Сообщение, не относящиеся к теме

Загальновідомо, що президент Віктор Янукович і його родина мають непоборну пристрасть до прекрасного. Очевидно, саме ця пристрасть спонукала "Сім'ю" всіма правдами і неправдами "віджимати" державну нерухомість.
Справжнім символом цього процесу є будівництво райського саду у "Межигір'ї". Колись державне лісництво "Сухолуччя" також стало персональним мисливським угіддям президента.
Смаки українського самодержця в чомусь співпадають зі інтересами російської династії Романових, улюбленим місцем відпочинку яких був Крим. Тепер тут також зводять "філіали Межигір'я".
Офіційно "Сім'ї" належить балаклавська набережна у Севастополі. Історичні будівлі, де колись жила Леся Українка, були сумнівним чином "реконструйовані" і згодом викуплені компанією "Маринсервис" старшого сина президента Олександра Януковича.
Є й "неофіційна" частина. Наприклад, так званий "Чайний будиночок" Януковича у селищі Відрадне (Велика Ялта). Ця вілла колись належала структурам президентського друга Антона Пригодського, але згодом вона була передана ТОВ "Пансіонат сімейного типу", також близькому до Олександра Януковича.
З цією дачею президента пов'язаний скандал навколо національного інституту винограду та вина "Магарач", землі якого розташовані біля "Чайного будиночка". Нещодавно територію вілли Януковича вирішили розширити за рахунок земель агрофірми "Магарач". Інститут, заснований ще у 19-му столітті, заради президентського відпочинку переселяють.
Ще одним "здобутком" Януковичів вважається колишня база відпочинку "Мис Айя", розташована неподалік від Севастополя в мальовничому урочищі Батіліман. Вона була приватизована влітку 2007 року за 6 мільйонів гривень.
Фірму, яка купила "Мис Айя", оперативно ліквідували, а базу відпочинку передали іншій структурі - ТОВ "Норд-2007". У різні часи серед засновників останньої були дві "межигірські" фірми – "Укркиївресурс" та "Технопромсервіс".
"Українська правда" вже писала про "Укркиївресурс". Ця компанія фігурувала у структурі власності найбільшої транспортно-експедиторської компанії України "Лемтранс", що донедавна контролювалася Рінатом Ахметовим та "Сім'єю". Найцікавіше, що акціонером "Укркиївресурсу" був пан Віктор Різанов, який працює охоронцем у "Межигір'ї".
Таким чином, сторож Януковича встиг побувати і акціонером "Лемтрансу", і власником чудового куточка Криму.
Але виявилося, що це ще не все. "Українська правда" з'ясувала, що, крім названих об’єктів, "Сім'я" обзавелася історичними віллами у курортному селищі Сімеїз біля Ялти. Вілли, як водиться, "запозичили" у держави.Там, де грав Рахманінов
З початку 20-го століття у Сімеїзі почалося активне будівництво маєтків найбагатших людей Російської імперії. Це селище стало одним з найбільш престижних курортів Криму. Туди приїжджав імператор Микола ІІ, у Сімеїзі у різні часи жили Лев Толстой, Михайло Коцюбинський, Сергій Рахманінов…
З приходом радянської влади у націоналізованих маєтках почали відкриватися пансіонати та санаторії. Зокрема, сімеїзські здравниці спеціалізувалися на лікуванні туберкульозу. Одним з таких закладів став створений після Другої світової війни Санаторій ім. Семашка.
Він діє й до цього часу. Там лікують захворювання органів дихання. Сам заклад є державним та підпорядковується Міністерству соціальної політики України. А корпусами санаторію стали саме ті будинки, які будувала собі російська еліта початку століття. Зокрема, вілли "Камея" та "Міро Маре".
"Камея" була побудована 1912 року у стилях неокласицизму та італійської неоготики. Ця вілла прикрашена колонами, ліпленням з грифонами та оглядового альтанкою-ротондою, з якої відкривається шикарний вид на море.
Віллу "Міро Маре" звели на рік раніше – у 1911. В архітектурі цієї будівлі є елементи європейського, східного і навіть мавританського стилю. Колись у цій віллі грав сам Рахманінов.
Треба зазначити, що на початку 2000-х років історичні будівлі були у вкрай поганому стані. Фотографії тих років можна легко знайти в інтернеті.
Однак деякі приватні компанії розгледіли непогані перспективи цієї нерухомості. Лишилося лише забрати її у держави, і, бажано, за недорого.

