Умиляют даже не ватники, а батхерт давно покинувшего родину украинца с постсовковым синдромом.

В очікуванні рішення Конституційного суду України щодо конституційності / неконституційності Закону «Про засади державної мовної політики» Сергія Ківалова і Вадима Колесніченка, варто нагадати передісторію й історію цього закону, яка почалася задовго до липня 2012 року.

Опозиційні депутати блокують трибуну Верховної Ради України, щоб не допустити ухвалення так званого «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Київ, 25 травня 2012 року
Опозиційні депутати блокують трибуну Верховної Ради України, щоб не допустити ухвалення так званого «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Київ, 25 травня 2012 року
Сценарій його підготовки й ухвалення вкотре продемонстрував уміння російських імперців вдаватися до обману тоді, коли вони не можуть перемогти опонентів у відкритому протистоянні.

Після провалу наполегливих спроб впровадити російську як другу державну російські політтехнологи почали інтенсивний пошук іншої законодавчої бази для продовження зросійщення й денаціоналізації українців у формально незалежній державі.

Таку базу їм вдалося знайти в «Європейській хартії регіональних або меншинних мов», ухваленій у Раді Європи в 1992 році.

Звичайно, потрібна була неабияка шахрайська спритність і повна відсутність моральних засад, щоб скористатися європейським документом, призначеним захистити від вимирання мови, що мають малу кількість носіїв, для збереження й посилення позицій російської мови в Україні, де впродовж кількох століть імперія намагалась маргіналізувати українську мову, щоб довести чисельність її носіїв до критичної межі.

Процедура ратифікації Хартії у Верховній Раді супроводжувалась боротьбою між національно-демократичними й проросійськими групами депутатського корпусу.

Після першої спроби її ратифікації в грудні 1999 року Конституційний суд України кваліфікував ухвалені зобов’язання як неконституційні і відхилив відповідний законопроект. Проте за повторної спроби «п’ятій колоні» вдалося отримати перемогу: Верховна Рада ухвалила 15 травня 2003 року Закон про ратифікацію Хартії у версії, підготовленій російськими політтехнологами.

До списку мов, на які мають поширюватися положення Хартії, внесено 13 мов національних меншин, серед яких фігурує й російська мова. Уже цей перелік, значно довший, ніж у ратифікаційних документах інших країн, суперечив призначенню Хартії, оскільки в ньому лише кримськотатарська й гагаузька мови мали право бути об’єктами її захисту.

Тодішній президент Росії Дмитро Медведєв (ліворуч) під час вручення Ордена Дружби голові комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Сергію Ківалову за внесок у зміцнення дружби. Москва, Кремль, 4 листопада 2009 року
Тодішній президент Росії Дмитро Медведєв (ліворуч) під час вручення Ордена Дружби голові комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Сергію Ківалову за внесок у зміцнення дружби. Москва, Кремль, 4 листопада 2009 року
Маніпулятивне використання в Україні «Європейської хартії регіональних або меншинних мов»

Маніпулятивне використання Хартії полягало у впровадженні в мовне законодавство поняття «регіональна мова», статус якої, згідно з положеннями ухваленого документа, передбачав широкі права на вживання в офіційній документації, в освіті, судочинстві, засобах масової інформації, що фактично дорівнює функціям державної мови.

Мета, з якою Хартія була ратифікована в Україні, стала очевидною у 2006 році, коли Віктор Янукович був прем’єр-міністром і головою Партії регіонів. Тоді низка обласних і міських рад, у складі яких переважали регіонали, ухвалили з посиланням на Хартію рішення про надання російській мові статусу регіональної на своїх територіях. Такі рішення ухвалили Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська, Миколаївська обласні ради, а також міські ради Харкова, Севастополя, Дніпропетровська, Донецька і Луганська.

Із текстів цих рішень було очевидним, що в такий спосіб функції державної мови на цих територіях переходять до російської. Понад те, документи містили формулювання, які свідчили, що депутати – регіонали й комуністи – не залишали українській мові, а відповідно й українцям, місця на їхній власній землі. На підтвердження наведемо перший абзац тексту рішення Луганської обласної ради 5-го скликання від 25 квітня 2006 року:

«Згідно з інформацією Головного управління статистики в Луганській області (за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року) 91% жителів Луганської області вважають рідною російську мову й вільно нею володіють, з них 38% є росіянами за національністю та вважають російську мову рідною, 31% – представники інших національностей, але вказали у якості рідної російську мову, 22% – окрім рідної мови вільно володіє російською».

Як бачимо, українці, які становлять найчисельніший етнос Луганщини, в цьому документі взагалі не згадані, а зараховані до 31% представників інших націй, хоча Луганську область важко назвати поліетнічною. Натомість наголошено на присутності великої групи росіян.

Хоча в тому ж році прокуратура скасувала більшість зазначених рішень, боротьба «русского мира» за законодавче закріплення за російською функцій державної з перспективою витіснення української з більшої частини території України, знову активізувалась у 2010 році, коли Янукович став президентом.

Законопроект «Про мови в Україні» Єфремова-Симоненка- Гриневецького

Народні депутати, комуніст Петро Симоненко (ліворуч) і регіонал Олександр Єфремов, на засіданні Верховної Ради України (архівне фото)
Народні депутати, комуніст Петро Симоненко (ліворуч) і регіонал Олександр Єфремов, на засіданні Верховної Ради України (архівне фото)
Невдовзі після інавгурації Янукович під час зустрічі з делегацією «Міжнародної ради російських співвітчизників» 27 травня 2010 року пообіцяв «співвітчизникам», що російська мова «посяде належне їй місце в житті нашого суспільства».

