вообще-то сын Владимира Мономаха Юрий Долгорукий считается основателем Москвы, он же Великий Князь киевский

_________________
Legio nomen mihi est, quia multi sumus
86 процентов украинцев живут в постоянном стрессе, остальные живут в Европе, Канаде и США
С некоторыми людьми, с которыми я уже перестал общаться, хочется перестать общаться еще раз.

Я историю знаю достаточно, а вот у тебя явные прооблемы с образованием. Ты даже на украинском с ошибками пишешь, не стыдно?
А может ты агент Кремля, засланный на форум дестабилизировать ситуацию? Судя по твоим ошибкам и маааасковскому акценту, ты точно агент Путина

https://uk.wikipedia.org/wiki/Київська_Русь
на, учись. В конце статьи ссылки на литературу. Как прочтешь, возвращайся, а там и поговорим.

п.с. ты точно похож на Кремлёвского агента - плохо знаешь историю, а это весьма характерно для русни из РФ

Тематично поезія XVI ст. пов'язана з проповідницькою й агіографічною літературою Київської Русі. У ній часто згадуються давні князі, які запровадили в Русі християнство і спорудили величні храми, київські святі подвижники. Автори віршів намагалися писати церковнослов'янською мовою, але не могли уникнути українізмів — лексичних, фонетичних і граматичних під впливом ділової староукраїнської мови. Абстрактна лексика була переважно церковнослов'янського походження. Активно входили в староукраїнську поезію й власне українські слова. Уже на початку XVI ст. староукраїнською мовою створюється багата полемічна література. Її особливістю є широке використання термінологічної лексики.

У XVII ст. в лексиці староукраїнської мови відбуваються активні процеси творення нової суспільно-політичної та адміністративно-правової лексики. З'являються назви нових суспільних станів (козацтво, поспольство, городовая старшина, чернь, шляхетні й посполитиі люди, войськові люди), утверджуються давні і виникають нові назви військових і цивільних посад. Розширення тематики ділових документів, творів ін. стилів, зокрема художніх, веде до поповнення лексики старої української мови суто народними словами.

XVII ст. збагатило укр. культурне життя такими працями, як «Грамматіки славенския правилноє Сvнтаґма» Мелетія Смотрицького (1619) та її анонімна скорочена переробка «Грамматіки или письменница языка Словенского» (1638), «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованїє» Памва Беринди (1627) та ін. Вони значною мірою унормували як тодішню церковнослов'янську мову (Лаврентій Зизаній), так і староукраїнську літературну мову. Граматикою староукраїнської мови була «Грамматика словенская» І. Ужевича (1643, 1645). Активно розвивається барокова староукраїнська література, мова якої насичена образними словами. Розбудові староукраїнської літературної мови у XVII — на початку XVIII ст. сприяла Києво-Могилянська колегія (згодом академія), яка згуртувала навколо себе видатних наукових і літературних діячів: Йоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Антонія Радивиловського, Інокентія Гізеля, Варлаама Ясинського, Стефана Яворського, Дмитра Туптала, Івана Величковського та ін. Києво-Могилянська академія була й осередком розвитку драми. Твори цього жанру написані староукраїнською літературною мовою і практично не відрізняються від мови поезії: українські фонетичні, граматичні і лексичні особливості в ній виявляються досить виразно.

Проте наприкінці XVII — початку XVIII ст. мова драм досить істотно змінюється: староукраїнську мову поступово змінює т. з. слов'яноруська, тобто значною мірою церковнослов'янська. У проповідницькій літературі, зокрема в «Ключі разумѣнія…» Йоаникія Галятовського, зростає кількість запозичень у сусп.-політ. лексиці. У XVII — на поч. XVIII ст. була поширена літописна література, пов'язана переважно з національно-визвольною війною під проводом Б. Хмельницького. Мова літописів неоднорідна. Якщо в «Літописі Самовидця» вона староукраїнська, то в пізніших літописах, зокрема Самійла Величка, із значною домішкою церковнослов'янських слів і форм.

У 1720, коли російський цар Петро І затвердив указ Синоду про те, що в Києві і Чернігові книжки мають друкуватися тільки такою мовою, яка нічим не відрізняється від московської, над староукраїнською літературною мовою нависла серйозна загроза. Наступні синодальні укази з вересня 1721, січня й грудня 1727, березня 1728 щораз більше обмежували діяльність Києво-Печерської друкарні. Церковна література відтоді видавалася лише церковнослов'янською мовою. Загальмувався й розвиток українською мовою навчальної та художньої літератури. Залишалася тільки рукописна українська література, представлена колядками, різдвяними віршами, виголошувана спудеями й мандрованими дяками, а також традиційні ділові документи, діаріуші, різноманітні господарські й лікарські довідники та порадники. Друкована ж література писалася слов'яноруською мовою.

