млять, ну ты тупое, я тебе даже таблицу приводил, кто их строил, тот там и остался жить, "малороссов" там только 19% было, в Херсоне

нет, тупой как раз ты, раз Украина у тебя там была не было ее вообще тогда, как ты не можешь понять?

Точно, Україну лєнін придумав
[url]https://uk.wikipedia.org/wiki/Переяславська_рада[/url]

рішення, прийняте Радою, полягало у об'єднанні територій Війська Запорозського з Московським царством.

и где там "Украина", расскажи? черным по белому:

Восени 1653-го Земський собор, який відбувався у Москві, прийняв рішення про включення України до складу Московії, а 23 жовтня (2 листопада) 1653 року московський уряд оголосив війну Речі Посполитій.

Це як адам і єва спочатку були, так?

нет, это Всероссийская перепись населения 1897 года, то есть через 100 лет после основания Херсона

Херсонську фортецю будували тисячі солдатів та офіцерів, майстрів та ремісників. Жителями новозбудованого міста були українці та росіяни, греки, французи, німці, люди інших національностей. Вже у перші роки існування Херсона сформувалися й отримали свої назви історичні райони міста: Фортеця, Воїнське та Купецьке передмістя, Млини, Сухарне, Забалка.

Переді мною науково-популярний збірник “Російщення України”, виданий в 1984 році в Нью-Йорці Українським конгресовим комітетом Америки. Багато в цьому виданні цікавого і повчального. На жаль, про українізацію України (яке дивне словосполучення) в 1920-х роках мовиться побіжно, акцент при цьому зміщено на переслідування українських письменників тодішньою владою. Але ж неабияка компанія щодо реалізації національної політики ВКП(б) на українському грунті таки була! І, зокрема, на рідній мені Херсонщині. Як вона відбувалась, у що зрештою перетворилась? І наскільки актуальна ця проблема для нашого сьогодення? В державному архіві Херсонської області зберігається чимало документів, які відображають певне намагання “верхів” зробити українців українцями

Українська хата в Херсоні.
По справжньому Таврійський край почав заселятись з початком розбудови міста Херсона (1778 рік). Основну масу сільського населення становили переселенці — українці з Чернігівської, Київської, Харківської губерній. При цьому багато люду інших національностей знайшло тут собі притулок. В жодній із губерній Росії “не зустрічав такого розмаїття племен як в Херсонській”- писав автор Військово-статистичного огляду Російської Імперії” – “тут живуть українці, росіяни, серби, молдовани, цигани, німці, шведи, греки, євреї, вірмени, французи, італійці”. На початку XX століття національний склад Херсонської губернії був таким: українців –53,5%, росіян — 21,2%, євреїв –11,8% молдаван — 5,4%, поляків –1,1%. Представників інших народів було менше одного відсотка. За часів царату державною мовою була російська, хоча переважна частина населення вживала в побуті українську (малоросійську) мову. Спроби реалізації прогресивної на той час ленінської національної політики в Україні були здійснені відразу після встановлення Радянської влади. Чому? Оскільки базовим елементом диктатури пролетаріату проголошувалась злука робітничого класу і селянства (в переважній більшості останнє було україномовне), то для свого зміцнення нова влада мусила відпустити віжки національних культур.
hata1
Так, 9 березня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України прийняв постанову “Про обов”язкове студіювання у школах місцевої мови, а також історії та географії України”. Звичайно, що впровадити в життя цю постанову та інші подібні акти не було можливим – йшла громадянська війна. І все ж, в 1918 році “совєтами” наказано всі вивіски в Херсоні змінити на україномовні. 6 січня 1918 року відбулися збори товариства “Українська хата в Херсоні”, на яких було прийнято рішення про заснування товариства “Просвіта”. Починає працювати видавниче кооперативне товариство “Українська книга”. Приміщення дворянського зібрання передається під Український народний будинок. І водночас батьківський комітет Гоголівського училища (22. 05. 1918 р.) визнає, що перехід на викладання українською мовою є “неправильним, небажаним”.

