ятаю момент дуже сильної втоми, це було коли ми вдруге заходили в Іловайськ, 18-19 серпня, тоді ми тримали півміста, а друга половина була під сєпарами. Нам потрібно було переходити через залізницю, а вони поставили кулеметні точки, і ми, наче якісь самогубці, пішли через пішохідний міст над залізницею, бо треба було прориватися далі. Нас було 70 чоловік. Нам місцеві казали, що там є взвод чеченців, приблизно 30 чоловік, а скільки сєпарів загалом - було невідомо.

Ми тоді вели дуже тривалий і дуже інтенсивний бій, десь близько 4-5 годин без перерви. Афганці, що були з нами, казали, що вони такого ніколи не бачили в Афганістані.
Нас почали брати в кільце, ми почали відступати, потім з'ясувалося, що їх було приблизно 500-700 чоловік, вони мали дві "Нони", а ми йшли лише з автоматами і кулеметами.
Коли вертались назад, використавши майже весь боєкомплект, по мосту йти було неможливо, бо він був під інтенсивним вогнем, весь прострілювався. Перебігали під ним, а залізниця була дуже широка. Ми встановили автоматичний режим на зброю, і пересувались від стовпа до стовпа, відстрілюючись, щоб сєпари не могли підіймати голови. Я, коли перебіг дорогу, впав без сил. До мене підійшла медсестра і спитала, чи все нормально, чи живий. Я сказав, що все нормально, просто відпочиваю. Потім все ж підвівся. Коли ми приїхали на свою базу, зайшли до місцевих людей, а вони якраз ліпили лєпьошки і мені так захотілося їсти. Я їх попросив, так нахабно, що дуже хочу лєпьошку. Вони, звісно, дали. За ті два дні під Іловайськом, я майже нічого не їв. Тому що в перший день, 18 числа, ми заїхали в село Грабське, а там валялася купа мертвих сєпарів, стояв такий сморід, що їсти було просто неможливо. А на другий день, коли пішли в наступ, було не до їжі.
Іловайськ, Многопілля і Грабське - це був такий трикутник, який ми тримали з усіх боків. А потім нам сказали, що дадуть коридор, ми всі в Многополлі зібрались і звідти виходили через Красносільське, мали дійти до Старобешевого, але ледве від'їхали - нас почали розстрілювати. Наші хлопці - для мене дуже близькі люди, але є людина, яку я можу називати батьком, він мене врятував від смерті. Ми їхали на "Рено", коли почався обстріл, вискочили і стріляли у відповідь. Раптом зупинився інкасаторський броньовик, і хлопці з нього нас забрали до себе. По ньому почали лупити кулі і пробивати броню. Одна з куль влучила мені у скроню. Я думав, що там нічого немає і вона відлетіла, але відлетів тільки сердечник, а оболонка кулі залізла в кістку і залишилась там, аж до того моменту, поки я не потрапив у госпіталь в Києві. Скроня одразу опухла, кров побігла, але я думав, що подряпина і нічого такого. Машина зупинилась і один солдат, Шаман, почав нас усіх швидко витягувати назовні, а нас було четверо. І тільки він нас повитягував, росіяни з танка влучили в цю машину. Цей Шаман, можна сказати, врятував моє життя.
Після цього один боєць, позивний Полтава, запропонував дістатися до крайньої хати в селі. Коли ми, відстрілюючись, вскочили в якийсь автобус і доїхали до тієї хати, росіяни оголосили перемир'я і начебто перестали стріляти, але один танк все одно прострілював територію і влучив у автобус з боєкомплектом, до якого якраз підійшов Полтава. Він загинув. Його родичі й досі не хочуть вірити, що його вже немає в живих.
В Красносільському ми протримались 36 годин. Сподівались, що нам дадуть допомогу, що нас виведуть, просили артилерію відпрацювати по ворогові, давали їм координати, а вони відповідали, що немає наказу. А ми попалили багато російської техніки, захопили три БМД і один танк, але в нас було дуже багато поранених і ми не могли вільно пересуватись. Потім деякі хлопці з інших батальйонів почали здаватись у полон. Крім нас ще залишались хлопці з кіровоградського спецназу і з розвідки чоловік 15. Вони з Савур-Могили до нас пробились, йшли звідти пішки.
Росіяни сказали, щоб ми їм віддали тяжко поранених, і що вони їх передадуть Червоному Хресту. Ми так і зробили, а потім вони нас попередили, якщо ми не здамося, вони почнуть наших поранених розстрілювати. І нам довелося здаватися. Ще нам пообіцяли, навіть дали слово офіцера, що сєпарам нас не передадуть, але цієї обіцянки вони не дотримались.
Ми були страшенно виснажені, голодні. Нас відвезли кілометрів за 10 від Красносільського, тримали у полі. Ми збирали качани кукурудзи і гризли їх. Вороги нам перевіряли вени. Цікавились, під чим ми ходимо в бій. Казали: "чи ви взагалі без голови? Бо це безглуздо, коли 70 людей з автоматами йдуть штурмувати місто".
Ми були готові, що нас розстріляють, з усіма попрощалися по телефону. Я жінці подзвонив і сказав, що, напевно, вона мене більше ніколи не побачить. А коли поранених віддавали, попросив одного з хлопців передати мої речі мамі, якщо нас розстріляють.
Спочатку всіх завезли у Донецьк, загалом нас було 110 чоловік. Декого тримали на другому поверсі донецького СБУ, а наш батальйон тримали у підвалі. Ми постійно вірили, що нас або поміняють, або звільнять. Там ніхто духом не падав. Коли зробили перший обмін, нас залишилось приблизно чоловік 90. Через півтора місяця 70 чоловік відправили в Іловайськ на відбудову міста. У нас були люди з різними будівельними спеціальностями в батальйоні. Ми там ремонтували дахи, склили вікна, латали усі дірки, які залишились від снарядів.
Місцеві нам допомагали, хто їжею, хто одежею, взуттям. Майже щодня на стовпах у місті з'являлись жовто-блакитні прапори, або чорно-червоні. Сєпари зафарбовували, а люди їх знову малювали. Оскільки серед місцевих є партизан, то часто було чути стрілянину. Там я побачив велику бетонну огорожу, де було написано "Україна - це Донбас". І ніхто на цей напис вже не звертав увагу, махнули рукою. Був випадок, коли на весіллі напідпитку вийшла молодь і почали кричати: "Слава Україні".
Але бувало і навпаки, коли місцеві кричали на нас: "Чого ви сюди прийшли, що ви тут забули?" Ми, як військовополонені, не мали права прирікатись, але я не витримав, повернувся і сказав: "А куди ми прийшли? Ми прийшли на свою землю, ми - в своїй державі".
- Так виходить, що ви в своїй державі - полонені?
- Виходить, що так, - сказав я.
Але потім, поодинці ці люди підходили до мене і казали: "Ми за вас!"
А от коли вони разом збираються, то вони всі за "ДНР", за Росію.
Вони просто бояться одне одного. Тому що одне одного можуть здати, як в старі радянські часи. Їх ведуть і закривають в тюрму за підтримку українців, за пропаганду.
Місцеві знають, що Іловайськ розбомбила Росія, а не ми з автоматів. І вони насправді за нас, але гуртом вони за Росію.
Жили ми в лінійному відділенні міліції, будівля була обгоріла, ми туди наносили порожніх ящиків від снарядів, зверху поклали ДСП і зробили собі лежаки. Якісь продукти нам передавали спочатку сєпари, а потім наші волонтери якось домовились і постачали нам їжу. Два з половиною місяці я пробув у Іловайську і півтора місяця у донецькому СБУ. Понаходив там книги, які вони просто повикидали на смітник. Я вчуся на юридичному факультеті Національної Академії Управління, тому там я прочитав багато юридичних книг, можна сказати, зайнявся самоосвітою. Знайшов книгу про голодомор. Взагалі, всі книги, що я там познаходив, привіз додому.
У полоні я перехворів на запалення легень, там де була куля, утворилася больова шишка, біля лівого ока було 2 осколки, великий я витягнув руками, а маленький заріс.
Коли вже у Києві звернувся до хірургів, вони розрізали і дістали оболонку від кулі. І той маленький осколок біля ока теж вирізали.
Нас звільнили шляхом обміну:150 наших на 225 сєпарів. Усіх розділили на групи по 10 чоловік. Коли вийшов з машини, подивився, що висить наш прапор, подумав, може це просто нас розігрують. Підійшов до хлопців і кажу: "Слава Україні!", вони: " Героям Слава!" Попросив у одного, щоб дав мені рідним подзвонити, коли побачив, що він дістає телефон і простягає мені, тоді повірив, що це наші. У полоні і волонтерів тримають, лиш за те, що вони допомагають українцям. А я б у полон більше не пішов ні за що, просто підірвав би себе, бо дуже мені там не сподобалось.
(Валерій відмовився розповідати більш детально про своє тривале перебування у полоні, боючись за життя своїх друзів, з батальойну "Донбас", яких досі не звільнили, - Ред.)
Коли нас привезли в Петрівці на обстеження, лікар мені сказав, що в мене не вилікували пневмонію. Але в центральному госпіталі МВС перевірили і виявили, що то гострий бронхіт. Коли випишусь, то одразу поїду до мами, бо вона не знала, що я на війну пішов, поки не побачила мене по телевізору. А після мами поїду знову воювати.
Мене дуже вразило на цій війні, що плачуть чоловіки, офіцери. Я ніколи раніше такого не бачив. А ось в Пісках довелося. Це було в липні. Нас з Донбасу небагато було, якраз проривали кільце навпроти донецького аеропорту. Наші тоді це село звільнили.
Після боїв я побачив, як плакав полковник над своїми загиблими хлопцями - я це ніколи не забуду.
Мені б дуже хотілося спокійного життя, десь в Закарпатті, наприклад. Я по гриби люблю ходити. Але, щоб настав мир, то треба закінчити цю війну, треба перемогти агресора. Я тепер добріший до людей став, я дуже люблю українців. Мені якось форму видали, а вона велика на мене, не зручно. Я пішов у магазин, подивився на ціни, немає в мене такої зарплати, щоб її купити. Тоді я звернувся до хлопців, а вони мене і обули, і одягли. Ось такі в нас люди. Особливі.

