Цитата:
Пік Януковича
Перемога у війні не означає припинення боротьби.
Вона є початком необмеженого насильства над ворогом.
М. Тухачевський
Припинення мовлення в телевізійних кабельних мережах каналу TВi привернуло до себе увагу українського суспільства. По всій Україні стихійно створюються групи, які своєю метою бачать відновлення передач каналу в повному об'ємі і готові вийти на вуличні акції. На 8 вересня заплановано таку акцію протесту в Києві. Люди обурені тим, що хтось вирішує – які передачі їм дивитися і слухати, вони хочуть захистити можливість вільного розповсюдження правдивої інформації, а не тільки казок про «пакращення жіття вжє сьогодні». Хвиля обурення наростає, однак не можна не звернути увагу на те, що ми маємо справу з певним «дежавю» – таким собі повторенням пройденого. Зовсім недавно ми пережили наступ на українську мову. Реакція була схожою – обурення, акції протесту і… введення закону «про язикі» в дію, після чого протестна хвиля пішла на спад. «Опозиціонери», які балотуються на осінніх виборах до Верховної Ради «попіарились» трохи перед телекамерами, три дні чи то поголодували, чи то попостились «в знак протесту», «показали всьому світу» свої подряпані пальчики і роз'їхались по домівках і курортах. Ті молоді люди, які сприйняли те, що відбувається, всерйоз, не змогли добитись успіху, хоча і показали, що в Україні є не лише продажні політики, а й люди, готові піти ради країни на справжні жертви.
Але все ж, те, що відбулося – поразка українських сил в Україні, яка в черговий раз виявила нездатність українського суспільства згуртуватись для захисту своїх прав. З цього не варто робити трагедію – зрештою, це лише програний бій, вирішальним буде те, хто виграє війну, яку відкрито оголосили Янукович і К0 українському народу. Ознаки цієї війни ми побачили вже в 2004 році під час «сєверодонецького шабашу» – сепаратистського збіговиська, де лунали істеричні вигуки на кшталт «до Кієва – 600 км, а до Россіі – 60». Тодішній «гарант» Конституції Віктор Ющенко віднісся, м'яко кажучи, благодушно до спроби розчленувати Україну і дав політичним трупам шанс на реінкарнацію. Зараз ми пожинаємо плоди цієї політики, з тривогою вдивляючись в наше вже найближче майбутнє. А «реанімовані політичні трупи» з шаленою енергією руйнують засади ще не зовсім зміцнілої української державності – підписують «Харківську угоду» здаючи українську територію іноземній державі, нищать економіку, оголошують про наміри скоротити Українські Збройні Сили до символічних розмірів, викорінюють українську мову, наносять удари по вільних ЗМІ. Їх війна проти українського народу стає все більш широкомасштабною. Сама назва («янучари»), яку люди дали політичній силі, що привела до влади Януковича, свідчить про те, що українці бачать багато спільного між Партією регіонів і давнім ворогом України – Османською Імперією.
Говорячи про війну, яку відкрито оголосили українському народу «донєцкіє», не можна не згадати, що в Україні й до цього певними силами ця війна приховано вже велась. 5000 знищених лише за останнє десятиліття підприємств, поля, що заростають бур'янами і лісом, за останні 20 років скорочення на 7 мільйонів осіб населення, «витискання» близько 8 мільйонів людей на заробітки за межі України через відсутність роботи, тотальна пропаганда через підконтрольні олігархам ЗМІ насилля і розпусти, наркоманія, пияцтво з'явились не вчора і, навіть, не в 2010 році. Перелічені факти є далеко не повним списком свідчень того, що війна на знищення проти українського народу велася і раніше, ведеться вона і зараз. Просто, до пори до часу, ті, хто це робив, ховались і маскувались. Режим Януковича став першим режимом, який повів цю війну відкрито, нахабно, цинічно, і країна побачила «у всій красі» табачників і колєсніченків, ківалових і бондаренок. Це – на додаток до азарових, колєснікових, близнюків та інших казнокрадів, які, взагалі то, теж не горять любов'ю до України. А є ще ахметови, фірташі, хорошковські, інша публіка, що сидить на шиї українського народу, який, у свою чергу, скніє у злиднях і вимирає.
За 21 рік після становлення України, як держави, «де-юре», не було жодного року без наступу на наші права і добробут, жодний уряд не був зразком боротьби за зміцнення України, як держави, «де-факто». Підвищувались тарифи, росли ціни, колись державні підприємства за копійки переходили у приватну власність, зменшувалось населення, кількість бідних зростала, з'являлись олігархи, обходились мовчанкою деякі (і важливі) сторінки української історії, нищилось друкування українських книжок. За невеликим покращення соціального становища якоїсь категорії громадян йшов подальший наступ на права всього народу, люди стали забувати, що вони мають право на безкоштовні освіту і медицину, 8-годинний робочий день, оплачувані відпустки і, взагалі, Кодекс законів про працю. Але до Януковича ніхто не здавав так стратегічні державні інтереси, не притісняв українців так нахабно, брутально і відкрито, зрештою – широкомасштабно. Всього за два роки ми побачили: підписання Харківських угод і здачу Севастополя, підвищення пенсійного віку, тотальне нищення середнього і малого бізнесу, збільшення в кілька разів кількості мільярдерів втричі (за перший рік з семи до двадцяти одного), введення «тихою сапою» другої державної мови, «посадки» лідерів опозиції, небачені підкуп і фальсифікації виборчого процесу. І це ще далеко не все. Найбільш значною, хоча, можливо, й не самою помітною подією правління Януковича стала зміна Конституції через рішення Конституційного Суду – у спосіб непередбачений українським законодавством, тобто – незаконний.