Наскоки легкої кінноти.
В 1923 році на XII з”їзді РКП (б) був проголошений курс “коренізації” або опору партії влади на корінне населення. Практичним кроком в напрямку українізації став декрет Всеукраїнського виконавчого комітета і Ради народних комісарів УРСР від 1 серпня 1923 року “Про заходи по забезпеченню рівноправ”я мов, про сприяння розвитку української мови”. В преамбулі йшлося: ”Більш спокійна обстановка, яка склалася після перемоги над контреволюцією та голодом дає можливіть Радянській владі розвинути той національний процес звільнення, який почала Жовтнева революція скинувши владу поміщиків і капіталістів, які разом з царською бюрократією на території України були не тільки експлуататорами робітників і селян, а й русифікаторами, які переслідували й пригнічували українську національність”. Започаткування українізації пояснювалась і “необхідністью зміцнення тісного союзу робітників і селян і ще більшого наближення державного апарату до нужд, побуту і до мови українського народу”. Офіційною мовою була проголошена українська. Все діловодство, а також судочинство протягом року мало перейти на українську мову. Державні службовці мусили вчити її на спеціальних курсах.
hata3
Херсонський округ тоді був у складі Одеської губернії і всі керівні вказівки надходили з міста, що на морі. Президія Херсонського окружного виконавчого комітету 8 листопада 1923 року приймає рішення про створення комісії по проведенню українізації. Керівництво всіх установ міста було зобов”язане скласти списки службовців, які проходять перевірку на знання української мови. Утворювались екзаменаційні комісії, які перевіряли знання службовцями української мови. Для вивчення мови створювались спеціальні курси з різним терміном навчання: три — шість -дев”ять мясяців. Курси були платними. За науку платили установи , організації або самі слухачі. Українською мовою в установах Херсона повинні були писатись всі оголошення, плакати, афіші, вивіски,етикетки тощо. Спілкуватись між собою працівникам, а тим більш з відвідувачами в установах, транспорті, лікувальних закладах, крамницях дозволялось тільки українською мовою. Всі публічні виступи – українською.
В Херсоні на той час мешкало за переписом 21124 українця, 21147 росіян, 14835 євреїв. Всього було 58801 житель. Багато хто, особливо із службовців, поставився до нової політики “рівноправ”я мов” або негативно, або байдуже, вважаючи її штучним заходом. Практично не сприйняли ідею українізації інженерно-технічні працівники, серед яких більшіть була росіяни, до того ж вони працювали в русифікованому робітничому середовищі. Тодішнє чиновництво в Херсоні на 99% було російськомовним. Негативно поставились до масового вивчення української мови більшість працівників навчальних закладів, різних установ і організацій. Багато хто з них бачив в українізації “петлюрівщину”,”самостійщину” і всіляко саботував.
Витяг з протоколу засідання Президії Херсонського Окрвиконкому від 8 листопада 1923 року. “Незважаючи на рішення про перехід діловодства всіх відділів та інспектур на українську мову з 1 січня 1924 року тільки канцелярія Наркомосвіти і частково Охорони здоров”я має штатних співробітників, які знають українську мову… Працівники, які не витримали іспити зі знань української мови мають бути звільнені, як за політчисткою”. Хто не витримує іспиту – “замінюється новими”, тобто звільняється з роботи. Перевірка відділів Окрвиконкому на знання української мови встановила, що в апараті добре знали українську мову 19%, не достатньо -30%. Інші не володіли українською мовою зовсім. “Все листування в Окружному адміністративному відділі ведеться українською мовою. В зносинах з відвідувачами та поміж собою українська мова службовцями не вживається. Постанова, якою забороняється прийом на посади службовців, що не знають української мови не виконується. Газета “Херсонский комунар”, хоч і відбулась не одна постанова Губкомісії по ріноправності мов про перехід як не цілком, то хоч у більшій часті на вкраїнську мову, продовжує, як і раніше, свою роботу переважно російською мовою. Коли ж міститься матеріал вкраїнською, то з такою коректою, що навіть зміст перекручується” (28.01.1924 р.).
В інших установах справа українізації була ще гіршою. Витяги з доповідних “Про наслідки обслідування стану українізації”. В Рабкоопі: “ На 21 чоловік тільки двоє знають українську мову, як письменно, так і словом. Діловодство на 90% ведеться російською мовою”. “В Херсонському с.г. Технікумі, де 100 учнів. З них 80% із села, по національності українці. Більшість учнів ставиться до справи вкраїнізації байдуже. Лектура вживає переважно російську мову” (4.03.1925 р.). Окрвиконоком виносить рішення “вжити репресивні заходи до службовців, які ухиляються або халатно ставляться до справи українізації”. Вживають. За актом від 31 грудня 1925 року комісії по перевірці стану українізації народного суду ухвала: звільнити з роботи Возника С.С. і Фішмана Г.Й. за незнання української мови. І такі випадки були не поодинокі.