Слідство встановило загибель понад 360 бійців АТО у боях під Іловайськом.

Про це повідомив головний військовий прокурор, заступник генпрокурора Анатолій Матіос у понеділок в Києві.

"Вони (точні цифри - ІФ) становлять понад 360 осіб. Це люди і військовослужбовці всіх родів військ, частин та об'єднань, які брали участь у бойових діях під Іловайськом. Це сумарна кількість загиблих", - сказав він.

За словами Матіоса, ще близько 180 осіб вважаються зниклими безвісти.

"Крім того, є зниклі безвісти, що не вважаються загиблими, хоча можна мати на увазі, що вони вже, на жаль, не живі", - зазначив прокурор.

Матіос також поінформував, що кількість поранених в результаті цих боїв перевищує цифру в 500 осіб.

Як відомо, наприкінці серпня під Іловайском (Донецька обл.) через втручання російської регулярної армії сили АТО були оточені. Після переговорів про надання коридору для виходу сил АТО з оточення, російська армія і бойовики порушили домовленості і почали обстріл колон.

Це призвело до значних втрат в особовому складі, а також захоплення в полон українських силовиків. Верховна Рада створила тимчасову слідчу комісію парламенту з розслідування обставин події.

Згідно з попереднім звітом ТСК, оприлюдненому 20 жовтня, до трагедії під Іловайськом призвели помилкові кадрові призначення в силовому блоці, неадекватні дії міністра оборони Валерія Гелетея і начальника Генштабу Муженка напередодні, а також те, що президент не ініціював введення військового стану.

У тексті попереднього звіту ТСК зазначено, що "в основі причин, які призвели до Іловайської трагедії, покладено фундаментальні проблеми в організації оборони країни". Згідно з даними комісії, загальні втрати при прориві з оточення під Іловайськом перевищили 300 осіб загиблих.

Опровержение вранья высказанного брехливой собакой и гнидой Владимиром Рубаном!
Меня бойца батальона “Донбас” прошедшему Иловайск, выжившему в коридоре смерти, участвовавшему в бою против войск Р.Ф. в селе Красносельское, и проведшему четыре месяца в плену. Возмущает наглая и циничная лож Владимира Рубана о том, что 29.08 в бою против нас участвовали и соответственно взяли нас в плен не войска Р.Ф. а переодетые ДНР-овцы под войска Р.Ф. !

