on 2017-01-26

Сьогодні керівник російського військового відомства Сергій Шойгу під час засідання колегії Міноборони РФ закликав посилити війська Південного військового округу (ПВО), підкресливши, що військово-політична ситуація на південно-західному стратегічному напрямку залишається нестабільною. Крім південного сходу України, росіян турбує також ситуація на Північному Кавказі. Цікаво, що у своєму зверненні Шойгу закликає особливу увагу приділити набору військовослужбовців на контрактну службу, а також розвитку інфраструктури та оснащенню військ Південного ВО новими зразками військової техніки та озброєння.

Нагадаємо, що у 2016 році Російська Федерація не тільки проводила активну концентрацію угруповання військ вздовж кордону України, а й продовжила на ротаційній основі перекидати кадрових військовослужбовців, військових спеціалістів, озброєння та техніку для посилення угруповання окупаційних військ на Донбасі.

Тільки на основі розвідки соціальних профілів російських військовослужбовців, аналізу фото/відео матеріалів та супутникових знімків міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm виявила понад 75 військових частин РФ, кадрові військовослужбовці цих частин пройшли через відрядження на Донбас, а також понад 30 типів озброєння і спецтехніки (більша частина – новітні зразки), які активно використовують росіяни для випробування в бойових умовах на сході України. Звісно, ці дані не вичерпні і висвітлюють незначну частину масштабів воєнної інтервенції, але й вони дають уявлення про реальні дії Росії, що суперечать дипломатичним заявам у межах «мінських домовленостей».

Крім цього, більша частина особового складу, направленого військово-політичним керівництвом РФ воювати проти України, належить саме до частин Південного ВО. Тому заяви Сергія Шойгу про потребу збільшення складу військовослужбовців контрактної служби непрямо вказує на плани продовження й посилення російської агресії проти України, а також на нестачу кадрів через бойові втрати, засекречені російською стороною.

on 2017-01-27

25 січня на відеоканалі російського інформаційного агентства «News Front» опублікували відео під заголовком «Журналісти CNN на передових позиціях армії ДНР». Короткий відеосюжет зняли з пропагандистською метою на позиціях російсько-терористичних сил, в районі промзони Авдіївки.
Як головних героїв сюжету використали закордонних журналістів, які ставлять досить дивні запитання бойовикам про новообраного президента США Дональда Трампа. Журналістів цікавить не наявність російських військ на Донбасі, не рівень життя місцевих жителів в умовах російської окупації, не ситуація на фронті, а «чи буде Трамп дружити з Росією?».


https://youtu.be/EAcZzRcOs5s

Цікаво, що протягом всього відеосюжету імена закордонних журналістів, яких використовують з пропагандистською метою, не називають, є лише згадка «Журналісти CNN».

Вивчивши цей ролик, волонтери InformNapalm ідентифікували американських репортерів — кореспондента Ніка Патона Волша (Nick Paton Walsh), номінанта премії «Еммі», та його оператора Скота Маквейні (Scott McWhinnie).




Сам Нік Патон Волш уже зарекомендував себе як великий любитель політики Путіна, коли робив репортажі із Слов’янська, Дебальцевого, Донецького аеропорту. Всупереч вислову «стандарти ВВС» (стандарти нейтральної журналістики), що став ідіомою і яким, як показує практика, досить успішно маніпулює Росія в рамках ведення гібридної війни, деякі закордонні журналісти охоче висвітлюють події тільки зі сторони окупованих територій. Вони отримують акредитацію від незаконних збройних формувань та органів російської окупаційної влади, яка виступає під прикриттям «ДНР/ЛНР». На яких умовах часто проходить вербування і співпраця закордонних журналістів – було розкрито у спецтемі EgorovaLeaks, яку підготував редактор інформаційної служби «Радіо Свобода» Марк Крутов за сприяння InformNapalm ще у серпні 2016 року.

У жовтні 2016 р. Комітет Європарламенту із закордонних справ прийняв проект резолюції, порівнявши російські ЗМІ, зокрема, агентства новин Russia Today, РІА Новини, Sputnik з пропагандистськими матеріалами терористичного угруповання ІДІЛ.

Добровільним інструментом російської пропаганди став і Нік Патон Волш.
У цьому можна переконатися на ще одному прикладі, цього разу рівнем вище – зі сторінок Russia Today: «Журналіст CNN: Ополченці Донбасу діють як держава, а не як заколотники». Цей самий репортер з названим вище оператором встиг побувати і в Сирії.