Учні школи ім. Карла Маркса в с. Іванівці Каховського района (1938 р.).
Учні школи ім. Карла Маркса в с. Іванівці Каховського района (1938 р.).
Піком українізації стали 1928-1929 роки. Постанови окрвиконкому і окркомісії ріноправ”я мов про “посилення”,”забезпечення”,”підвищення” українізації населення і т. п. сипались немов з рукава. У березні 1929 року в Херсоні був оголошений місячник української книги. На великих підприємствах відкривались книжкові кіоски, книгарні в місті працювали без вихідних і продавали українську літературу зі знижкою – від 5 до 20%. В газеті “Наддніпрянська правда” друкувались твори провідних українських письменників і поетів. 7 липня 1929 року в Херсоні розпочався місячник української культури. В програмі: виставки книг, вечори української культури, лекції тощо. Продовжують діяти курси і гуртки по вивченню української мови. З”явилась нова форма перевірки стану українізації херсонських установ, як її називали — «наскоки легкої кінноти”, тобто раптові рейди перевірочних комісій з відповідними “оргвисновками”. У травні 1929 року “Наддніпрянська правда” повідомила, що за тиждень було перевірено 10 установ, де працюють 524 чоловіки, з них до 1 категорії ( добре знають українську мову) відноситься всього 9% перевірених, до 2 категорії – 44 %, інші мови не знають. Херсонська окружна комісія з українізації констатувала: ”Дуже кепський стан українізації підприємств, де адміністрація зворушується під час обстеження, а після знову заспокоюється до наступного появлення обслідувача. Так вони переходять з року в рік, спираючись на оточення й відсутність потреби говорити українським язиком” (1.01.1930 р.).
Здобутки і втрати українізації
Незважаючи чи то на пасивний, чи активний спротив українізації у цієї довгострокової акції здобутки таки були. Вистави в Херсонському драматичному театрі йшли українською мовою. В значній мірі українізувалась місцева преса. В Херсонському окрузі шкіл з українською мовою навчання було 80,7%, російскою – 9%. Ще діяло 50 шкіл з викладанням на мовах меншин. В книгарнях кожна третя книжка — українська. Причому, багато белетристики перекладної. Серед пересічних громадян українська мова так і не здобула домінуючого значення. “Вы говорите серьёзно или по-украински?», — демонструвало свою дотепність “рускоязычное население” в 1930 — х роках в чергах за крамом. Українська мова вважалася непереспективною, “колхозной”. Офіційний курс влади на українізацію значно вплинув на підвищення національної свідомості, особливо української (в повному розумінні цього слова) інтелігенції. Та подув холодний вітер згори. Творчу дискусію в українській літературі 1925-1928 роках було використано для розгортання пошуку “буржуазних націоналістів”. Почалась поступова зміна акцентів у питаннях боротьби з великодержавним шовінізмом на боротьбу з українським націоналізмом. На XVII з”їзді партії (1934 р.) Сталін висловив думку, що на Україні ухил до українського націоналізму став головною небезпекою. Почались чистки і репресії. В 1930 році друкувалось 259 українських письменників, з яких після 1938 року залишилось тільки 36. В Херсоні “ворогів” радянскої влади розстрілювали у в”язниці (вул. Перекопська). Ховали по 50 трупів в кожній могилі на цвинтарі біля заводу Петровського, а також в балці біля в”язниці, що виходила до Дніпра. В такій ситуації мимоволі заговориш російською. В 1940 — і роки переважну більшість керівних та управлінських кадрів складали українці. Можна зробити прикрий висновок, що саме вони були основним провідником антинародної сталінської політики.
І все ж, акумульована масами енергія українізаціі тривалий час давалась взнаки. Навіть у повоєнні роки переважна більшість загальноосвітних шкіл на Херсонщині були українськими, усі засоби масової інформації – україномовні. Багато книжок для дітей та юнацтва видавалось українською мовою. Так, в бібліотеці літературного музею видатного українського письменника Б. Лавреньова, що в Херсоні, зберігається прекрасно видана українською мовою в 1946 році дитяча книжка “Каштанка” російського письменника Антона Чехова. Москва взяла курс на творення “советского человека — интернационалиста”. На початку 1980 –х років було запроваджене положення, за яким учителі росіської мови проводили уроки не з цілим класом, а в підгрупах і одержували зарплатню на 15% більшу ніж учителі української мови. Це посилювало відчуття мешевартості української мови, її упослідженості. Наклади україномовних видань (60% у 1960 -ті роки) почали падати.
Нова хвиля (непримусового!) повернення українському народу його мови почалась зі здобуттям України незалежності. Що з цього вийде- побачимо. А поки що майже всі газети в Херсоні видаються на комерційній мові – так журналісти називають російську мову. Бож часто-густо читачі обминають статті писані українською мовою. Українську мову на вулицях міста чути дуже рідко. При цьому за переписом 2001 року українську мову вважають рідною 73,2% населення області.