Как сейчас помню 29.08. остатки нашей колоны прорвались под шквальным огнём в село Красносельское, с несколькими бойцами забегаю в один из домов там видим местного жителя лет около 60-ти спрашиваем, дед, а где тут у вас в селе ДНР-овцы? На что он удивлённо смотрит на нас и отвечает: У нас тут ДНР-овцев нет, у нас тут как дня четыре Россияне стоят.
Несмотря на то что под с.Красносельском погиб каждый четвёртый мой боевой товарищ, наши бойцы батальона “Донбас” совместно с подразделениями из 39-й и 40-й армейских бригад, в том числе вместе с нами были и небольшие подразделения из других армейских частей. Совместно смогли уничтожить 17-18 солдат Р.Ф. (когда считали трупы солдат Р,Ф. одного возможно посчитали дважды) уничтожили пять единиц бронетехники (БМП БТР) уничтожили два танка и третий танк захватили, после того как на нём была перебита гусеница и солдаты Р,Ф, его бросили. В том числе нами было захвачено четверо солдат Р.Ф. видео с которыми я размещаю здесь!
https://www.youtube.com/watch?v=-AitK5LeV9I
Во время как снимали в Красносельском видео с военнопленными Р.Ф., я находился в одном метре за оператором.

Вот это видео снимали войска Р.Ф. возле с.Красносельское (Коридор смерти) Войска Р.Ф. имеют характерный опознавательный знак, белая повязка прикреплённая к форме. В том числе, когда по нам вёлся огонь из танков Р.Ф., они были тоже под белым флагом! Когда мы спросили у россиян что означает этот белый флаг на Российской технике? Последовал циничный ответ, что это их опознавательный знак!
https://www.facebook.com/video.php?v=76 ... nref=story

Со всей ответственностью заявляю, что в плен мы сдались войскам Р.Ф.!
Из захваченного танка Р.Ф. были извлечены сухпайки армии Р.Ф.
В том числе когда нас 30.08. вели 12-15км. по полям так мы лично видели воинские части Р.Ф. с танками, грады, ноны, десантные подразделения, общее количество увиденных частей войск Р.Ф. на территории Украины было не менее 5-ти тыс. чел. При этом армейские части Р.Ф. обладали сильной огневой мощью. В том числе во время нашего пребывания в плену у войск Р.Ф. они не скрывали тот факт, что являются войсками Р.Ф.
И во время общения, как с нами, так и между собой, говорили, кто из них из какого города Р.Ф. и какой воинской части Р.Ф.

Что заставило подонка Рубана сделать такое брехливое заявление мне не известно! Возможно, это желание Кремля скрыть правду о пребывании их войск в Украине. Чему Рубан оказывает содействие. Возможно, это желание Рубана благодаря такому брехливому заявлению снова иметь возможность участвовать в обмене военнопленных, в котором ему отказали ДНР-овцы, высказав недоверие к нему, сейчас обменом военнопленных, согласно заявлению ДНР занимается Медведчук.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100004654788850

P.S. Пережитые события, а так же смерть моих боевых товарищей от рук солдат действующей армии Р.Ф. не позволяет моей совести молчать! И после брехливого заявления Владимира Рубана, что нас захватили в плен ДНР-овцы, а не солдаты действующей армии Р.Ф. Я утверждаю, что Рубан является брехливым пидаром!


Интервью Рубана. http://obozrevatel.com/politics/29506-v ... rbovke.htm

Что именно меня возмутило!!! Отрывок из интервью Рубана.
- Российских военнослужащих?
- Не действующих военнослужащих.
- "Не действующих" сколько времени? Несколько дней или много лет?
- Это были военные пенсионеры. Из действующих – только этот случай с десантниками. Есть много инсинуаций на эту тему. Например, история с батальоном "Донбасс", когда 115 человек сдались в плен представителям российской армии и те дали слово офицера не передавать их донецким ополченцам. После сдачи их в плен много говорили о том, что офицеры российской армии нарушили данное слово. И все бы хорошо, если бы это были офицеры российской армии.
- Кто же это был?
- Это были ополченцы одного из подразделений донецкой армии. Услышав о том, что бойцы "Донбасса" готовы сдаться только представителям российской армии, переодели форму и таким образом обманули командиров батальона "Донбасс". Банально старая солдатская смекалка.
Вся эта ситуация говорит о том, что командиры добровольческих батальонов - а это не были кадровые офицеры - не были подготовлены к ней. Все вот так сумбурно – сумбурная война, сумбурные победы, сумбурный плен.