«Мы последовательно будем воплощать в Украине европейские ценности относительно защиты прав человека, в том числе – и в языковой политике. За основу мы берем Европейскую хартию региональных языков или языков меньшинств… Мы уже подготовили ряд законопроектов, которые будут последовательно внесены на рассмотрение Верховной Рады. После их принятия русский язык, который является родным для многих граждан Украины, займет надлежащее место в жизни нашего общества», – заявив Янукович.

Уже 7 вересня того ж року обіцянка Януковича булла виконана. Голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, голова фракції Комуністичної партії Петро Симоненко та член Блоку Литвина Сергій Гриневецький зареєстрували у Верховній Раді законопроект №1015-3 «Про мови в Україні».

Народні депутати Сергій Гриневецький (ліворуч) і Сергій Ківалов на засіданні Верховної Ради України (архівне фото)
Народні депутати Сергій Гриневецький (ліворуч) і Сергій Ківалов на засіданні Верховної Ради України (архівне фото)
Загальні положення законопроекту містили визначення, позичені з совєтської риторики щодо «гармонійної російсько-української двомовності» і подібне, але реальну загрозу новітнього потужного зросійщення країни становила впроваджена норма, згідно з якою для надання мові статусу регіональної достатньо, щоб її носії становили 10% населення відповідної області, міста чи району. Це означало, що російська мова буде визначена регіональною на всій території країни і набуде в такий спосіб становища, рівного державній українській. Зауважимо, що жоден європейський документ, який регулює вживання мов на певній території, з «Європейською хартією регіональних або меншинних мов» включно, такої норми не містить.

За ініціативою тодішнього голови Верховної Ради Володимира Литвина законопроект «Про мови в Україні» було подано на експертизу до наукових установ. Всі інституції, які його розглядали, а саме: Інститут української мови НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Вчена рада Національного університету «Києво-Могилянська академія» визнали невідповідність законопроекту Конституції України. В результаті він був відхилений Верховним Судом України і знятий з розгляду Верховною Радою.

​Закон Ківалова-Колесніченка як інструмент російського наступу на українську мову

Депутати Вадим Колесніченко (ліворуч) і Сергій Ківалов на позачерговому засіданні Верховної Ради України. Київ, 30 липня 2012 року
Депутати Вадим Колесніченко (ліворуч) і Сергій Ківалов на позачерговому засіданні Верховної Ради України. Київ, 30 липня 2012 року
Однак і ця поразка не зупинила російський наступ на українську мову. Перечекавши певний час, той же законопроект під іншою назвою «Про засади державної мовної політики» подали 7 лютого 2012 року на розгляд Верховної Ради Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко.

Народний депутат із фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко в залі засідань Верховної Ради України, 25 травня 2012 року
Народний депутат із фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко в залі засідань Верховної Ради України, 25 травня 2012 року
Фактично це той же документ, що й законопроект «Про мови в Україні». Незначні зміни не вплинули на зміст основних його положень, зокрема пропонувалась та ж норма в 10% відсотків носіїв для визначення мови регіональною.

Опозиційні депутати блокують трибуну Верховної Ради України, щоб не допустити ухвалення так званого «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Київ, 25 травня 2012 року
Опозиційні депутати блокують трибуну Верховної Ради України, щоб не допустити ухвалення так званого «мовного закону» Ківалова-Колесніченка. Київ, 25 травня 2012 року
Попри заперечення Комітету з культури і духовності та протестні мітинги громадськості, що відбулись по всій країні, 3 липня 2012 року Закон Ківалова-Колесніченка було поспіхом ухвалено у Верховній Раді з численними порушеннями процедури.

Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в Москві на підтримку української мови (архівне фото)
Російська активістка Ірина Калмикова під час пікету в Москві на підтримку української мови (архівне фото)
23 лютого 2014 року Верховна Рада скасувала закон «Про засади державної мовної політики», але відповідне рішення не підписав тодішній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов.

Той факт, що в Українській державі досі лишається чинним мовний закон, який за підтримки Януковича запровадили його поплічники – тодішній головний комуніст, два сепаратисти, один з яких нині прийняв російське громадянство, а другий сидить під слідством, а також одіозний одеський суддя, засвідчує лише одне: Янукович утік, але справа його наразі живе. А чи надовго – вирішить Конституційний суд України.

