Сообщение, не относящиеся к теме

На величезній Стіні навколо Донецьку на третій вишці тепло потріскує вже стара чорна буржуйка. На буржуйці стоїть закопчений чайник. Круг буржуйки сидять четверо бійців з батальону ОУН, вже просмалених війною воїна. Сидять на м’яких офісних стільцях із якогось Богом забутого офісу у Донецьку. Поряд з хлопцями спокійненько лежать нові Форти, куплені на гроші, які виплатили козачки з Станиці Луганської у якості контрибуції. Золоті часи, коли козачки і донбасці могли щось виплачувати, закінчились вже декілька років тому, останній раз намагались виплатити віниками, стометровим мотком георгіївської ленти, трьома ящиками спирту-денатурату і натурою.

В Донецьку тихо, чутно тільки п’яні крики і потріскування сміття в бочках. Світло, газ і вода закінчуються на Стіні, там, за Стіною – повна темрява із запахом смердючих шкарпеток, розбавленого спирту і ладану, яким обмазуються бійці Русской Православной Армии.
Приємну тишу прериває боєць на псевдо Смерека – добрий хлоп із-під Кіровограду, сильний, проте милий, мов дівчина, на обличчя.

-Мужики, шось нудно, давайте повеселимось хоч якось – зіграєм в карти на рабів, чи ще щось може? – треба зазначити, що Смерека на Стіні новенький, у нього тільки один-раб козачок із Краснодара на ймення Смердючка, великий і тупий, проте боязливий після кастрації.

-Тю, та на який хуй нам твій дуболом здався, від нього дохлятиною смердить. – почувся голос з кутка справа, де в темноті сидів Левко, саркастичний бандерівець зі Стрия, старожил Стіни. – В мене є ідея краща, хлопи.
Левко встає і підходить до краю Стіни, де знизу перед його ногами простирається темний шматок випаленої землі.
-Йдіть сюди, дивіться зара буде шоу.- Левко бере одноразову порцію гречки, розриває пакетик і починає по одній крупинці кидати її вниз.
Як тільки впала перша крупинка, як знизу почувся шурхіт і дивні звуки. Десь вдалині почулось протяжне:
-Арррряяяяяяяяяяяяяяя.
Це прозвучало так гучно, що підвівся навіть молодий Олекса, який до цього з кам’яним обличчям слухав Сабатон і уявляв собі баталії, де він, немов немолодий Тор, розбивав би прикладом свого Форту тисячі ватніків.
Звуки наближались і в тупому белькотінні вже можна було розпізнати слова

-Слава Русі! Бог манну нєбєсную нам дал, спасибо тєбє Господь-Боженька наш рускій! Сєйчас поужинаєм знатно, окрєпнєм і завоюєм Укропію. Іш ти, хотят оні Донбас задавіть! Взялі Мєтро, возьмєм і Львов! Хах! Да ето ми спєциально отступілі, чтоби укропи стєну возвєлі самі, тяпєрічя ми атдельно, а оні стєну строілі, смєкалочка! Как по нотам обигралі! Хахахаха!

Із гори сміття виповз власне і сам мовець – командир Русской Православной Армии – Акакій Афанасійович Хлєбушкін. За ним, з кам’янними обличчями і в подертих одежах кольору хакі вилазили інші воїни. Деякі із них тримали автомати, для яких все одно не було патронів.
-Встаааавай, страна агромнааяяяяя, вставай на смєртний боооооой!- доносилось із різних місць в темряві.

Воїни шли рядочком, як гуси до ставка. Але як тільки вони побачили крупинки гречки, наступив хаос, - вони почали битися і засовувати собі до рота ті одинокі крупинки, прямо так – із обісцяним снігом, вперемішку з лайном і багнюкою.

-Охуєнно! Какая вкуснотища, говоріл же вам, нужно больше моліться і Господь нам снізошльот єду. Поднімаєтся Донбас, я уже віжу тучниє стада коров і запарєниє ролтони на столах. Я очєнь, знаєтє, люблю Ролтон с курочкой і чтоб водічку не слівать, слишал в нєй много мікроелємєнтов полєзних. Вкуснотища! Крєм-суп с грєчкой, вот как нам повєзло. – з цими словами Акакій Хлєбушкін смачно облизав великого пальця, схожого на гриб.
Русняві воїни не помічали бійців, що реготали зверху. Населення Донбасу вже давно існувало у своїй, паралельній реальності.
Ідилію перервав раб Смереки – Смердючка, який забіг на Стіну, невідомо як видершись зі своєї каптьорки. Смердючка був вдягнений у засраний спальник, в якому зробили дірки для ніг і рук. Бійці ОУН стоять з обличчями на яких неможливо визначити жодну з емоцій – тільки радикальну ступінь здивування. Смердючка стає на край Стіни, розводить руки в сторону і промовляє:
-Мнє снілся сон, в котором мне явілся сам Господь. Он мнє сказал, что я Мєсія. Я должен возвестіть своіх братьєв-казаков, там, за Стєной. Оні пойдут со мной в вєлікій поход на Укропію, падут Стєни Єріхонскіє і будєт тєчь руская молофья во Львовє і Тєрнополє! Я полєчу к нім с благой вєстью, как пєтух возвєщаєт о пріходє утра, так і я возвєщу о пріходє руского православного міра на зємлі наши! Я лєчу к вам, братьяяяяя-

Довгий крик преривається гучним звуком падіння туші, до якої зразу збігаються рускі воїни.
-Мясо! Мясо! – з цими криками вони починають ділити смердючу тушу, навіть не звертаючи увагу на те, що раб роздавив три їхніх побратими.
-Гей, довбойоби, ви що показились їсти людське м’ясо?! Побійтесь Бога! – кричить ще молодий і зовсім не цинічний Олекса.
-Іді нахуй, прєдатєль, праваславним Бог нє указ! Ррряяяяяя, пабєда! Задіда! – з криками і відрижкою, Акакій відриває великий шмат кишки і так, разом з гамном їсть. – Ммм, подліва, вот оно, мясушко по-рускі. Жааааркоє.
Чути лиш чавкання.

*******

Четверо бійців мовчки дивляться на всю цю картину зверху.
-Піздєц. І що нам за рабів дають? Дурні якісь, блять, просрочені. – підсумовує Смерека і з розчаруванням харкає вниз.
Левко гучно втягує холодне повітря носом і каже: Зрада. Йобана зрада кругом.
Всі мовчки дивляться вниз.
Тишу і чавкання перебиває лише трек The Who – Baba O`Riley, який лампово грає з наушників Олекси.

Сообщение, не относящиеся к теме