и че? греки вон тоже были, там на греческом наверное говорили все тогда? нет, язык был русский, просто потому что 90% было русских и русскоязычных
и кстати ввиду кривизны рук украинских ввозили ремесленников прямо из московии, ага тогда это было так, даже были письма князей о том сколько выписать душ ввиду того что местные работать не хотели

Согласно Всеукраинской переписи 2001 года 82% жителей Херсонщины назвали себя украинцами по национальности. Украинский язык считают родным 73,2% населения.
Таврийский край стал массово обживаться в конце XVIII, с того времени, когда начал строиться город Херсон. Основное колличество переселенцев составляли выходцы из Черниговской, Киевской, Харьковской губерний, которые общались исключительно на украинском языке. При этом многолюда других национальностей нашло себе приют в этом солнечном крае.
«Здесь живут украинцы, россияне, сербы, молдоване, цыгане, немцы, шведы, греки, евреи, армяне, французы, итальянцы» — писал автор «Военно-статистического обзора Русской Империи». В начале XX столетия национальный состав Херсонской губернии был таким: украинцев –53,5%, россиян — 21,2%, евреев –11,8% молдован — 5,4%, поляков –1,1%. Представителей других народов было меньшее одного процента. Во времена царизма государственным языком был русский. Украинский считался наречием.
Грянула революция. Чтобы привлечь массы украинского крестьянства на сторону советской власти, вождь мирового пролетариата Владимир Ленин приступил к реализации национальной политики, которая позволяла самореализовываться украинской нации. 9 марта 1919 года. Временное рабоче — крестьянское правительство Украины приняло постановление «Об обязательном штудировании в школах местного языка, а также истории и географии Украины». Внедрить в жизнь подобные акты не было возможным – шла гражданская война. И все же, в 1918 году «советами» было приказано все вывески в Херсоне изменить на украиноязычные.
ukraine6 января 1918 года состоялись собрание общества «Украинский дом в Херсоне», на котором было принято решение об учреждении общества «Просвіта». Начинает работать издательское кооперативное общество «Украинская книга». Помещение дворянского собрания передается под Украинский народный дом. Практическим шагом в направлении украинизации стал декрет Всеукраинского исполнительного комитета и Совета народных комиссаров УССР от 1 августа 1923 года «О мероприятиях по обеспечению равноправия и содействия развития украинского языка». Официальным языком была провозглашен украинский. Все делопроизводство, а также судопроизводство переводилось на украинский язык. Государственные служащие в обязательном порядке должны были учить язык.
Президиум Херсонского окружного исполнительного комитета 8 ноября 1923 года принимает решение о создании комиссии по проведению украинизации. Руководство всех учреждений города было обязано составить списки служащих, которые проходят проверку на знание украинского языка. Для изучения языка создавались курсы с разным сроком обучения: три — шесть — девять месяцев. На украинском языке в учреждениях Херсона должны были писаться все объявления, плакаты, афиши, вывески и т.п. Общаться между собою работникам, а тем более с посетителями в учреждениях, транспорте, лечебных учреждениях, магазинах разрешалось только на украинском языке. Все публичные выступления – на украинском. Много кто, в особенности из служащих, отнесся к государственной политике украинизации или отрицательно, или равнодушно. В Херсоне почти сто процентов работников учебных заведений, разных учреждений и организаций были русскоязычным. Русский язык считался престижным, языком «лучшей» части населения, на нем издавались большинство газет, журналов, литературы. Работники, которые не выдерживали испытания по украинскому языку порой увольнялись, как по политчистке.
Из отчёта «О следствиях обследования состояния украинизации в Херсоне». В рабкоопе: «Из 21 сотрудника только двое знают украинский язык, как письменно, так и словом. Делопроизводство на 90% ведется на русском языке». «В Херсонском сельскохозяйственном техникуме 100 учеников. Из них 80% из села, по национальности украинцы. Лектура употребляет преимущественно русский язык» (4.03.1925 г.). Пиком украинизации стали 1928 -1929 годы. В марте 1929 года в Херсоне был объявленный месячник украинской книги. На больших предприятиях открывались книжные киоски, книжного магазина в городе работали без исходных и продавали украинскую литературу с скидкой – от 5 до 20%.