Панове! Мабуть, хіба правники можуть отримувати задоволення від читання законопроєктів чи законів. А тут і до мене прийшла така радість. Взялася я читати три мовні закони, зареєстровані у ВР: перший "Закон України Про мови в Україні" (N5556, від 19.12.2016, Я. Лесюк, І. Васюник та ін.), другий "Закон України Про функціювання української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" (N5669, від 19.01.2017, А. Іллєнко, М. Княжицький, М. Матіос та ін.), третій "Закон України Про державну мову" (N5670, від 19.01.2017, А. Гопко, С. Сємєнченко...).
Без жодної пересади і заанґажованости стверджую, що найкращий законопроєкт перший N5556. І це попри те, що маю найпрямішу причетність до другого закону N5669, який реєструвала у ВР як депутат VII скликання у січні 2013 року разом із А. Іллєнком, В. Яворівським, В. Бондаренком, М. Матіос як спільний погляд на мовну політику тодішніх опозиційних фракцій у парламенті VII скликання (ВО "Свобода", ВО "Батьківщина", Удар). Звісно, що ми, свободівці, зостаємося вірними основним засадам цього надважливого і дуже ґрунтовного проєкту, над яким роки працював передусім відомий правник Сергій Головатий, а ми вносили свої окремі пропозиції. Тішимося, що до цього законопроєкту доєднався тепер М. Княжицький, бо з Марією Матіос ми спільно працювали над ним і до цього.
Абсолютним плагіятом є третій закнопроєкт N5670, що тупо в основних положеннях і структурі (з перестановкою окремих розділів!) списаний із законопроєкту N5669 хіба що з вилученням власне "порядку застосування інших мов в Україні", а також терміна "регіональні або міноритарні мови", хоч цей термін випливає із Европейської Хартії регіональних або міноритарних мов). Я теж за те, щоб не послуговуватися цим терміном і взагалі скасувати ратифікацію у нас Хартії Законом України N802-IV від 15.05.2003 р. Про це я, зокрема, говорила в Конституційному Суді під час усних слухань щодо неконституційности мовного закону Ківалова-Колесніченка 13-14 грудня 2016 року. Все решта яко плагіят читати огидно й відворотно. Здерто навіть ідею Центру української мови, Національної комісії зі стандартів державної мови, Уповноваженого з захисту мови, Мовну експертизу. Серед "свого" лише "Мовне інспектування" (ст. 59), яке, звісно, було і в нашому законопроєкті N5669, але ми його вилучили через те, що один із розробників цього законопроєкту опинився в іншому політичному таборі з колосальним запахом сміття не тільки на весь Львів, а всю країну – О. Сироїд, що так мило проповідувала якось у секті "Відродження"... Словом, ми максимально підтримуємо карати через ШТРАФИ, відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. І цей розділ "Мовне інспектування" обов'язково має увійти у спільний мовний законопроєкт (зрештою, цей розділ був у нашому законопроєкті N5669) .
Проте, гадаю, що треба іти дальше, ніж адміністративне штрафове покарання, і я обов'язково під час напрацювання спільного законопроєкту запропоную наш із Ю. Михальчишиним законопроєкт, зареєстрований ще 2014 року "Закон України Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо покарання за дії, спрямовані проти державної мови), про обмеження волі строком до 3 років за "Умисні дії, вчинені з метою витіснення державної мови з інформаційного простору, звуження сфери її функціонування на території України, заборона чи обмеження прав на її вільне використання, створення штучних умов для домінування іноземної мови у сфері комунікацій, інформаційних систем, інформаційної власності, у державних і комунальних дошкільних установах, загальноосвітніх закладах, середніх спеціальних та вищих навчальних установах, публічне зневажання чи приниження державної мови, що завдало істотної шкоди національним інтересам чи несе загрозу національній безпеці України". Якщо ж ті самі дії вчинив представник державної влади чи орган місцевого самоврядування, – то від ТРЬОХ до П'ЯТИ років позбавлення волі.
Важливим новим пунктом розділу "Мова у сфері освіти в Україні" в першому законопроєкті N5556 є нагальний припис: "Діалекти української мови, а також мови мігрантів не є мовами корінних народів і національних меншин України" (Розділ II, п. 7), як і слушно оперовано термінами "мови корінних народів" (а це лише українці та кримські татари) і "мови національних меншин", яких має бути не менше ніж 30% у межах населених пунктів задля отримання мовних преференцій поряд із державною українською мовою. Той самий відсотково-преференційний принцип сповідує і законопроєкт другий N5669, як і те, що заклади освіти забезпечують обов'язкове вивчення державної мови (розділ IV, п. 2).
Отже, насправді маємо два автентичні законопроєкти: перший "Закон України Про мови в Україні" (N5556, від 19.12.2016, Я. Лесюк, І. Васюник та ін.) та другий "Закон України Про функціювання української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні" (N5669, від 19.01.2017, А. Іллєнко, М. Княжицький, М. Матіос та ін.). Третій законопроєкт N5670 (авторства одіозів на зразок Сємєнчєнко, Гопко, Подляк та ін.), крім розділу про інспектування, – це лише той самий другий N5669 з незначними і несуттєвими змінами.
Тому абсолютно слушною є пропозиція голови комітету з питань духовності та культури М. Княжицького напрацювати спільний законопроєкт із урахуванням усіх пропонованих позитивів, забрати повтори, надмірності, зробити його меншим за обсягом і вписаним у конституційне поле Держави відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року.
Звісно, що наступний наш неминучий крок – це, по-перше, скасування Европейської Хартії регіональних або міноритарних мови від 15.05.2003 року, по-друге, внесення змін до Статті 10 Конституції України з вилученням із неї формулювання "використання і захист російської мови". Самостійні держави не ЗАХИЩАЮТЬ мови одвічного ворога та окупанта. Словом, ці законопроєкти, передусім перший і другий, дуже добрий показник на шляху деколонізації нашої країни.

А, чому саме англійський чи німецький? Тому що ти ними володієш? А, якщо хтось запропонує китайський? І знайдуться два три чоловіки що можуть на ньому спілкуватися ти будеш себе рахувати дурником, бо не володієш китайським?
Будь що готові запропонувати, аби не українську.