Слов'яноруська мова, що витіснила староукраїнську, була штучним витвором, що спирався тільки на церковнослов'янську мову. Українські автори XVIII ст., пишучи свої твори, свідомо чи несвідомо, хотіли влитися в загальноросійський культурний контекст. Навіть більше — вони творили його, бо російська література з їхньою участю тільки-но починала розвиватися. Г. Сковорода філософські твори писав російською мовою, свідомо звертаючись час від часу до українізмів. Служачи культурним потребам українців, і слов’яноруська мова і мова Г. Сковороди витискали з ужитку вже освячену двома століттями староукраїнську літературну мову. Таким чином, обидві літературні мови — слов'яноруська і російська об'єктивно відігравали деструктивну роль щодо староукраїнської мови. Але, руйнуючи староукраїнську мову і відкриваючи тим самим простір для поширення в Україні російської літературної, ці штучні мови розчищали місце для творення нової української літературної мови — уже не на церковнослов'янській, а на суто народній основі.

Украї́нська мо́ва (МФА: [ukrɑˈjɪnʲsʲkɑ ˈmɔwɑ], історичні назви — ру́ська, руси́нська[9][10][11][* 2]) — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї[* 3]. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні. Є державною мовою в Україні[12]. Поширена також у Білорусі[13], Молдові[14][15], Польщі[16], Росії[17][18], Румунії[19], Словаччині[20], Казахстані[21], Аргентині, Бразилії, Великій Британії[22], Канаді[23], США[24] та інших країнах, де мешкають українці. Українською мовою у світі послуговуються від 41 до 45 млн осіб, вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу[* 4].

Українську мову вивчає українське мовознавство, а також досліджує україністика (українознавство). Довкола походження та становлення української мови існує декілька гіпотез[25] — праслов'янська[26][27][28], давньоруська[29][30], південноруська 10-11 століття[31][32] та інші[* 5]. Згідно з нещодавно опублікованою гіпотезою К. М. Тищенка, українська мова відображає формування українців як етносу, що склався у VI-XVI ст. внаслідок інтеграції нащадків трьох слов'янських племен — полян, деревлян та сіверян за участі груп іраномовного та тюркомовного степового населення. Українська мова є результатом інтеграції трьох діалектів праслов'янської мови (полянського, деревлянського та сіверянського)[33]. У 18 — 20 століттях українська мова зазнавала утисків з боку польської та російської влади[* 6].

Для запису української мови використовують адаптовану кирилицю («гражданка»), зрідка — латинку в різних варіантах.

Так, отлично, прогресс есть. Ты теперь знаешь, что всё таки госсударство было Киевская Русь, а не Русь.
Поздравляю с первыми открытиями. Читай дальше, есть шанс, что будешь знать историю лучше!

Проте доктор філологічних наук Костянтин Тищенко стверджує, що українська мова у фонетиці та граматиці має більше спільних рис з верхньолужицькою та білоруською мовами (29 спільних рис), нижньолужицькою мовою (27 спільних рис), чеською та словацькою мовами (23 спільні риси), польською мовою (22 спільні риси), хорватською та болгарською мовами (21 спільна риса), сербською та македонською мовами (20 спільних рис), вимерлою полабською мовою (19 спільних рис), словенською мовою (18 спільних рис), ніж з російською (11 спільних рис). Таким чином він ставить під сумнів об'єднання української, російської та білоруської мов в одну підгрупу східнослов'янських мов.[39]

Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова[40][41][42] (починаючи з IX — XI ст. обидві мови частково формувалися на спільній діалектній базі — зокрема північна діалектна група української мови брала участь у формуванні розмовної білоруської мови[43], обидва народи до XVI ст. мали спільну писемну книжну українсько-білоруську мову[44][45]).

Церковнослов'я́нська мо́ва (Црькъвьнословѣньскъ ѩꙁꙑкъ) — південнослов'янська мертва літературна мова, що виникла на базі староцерковнослов'янської мови під впливом живих (розмовних) слов'янських мов. Розрізняють місцеві різновиди (ізводи) церковнослов'янської мови: східнослов'янський (київський), болгарський, македонський, сербський, хорватський глаголичний, чеський, румунський. Вплив розмовних мов на староцерковнослов'янську мову відбився вже в пам'ятках Х-ХІ століть.