Варто звернути особливу увагу на цей приклад роботи російської пропаганди: використовуючи посилання на закордонні авторитети і вербуючи журналістів, громадян США, Великобританії, Болгарії, Німеччини та інших країн, в інформаційному просторі створюється поле для маніпуляції громадською думкою не тільки для внутрішньої російської аудиторії, але й проти громадян країн ЄС і членів НАТО.

Сьогодні о 09:48

Украинское общество никак не может ответить себе на вопрос: где лежит грань между цензурой и государственной безопасностью.

Вопрос не случайный: три года войны, аннексия Крыма, оккупация Донбасса и перманентная угроза эскалации не превратили украинское государство в «левиафана». Оно не обзавелось институтом цензуры, не поставило под контроль интернет и не пытается создавать реестры блогеров. Более того – украинские государственные СМИ так и остались в роли пасынков медиарынка. В отличие от России, они бедные, плохо укомплектованные и с самыми низкими зарплатами в отрасли.

Украинское медиаполе остается во власти частного капитала. Более того – в этот рынок сегодня инвестируют все, кто хочет. Немалая часть радиостанций, телеканалов, печатных и электронных медиа контролируются людьми, заинтересованными в деконструкции украинской государственности. Людьми, мечтающими о том, чтобы вернуть страну в формат буфера между РФ и ЕС. Людьми, заинтересованными в возвращении Украины под российский протекторат.

И за три года войны украинское общество так и не нашло ответы на несколько важных вопросов.

Первое. Любая ли дискуссия имеет право на существование?

Украина двадцать три года жила в состоянии пограничья. За умы и сердца ее аудитории вели схватку «запад» и Москва. И нет ничего удивительного в том, что эти два десятилетия ушли на дискуссию о НАТО и ОДКБ, Европейском союзе и Таможенном, духовных скрепах и либеральных ценностях. Но вторжение в Крым эту дискуссию прекратило.

Еще недавно мы жили в ситуации, когда любая точка зрения считалась достойной дискуссии. Еще недавно мы существовали в реальности, когда диалог воспринимался как поиск компромисса. А сам компромисс – как нечто достойное и важное. Но война внесла свои коррективы. Она очертила очень четкие красные линии, которые нельзя переступать. И любые разговоры о сближении с Таможенным союзом и ОДКБ сегодня смотрятся по меньшей мере как идиотизм.

Но может ли существовать в условиях войны дискуссия об отказе от оккупированных территорий? Можно ли легитимизировать подобный дискурс самой постановкой вопроса? Является ли допустимой дискуссия о капитуляции как способе достижения мира на фронте?

Второе. Может ли открытое общество оставаться открытым в условиях агрессии со стороны закрытого?

Москва сегодня не пытается продавливать в украинском медиапространстве те тезисы, которые она продвигала в каком-нибудь 2013-м. Сегодня ее задача состоит в максимальном ослаблении украинского государства. В создании презумпции виновности любых действий украинской госмашины. Потому что именно это способно приблизить внеочередные выборы и подарить на них победу тем, кто выступает с позиций реванша или тотальной популистской безответственности.

Безусловно – нередко украинское государство само успешно справляется с дискредитацией самого себя. Оно неповоротливо, пронизано коррупцией, а ее элиты неспособны к стратегическому планированию. Но это нисколько не отменяет того, что войну с Украиной Россия ведет не только при помощи грубой силы, но еще и за счет формирования нужного Кремлю общественного мнения внутри страны.

В ситуации мира любая попытка государства ограничить вещание СМИ естественным образом воспринимается как цензура. Вносит ли война коррективы в этот подход? И как в подобном случае должен быть формализован критерий, по которому СМИ лишается доступа к украинской аудитории?

Третье. Где грань между оппозиционным СМИ и тем, которое существует на деньги агрессора?

Проблема заключается в том, что вопросы «информационной безопасности» всегда – наиболее тонкие и чувствительные. Грань между медиагигиеной и цензурой очень тонка. И если сегодня государство решит закрыть кремлевское медиа, которое финансируется через украинских зиц-председателей – никто не даст гарантии, что завтра точно такая же судьба не постигнет оппозиционное украинское СМИ.

С другой стороны, свобода слова в условиях войны может служить питательной средой для информационной агрессии. Потому что нет ничего проще, чем при помощи ручных медиа формировать нужную повестку, создавать медиаповоды, решать задачи по легитимации спикеров и тезисов.