Наверное, потому, что английский признан международным языком. На этом языке говорят все ключевые специалисты, написана вся ключевая техническая документация, исследования. На этом языке зиждется научно-технический прогресс.

Почти тоже самое можно сказать о немецком.
А вот о китайском или индусятине никто так не скажет, несмотря на многочисленность их носителей. А всё потому, что их вклад в развитие мировой науки и общества - ничтожен.

Почти всё, чем мы пользуемся или как живем, было так или иначе изобретено на западе, нашими англоговорящими и немецкими товарищами.

Кстати, патриотик ты наш сердечный, а чего у тебя ник - русское слово в транслитерации, а не украинское? Ты точно москаль

Мовне питання — одна із досі актуальних проблем, яку належить вирішити новій владі. Вкрай болючим для країни воно було протягом усіх років її незалежності, а сьогодні загострилося як ніколи. В інтерв’ю «УМ» доктор психологічних наук, завідувач лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, професор Вадим Васютинський розмірковує, чому на 23-му році незалежності статус української мови в Україні залишає бажати кращого.
Про асоціації та стереотипи
— Вадиме Олександровичу, чому серед етнічних українців в Україні сьогодні так багато російськомовних? Українці знають, що російська мова століттями була інструментом поневолення нашого народу, однак все одно спілкуються російською.
— Почну з того, що багатьох етнічних українців не дуже цікавить історія українського державотворення, визвольних змагань чи тривала русифікація. Вони знають якісь факти, але ці факти їм не болять. Звинувачувати їх у цьому не можна — така в них система цінностей, на яку вони, зрештою, мають право. Друге, 23 роки — зовсім не достатній термін для того, щоб відродити в українському середовищі традиційно упосліджену мову. Тим паче в умовах, коли українській мові потрібно зміцнювати позиції в жорсткій конкуренції з російською. Адже існують певні стереотипи в сприйнятті та використанні української мови, які ми успадкували ще з імперсько-радянських часів.
— Тобто з українською мовою у наших громадян пов’язані певні стійкі асоціації?
— Традиційно для пересічного українця українська мова асоціюється насамперед із фольклором: усі ці хатки під стріхою, верби над ставками. Це образ України XVII—XIX століть, а не XXI. А от Україна сучасна, динамічна частіше асоціюється з російською мовою, бо прогрес у нас протягом сторіч мав російськомовне оформлення. Ще один дискурс української мови — націоналістичний, що сьогодні живить наш патріотизм. Для частини громадян націоналістичний дискурс є цілком позитивним (УПА, герої, що виборювали національну незалежність), але для багатьох інших він украй негативний, асоціюється з «бандерівцями», які прийдуть і зруйнують «русский мир». У мільйонів наших громадян, навіть україномовних, є виховане радянською владою внутрішнє упередження щодо українського націоналізму. Натомість, як показують наші дослідження, образ російського націоналізму був здебільшого невиразний, розмитий, його ніби й не було. І лише останні воєнно-політичні події його увиразнили. Тепер російський націоналізм просто буяє — і в Росії, і в Україні — на південному сході.
На жаль, українська мова майже не асоціюється з інтелектуальними й бізнесовими здобутками. Нову інформацію українці отримують здебільшого російською мовою: інформаційний простір у нас переважно російськомовний. Із цією проблемою пов’язана ще одна: капіталом, який визначає мову інформаційного простору, працює на інтелект, також володіють здебільшого російськомовні люди. Я говорю не лише про суто російський капітал. Подивіться на наших багатіїв-олігархів: вони ж усі, без винятку, російськомовні. В Україні мовою бізнесу й успіху є російська. Тобто домінує такий собі стереотип: хочеш бути успішним — спілкуйся по-російськи.
— І, як я розумію, це не єдиний стереотип, що впливає на вибір російської мови для спілкування?
— Нагадаю, що в радянські часи принципове вживання української літературної мови було чи не першою ознакою політичної неблагонадійності. Щоденне спілкування українською поза сім’єю в російськомовному середовищі могла дозволити собі лише людина з сильним характером. Відстоювати свою україномовність було психологічно важко. І мало хто хотів витрачати на це зусилля, наражатися на постійний психологічний дискомфорт. Русифікація призводила ще й до того, що українець, який переходив на російську мову, самому собі починав здаватися більш розвиненим, культурним. А ще російська мова відкривала більші кар’єрні можливості, через що україномовні батьки намагалися віддавати дітей до російських шкіл. А пересічна людина, прагнучи комфорту й успіху, не обтяжувала себе думками про такі непрості речі, як національна ідентичність, український патріотизм.
— Психологічними стереотипами можна пояснити й те, що сьогодні українці, які в сім’ї спілкуються українською, на людях переходять на російську?
— Для людей, які так чинять, питання мови не є принциповим. Для них важливішим стає прагнення на людях показати себе з кращого боку. Біда в тому, що велика частина україномовних українців не володіє українською літературною мовою. Вони послуговуються суржиком, однак усвідомлюють його неповноцінність, тому на людях соромляться такого свого невігластва. Відтак воліють говорити російською — і з російськомовними, і навіть між собою. Літературну українську мову більшість чує хіба лише під час навчання у школі, вкрай мало по радіо й телебаченню. Натомість російська літературна мова оточує українця скрізь, і під її впливом під час розмови автоматично спливають ті словесні конструкції, які людина частіше чує, — російськомовні. Тому розмовляти грамотною мовою для багатьох означає розмовляти російською. А літературна українська мова для багатьох досі є штучною.
— А як з психологічної точки зору зрозуміти українських громадян, які взагалі не сприймають українську мову?
