Сообщение, не относящиеся к теме

Напередодні цього морського конфлікту, що стався між українськими та російськими військовими суднами на минулих вихідних, медіа України від лютого повідомляли про наростання інтенсивності перевірок вантажних суден під усіма прапорами, що прямують до Маріуполя та Бердянська – у два великі порти, що експортують сталь і зерно.

Російська влада затримувала сотні суден – деякі простоювали цілий тиждень без очевидних на те причин. Оскільки транспортування з Маріуполя ускладнилось, і витрати зростають, вантажі в порти Одеси та Южний все більше доставляють залізницею.

З медійної точки зору, Росія робила все дуже вправно: збільшувала кількість перешкод, але робила це дуже поступово, уникаючи уваги міжнародних ЗМІ. А затим представила битву минулих вихідних як провокацію з боку Києва, заявивши, що три українські морські судна намагались увірватись у російські територіальні води. І багато західних ЗМІ так і подавали цю історію.

Та реалії дещо інакші. Росія блокувала Україні доступ до її територіальних вод. Судна російської берегової охорони атакували три українські морські човни, поранивши 6 моряків, і представили 24-х під арешт, так само як і три їх судна.

Використання Керченської протоки та Азовського моря регулюється положеннями двосторонньої угоди між Росією та Україною, що залишається в силі. Цей документ передбачає Азовське море внутрішньою акваторією обох країн.

Відповідно до українських морських сил, агресія мала місце в міжнародних водах далеко на південь від Керчі, вузькому проході між Кримським півостровом, який Москва анексувала у 2014-му, та материковою Росією. Від травня зведений там новенький міст, на який Кремль витратив близько 4 мільярдів доларів, поєднує ці два берега.

Попри перші повідомлення московських ЗМІ, атака на українські судна була заздалегідь спланованою дією Росії. І мета її очевидна: захопити Україну шматок за шматком.

Оскільки Україна оточена російськими військами, її можуть піддати атаці з будь-якої зі сторін: на півночі через Харків, на півдні з Криму, на заході за допомогою військ з окупованих Росією територій Молдови, чи зі сходу. Нема чого і говорити: українці стурбовані.

Це була серйозна російська ескалація. Як підкреслив український політолог Тарас Березовець: «Це був перший раз, коли російські військові напали на українські збройні сили під російськими прапорами. Це більше не зелені чоловічки. Це відкритий акт агресії».

Якщо російські дії були сплановані та добре підготовлені, напрошується питання: чому російський президент вирішив наступати зараз? Володимир Путін з тих, хто не поспішає та діє радше з певними намірами.

Найбільш ймовірна причина полягає в підготовці України до президентських виборів у березні 2019 року. Якщо Україна, перебуваючи під військовим тиском з боку Росії, – а так і відбувається від 2014-го – буде спроможна здійснити вільні та демократичні вибори, це стало би великим соромом для Путіна, якими б не були результати голосування.

У зв’язку з цим, якби Петро Порошенко ввів воєнний стан на усю територію України та відклав чи відмінив вибори, це стало би для Путіна подарунком з небес.

З часів 2014 року воєнний стан в Україні обговорювали багато разів, але неслухняний парламент Порошенка врятував його від самого себе. Парламент повторив це і на цей раз, постановивши, що Україна проведе вибори 31 березня наступного року, та звузивши період дії воєнного стану від двох місяців до одного.

Депутати також домоглись того, що воєнний стан діятиме лише в регіонах, наближених до фронту. Якщо демократія була в небезпеці, то її врятували. Поки що.

Для України це лакмусовий папірець, що проявляє, хто і наскільки сильно демонструє свою солідарність. Естонія, Латвія, Литва і Польща – найкращі друзі України в регіоні – швидко виступили з різким осудом російської агресії. Швидка і аналогічна заява ЄС також стала приємним сюрпризом, в той час як більш стримані слова НАТО стали певною мірою розчаруванням. Приклад унаслідували і кілька інших європейських країн.

Більш вражаючим і тривожним стало те, скільки часу пішло на вираження протесту російській агресії у США. Прямий осуд з боку представника країни в ООН Ніккі Хейлі та держсекретаря Майкла Помпео був найбільш помітним з огляду на таке запізнення.

Коментарі американського президента Дональда Трампа, в яких той окреслив російську агресію як двосторонню справу, промовисто продемонстрували його стабільне небажання критикувати Путіна та його політику.

І схоже на те, що це також зіграло на руку планам російського президента.

Андерс АСЛУНД
Шведський економіст, старший науковий співробітник Atlantic Council
https://nv.ua/ukr/opinion/aslund/tse-bi ... 10465.html