Цікава оренда

4 серпня 2006 року Віктор Янукович вдруге очолив український уряд. І вже через кілька місяців дві структури звернули увагу на санаторські корпуси.

У реєстрі судових рішень можна знайти величезну кількість документів, які свідчать про затяжну війну між державою та фірмами "Ліга-М 2006" і "Форс 2006". З цих документів випливає, що 27 жовтня 2006 року ці компанії звернулись до Фонду майна Криму із пропозицією укласти договір оренди вілл "Камея" та "Міро Маре".

Разом з віллами фірми хотіли взяти в оренду супровідні об'єкти – літній кінотеатр, господарські споруди і таке інше.

Однак Фонд майна Криму відмовився від такої пропозиції, посилаючись на те, що Мінсоцполітики, якому належить санаторій, не погодило оренду. Міністерство, очолюване тоді Михайлом Папієвим, стверджувало, що на об'єктах "здійснюється підготовча робота для проведення капітального ремонту". Відповідний лист у листопаді 2006 року підписав тодішній заступник Папієва Костянтин Крищенко.

Водночас керівництво санаторію погодило оренду корпусів та просило передати їх в оренду з метою "відновлення та організації відпочинку та оздоровлення громадян".

"Ліга-М 2006" та "Форс 2006" пішли до суду, який зобов'язав Фонд майна Криму укласти договори оренди корпусів.

Однак у липні 2007 року Мінсоцполітики все ж погодило оренду, про що свідчить лист іншого заступника Папієва Бориса Молчанова. Таким чином перша з названих фірм отримала у розпорядження віллу "Камея", а друга – віллу "Міро Маре".

У жовтні 2007 року, за два місяці до краху другого уряду Януковича, через суд орендарі доповнили договір оренди цікавим положенням:

"У випадку припинення або розірвання договору, поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можливо відокремити від орендованого майна, не заподіюючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря.

Невід’ємні поліпшення, здійснені орендарем при наявності дозволу орендодавця, які збільшують вартість орендованого майна в результаті вказаних невід’ємних поліпшень, підлягають компенсації орендарю в межах суми збільшення вартості орендованого майна в результаті цих поліпшень.

Якщо в результаті поліпшень орендованого майна, здійснених орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, то орендодавець стає її власником в частині витрат на поліпшення".

У перекладі на людську мову означає, що у випадку проведення суттєвої реконструкції або перебудови вілл, вони можуть стати власністю орендарів. За такою схемою був виведений не один об'єкт. Зокрема, ця схема широко застосовувалася у будинках відпочинку для еліти, де радянську будівлю перетворювали на шикарний маєток і виводили з держвласності.

Однак після звільнення уряду Януковича, Мінсоцполітики під керівництвом Людмили Денисової намагалося повернути вілли державі. У 2008 році Мінсоцполітики відкликало своє погодження, посилаючись на те, що підписант скасованого листа не мав права розглядати питання оренди державного майна.

Суди різних інстанцій ухвалювали купу різних рішень з приводу багатостраждальних вілл. Деякі з них були на користь держави, деякі – на користь "приватників".

Дійшло до особистих конфліктів між Денисовою та керівником санаторію Ігорем Іоффе. Директор закладу звинувачував міністра у намаганні приватизувати санаторій, а Денисова подавала проти нього позови на захист честі та гідності.