— Ті, хто агресивно не сприймає української мови, не сприймають і українство як таке. Їх не дуже багато: за нашими даними, вони становлять приблизно 7% російськомовного населення України, переважно на південному сході. Проте вони дуже активні й напористі. Їм хочеться, щоб україномовні громадяни підлаштовувалися під їхні потреби й цінності, щоб в Україні для них було створено таку собі російськомовну оазу. Таких громадян ми вже не переконаємо. А з рештою можна порозумітися. Сьогодні мовне питання стало чинником суспільних протистоянь. Проте проблема не так у мові, як в ідентичності: мова є виразником ідентичності. А в суспільній кризі, яку переживає сьогодні Україна, питання ідентичності стоїть дуже гостро. Для частини російськомовних громадян кожний крок України в бік від Росії — це загроза їхній ідентичності, яку вони переживають майже як загрозу життю. І вживання української мови означає для них відмову від своєї ідентичності, психологічну зраду самих себе. Україномовну газету, україномовний фільм чи публічний виступ вони сприймають як наступ на свої права. Така ситуація їх дратує й лякає. Це їхня психологічна проблема, яку не можна ігнорувати.
Гнуть того, хто гнеться
— У багатьох сьогодні виникає відчуття, що держава хоче вирішити психологічну проблему російськомовних за рахунок україномовних. Наша влада, громадські діячі демонструють таку запопадливість перед російськомовними, що україномовні знову почуваються сиротами.
— Сьогодні, очевидно, ідеться про те, щоб не втратити російськомовних українців. Їм не треба спеціально догоджати, але й не треба їх примушувати. Не забуваймо, що багато російськомовних громадян підтримали Революцію гідності, були на Майдані.
— Тобто таким чином вони відстояли своє право ігнорувати українську мову?
— Вони відстоювали демократію. Вони показали, що Україна для них важлива, і це дуже цінний здобуток — і їхній, і наш. Якщо звертатися до них — російськомовних українських патріотів — у тональності відомого політика Ірини Фаріон, то порозумітися з ними щодо мови буде, мабуть, неможливо. Як психолог наполягаю на більшій толерантності щодо проукраїнських російськомовних громадян. Потрібен ще певний час, поки українське в них визріє остаточно.
А взагалі треба враховувати й таке: російськомовний громадянин України як особа має право на певні почуття і ставлення. Він навіть має право ненавидіти Україну, хоч як це й гірко для національно свідомих українців. Інша річ, що закон забороняє йому виголошувати антиукраїнські гасла, закликати або вдаватися до відповідних дій. Він має право не хотіти спілкуватися українською, має право її не знати. Бо йдеться про права особи в спілкуванні з державою. І саме особа повинна мати перевагу, це світова демократична практика.
— А з іншого боку, навіщо російськомовним переходити на українську, якщо україномовні у спілкуванні з ними самі переходять на російську.
— І це теж певний фактор впливу. І це теж наш імперсько-радянський спадок — готовність підкоритися умовам, які нам нав’язують. Сьогодні в державі немає повноцінних умов для належного розвитку й функціонування української мови. Ситуація абсурдна: постійно потрібно доводити, що українська мова нічим не гірша від російської. В Україні часто-густо не дотримуються мовних прав україномовного населення. Інша річ, що україномовні не так голосно заявляють про свої мовні проблеми, як це роблять російськомовні громадяни. Україномовні здебільшого мовчать, миряться. Миряться з відсутністю на ТБ україномовних розважальних програм, із російськомовними політичними шоу, із міністрами, які на державному телебаченні виступають російською. Миряться з тим, що в крамницях і перукарнях їх обслуговують російською, а в дитячих садках вихователі російською виховують їхніх дітей. Миряться, і ніхто з цього приводу до суду не звертається. А міг би, бо йдеться про порушення прав людини.
— Тобто нам треба перейняти активність у російськомовних?
— Треба, бо ніхто за нас наших проблем не розв’яже. Знаєте, у чому велика помилка україномовних? У тому, що вони намагаються захищати права нації, етносу, але забувають про права україномовних громадян. А перевага захисників російської мови в тому, що вони обстоюють права російськомовного громадянина. У сучасному світі право особи вище за право нації, і це правильно. Тому не треба обмежуватися патріотичними гаслами, треба формувати в суспільстві запит на україномовного українця — політика, продавця, співака. Треба щоб держава сприяла формуванню такого запиту, створила умови для того, аби пересічний українець мав можливість опанувати українську літературну мову і мав нагоду її використовувати. Словом, потрібна відповідна державна політика. На індивідуальному рівні чи в приватній сфері не можна нікого звинувачувати в тому, що він не спілкується українською мовою, бо це справа його особистого вибору. Натомість треба висувати вимоги до держави, яка повинна забезпечити права українців жити в україномовному середовищі. На жаль, сьогодні, як і в радянські часи, використання української мови на офіційному рівні залишається, скажімо так, декоративно-ритуальним.
— Російськомовні мають права, україномовні мають права. Як ці права узгодити в мовному просторі? Толерантність по-українськи завжди оберталася здачею українцями своїх позицій.
— Не можна забезпечувати права російськомовних, обмежуючи при цьому права україномовних. Російська мова — рідна або основна мова великої частини наших співгромадян, і потрібно чітко визначити межі та гарантії її застосування. Як і межі та гарантії вживання української мови — не лише як державної, а й як мови, рідної для більшості українців. Я переконаний, що тільки з таких позицій можна розв’язати мовну проблему в Україні.
— Які перспективи має сьогодні українська мова?
— Ці перспективи визначають, на мою думку, дві тенденції. Перша полягає в тому, що в суспільстві триває така собі міжпоколінна русифікація: кожне наступне покоління дедалі більше є російськомовним. Діти з україномовних сімей створюють свої власні сім’ї і воліють спілкуватися в них по-російськи — під впливом російськомовної молодіжної культури, під впливом численних психологічних стереотипів, про які ми говорили.
Друга — протилежна — тенденція пов’язана з ментальною українізацією, тобто посиленням почуття українського патріотизму. Відтак частішає звернення до української мови як мови спілкування в сім’ї і поза сім’єю. Усе залежатиме від того, яка тенденція переможе. Особисто я до 2014 року був песимістом щодо переважання другої тенденції. Після теперішнього Майдану оптимізму побільшало. Його підсилює ще й той факт, що за роки незалежності кількість людей, які публічно послуговуються українською мовою, зросла в рази. Так само розширилися й сфери вживання української мови.

