Сообщение, не относящиеся к теме

Із нещодавнім запровадженням цієї посади можна легко передбачити подальший розвиток подій. Охорона прав ЛГБТ-спільнот, жінок, жертв домашнього насильства, дітей, тварин, рослин та інших «ображених» вийде на новий виток. На це «цивілізованим світом» виділяються мільйонні гранти, які негайно треба освоювати! Сотні й тисячі ліваків і лівачок, уже роками залучені до цих процесів в Україні, незабаром перетворяться на сотні тисяч. І тоді миролюбний веселковий прапор замайорить над нашими церквами, як уже сталося в Каліфорнії.

Автор цих рядків — білий гетеросексуальний чоловік, батько п’ятьох дітей, православний християнин, поміркований правоцентрист, найбільш безправна й дискримінована істота у світі — спробує подати своє бачення цієї проблеми.

За довгі роки перебування в культурно-правовому полі українських реа*лій я не раз підпадав під різні форми й прояви агресії та професійної дискримінації з боку добре організованого й натасканого на ворогів лівацтва. Ця спільнота не давала мені жодного шансу для побудови конструктивного діалогу, наражаючи всі мої доводи та думки на тотальну обструкцію, звинувачуючи не тільки в «дрімучості, архаїчності, совковості», а й у «нацизмі, фашизмі, людожерстві та маразмі». Справедливо зауважив свого часу Вінстон Черчилль: «Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами». Тож, панове, вітаю. Цей час настав! «Антіфа» за крок від перемоги! Ви їх не бачите, а вони вже тут…
У жовтні 1917 року в «Київських відомостях» серед оголошень про гучні весілля, похорони, реклами зубного порошку та «жіночих корсетів від Трахтенберга» редакція розмістила коротесеньку заміточку про «госпереворот у Пєтрограді, влаштований більшовиками та революційними матросами», на яку з тодішньої гламурної публіки мало хто звернув увагу, а дарма. Бо багатьох із цих легковажників у наступні роки більшовики якщо не розстріляли, то зґвалтували, випустили їм кишки чи повідрізали геніталії.

Цього разу війна з умовним «правим сектором» буде тихою, непомітною, як СНІД чи рак на початкових стадіях. Але в результаті на вас все одно чекає страшна та інколи дуже болісна смерть. Сучасне суспільство вже може констатувати факт, що колишні так звані сексуальні меншини давно перетворилися на агресивну більшість, принаймні в інформаційному та законотворчому просторах. Довкола проблематики стосунків між консервативною частиною суспільства та різноманітними лівацькими течіями, що ведуть своє походження від теоретиків войовничого неомарксизму, на теренах постколоніальної України поки що точаться дискусії. Тоді як на теренах «цивілізованих країн» це питання вже давно проминуло фазу «остаточного вирішення» на користь ліваків різного штибу, починаючи від феміністок-фунадаменталісток і радикальних гей-спільнот, закінчуючи ліберальними інтелектуалами-метросексуалами, латентними гомосексуалістами та звичайними домогосподарками.

Минулого літа, перебуваючи в Сан-Франциско, я познайомився з представником місцевої української греко-католицької громади. За професією лікар-анестезіолог, 37-річний чоловік традиційних консервативних поглядів, батько двох дітей шкільного віку плакався у мене на плечі, що не знає, як пояснити своєму молодшому синові-першокласнику, чому Едвард може ходити до школи у дівочій сукенці, а Богданчикові батьки не дозволяють. Я не жартую, пани-браття! Клянуся святим Шпенґлером, Ніцше, Ортеґою та всіма його Ґассетами, що попереджали у своїх творах про такий розвиток подій. Подружжя довго й важко працювало, щоб дозволити собі будинок у престижному районі з гарною школою. «Якщо я скажу Богданчикові, що Бог задумав Адама та Єву саме як чоловіка та жінку, а малий переповість це вчительці, то нас попруть зі школи, бо там таке поняття, як «стать», давно вже відмінили, а дітям із першого класу вкладають у голову, що вони мають право «вільного вибору», ким бути в майбутньому: хлопчиком або дівчинкою», — його щирі сльози пропалювали в моїй душі чорні діри. Тому я грудьми, усім своїм лівером із ненависним для ліваків набундюченим фалосом навперейми стану на захист тернопільських та івано-франківських Богданчиків, щоб умовний колективний лівацький Едвард у сукенці не нав’язував нам своїх концептів.

Тут маємо справді екзистенційний конфлікт на рівні життя й смерті. Або сучасна Україна, що бореться з Росією, водночас руйнується зсередини адептами мультикультурного лібералізму, отримуючи в підсумку замість «Мамая з автоматом» «Едварда в сукенці», програючи цю війну. Або ми гуртуємося довкола захисту традиційних цінностей. Бо «Едвард у сукенці» навряд чи візьме до рук автомат, щоб захистити Україну, а також життя та здоров’я «уповноваженої з гендерних питань», тоді як вона захищає права Едварда на одностатеві шлюби.

Нині справді маємо два полюси найвойовничішого, найагресивнішого лівацтва: «природний» і суто «науковий». Другий заснований на окремих засадах теорії Маркса, що містять базові положення про людину як виключно матеріалістичний концепт, без наявності в його формуванні метафізичних форм буття. А перший втілює саме Росія як гібридне породження інцесту між Сходом і Заходом. Саме вона завжди була й нині залишається найбільшим постачальником «гібридних сенсів» у світі, джерелом природного лівацтва, що сягло свого апогею 100 років тому у форматі «Великої Жовтневої революції», надовго зануривши одну шосту планети в царство абсолютного розгулу Хама, сил Хаосу й Танатосу, демонічних інстинктів, що вимагали нових і нових жертв. Заграючи з правою ідеологією чи то православного фундаменталізму, чи то консервативних цінностей, Росія все одно лишається глибоко лівацькою країною, де політичний чи ідео*логічний дискурс змінюється згідно з геополітичною кон’юнктурою, вигідною для керівництва держави, і не містить жодної краплини імперативу «ідеологічних чи духовних переконань», що наразі ще лишаються важливими чинниками для світогляду еліт західних країн.