Втім, після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах та призначення уряду Миколи Азарова, судова війна завершилася. У 2010 році правосуддя остаточно стало на бік компаній "Ліга-М 2006" та "Форс 2006", за якими остаточно були закріплені "Камея" та "Міро Маре".

Сообщение, не относящиеся к теме

Депутати на відпочинку. Дехто не міг зрозуміти, чому щойно обраний парламент, попрацювавши шість сесійних днів, розбігся на канікули. Розгадка може здивувати багатьох. Щоб у кабінетах, які готуються прийняти нових господарів, встигли... зробити ремонт.
Поки депутати відпочивають, життя у Верховній Раді б'є через край. Одразу в кількох кабінетах здійснюється масштабний ремонт для видатних діячів сучасності. Роботи збіглися в часі з призначенням нового завгоспа парламенту - ним знову став одіозний міліцейський генерал Іван Куцик, який працював під час першого спікерства Литвина.
Відомо, що зараз поліпшують кабінет першому віце-спікеру комуністу Ігорю Калєтніку. Він не захотів працювати в умовах, які ще пару місяців тому створювали антураж для його старшого колеги Адама Мартинюка.
Апарат парламенту підтвердив, що першому віце-спікеру проводять ремонт. Але кабінет Калетніка розташований у особливій режимній зоні Верховної Ради, куди не мають доступу навіть акредитовані журналісти. Тож в оцінці масштабів доводиться спиратися лише на слова очевидців. Вони стверджують, що молодому комуністичному діячеві повністю перероблюють апартаменти - до його кабінету приєднали кабінет керівника служби спікера парламенту.
Паралельно ремонт триває у найкозирнішому комітеті Верховної Ради - бюджетному. Він розташований на вулиці Банковій по діагоналі від адміністрації президент та поряд із будинком Городецького.
Керівник бюджетного комітету за статусом - друга-третя людина в парламенті. А сам комітет - найбільший, там аж 36 членів.
Чому туди так прагнуть всі потрапити? Бо без бюджетного комітету депутати не в змозі отримати субвенції для свого округу. Щоб потім роботи, профінансовані державним казначейством України, "продати" виборцям як власні досягнення.
Вартість цих субвенцій - і вага бюджетного комітету - особливо були відчутні протягом останньої парламентської кампанії. Тоді десятки кандидатів фактично профінансували свої вибори за бюджетні гроші.
У цьому скликанні бюджетний комітет очолив Євген Гєллєр - непублічна особа з близького оточення Ріната Ахметова. До обрання депутатом у 2006-му Гєллєр значився президентом футзального клубу "Шахтар", а згодом отримав соціальне навантаження у вигляді фінансування луганської команди "Зоря".
Очевидно, Гєллєру теж не сподобалися умови, в яких бюджетним комітетом керував його попередник - представник фракції Литвина Валерій Баранов.Сьогодні шостий поверх парламентської будівлі по вулиці Банковій, де розташований бюджетний комітет, нагадує школу на літніх канікулах. Всі меблі винесено на коридор. Підлога затягнута поліетіленом. Розтрощено стіни.
Заради створення нових службових апартаментів для Гєллєра об'єднують три кабінети - №613, 614 та 615.
Паралельно ремонт роблять для його першого заступника Сергія Буряка, який до 2010 року був БЮТівцем, на жовтневих виборах переміг як самовисуванець, а в новому парламенті приєднався до Партії регіонів.
Кабінет Буряку створюють шляхом об'єднання 616 та 617 кімнат, а для його приймальні заберуть частину коридору.
Новий кабінет регіонала Гєллєра вражає. Окрім приймальні та звичайної робочої зони, йому споруджують кімнату для відпочинку, свою окрему їдальню з кухнею, свій окремий туалет і навіть свою окрему душову кабіну. Прямо на території Верховної Ради!
При чому під кабінетом Геллера немає туалету, тому заради його комфорту додатково доведеться прокладати каналізацію.
Про масштаби самооцінки Гєллєра свідчить те, що навіть коли бюджетний комітет очолював Петро Порошенко, в нього не було свого особистого санвузлу. Що тоді говорити про американських конгресменів чи членів Бундестагу, які можуть тільки мріяти про персональний туалет.
Сьогодні роботи ще на початковій стадії - зламано старі стіни, побудовано нові - у чому міг пересвідчитися автор цих рядків.
Прямо на місці нам вдалося також перефотографувати план будівельних робіт. Це названо "Капітальний ремонт приміщень", а виконавцем є Державний будівельний комбінат управління справами Верховної Ради України.
- Тут же був кабінет голови бюджетного комітету? - розпитуємо у будівельників.
- Нєту. Ні голови, ні кабінету, - відповідають вони.
За кілька хвилин підходить "старший" - явно напідпитку. Він не може зрозуміти, перед ним журналіст чи хтось із службовців Верховної Ради.
- На підставі чого робиться ремонт? - запитуємо у нього.
- На підставі команди керуючого справами Верховної Ради. Це ж не капітальне будівництво. Проект на поточний ремонт не потрібен.
- А в Калєтніка?
- Теж поточний ремонт.
- Але там - будинок Верховної Ради. Це - пам'ятник архітектури, історична будівля, перенесення будь-якої стінки вимагає погоджень.
- На перепланування ніяких дозволів не треба. Це ж робочий кабінет. Що там історичного? Це ж не 17-18 століття...
"Українська правда" звернулася до голови бюджетного комітету Євгена Гєллєра щодо ремонту, який відбувається в його кабінеті, однак протягом п'яти днів він так і не відповів.