ВІД АВТОРА
Десь у Франції з її арабами, у Німеччині з її турками, думаю, державі легко бути демократичною й підлаштовуватися під особистісні потреби своїх громадян — ці країни вже так давно є національними державами, що в них ніхто й не зазіхає на права титульної нації, на статус державної мови. Ні французьким арабам, ні німецьким туркам не спадає на думку колотитися за статус своєї мови як другої державної. Україна, на жаль, відстала у своєму розвитку від Європи. Сьогодні, коли для Європи важливі вже права особистості, ми ще не вирішили всіх проблем з правами нації, зокрема мовними правами титульної нації. І якщо ми їх не вирішимо, громадяни матимуть права, але нація втратить мову.
Якось довелося чути розмову двох жінок щодо української мови. Одна сказала іншій: сьогодні йде боротьба за збереження української мови як такої. Лінія фронту проходить через кожного з нас. Жаль, що цих жінок не чув Славко Вакарчук, який напередодні виборів у програмі Шустера на Першому Національному російською мовою переконував південний схід у лояльності українців. Так, немовби на південному сході не розуміють української. Та що там гості студій! З недавнього часу весь Перший Національний взяв курс на російськомовність, наздоганяючи щодо цього інші канали й радіостанції (на FM-ках, наприклад — лише 2% україномовного репертуару). Таке враження, що скоро в українців не залишиться жодного каналу, де б лунала державна мова, і жодного очільника, який не спекулював би на мові, заграючи з «язиком». У нас таки справді на очах міцнішає стереотип: українцеві — акторові, співакові, політикові, пересічному громадянинові — щоб бути почутим у своїй же державі, треба розмовляти російською. Якась дивна толерантність. І це заради 7% агресивних російськомовних на південному сході?
У своїх передвиборчих програмах лідери президентських перегонів — усі — загравали з російськомовними. Так, немовби ми всі хочемо жити в «единой стране». Чи ж постане за таких умов єдина країна? Справді, лінія фронту проходить через кожного з нас. Бо не лише з XVII по XX століття, а й зараз, щохвилини, російська мова є мовою поневолення українців. Змінюються форми, а зміст лишається: де спротив українців слабшає, проростає «русский мир».

У День української мови та писемності Z пропонує витяги із зустрічі знаного поборника прав україномовних громадян — Святослава Літинського — з громадськістю та активістами УГП. Діяльність пана Літинського та його однодумців є яскравим прикладом того, як діяльна меншість може домогтися змін від локального аж до загальнодержавного рівня. На цій зустрічі він, зокрема, розповів, чому так важливо захищати свої мовні права і як це робити ефективно.

Українській державі невигідна двомовність

На моїй пам'яті президент двічі говорив, що в АТО здебільшого воюють російськомовні. Однак центр Разумкова опитав 10 тисяч осіб — це дуже велика вибірка — і що вийшло? Рідна мова російська серед тих, хто не причетний до АТО, — 19 % по Україні. А серед тих, хто причетний, рідною назвали російську лише 6 %.

Це ж опитування показало, що вдома розмовляють російською 27 %, а з тих, що в АТО, — лише 14 %, тобто удвічі менше. Видно, що українську рідною в середньому по державі назвали 55 %, а розмовляють нею — 44 %. Ці дані свідчать про те, що існує якийсь примус говорити нерідною мовою, і це неґативний фактор.

Для себе на кількох прикладах показую, що українській державі невигідна двомовність.

Багато хто бачив карту за переписом 2001 року, її легко знайти в Інтернеті. Там червоним кольором виділено райони, де більшість вважає рідною мовою російську. Ця карта на 90 % збігається з картою анексованих територій та АТО. А якщо дивитися на зону АТО, то вона просто один до одного повторює карту мовних вподобань. В інших реґіонах цього вдалося уникнути, хоча спроби влаштувати «русскую вєсну» там також були.