До розпаду СРСР межа між лівацьким Сходом і правим Заходом була чітко окреслена у Європі завдяки Берлінському муру й мала досить сталі форми у світовому масштабі: країни радянського блоку й ті, що тяжіли до Заходу. Тому слова Путіна про розпад СРСР як про найбільшу геополітичну катастрофу XX століття справді мають певний сенс. Диявольський концепт «змішати всі кольори до стану гібридно-сірого» об’єднує нинішній ліберально-демократичний Захід із удавано консервативною Росією. Але якщо остання працює над цим задумом у царині геополітики, ухопившись за правий дискурс, то Захід — у царині абсолютно лівацьких неомарксистських концептів із метою демаркації кордонів у расових, національних, релігійних та гендерних питаннях.

Зрештою, за СРСР ми це вже проходили. Українцям такий експеримент украй не сподобався. Тому й тікаємо від совка як можемо, потрапляючи в не менш хижі обійми західно-лівацьких ліберальних цінностей. Шляху вижити й зберегтися Україні як національній державі нема ні там, ні там. Боюся, що «Едвард з автоматом», як і «Мамай у сукенці» на кшталт Брежнєва та Гонеккера зі знаменитого графіті «Смертельний поцілунок», навряд чи стануть на захист України, як то зробили хлопці з «Правого сектору» в найнебезпечніші для нас часи.

Тому, незважаючи на цілком слушну думку, що «гей-парад на Хрещатику кращий за російський парад Побєди», усе ж таки вважаю доцільною суспільну дискусію щодо імплементації в Україні Стамбульської конвенції як такої, що призводить до розмиття маркерів української національної ідентичності.

Антін Мухарський

Проект Антіна Мухарського «Національна ідея модерної України». Інтерв’ю з митцями, філософами, лідерами думок

Матеріал друкованого видання № 51 (579) від 20 грудня

https://tyzhden.ua/Culture/224538

Сообщение, не относящиеся к теме

Сообщение, не относящиеся к теме

Это сразу показало, что сам предводитель клоунов – абсолютно не в теме Майдана, поскольку он просто не допустил бы надругательства над этими символами, особенно над «качей». Более того, вся та публика, которая брела по Хрещатику под эту музыку, просто справила нужду на память погибших в боях на Майдане. Это – клеймо. После этого можно было делать что угодно, но Михо слил себя в унитаз и сравнялся с ольгинскими троллями, которые прикидываются украинцами.

Между прочим, в этот момент стала понятна как программа максимум для этого мероприятия, так и программа минимум. Максимум – захват власти, выглядел нереально с самого начала, и организаторы этой массовки вполне это понимали, рассчитывая разве что на какую-то случайность, либо совмещение с этой акцией других действий как по характеру и географии, так и по составу исполнителей. Но этого не случилось потому, что наши спецслужбы уже работали на упреждение, а потому – стендап-шоу осталось неким самостоятельным мероприятием до самой своей бесславной кончины.

Однако программа-минимум была выполнена четко. Кто-то педантично исследовал, анализировал и отбирал основные символы Майдана и силами этой массовки – не раз плюнул в каждый из них. Понятно, что отягощенный порошками из Нидерландов, товарищ Саахов даже не понял, что его водят за тестикулы по нужным местам и он там по команде гадит, но факт остался фактом. Противник давно понял, что его пропаганда пробуксовывает, когда идет из прямых источников, а вот закинуть нужные посылы через «полезных идиотов» — можно куда более эффективно, и с этой задачей Михо справился.

После того, как его вышвырнули в страну веселых печений и забавных сигарет, должность размазывателя фекалий по знаковым символам Украины осталась вакантной, и мы внимательно всматривались в продажную массовку, пытаясь рассмотреть того, на кого же падет выбор противника именно для выполнения этой задачи, и вот все встало на место.

Старушка-эльфийка заняла место Михо и продолжила то, что не успел сделать он лично. Что характерно, старперша не стала повторяться и плевать в те символы, в которые успел смачно плюнуть сам аксакал. Похоже на то, что где-то в ближнем Подмосковье есть специально закрепленный за темой сотрудник, перед которым лежит список наших символов, которые нужно испоганить, и напротив тех, по которым уже отработал Михо – стоят галочки выполнения, а другие – открыты для работы.

И вот вчера была поставлена еще одна галочка. На слете старперши ее назвали «политической кибАргиней». Такой ход мог созреть лишь в сознании специалиста из соседней страны, который не понимает, что это будет стоить бабуле очень многого. Если раньше на нее смотрели как на эксцентричную старуху, которая увлеклась пластическими операциями и в свои годы выбрала образ школьницы старших классов, то теперь она точно заработала себе презрение тех, для кого слово «киборг» — не пустой звук.

Хотя, тут есть варианты. Возможно она сама поддержала эту идею. Может быть, она сама хотела стать «киборгом», но привычно стала раком перед своим давним хозяином. Причем, в этом ей помогли и некоторые известные товарищи, так что коленно-локтевая исполнена мастерски и в стиле Алины Кабаевой, с чем старушку можно поздравить.

Теперь просто интересно понять, осталось ли еще что-то, во что не высморкались и не справили нужду эти деятели? Есть ли еще невыполненные пункты списка ответственного товарища спецслужбы соседней, враждебной страны, илстоит ждать еще чего-то?

https://defence-line.org/2019/01/spisok ... ibarginya/