СПРАВА ІЛОВАЙСЬКА
- Важлива велика тема - Іловайськ. Ви вперше озвучили нещодавно шокуючі цифри втрат: що загинуло десь 360 людей і 180 зникло безвісти, але про них немає звістки з того часу. Скажіть будь ласка, ці величезні втрати - 500 осіб, вони остаточні і наскільки детальна і точна ця інформація?
- До мого жалю, на той момент, коли я озвучував ці цифри, вони не було остаточними. З моменту останнього озвучування на сьогоднішній день слідством підтверджено, шляхом отримання документальних матеріалів, загибель під Іловайськом 459 чоловік, поранення 478 і також нанесення матеріальної шкоди, шляхом втрати бойової техніки, на суму понад 70 мільйонів гривень.
- А стосовно зниклих безвісти?
- Ми змушені за весь цей період іти шляхом особистого "перещупування" всіх загиблих і поранених. Такий час був, коли армія будувалась фактично з нуля, і наявність добровольчих батальйонів і людей, які добровільно їхали в зону АТО, вона не завжди була оформлена документально. Тому встановлення усіх втрат- це робота саме через госпіталі, морги, з наявністю експертиз по смерті, з даними, які записували лікарі цивільних лікарень. Що стосується тих, що потрапили у полон. На той момент рахувалося 180 чоловік, але обставини захоплення в полон і дислокація таких осіб постійно уточнюються. У нас допитано троє чоловік, які стверджували, що вони були під Іловайськом, але їх там взагалі не було, тому що трафік їхніх телефонів показував, що вони взагалі були в другому місті. Ми дуже ретельно до цього підходимо. Тому що загиблі і поранені - це наслідки, які передбачені кодексом, які можуть інкримінуватися тій, чи іншій особі. Зниклі безвісти не вважаються загиблими і не можуть відноситись до втрат.
- Які є проблеми у слідства?
- Велика проблематика у нас стала з допитами військовослужбовців добровольчих батальйонів, які без команди не хочуть допитуватись, багатьох військовослужбовців батальйону "Азов" ми досі не змогли допитати - вони відмовились, мотивуючи це забороною командира батальйону. Командир батальйону "Азов" Білецький жодного разу не допитаний. Крім того залишилось декілька досить знакових процесуальних дій, які потрібно було виконати, але з різних обставин, ми їх не можемо виконати. Потрібно допитати чотирьох осіб, свідчення яких є надзвичайно важливі для кінцевої кваліфікації тих обставин, тих подій, що відбувалися. Експертиза, фактично, закінчена по Іловайську, але не підписана. Ще раз наголошую - більше 25 експертів повинні зібратися в одному місці, продивитися, проаналізувати висновки, погодитися чи не погодитися з висновками колег і підписати акти експертизи. Коли навіть хтось буде незгодний - можна винести окрему думку, але експертиза має бути підписана всіма фахівцями. Всю роботу, окрім цих 4 допитів, ми виконали. Зараз іде рутинна робота по переперевірці достовірності втрат і підтвердженню документів про ці втрати. Все інше відпрацьовано. Все, що стосується свідчень осіб, зібрання документів, речових доказів - все зроблено. Залишилось отримати висновки експертизи і прийняти кінцеве процесуальне рішення в наданні оцінки подій, що відбулися. Втрати великі. Країна ніколи не втрачала так масово своїх захисників та патріотів.
- Щодо зникнення комбрига 51-ї бригади Півоваренка - після його зникнення в бою бригада була звинувачена в тому, що вона здала фронт і була розформована. Для багатьох офіцерів і солдатів це дуже болюче питання. Тим більше, що ця бригада, насправді, взяла в полон 13 кадрових російських військових і це дозволило встановити документально факт російської агресії.
- Для того, щоб зрозуміти зону причинно-наслідкового зв'язку тих всіх подій, які відбувалися на театрі бойових дій, тобто в зоні АТО, потрібно би було починати з моменту запровадження АТО, тому що Іловайськ був наслідком чогось. До Іловайська відбувалося багато інших подій, які приводили до тих чи інших наслідків. Прийняття управлінських рішень, що стосується збільшення, зменшення, формування, розформування військових частин - це не компетенція військової прокуратури. На даний момент ми маємо об'єктивну складову - відсутність підтверджуючих даних про загибель комбрига, і, при цьому, відсутність самої людини. Передбачаємо, на жаль, що командир 51-ї бригади загинув. Після загибелі командира - це абсолютно об'єктивно, могла наступити часткова втрата керованості підрозділу. Ми знаємо кількість людей тієї самої 51-й бригади, яка перейшла на територію РФ, потім повернулася. І направлені до суду кримінальні провадження і обвинувальні акти по більшості цих осіб з визнанням винуватості, які розказували, що на нас напали, а ми самі поїхали по команді такого-то в сторону найближчого пункту РФ. Це кримінальне провадження в Запоріжжі розслідувалося, там були акції громадських організацій - вимагали моєї люстрації, але є те, що є…
- У своєму інтерв'ю газеті "Вєсті" генерал Назаров - командувач штабу АТО, заявив, що війна без втрат не буває, це нормальні втрати, які були в Іловайську, загальноприйняті в сучасних війнах. З точки зору військової прокуратури, чи існує у нас юридично визначене поняття "прийнятних втрат"? Тобто, 500 - прийнятно, а 600 - вже не прийнятно..
- Розіб'ємо питання на декілька. Для мене є головним одне - все, що пов'язано з медіахолдінгом і газетою "Вєсті" не є істиною в кінцевій інстанції. Я не зовсім довіряю їх формулюванням в частині надання оцінок і покладання акцентів. Що стосується надання Назаровим коментаря саме цьому виданню,вважаю це нижчим гідності будь-якого офіцера. Моє суб'єктивне враження, що газета "Вєсті" - це є рупор і площадка нашого ворога. Давати коментарі нашим ворогам вважаю нижче своєї гідності. Це перше. Що стосується природних і допустимих втрат. Є методологія, розрахована у кожному збройному формуванні, будь то з'єднання чи частина, у даному випадку в МО, які накладені калькою ще за пострадянським методологічним принципом. У мирний час допускається при проведенні оперативно-тактичних та інших злагоджувальних навчань до 3% не бойових втрат. Всі, хто проходив базове навчання у радянських та пострадянських військових закладах, напевно, і послуговуються такими поняттями. Цинізм війни полягає в самому її існуванні. Війна сприймається так, що мають бути загиблі, поранені, переможені і переможці. У війні немає переможених та переможців. Є загиблі та поранені. І кожне життя є надзвичайно важливим. Особливо те, яке ще нічого не встигло прожити. 88-го, 90-го, 91-го року народження, 94-го - молоді юнці, які, вибачте, ще присмак поцілунку на губах не до кінця змогли усвідомити. Тому кожен, хто загинув - є велика втрата для українського народу. Тому усунення причин і умов для неповторення таких речей є основним важелем закону. Невідворотність покарання, щоб не було бездіяльності і наступила невідворотність покарання для тих, хто зробив умисно або внаслідок зайняття невідповідної власним умінням і здібностям посади.
- Керівники Генштабу - Муженко, Назаров підводять до наступного: це війна, а під час війни розслідування взагалі не потрібні, бо війна без втрат не буває. Підтекст саме такий - тут взагалі нема чого робити суду, ворог стріляє, а значить, є втрати, і генералів чіпати не можна.
- Я би не хотів давати концептуальної військової оцінки висловлюванням керівництва ГШ. У військових статутах чітко все написано. Війна повинна називатися війною. Якщо війна, то повинен бути оголошений військовий стан. Якщо в нас АТО, то тут є обов'язковим, згідно з законом, чітке планування і зона відповідальності кожного за конкретні дії чи бездіяльність.
- Якщо б то була війна і загинуло ще більше людей, то не було б наслідків?