В газете «Надднипрянская правда» печатались произведения ведущих украинских писателей и поэтов. С начала июля 1929 года в Херсоне проводился месячник украинской культуры. В программе: выставки украинских книг, вечера национальной культуры, лекции по истории и т.п. Спектакли в Херсонском драматическом театре шли на украинском языке. В значительной мере украинизировалась местная печать. В Херсонском округе школ с украинским языком обучения было 80,7%, русских – 9%. Еще действовало 50 школ с преподаванием на языках меньшинств. В книжных магазинах каждая третья книжка — украинская. Причем, много переводной беллетристики.
ukraineОфициальный курс власти на украинизацию значительно повлиял на повышение национального сознания, в особенности украинской (в полном понимании этого слова) интеллигенции. Однако скоро подул холодный северный ветер. Творческую дискуссию в украинской литературе 1925-1928 годах было использовано для развертывания поиска «буржуазных националистов». Патриотизм в те годы мог быть исключительно как советский. На XVII съезде ВКП (б) (1934 г.) Сталин высказал мысль о том, что в Украине уклон к украинскому национализму стал главной опасностью. Начались чистки и репрессии. В 1930 году печаталось 259 украинских писателей, из которых после 1938 года в живых осталось только 36. В 1947-1949 годах по Советскому Союзу прокатилась очередная чистка, направленная против националистических и космополитических элементов. И все же, аккумулированная народом энергия украинизации продолжительное время давала себя знать. Даже в послевоенные годы подавляющее большинство школ на Херсонщине были украинскими, все средства массовой информации – украиноязычные. Много книжек для детей и юношества издавалось на украинском языке.
В 1960-х годах московские правители взяли курс на создание «советского человека – интернационалиста». Было внедрено положение, согласно которому учителя русского языка получали зарплату на 15% выше, чем преподаватели украинского языка. Тиражи украиноязычных изданий начали падать. При этом практически все украинские СМИ пользовались родным языком. В 1980-х годах местная власть просила ЦК Компартии Украины разрешить в Херсоне издавать вечернюю газету на русском языке. Такое разрешение не было получено.
Новый этап возвращения украинскому народу его языка на законодательном уровне начался с обретением Украины независимости в 1991 году. В настоящее время в более 80% общеобразовательных школ на территории области преподавание ведётся на украинском языке. В вузах различного уровня аккредитации занятия ведутся на «ридной мове». И, тем не менее, украинский язык на улицах областного центра слышно редко. В сельской местности сплошь и рядом население говорит на русифицированном украинском языке. Практически все местные коммерческие газеты русскоязычные. Основной массив литературы в книжных магазинах на русском языке.
Можно сказать, что украинский язык в настоящее время находится на положении государственного, официального, но не употребляемого населением на бытовом уровне. Поэтому утверждение российских политиков, что в Украине русский язык подвергается дискриминации – не соответствует действительности. Престиж того или иного языка – величина переменная. В истории известно немало случаев возвышения и падения языков. Украинский язык ничем не хуже и не лучше любого европейского языка. Статус языка зависит не от него самого, а от уровня развития общества, которое является его носителем. Если Украина станет развитым современным государством, то высокий статус украинскому языку будет обеспечен.

planirovsshik
ты путаешь губернию с городом, Херсонская губерния включала в себя и современную Одесскую область, вместе с Одессой, небольшим городком тогда, и Николаевскую, сам Николаев построили позже

ти ж мені про Одесу і про Миколаїв пиздів. от читай про "чісто кацапскій регіон"