Візьмемо інші приклади. Бельгія — двомовна країна, там є фламандська та французька мови і реґулярні політичні кризи, бо ніяк уряд вибрати не можуть.

Канада має Квебек, який реґулярно оголошує референдум про відокремлення. Кажуть, ніби там є двомовність. Немає там ніякої двомовності — 20 % знають французьку, 80 % — англійську. І лише кожен десятий англомовний канадець може порозумітися французькою мовою. Немає передач, де хтось говорить французькою, а йому відповідають англійською, чи навпаки, всі телеканали чи радіостанції одномовні. Немає там змішування, як це люблять робити у нас.

Усе почалося з пральної машини

Коли я почав займатися діяльністю на захист української мови, то виробив таке правило: «Або роби щось, щоби змінити ситуацію, або не кажи, що вона тобі не подобається».

Моя діяльність в цій царині почалася з часу ухвалення закону Ківалова-Колесніченка. Тоді я зрозумів: те, що я не купую якісь товари в магазині, нічого не дає. Але якщо хочеться, то нагода трапляється, і вона трапилася. Ми переселялися і виникла потреба купити нову пральну машину. Купили ми її віддалено, розпакували, і я побачив, що там також все російською. Ми повернули цей товар, і я взявся думати, що робити. Подав на них до суду, який тривав півтора року, бо ніби я подав в суд на українську компанію, яка не має стосунку до материнської компанії «Самсунг». Суддя, яка проводила процес, встановила всупереч державним стандартам, що написи на пральній машині — це дизайн, а не маркування. Це було дуже смішно. Потім я подав до суду на «правильну» компанію, і суд встановив, що мої безпосередні права не порушено, бо я здав пральну машину і мені повернули гроші. Але в рішенні також було вказано, що такі пральні машини не відповідають законодавству. І з огляду на це «Самсунг» почав випускати товари з українським маркуванням відповідно до вимог закону.

Результати роботи

Побутова електроніка

До 2015 року тільки пральну машину «Бош» можна було купити з українським маркуванням. Зараз уже є чотири виробники — «Зануссі», LG, «Самсунг», «Гореньє». Тобто можемо обставити свою кухню чи ванну побутовою технікою з українським маркуванням і не відчувати себе так, ніби живеш у колонії, а не у своїй державі.

До корейської фірми LG ми написали листа, і нам відповіли, що влітку 2015 року почнуть завозити пральні машини з українським маркуванням. Минулого літа цього так і не сталося, але вже цього я сам бачив цю техніку з українським маркуванням. Приємно, що обійшлося без судів.

Ноутбуки

Єдині ноутбуки, які відповідають законодавству України, продає зараз фірма ASUS. Після нашого звернення вона почала виготовляти ноутбуки з українською клавіатурою. НР програли нам суд, на жаль, результату немає. А Lenovo ми програли суд першої інстанції, хоча їх представник казав, що вже ніби мають бути їхні ноутбуки з українським маркуванням.

Банки

До 2015 року більшість банків видавала виписки іноземною мовою. Після того, як ми провели три судові справи від першої інстанції аж до касації, багато банків почали дослуховуватися і переводити цей сервіс на українську. Але не всі. Зараз, наприклад, у Самборі судимося з ПУМБ. І судді у Самборі всупереч рішенню касаційної інстанції кажуть: «Та нє, какая разніца!». Дуже це дивно.

Дуже важливим результатом роботи я вважаю те, що дуже багато соціальних медіа перейшли на українську мову. До 2015 року «Приватбанк», «Розетка» і «Самсунг» вели свої сторінки у соцмережі «Фейсбук» російською мовою. А це півмільйона підписників, які ці дописи бачать щодня. І тепер є дуже позитивна тенденція — перші десять брендів, які представлені в Україні, мають українську стартову сторінку у ФБ. Навіть «Розетка». Як ми цього досягнули? Тиском. Писали реґулярно. Я писав до свого народного депутата-мажоритарника, він зустрічався з представниками «Самсунг», і навесні минулого року вони змінили ситуацію. До «Приватбанку» зверталися після судів, і вони також зробили стартову сторінку банку українською.

Автомобілі

До 2014 року мені не відомо, щоби в Україні продавали автомобілі, які «спілкувалися» би українською мовою, а тепер це доступно у більшості марок автомобілів. Хоча з «Фольксваґеном» був суд. Також ми судилися з «Сеатом», але у процесі вони українізувалися, тож ми позов відкликали. Тепер більшість автомобілів спілкуються українською. «Тойота» взагалі молодці, самі все зробили, до виробників «Ягуара» ми також не зверталися.

За статистикою ФБ, українська стала мовою успіху, чого не було до 2014 року. Через різні судові механізми, через звернення, через опитування громадської думки. Я вважаю, що це дуже позитивно, бо бізнес почав хоча би трошки до нас дослуховуватися.

Але ще не весь. До прикладу, судимося з мережею «Спортлайф». У Києві робимо це за допомогою УГП. Клієнтці мережі Ганні Романюк відмовили в обслуговуванні українською, вона двічі писала у книгу скарг, потім ми подали в суд. Суд формально нам відмовив, зіславшись на те, що закінчився термін дії договору, відтак не розглянули позов навіть по суті. Хоча при цьому суддя мав би дати оцінку всім доказам по справі — порушене чи не порушене право особи. До речі, суддя також клієнт «Спортлайфу».