- Наслідки завжди є. В частині того, що люди живі, а потім загинули. Але це вже зовсім інша юридична конструкція, юридична відповідальність. АТО - це антитерористична операція не латентна і довга в часі, яка повинна бути чітко спланована, визначені ресурси і засоби, і механізми досягнення мети. У даному випадку кожна смерть в зоні АТО, навіть після обстрілу, реєструється як кримінальне впровадження і розслідується або як вбивство, або як терористичний акт проти окремо взятого представника української держави. На жаль, Україна потерпає від підміни понять. Коли біле не хочеться назвати білим, а сіре хочеться назвати фіолетовим. Тому ми і маємо юридичну колізію, коли військові ображені на пильну увагу військової прокуратури. Я роблю те, що роблю за законом. Хай мені скаже будь-хто, що саме я зробив неправильно. Зможу виправити - виправлю. Не зможу пояснити - значить, треба буде прийняте вольове офіцерське рішення і піти. Але я офіцер в запасі. Будучи головним військовим прокурором я не маю спеціального військового звання генерал-майор юстиції, а є старшиною запасу по військовій спеціальності зв'язківець-телеграфіст. Оце і називається підміна понять. Поки речі не названі своїми іменами, немає карти мінних полів, ти йдеш по мінному полю, наступаючи на повсякденні міни різнокалібрових інтересів. Я би не хотів, щоб, як війська, так і ті, хто працюють в оборонній сфері, ходили по мінних полях. Держава для того і існує, щоб регламентувати, де мінне поле (я говорю образно) і де ходити, а де не ходити. Але невідворотність покарання повинна бути визнаною загально рівною для всіх без винятку. І до честі нинішнього генпрокурора пана Шокіна і до честі колишнього прокурора пана Яреми, це люди з чоловічим стержнем, які взяли на себе відповідальність підтримати резонансні розслідування. Я вдячний їм за підтримку.
- Чи встановлено слідством, хто саме надав наказ атакувати Іловайськ? Чи були допитані учасники засідання у Президента на початку серпня, де було все керівництво силових структур, Верховної Ради і де була поставлена ця задача начальнику ГШ?
- Ви говорите зараз так, наче були присутні на тій нараді. Ви самі бачили, або чули зі слів? Якщо чули зі слів, то так і скажіть із чиїх, і ми їх допитаємо.
- Як свідок я сказав, з чиїх слів я це чув і в показах це зафіксовано.
- Так. Ви допитані у кримінальному провадженні, але я уже наголосив раніше, що ми зробили всі слідчі дії, за винятком допитів чотирьох осіб, одну із яких я можу назвати - це командир полку "Азов" Білецький. Повістки були вручені всім в установленому законом порядку. На даний момент, в силу певних об'єктивних причин - четверо важливих свідків не допитано.
- А чи може відбутися процес, якщо кілька ключових свідків не допитані?
- Процес завжди може відбутися, але повнота і об'єктивність слідства визначається слідчими і процесуальними керівниками, які дивляться на відповідність кримінально-процесуальному кодексу тих слідчих дій, які проводить слідчий. Наявність більшої кількості деталей і суб'єктивних думок тих, хто брав участь у подіях - вона важлива, але, на жаль, точніше на радість будь-якого законника, яким є слідчий, є інші докази і найбільш об'єктивними свідками є документи. Так от - вилучені всі документи і з тих документів, якщо люди не дають щирі або повноцінні свідчення, висновок слідчого базується на тих доказах, які здобув іншим шляхом - документах, речових доказах і свідченнях інших людей. Тому ті, хто не допитані, можливо колись знайдуть можливість. Все що необхідно в цій частині є в матеріалах кримінального провадження, тобто нами дотримано встановлений порядок надсилання повідомлень і запрошень для участі у слідчих діях. Для того, щоб це не було суб'єктивно з боку слідства, є така форма в кримінальному процесі, що основні свідки кримінального впровадження, можуть бути допитані безпосередньо в суді. Так от по справі Назарова основні свідки були допитані в суді з повідомленням сторони захисту Назарова, з повідомленням самого Назарова. Тому я абсолютно спокійний, що наскільки це можливо, максимум зроблено для повноти, об'єктивності і незаангажованості розслідування цього кримінального провадження.
- Мені здається, що загибель людей за будь-яких обставин має отримувати оцінку офіційними органами і визначати відповідальність посадових осіб.
- Конституційний обов'язок кожного громадянина чоловічої статі в кожній державі - це захист своєї держави. Тобто - це обов'язок віддати своє життя на захист державного устрою, конституційного ладу і територіальної цілісності. Не буває боротьби без втрат. Я не закликаю розкидатися чи цинічно ставитисядо людської долі, але ми повинні зрозуміти, що невірність, або неповнота, або непідготовленість політичних рішень, які призводять до управлінських рішень, де як наслідок є загибель людей, це як політична, так і кримінально-процесуальна відповідальність. От саме тому існує тонка грань між політичною відповідальністю і управлінською - це і є суб'єктивне розуміння того, хто досліджує, як журналіст, і розслідує, які військова прокуратура, одні і ті самі події. Ми повинні базуватися виключно на чотирьох китах кримінального процесу - свідчення, документи, експертиза і речові докази. Все. Іншого не дано.
- Відповідальність за те, що не були вжиті заходи військовим командуванням стосовного того, що російські війська вторглись - чи є в справі проаналізовані всі дані української розвідки? Чи зафіксовані у справі попередження командування АТО нашою розвідкою, що російські війська вторгнуться 23 серпня?
- Від даних космічного агентства України по секундах за зонами протягом всіх днів подій під Іловайськом до щоденних оперативних розвідувальних зведень всіх розвідувальних органів - нами все зібрано. Всі ці матеріали надані експертам, і кожен з них суб'єктивно досліджує своє питання, як командну частину, так і розвиток подій, тобто це вхід в Іловайськ, оборона Іловайська, потім відступ - воно все екстраполюється, тобто накладається на ті дані, які щоденно - три рази на добу, доводилися до відповідних оперативних штабів. Хочу наголосити, що стратегічне керування за всіма положеннями того, що відбувалося, було по документах покладено на оперативний штаб АТО. Штаби секторів бачили локально ситуацію, загальну ситуацію і загальна картина - за різних обставин і певних управлінських рішень - до них не доводилась. Я би не хотів наперед забігати у частині оголошення всієї документально підтвердженої бази, яка може стати підгрунтям для оцінки дії чи бездіяльності тих чи інших осіб. Я вважаю це недоречним до отримання висновків експертизи. Все, що можна було знайти, у тому числі в дублюючих варіантах, все нами відпрацьовано. Щоб вилучити один таємний папір з ГШ, доводилось писати кілометри процесуальних документів, іти в чергу до суду, отримувати дозвіл на вилучення. Це не так просто, як здається у соціальних мережах - виявили, затримали, арештували. Все просто - це при суді Лінча, коли люстрацію проводять через сміттєвий бак. Тому отримання доказів за вчинені військово-командні дії або за їх наслідки - це досить рутинна і складна справа. Я усвідомлюю цю зону відповідальності і наслідки будь-якої правильної чи неправильної нашої дії.
- Чи були запити від командування сектору Б, від оточених частин, що їх оточували росіяни і запрошували вони дозвіл на відхід з Іловайську заздалегідь, ще до того, як кільце стало щільним?
- Коли до нас зверталась тимчасова слідча комісія ВР, щоб ми слідчим шляхом перевірили все, що вони досліджували (попередні результати слідчої комісії виставлені на широкий загал і є у вільному доступі) то скажу так: все, що написано в цих висновках, досліджено нами глибше, повніше і більш об'ємно. У справі є відповідь на всі ці запитання. Щоб довго не говорити - так, все це досліджувалось, все це встановлено.
Підміна понять - називання миру війною, а війни миром - це велика біда. Але ми приречені зберегти державу, ми приречені зберегти мир до того часу, поки не зможемо воювати, або диктувати свою волю на перемовинах, щоб знівелювати знищення найбільш патріотичного генофонду держави. Тому що той, хто не ухилився і пішов воювати - з добровільним бажанням - це генофонд нації. Це ті, за спинами яких ми в тилу, фактично, не відчуваємо біди і горя крові та смерті.