Змінивши таким чином Конституцію, Янукович, по-суті, почав процес узурпації влади в Україні. Скупивши перебіжчиків-«тушок» з інших політичних сил, він забезпечив собі більшість у Верховній Раді, що дає змогу приймати вигідні йому закони і повів наступ на українську державність і український народ. Але зрадники-«тушки» зрадять і Януковича, коли його режим захитається. Тому, для остаточної перемоги йому необхідно зробити Верховну Раду повністю собі підконтрольною. Для цього фальсифікується виборчий процес на цих виборах (власне, а коли Янукович і К0 цього не робили?), нищиться останній неконтрольований владою телеканал TВi, плануються заборона мирних зібрань громадян і посилення поліцейських структур. Мета – не допустити революційного вибуху в Україні. Розуміючи, що у цьому випадку представників нинішньої влади від народного гніву не врятує ніщо, вибрано тактику подрібнення рядів опонентів. Сьогодні збільшуємо пенсійний вік – маємо відносно нечисленні протести, зменшуємо розмір виплат окремим категоріям пенсіонерів – протести трохи більші, але ми домовляємось з частиною їх про відновлення попереднього рівня і протестна хвиля йде на спад. Завтра піднімаємо тарифи – до цього, взагалі, за попередні роки люди звикли і не реагують, а питання захисту української мови «російськомовних» цікавить мало. Тому, коли будуть йти скорочення на шахтах Донбасу, то це буде справа лише тих, хто безпосередньо там працює. «Поділяй і владарюй» – до цього додумався не Янукович, але він цей принцип дуже вдало використовує, розводячи народ «как котят». Продовження такої політики – прямий шлях до згортання демократичних свобод і, зрештою, до рабства.
Можливо, задуматись над цим ніколи звичайній людині, яка працює в півтора-два рази більше, ніж це передбачає Кодекс законів про працю, але представникам опозиції варто про це подумати. В якості епіграфа до цієї статті вибрані слова Михайла Тухачевського. В них – попередження всім нам. Навряд чи Янукович з Азаровим читали праці маршала Тухачевського, який командував в роки громадянської війни в Росії, зокрема, придушенням селянського повстання під Тамбовом, труївши повсталих селян отруйними газами. А, також, захоплював і розстрілював заручників у разі опору населення репресіям з боку Червоної армії. Вони такій політиці не вчилися – вони, за словами Шарікова з фільму «Собаче серце» «чуют єйо сєрдцем», а тому – прекрасно розуміють (швидше - відчувають) її логіку. Не треба думати, що якщо нічого подібного не було, то вже й не буде – після знищення телеканалу TВi, у опозиції залишиться лише Інтернет, щоб донести до суспільства свою позицію, але влада вже думає, як його «прикрутити».
Зараз ініціативу має влада – вона наносить черговий удар, після чого настає млява реакція її опонентів. Опозиція не може поки що усвідомити, що й тиск на підприємців, і підвищення пенсійного віку, і атака на українську мову, і, зрештою, витіснення останніх опозиційних ЗМІ є наслідками. Причина цих та інших негативних подій – існування олігархічного режиму, найвищою формою якого є режим влади, що запроваджується Януковичем і позбавляє нас всіх якоїсь прийнятної перспективи, щонайменше, на кілька десятиліть. Сам по собі олігархічний режим не передбачає таких речей, як право і справедливість для всіх, але влада Януковича і компанії – своєрідний пік сваволі і беззаконня олігархічного режиму. Домовитись з людьми, які уособлюють цей режим, так само нереально, як неможливо домовитись вівці з вовком, що має її з'їсти. Не варто також думати, що можлива гра за якимись усталеними правилами – виборча кампанія, яка зараз проходить дає нам багато фактів, що заперечують це. Боротьба проти обмеження мовлення каналу TВi має перспективи на перемогу. Але для цього вона має вийти за межі, де ставиться за мету просто відновити трансляцію передач – боротьба повинна вестись під гаслом «Геть злочинну владу».
Микола Осіпчук
http://lelekanews.blogspot.com/2012/09/blog-post_5.html
Вход
FAQ
Поиск
Чувак забыл поделиться,вот ему счёт и выставили.
Сообщение, не относящиеся к теме
...
)