Церковнослов'янська мова не була розмовною мовою Київської Русі чи інших слов'янських держав, а виконувала функції уніфікованої мови літератури (як латина у середньовічній Західній Європі).

Норми церковнослов'янської мови змінювалися з поступовим пересуванням центрів слов'янської книжності з півдня на схід, під впливом живих народних мов, залежно від тенденцій до уніфікації церковнослов'янської мови та відновлення давніх норм, що було пов'язано з діяльністю різних книжних шкіл.

Нині використовується в церковному православному служінні у східнослов'янських та південнослов'янських державах, а також у храмах Російської, Сербської, Болгарської православних церков, розташованих у інших частинах світу.

Хуйово що ти ще не в курсі
Сам термін Київська Русь — книжного походження і веде свій початок не з джерел, а зі сторінок історичних праць першої половини XIX століття. Це поняття виникло в російській науці як елемент періодизації історії Росії[12]. З часом історики ввели до наукового обігу ще два терміни «Давня Русь» і «Давньоруська держава»[5].

про Украину стыдливо промолчали
ну и что? как это все отрицает сказанное мною?

_________________
Legio nomen mihi est, quia multi sumus
86 процентов украинцев живут в постоянном стрессе, остальные живут в Европе, Канаде и США
С некоторыми людьми, с которыми я уже перестал общаться, хочется перестать общаться еще раз.

Ага, Крым был украиномовным? А татары? А почему 100 лет назад? Давай еще раньше возьмём, 1200е годы, например! Времена Золотой Орды? Какой язык там был, украинский?? Так давай вернем родной язык на ту землю - монгольский и старотатарский. Не?

Ты по логике точно напоминаешь ватников из РФ, которые помнят историю Крыма только с 1900 года.

Ладно Крым, давай возьмем Одессу в пример - до 1791года это вообще татаро-турецкое поселение Хаджибей, принадлежащее Османской империи. А до этого кто там только не жил, и греки в т.ч. Так что, вернём сюда родной язык? Поехали дальше. После 1791 года Хаджибей был оккупирован Российской империей.
В 1897 году в городе насчитывалось около 403 тысяч человек (русских — 49 %, евреев — 31 %, украинцев — 9 %, поляков — 4 %, немцев — 2,5 %, греков — 1 %)

То есть до 1900 года тут украинским языком и не пахло, город многонациональный, как и весь юг Украины. Получается, после 1900 года украиноговорящие начали постепенно окупировать Одессу и область. Так что, будем избавляться от окупантов? Или ты боишься истории?
Так какой язык сюда надо вернуть, как родной для этой земли? И ты мне, будешь говорить о том, что для этой территории необходима украинизация?

Включай иногда мозги, когда гнёшь историю в свою сторону, потому что историю можно равносильно нагнуть и против тебя.

planirovsshik
что-то у тебя не сходится, то ноги не влазят, то голова

_________________
Legio nomen mihi est, quia multi sumus
86 процентов украинцев живут в постоянном стрессе, остальные живут в Европе, Канаде и США
С некоторыми людьми, с которыми я уже перестал общаться, хочется перестать общаться еще раз.

про Крим прочитайте, там кацапів то відсотків 20 було, не більше. Дивіться істрочні дані щодо розповсюдження мов на території колишнього совка і буде все ясно. Я розумію, що важко представити україномовну Кубань, чи Запоріжжя, Харьківщину, але це було. А окацаплення сходу України - це наслідки панування орди... в принципі як ви, наслідки, а точніше раби пост савйєтского саюза які відстоюють цінності совкового концтабору. Вибачайте, але це правда.

Не съезжай с темы, я говорю про Одессу. Можно и про Бессарабию поговорить. С какого периода начинать отсчет родного языка для этой земли? до появления тут украиноговорящих или после?

Взять, к примеру, посёлок Сарата, Одесской области, откуда мой коллега родом. Основан он вообще в 1822 году НЕМЦАМИ. Там украинским языком не то что не пахло, его в помине не было. До того, как там появились украинцы, там были румыны и кто угодно. Так какой язык туда возвращать, как роднйо для этой земли?

Если пользоваться твоей логикой, то украинцы - окупанты для Бессарабии.

по аналогии с животным миром - кукушата, выдавливающие законных птенцов из гнезда

_________________
Объяснять сегодня ватнику, что он неправ - это как в 38-ом объяснять немцу, что Гитлер мудак и всё закончится катастрофой.