Колишній міністр оборони Валерій Гелетей вважає, що заява екс-заступника губернатора Дніпропетровської області Геннадія Корбана про вимогу виведення військ з-під Іловайська, перебільшені.
Так Гелетй прокоментував "Українській правді" заяву Корбана.
"Дивна заява. Не думаю, що заступник губернатора Дніпропетровської області міг щось жорстко вимагати від міністра оборони. Я б такого не допустив. І це неприйнятно", - заявив він.
"Тож діліть на два те, що каже пан Корбан", - додав Гелетей.
Раніше Корбан заявив, що "порушував закон, коли у жорсткій формі вимагав у колишнього міністра оборони Гелетея віддати наказ на виведення наших військ з-під Іловайська".
Українська правда

Стоит взболтать застоявшуюся среду, как на поверхность обязательно поднимутся самые легкие фракции – мусор, пена, пузыри… Вот так примерно донецкая среда "обогатила" политический олимп Украины профессиональным лжецом Семенченко, который продолжает вояжировать по миру, надувая доверчивых немцев с американцами. А днепропетровская - пополнила ряды украинского "бомонда" своим сомнительным персонажем: комбатом-депутатом Юрием Березой.

Днепропетровские майдановцы вспоминают Юрия Березу начала 2014-го, как простого парня и горячего патриота. Но уже к середине осени у этого "рубахи" появились новые привычки, особенно нескромные для военного времени: Береза пересел с 10-летнего "Ланоса" в бронированный джип, обзавелся 5 телохранителями и научился за обед в ресторане легко выкладывать месячную зарплату бойца из возглавляемого им полка "Днепр-1".

Прошло еще полгода, и патриот превратился в нардепа, быкующего на дорогой тачке. О таком инциденте "Обозревателю" рассказали жители райцентра Пятихатки (откуда родом наш герой). В конце марта один из водителей неосторожно "подрезал" Березу на подъезде к АЗС. За что народный избранник проучил невежду на глазах заправщиков - потыкал носом в автомат на заднем сидении (смотри, смерд, на кого батон крошишь).



С одной стороны логично, Юрий Николаевич теперь большой человек - с ним обнимаются первые лица державы, а все мы знаем традиции украинской "элиты". А с другой – сия метаморфоза противоречит ценностям Майдана, который собирался не для того, чтобы заменить одних "быков" на других.

"Обозреватель" решил выяснить, как же произошла мутация "настоящего укропа" (как любит рекомендовать себя сам Юрий Николаевич) в распальцованного бригадира, бойцы которого вместо "треников" носят камуфляж.

В первой части нашего расследования вы узнаете: об образе жизни депутата Юрия Березы и людях-кошельках, о боевых походах полководца и как он "отблагодарил" своего раненого ротного командира. И главное - чьей же ручной армией является "Днепр-1", на который в последнее время поступает так много нареканий - достаточно вспомнить силовой захват "Запорожьеоблэнерго" с участием в качестве вышибал бойцов "Днепра-1" в балаклавах.

1. От коммунальных тысяч - к трофейным миллионам

Пожалуй, стоит начать с того, кем же Юрий Николаевич был - прежде чем возглавил штаб местной самообороны.

Он работал директором коммунального предприятия, который буднично задерживал работникам зарплату, и однажды проворовался.

В 2011 году в отношении директора "Инженерной защиты территории города" (Днепропетровска) даже было открыто уголовное производство. Исходя из материалов этого дела, Береза причинил ущерб государству в 350 тысяч гривен, внеся неправдивые данные в официальную документацию.

А в родном селе Саксагань (Пятихатского района Днепропетровской области) у родственников Юрия Березы еще до войны были два фермерских хозяйства. Саксаганцы заметили, что запас сельскохозяйственной техники в этих предприятиях начал стремительно расти в результате первого военного похода Юрия Березы в сторону Мариуполя. Оттуда прибыли в Саксагань и несколько первых "трофейных" иномарок, общее число которых установить теперь уже довольно сложно.

Легальной же является всего одна из новоприобретенных машин Юрия Николаевича - новый Land Cruiser (объем двигателя - 4461, тип горючего Д). В 2013 году, как говорится на сайте ВР, Береза официально заработал 35,5 тысяч гривен, в 2014-м получил аж 42 тысячи гривен. Что же касается Land Cruiser 2014 года выпуска - он указан в декларации как подарок.



Мы пытались узнать у Юрия Николаевича через его пресс-службу – кто подарил, за что, и какие обязательства столь щедрый дар наложил на осчастливленного обладателя. В декларации не уточняется, что черный джип депутата АЕ 7077 НР является эксклюзивной машиной и стоит порядка 200 тысяч долларов. А значит – согласно законодательству, обязывает Юрия Березу до 1 апреля 2015 года уплатить в государственную казну налог за этот подарок в сумме почти 16 (!) его годовых доходов.

История с подарком Березы заставила вспомнить вдову убитого командира 11-го киевского батальона территориальной обороны Александра Гуменюка. Которой друзья убитого мужа подарили "инфинити", а Елена, мать тройняшек, обменяла дорогую машину на четыре снайперские винтовки для бойцов. Так что мы бы хотели узнать заодно – не стыдно ли народному депутату шиковать в суровое военное время.

Но ответов не последовало.

К происхождению дорогого подарка еще вернемся, а пока стоит иметь в виду, что война осчастливила не только Юрия Николаевича, но и членов его семьи. Например, 24-летняя безработная дочь комбата-депутата - Екатерина – стала вип-клиенткой салонов красоты, позволяет себе заграничный отдых, тратит на шопинг и суши 30 тысяч гривен в месяц…

Откуда берутся эти средства?

Сам нардеп не имеет вкладов и сбережений, зато в его ближайшем кругу присутствуют молодые пострелы, которых принято называть "кошельками". Эти парни-"кошельки" не забывают перечислять необходимые суммы не только членам семьи своего шефа, но и другим приближенным Юрия Николаевича (например, его секретарше).

И первый, на кого стоит обратить внимание - 26-летний Герман Назаренко, помощник народного депутата на общественных началах.