Если вы взращиваете государственного голема – всегда есть риск, что он в какой-то момент может оказаться не в тех руках. Что полномочия, которые вы вручите ему для защиты страны, в конечном счете будут применяться в чьих-то весьма и весьма частных интересах. А с другой стороны – можно ли выстоять в условиях агрессии со стороны чужого «дракона» не создавая при этом своего? Можно ли приручить своего «левиафана» и найти баланс между эффективностью и авторитаризмом?

У меня нет ответов на эти вопросы, но, как минимум, у меня есть вопросы. Потому что в 2014 году мы все проснулись в абсолютно иной – посткрымской – реальности. Той самой, что наступила вслед за аннексией полуострова и оккупацией Донбасса. И эта война продолжается – и агрессор ведет ее не только по внешнему контуру страны, но у внутри этого периметра. А общество и медиасфера при этом нередко пытаются жить так, будто ничего не произошло.

Война идет не только в окопах, но и в головах. Потому что реальность – это то, что мы о ней думаем.

"Сегодня санкции ты снял, а завтра Путина обнял"

"Раз, Дональд, ты признал российским Крым, для нас ни в жизнь не станешь ты родным!"

28.01.2017 06:51

В 2016 году Литва поставила Украине 146 единиц летального оружия разработки и производства бывшего СССР.

Как передает корреспондент Укринформа, эти данные доступны в базе ООН «Информация о глобальной торговле оружием».

В частности, в разделе «Экспорт легкого оружия» указано, что Литва поставила Украине 60 пулеметов КПВТ (крупнокалиберный пулемет Владимирова танковый, калибр 14,5 мм, устанавливается на БТР) и 86 пулеметов ДШК (крупнокалиберный пулемет Дехтярева-Шпагина, калибр 12,7 мм, используется на станке и устанавливается на технику).

Эти пулеметы состоят на вооружении Вооруженных сил Украины и активно используются в противостоянии российской агрессии.

Как также сообщалось, Литва поставила Украине 150 тонн боеприпасов, которые хранились на территории страны еще с советских времен.

В свою очередь, Литва закупила в 2016 году в Норвегии 86 крупнокалиберных пулеметов М2НВ QCB бельгийского производства, два ручных противотанковых гранатомета в Хорватии и 18 противотанковых ракетных комплексов «Джевелін» в США.

Слева -Василий Перов, "Проводы покойника", 1865 год
Справа - проводы покойника в современной РФ
За 152 года русские проебали даже лошадь

Вчора в 17:43

Артилерійський підрозділ окремої артилерійської бригади військ берегової оборони Військово-Морських Сил Збройних Сил України в ході навчань, що цими днями проводяться на флоті, сьогодні, 27 січня, виконав вогневі завдання з ураження морських цілей.

Отримавши відповідний наказ, гарматна артилерійська батарея в стислі терміни вийшла на вогневі позиції, розгорнулася і здійснила бойові стрільби по надводному кораблю, забезпечивши тим самим артилерійське прикриття морської ділянки державного кордону. Безпеку мореплавства при цьому забезпечували кораблі і судна, вертоліт морської авіаційної бригади, а також зв’язківці українських ВМС, а морські піхотинці — охорону і оборону артилерійських під час виконання бойових завдань, а також безпеку цивільного населення в районі проведення заходів.

Як зазначив командир окремої артилерійської бригади військ берегової оборони ВМС ЗС України полковник Андрій Шубін, в ході цих навчань артилеристи підвищують фахові можливості особового складу у веденні бойових дій, зокрема, під час стрільби із закритої вогневої позиції по морських цілях. Крім того, як додав він, під час заходів удосконалюється рівень злагодженості у діях розрахунків і підрозділу в цілому.

Так само сьогодні загін кораблів і суден флоту провів тактичні навчання з ізоляції морського узбережжя, виконав артилерійські стрільби.

Як повідомлялося, у Одеській і Миколаївській областях та у північно-західній частині Чорного моря тривають навчання сил і військ Військово-Морських Сил Збройних Сил України. До навчань залучені кораблі, катери і судна, літальні апарати морської авіації, авто-і бронетехніка. Учасники маневрів відпрацьовують завдання з посилення охорони державного кордону на загрозливих напрямках, а також важливих державних об’єктів, взяття під контроль основних транспортних комунікацій, забезпечення протидиверсійної оборони тощо. Метою заходів також є поглиблення взаємодії з місцевими органами влади і населенням, демонстрація бойових можливостей підрозділів.

РФ готова принять сотрудников украинской самолетостроительной компании "Антонов"

Подробнее на ТАСС:
http://tass.ru/ekonomika/3979603