У апараті парламенту повідомили, що ремонти в кабінетах Калетніка і Гєллєра робляться за їхній рахунок.

"Відповідно до законів України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" та "Про Державний бюджет України на 2013 рік" кошти на проведення ремонтних робіт у адміністративних будинках Верховної Ради не передбачено. Що стосується ремонтних робіт у кабінеті першого заступника голови Верховної Ради та у службових приміщеннях комітету Верховної Ради з питань бюджету України, то вони проводяться за власні кошти Калєтніка І.Г. та Гєллєра Є.Б. з дотриманням вимог чинного законодавства України".
Щоправда, які "особисті кошти" має на увазі Зайчук, зрозуміти складно.
Якщо Калєтнік ще так-сяк може прозвітувати - він має в декларації 8 мільйонів гривень легального доходу за 2011 рік, які записані на дружину, то декларація Гєллєра показує, що на ремонт він змушений був витратити чи не всі свої заощадження.
Хоча Гєллєр позиціонує себе небідною людиною, в його декларації про доходи - лише зарплата депутата та матеріальна допомога, виплачені з бюджету. Сумарно - 241 тисяча гривень за весь рік. Його дружина за 12 місяців отримала тільки 34 тисячі гривень. Акцій у Гєллєра немає, підприємств також. На рахунку - 917 тисяч гривень, тож для масштабного ремонту, затіяного в комітетах парламенту, Гєллєру доведеться спустошити депозит. І на фінансування клубу Прем'єр-ліги - луганської "Зорі" - грошей точно не залишиться.
А тепер найцікавіше. Апарат Верховної Ради стверджує, що ремонти в приміщенні парламенту роблять за кошти депутатів. Але як це буде легалізовано - зрозуміти складно. Зайчук відмовився надати на запит "Української правди" будь-які документи, що стосуються перебудови кабінетів. Було би добре, якби депутати від опозиції ініціювали перевірку цих фактів на предмет зловживань.
Адже очевидно - внаслідок ремонту будуть споруджені нові об'єкти. Як то - кімната відпочинку Гєллєра, його туалет з душем, або приймальна Буряка - на місці коридору. Ці об'єкти якось мають бути поставлені на баланс.
А в Україні півтора десятиліття діє закон "Про джерела фінансування органів державної влади", який чітко вимагає: "Органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік".
Таким чином, або апарат Верховної Ради фактично вводить в оману - і державні кабінети перебудовують під примхи нових господарів все-таки за кошти порожнього бюджету. Або ремонти роблять за їх приватні гроші, але нехтуючи законом.
Хоча кого цим зараз здивуєш? Самі депутати і є найбільшими порушниками законів, які вони ж і ухвалюють.