"Весной прошлого года Герман часто мелькал у нас в штабе. Больше всего запомнился рваными кроссовками и свитером, о которых говорят: "В таких не хоронят". А сейчас демонстрирует пример абсолютно успешного молодой человека, меняющего машины, как перчатки", - рассказали "Обозревателю" о Назаренко в "Штабе национальной защиты Днепропетровской области".

Прыжок из нищего в миллионеры Герман совершил в один день - сразу после парламентских выборов. Просто пришел в банк с 2 миллионами гривен, о происхождении которых ничего не знают налоговые органы, и оформил три депозита.

Есть у Германа Назаренко и валютная карточка, которую он пополняет наличными, а затем опустошает в заграничных поездках. Прошлый декабрь Назаренко вместе с Березой провел в США, январь – в Дубаи.

"Попал в струю – не стесняйся", - наверное, так сказал себе юноша Герман, и начал беззастенчиво сорить деньгами. Покупать ботинки за 200 долларов, новые игрушки фирмы Apple за 1200 $, и оставлять в магазинах спиртных напитков по шесть тысяч гривен за раз. Которые могли, пожалуй, пригодиться на обмундирование "Днепру" (напомним, что средняя зарплата бойца – 4 тысячи гривен).



Герман Назаренко. "Жизнь удалась!" - за декабрь прокутил 10 тысяч долларов. В январе – выложил за пляжный тур больше 60 тысяч гривен. Герман пишет о себе, что его работодатель - "Правый сектор", но в "ПС" связь с ловким юношей решительно опровергают. Фото со страницы в Facebook.

"Прилипает" не только к рукам Германа Назаренко. Двое ближайших помощников Юрия Березы по полку недавно "наколядовали" себе по новой квартире в Днепропетровске.

Сотни тысяч крутятся и на счетах еще одного финансиста Юрия Березы - 25-летнего безработного Александра Юрчака, с которым Назаренко время от времени обменивается переводами. Тогда как обыкновенным сотрудникам общественного объединения "Штаб национальной защиты Днепропетровска" руководитель штаба Береза давал "на жизнь" одни только обещания.

2. Хождение в АТО. Как Юрий Береза дрался с русскими войсками

Не зря Юрий Береза с такой нежностью относится к фейк-комбату Семенченко. Не напрасно они в паре отправились за океан. И не случайно вместе опозорились историей о фальшивых фотодоказательствах российской агрессии.



Пышное чествование после Иловайской катастрофы (гибели и пленения сотен украинских патриотов в "котле") вызвало бурю гнева у бойцов, которые доверяли Семенченко и Березе. Вместо трибунала комбаты получили теплые места во власти и неприкосновенность. Фото: Укринформ.

Надо признать, что от закадычного друга Семенченко Юрия Николаевича отличает наличие военного образования. Он заканчивал Днепропетровское ракетное училище, дослужился до майора... Тем не менее, как рассказали "Обозревателю" в полку, воевал Юрий Береза преимущественно в Днепропетровском штабе.

В АТО персонально Береза сходил два раза.

Перед Иловайском Юрию Николаевичу, наверное, показалось, что появился шанс ворваться в историю на белом коне. Но вернулся из похода он довольно подавленным. Первые дни в кабинет к Березе норовили прорваться сердитые бойцы, желающие набить командиру морду. За то, что бросил подчиненных на произвол судьбы. Не сделав ни единого выстрела, оставил в Иловайске 22 убитых бойца "Днепра".

Но очень скоро господин Береза освоился в новой роли и вместе со своим приятелем - брехливым "подполковником" устроил шумную пресс-конференцию, посвященную предательству генерала Литвина. Который, дескать, "героически драпал", когда сам он (Береза) совершал бессмертный подвиг.

Себе в вину комбат Береза, "без ложной скромности", поставил всего лишь один момент: "Я не смог никого застрелить из своих , а надо было – тех, кто отступал, надо было. Я не смог взять на себя моральную ответственность ( и застрелить) тех, кто бежал. Бежали не от того, что их убивали, а от страха, от паники".

В чем - в чем, а вот в умении представить личное поражение, очевидный провал, как основание для почестей и славы - не откажешь многим украинским парламентариям (и не только воинам). "Иловайская операция" стала для комбата "Днепра-1" трамплином в Верховную Раду.

"Я лично был в окружении под Иловайском, я лично дрался с русскими войсками", - любит прихвастнуть Береза на встречах с электоратом.

Хотя о том, как же "дрался" Юрий Николаевич в Иловайске - даже в его окружении отзываются довольно тускло. Ограничиваются чаще всего одним словом – оконфузился.

По этому поводу, кстати, существует целый документальный фильм авторства журналиста Шапошникова, который находился в бронированном "бусике" комбата "Днепра-1" во время выхода из Иловайского окружения.

Журналист "Дорожного контроля" записал все происходившее на камеру, включая переговоры по радиостанции. Откуда вытекает, что пока его подчиненные гибли под пулями, Береза, отлеживался в посадке, пережидая "мясорубку".

"В самый трудный момент спрятался в кустах, бросив в автомобиле средства связи и оперативные карты…- возмущается бывший командир 5-й роты полка "Днепр-1" Владимир Шилов. - Бой в окружении - это очень плохо, а если он осуществляется без руководства - в 10 раз хуже! Можно было скоординировать людей, дать команду покинуть автотранспорт, рассыпаться цепью – но он убежал.... Береза трус и предатель – я ему это прямо в глаза сказал".

И это еще не все.

По информации Шилова, отправляясь в Иловайск, Юрий Николаевич вооружился снайперской винтовкой и двумя пистолетами, а когда вышел, при нем не оказалось ни оружия, ни удостоверения личности, ни опознавательных знаков.

"Куда дел - продал? Спрятал? Закопал? Пропил? Он протащил в Иловайск еще и какие-то документы по батальону, которые были утрачены… Все было сделано для того, чтобы спастись. Хотя ходят упорные слухи, что он таки побывал в плену. И через сутки вышел... Наверное, в таком случае он в плену что-то рассказал. И если отпустили, есть рычаг влияния. Вполне вероятно, что Юрий Николаевич после такого плена является агентом влияния российской разведки... При этом имеет доступ к государственной тайне", - оценил главу подкомитета по вопросам военной безопасности и обороны соответствующего Комитета ВР бескомпромиссный Шилов.

Очевидец событий Ростислав Шапошников уточнил в комментарии "Обозревателю", что за неделю нахождения бойцами батальонов "Донбасс" и "Днепр" под Иловайском он видел Березу дважды.