Іноземна мова у паспорті

До 2015 року 100 % людей мали у паспорті іноземну мову. Після того, як ми провели роботу, з'явилося півтора десятка людей по країні, які мали паспорти виключно з українською мовою. Кабмін змінив норми, і з початку цього року перші паспорти молодим людям видають лише українською. А нещодавно ми з'ясували, що скоро всім будуть видавати паспорти на заміну без мови аґресора.

Використання іноземної мови державними чиновниками

На жаль, людина не може примусити державного службовця спілкуватися виключно державною мовою. Це мала би робити прокуратура, президент. На жаль, вони це не дуже роблять, і тому ми як громадяни можемо це робити лише точково. Наприклад, якщо був виступ державного службовця іноземною мовою, то ми маємо просити про переклад. І якщо нам відмовляють, то можемо це оскаржити в суді.

Так було з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Він виступив російською, ми попросили про переклад, нам відмовили, і тоді ми подали в суд, де перемогли. МВС подало апеляцію, і апеляцію минулого року призначили на День української мови та писемності. Та знайшлася розумна людина, що відмовилася від апеляції, відтак рішення набуло законної сили. Який результат? Тепер Аваков бодай кожен десятий допис в ФБ робить українською, а до того я такого не бачив, а на «Українській правді» його статі переважно почали з'являтися українською.

Аналогічний позов виграли ми і щодо виступу російською очільника НАБУ Артема Ситника. Вони подали апеляцію, і її розгляд триває. Щодо Житомира — звернувся до нас хлопець щодо того, що мер виступає виключно іноземною мовою. Але стосовно мера це досить складно. Якби він був державним службовцем, то все було би однозначно. А так ми суд програли, і вже другий місяць не можемо отримати рішення, щоби його оскаржити.

Як боронити свої мовні права?

Найпростіший спосіб — звернення у Facebook. Якщо більше робити не хочеться, то треба хоча б напиши на сторінку організації чи фірми, що саме не подобається. А якщо запросити друзів, щоби вони зробили так само, то це, на мою думку, дуже дієво, бо компанія бачить резонанс і є більші шанси досягти результату.

У крамниці — зробити запис у книгу відгуків. Управління у справах захисту споживачів, на жаль, викреслюємо. Вони як були бездіяльними, так і залишилися. Якби змусити їх працювати, то не треба було би людям працювати.

Ще один варіант — претензія до сервісного центру. Ви купили ноутбук без української клавіатури, маєте чек. Окрім звернення до продавця, можна також звертатися у сервісний центр. Він у свою чергу звертатиметься до імпортера, і це може дати результат.

І найскладніший варіант — судовий позов.

Алгоритм усунення недоліків

Згідно зі законодавством — звертаємося у сервісний центр, чекаємо 14 днів на виправлення і якщо цього не відбувається, то пишемо листа з вимогою пояснити, чому не виправлені недоліки. Після 15 днів пишемо вимогу компенсації 1% від вартості товару в день. Теоретично, якщо впродовж 100 днів не виправляють недоліки, то ми повертаємо повну вартість товару і він залишається у нас.

Алгоритм захисту права на обслуговування українською

Нещодавно хтось писав у ФБ, що у крамниці його відмовилися обслуговувати українською. Правильний алгоритм такий: має бути порушене ваше право. Якщо у крамниці один касир не може вас обслужити українською, але пропонує привести іншого, який володіє українською, то порушень вашого права немає. Так, це погано, але вас обслуговують і ваші права не порушено.

Якщо ж продавець відмовляється і не пропонує альтернативи, тоді ваші права порушено. І саме на базі цих знань потрібно писати у книгу скарг. Доказом цього є фіксація на відео, свідок, або допис у книзі скарг — що я намагався купити, касир відмовився обслуговувати українською та іншого не запропонував. Потім чекаємо тиждень на відповідь. Якщо її немає, знову ідемо в крамницю. Якщо ситуація повторюється, ще раз пишемо у книгу скарг, а вже потім — подаємо судовий позов про відновлення порушеного права.

Якщо наші будь-які права не захищати, то стовідсотково з'являться особи, які захочуть зменшити наші права. Чи це буде Кабмін, який буде зменшувати нам зарплатню, чи інші держави, які будуть зменшувати сферу використання державної мови, чи наші чиновники і так далі. Тому відстоювання і збільшення наших прав є нашим обов'язком.

Підготував Тарас БАЗЮК

ДЛЯ ДОВІДКИ

Святослав Літинський — викладач факультету прикладної математики та інформатики ЛНУ імені Івана Франка. Став відомим завдяки громадській діяльності на захист мовних прав україномовних громадян — домігся через суд, щоб у його паспорті була тільки українська мова, реґулярно позивається з державними чиновниками, які іґнорують вимоги закону спілкуватися державною мовою, домігся від низки компаній маркування українською їхньої продукції.

Святослав ЛІТИНСЬКИЙ: «Українська стала мовою успіху»

да, в 2007-м примерно, тогда говорящий на украинском немолодой человек в приличной одежде ассоциировался со властью, чего он так говорит? депутат небось... перед ним на всякий случай, как заведено у народа, делали реверансы и раскрывали двери
теперь же мова снова стала языком селюков и быдла, и не факт что дорвавшегося до власти, просто упоротого патриотического быдла
и это плохо