Сообщение, не относящиеся к теме

Василий Стус — герой ли Украины? (блог)
09:35 / 16.01.2013 — Сергей Богачев

В начале этого года в Украине прошли мероприятия, посвященные 75-летию поэта-диссидента Василия Стуса, в том числе и в Донецке. В частности 8 января состоялся митинг-реквием у именной мемориальной доски, установленной на фасаде здания филологического факультета Донецкого национального университета, где когда-то учился поэт. На митинге в очередной раз помимо творчества Стуса, вспоминали и о необходимости создания сквера имени поэта возле ДонНУ, на территории которого будет установлен и памятник поэту.
И я не против того, чтобы в Донецке было как можно больше памятных мест, посвященных нашим землякам, которые являлись патриотами Донбасса, любили и прославляли наш край. Совсем наоборот. Недавно я участвовал в открытии мемориальной доски академика Н. Г. Чумаченко, на сессии горсовета поддерживал решение о присвоении новой улице наименования «Профессора Хараберюша». Это люди, которые долгие годы жили в Донецке, были патриотами нашего края, создали и развили свои направления в экономике, медицине. Но, что касается конкретно Василия Стуса, то здесь не все просто. Ведь, несмотря на то, что часть своей жизни он провел в Донбассе, в его творчестве наблюдается отнюдь не прославление шахтерского края. Скорее наоборот. Если судить о Донбассе по его поэзии, то здесь «смердючи річки», грязные улицы «в жужелиці, поросі, вугіллі, вся сіра й чорна, і брудна й кургуза», а степи он сравнивает с «жебрацькою красою». Да и вообще, по словам Стуса, Донецк — город, где прошла его «загублена молодість», где он «вперше збагнув: життя — не вдалося».
Но, не только в творчестве поэта заметна его нелюбовь к Донбассу. Так получилось, что я учился в той самой школе, где когда-то преподавал Василий Стус. Это школа № 23 в поселке Кондратьевка, на окраине Горловки. Поэтому я хорошо помню людей, работавших со Стусом и знавшим его не понаслышке. Так вот, по их словам Василий Семенович проработал в этой школе всего год после службы в армии (с декабря 1961 по январь 1963 г.). При первой же возможности он сменил работу и место жительства, устроившись литературным редактором украинского варианта газеты «Социалистический Донбасс». А затем поступил в аспирантуру Киевского Института литературы им. Тараса Шевченко.
При этом, по словам жителей Кондратьевки, особой дружбы Стус ни с кем не вел, выделялся среди жителей поселка тем, что носил вышиванку и говорил только на украинском языке.
Я, конечно, понимаю, что юноше из крестьянской семьи переехавшей в Донбасс из-под Винницы трудно было найти общий язык с шахтерами Горловки. Нам, чьи отцы ежедневно рисковали жизнью в угольном забое, были не понятны его душевные творческие порывы, а юному поэту — не интересны рассказы о нелегком труде горняков. Он был чужим среди нас, и не хотел становиться своим. Возможно, отсюда и возник его внутренний бунт против системы, который потом перерос в открытую борьбу против этой же системы.
Но разве простые люди, жившие рядом со Стусом В., разве наши дома и наш край — не часть Украины? И за что же тогда украинский поэт получил звание «Герой Украины»? За то, что был борцом, но не был гуманистом? За то, что был изгнан из родной страны, страдал и умер на чужбине? Очевидно да: за борьбу, но не за поэзию; за борьбу, но не за любовь к людям.
Отдавая должное памяти правозащитника Василия Стуса, хочу, чтобы мы не создавали идолов, а говорили правду. Всегда. Давно пора!