"Судить о нем, как о комбате, могу по 29-му августа. Весь бой Береза пересидел в кустах, а ночью дернул, бросив в лесополосе журналистов и раненого бойца. Человек просто попал впросак и хотел выжить, чтобы участвовать в выборах. После получения депутатства для Березы "война" закончилась", - говорит Шапошников.

Вместе с Шиловым и Шапошниковым недоумеваем по поводу странных принципов признания военных заслуг в нашей стране. Береза бросил подчиненных, позорно бежал с поля боя – получил из рук Арсена Авакова орден Богдана Хмельницкого III степени. Лже-подполковник Семенченко - потерял в Иловайске полсостава, больше ста добровольцев на несколько месяцев забыл в плену – пожалован таким же "полководческим" орденом.

"Когда Береза приехал в Днепропетровск, он ни словом не вспомнил, что с ним была группа журналистов, хотя не знал - погибли мы или выжили. Я дал показания в Генпрокуратуре. Но, по словам Матиоса (главный военный прокурор, замглавы ГПУ Анатолий Матиос. – Ред.), Береза на допросы в ГПУ не является. Его не могут привлечь, поскольку он народный депутат (и пользуется неприкосновенностью). Береза пиарщик, а не комбат", - подытожил журналист.

С точки зрения того, как Система (которую стремился уничтожить Майдан) поступает с теми, кто шагает против - показательна судьба самих Шилова и Шапошникова.



В отношении журналиста с его неудобными показаниями недавно завели сразу два уголовных дела - за якобы отказ от мобилизации. А ротного командира Шилова, который получил боевое ранение при заходе в уже оккупированный Донецк, после чего он перенес инфаркт и операцию на сердце, "великий полководец" Береза вышвырнул из полка.

Владимир Шилов уверяет, что попал в немилость к Березе (и его шефу - министру МВД Арсену Авакову) после пресс-конференции 4 сентября, о которой не написало ни одно СМИ, кроме "Обозревателя". Тогда ротный Шилов одним из первых разоблачил "Мюнхгаузена в балаклаве".

"После этой пресс-конференции я увидел, что у меня десяток не отвеченных вызовов на телефоне, - вспоминает Шилов. – Я перезвонил, а Береза стал орать: "Кто тебе разрешил выступать?", я ответил, что имею моральные обязательства перед людьми, которые меня попросили прийти и сказать правду. На что мне было сказано: пиши рапорт. Юрий Николаевич защищает Сёму, так как считает его своим. По духу, по целям и содержанию".



Отметим, что 5-я рота (она же рота "Донецк"), состоящая из ста человек – едва ли не единственное штурмовое подразделение "Днепра-1", которое имеет фронтовые заслуги. Бойцы этой сотни до сих пор продолжают оборонять Пески.

А чем занимаются другие подразделения целого полка, в котором, по нашим данным – числится около 500 человек?



3. Ручная армия Коломойского оказалась ОПГ Березы?

В конце февраля многие испытали шок, когда нардеп Борис Филатов, которого считали одним из друзей командира "Днепра-1", написал открытое обращение к главе МВД Арсену Авакову с просьбой расследовать участие полка в захвате целого ряда предприятий.

"По результатам прямого эфира на телеканале "1+1" прошу Вас провести служебное расследование об участии батальона "Днепр-1" в рейдерском захвате предприятий в г. Ривне, а также прошу проверить оперативные данные о: рэкете рынков и маршрутных такси в городе Мариуполе, "крышевании" контрабанды сигарет, вмешательстве в бизнес по добыче соли в Артемовске, сбору металлолома, краже оросительных систем, незаконной добыче янтаря и пр".

Вот так сразу вылезло наружу множество "боков" - то ли комбата-депутата Березы, то ли полка.

Странных бизнесов, которые не имеют никакого отношения ни к фронту, ни к национальным интересам Украины, ни к патриотизму.

Остроту ситуации придает такой момент – общество на протяжении многих месяцев пребывало в уверенности, что полк является частной армией экс-губернатора Днепропетровщины Игоря Коломойского, ближайшими людьми которого считают Бориса Филатова и Геннадия Корбана.

"Хочу развеять миф о "частных армиях Коломойского", которых никогда не существовало, - комментирует бывший зам губернатора Геннадий Корбан, - Мы (днепропетровская команда) не опровергали этот миф потому, что нам это было выгодно. В каком-то смысле мы за счет этого мифа достаточно независимо держались от Киева – по части назначений и денежного пылесоса (высасывающего средства из регионов). А с другой стороны - этот миф сдерживал агрессию со стороны востока. А теперь мы один негатив от этого мифа получаем! Люди, которые шли записываться в "Днепр-1" год назад – это были патриотически мотивированные, готовые сражаться и умирать за Украину люди. А теперь это движение... съехало в примитивную атаманщину. С отъемом комбайнов, тракторов и урожая. Хочу официально заявить: мы не в доле на комбайнах и урожае. А в СБУ решили, по-видимому, что можно оправдать передел схем влияния – тем, что в Днепропетровске есть Корбан, который "крышует частные батальоны".

Огорошенные новостью, что днепропетровская команда, много сил и средств вложившая в создание "Днепра-1", больше не предоставляет Березе и бойцам полка спонсорскую помощь, выясняем, что дорогой бронированный автомобиль нардепа из "Народного Фронта" – подарок Геннадия Корбана!

"Да, была такая ошибка, – продолжает удивлять Корбан. - Подарил я ему один из своих авто, так как Юрий Береза заверил, что ему угрожают. А теперь, полагаю, со стороны Березы было бы порядочно вернуть подарок. Учитывая, что он ведет образ жизни обеспеченного человека и находится в полной безопасности, вдали от передовой".

По информации "Обозревателя", один из бывших помощников "полководца" Березы дал следственным органам свидетельские показания относительно темной стороны "Юрия Иловайского". И теперь получает угрозы от руководства полка, которое сам свидетель называет исключительно - ОПГ. "Считаю, что сейчас полк "Днепр" - типичная банда с ментовской крышей. Которой руководит лично Юрий Береза, по телефону из Киева. Бойцы выполняют все его команды", - заявил этот человек "Обозревателю".

Подробнее о темных сторонах деятельности народного депутата Юрия Березы – вы узнаете во 2 части расследования "Обозревателя".

Мы расскажем о том, как Юрий Николаевич "защитил" шахтеров государственного предприятия шахта "Краснолиманская" от семьи Януковича. О скандальном собрании в кабинете у начальника Днепропетровской милиции. А также о тесных контактах этого "борца с донецкой мафией" с ахметовскими людьми.