Не випадково сказано: кожен повинен займатися тією справою, на яку він здатен, до якої має хист, профільну освіту, досвід; на якій розуміється на професійному, а не аматорському рівні. Політика, як і економіка це ті речи, куди краще «аматорам» носа не сувати.

Раніше ми точно знали, що все населення країни вміє професійно «навчати» та «лікувати». Відтепер у нас поголовно всі стали стратегами по веденню військових дій, управлінням державою і керуванням економікою. Досить почитати коментарі у соціальних мережах, і докази перед вами. Там виключно: юристи, економісти, політологи! Чого ж ми тоді так погано живемо?

Тому, що «фахівці» лізуть не у свою справу. Те, що кухарка все ж не може керувати державою, доведено історією. Так, її можна цьому навчити. Зверніть увагу: більшість дітей з маленьких бідних родин, які народилися і виховувалися у селі, мають більше талантів і мізків для того, аби цим займатися. Нажаль, маючи чудові здатності, у них більше проблем у просуванні по службовій драбині.

Але, інколи «діти кухарки» лізуть туди, де їм не місце. Коли у «кучу малу» збиваються кілька таких «вихідців із низин», вони починають вести себе неадекватно, так, що начебто вони царі та боги, і що саме заради них сонце сходить, а земля обертається.

Без знань, досвіду, елементарного розуміння ситуації вони «пруть, що танки», намагаючись довести власну правоту, і те, що треба робити тільки так, як вони того хочуть, нехтуючи правилами, потураючи права решти громадян.

Яскравий приклад такої поведінки ведення «блокад», до яких вдаються 40 – 50 осіб на території нашої області.

Коли почалася так звана «продуктова» блокада, то спочатку над цим посміялися, потім покрутили пальцями біля скроні… згодом зрозуміли, це не забавки, це економічно спрямована акція, для заробляння грошей певними особами.

Дрібні торгівці, які закуповували врожай на полях Херсонської, Миколаївської, Одеської та Запорізької областей і торгували ним по Україні та у Криму комусь стали на заваді?

Відкинемо політичні гасла, подивимося у очі фактам.

Навесні селяни традиційно сіяли з розрахунку на те, що врожай будуть продавати дрібним оптовикам. Більшість селян знали, що або до них приїдуть і куплять товар, або вони самі невеличкими партіями вивозитимуть вирощене на оптові ринки в області, або, для того аби отримати на кілька гривень більше, повезуть свій крам у Крим.

Настав час торгувати. І тут з’являється «продовольчий кордон». Ініціативні хлопці конкретної зовнішності та національності – кримські татари чомусь вирішили, що вони мають право діяти від імені всієї держави, і мають право перекривати кордони. Фактично вчиняти дії, які спрямовані проти держави. Натомість, «враховуючи політичну ситуацію» держава на це не звернула увагу.

Аналіз ситуації з політичної точки зору не є метою цього матеріалу. Тим, кого цікавить цей кут, раджу прочитати мій аналіз у матеріалах: «Так кто же, и в чем виноват? Часть первая – «неопатриотическая», «Так кто же, и в чем виноват? Часть вторая – «геонеополитическая», тут я спробую оцінити економічні наслідки «далекоглядних» дій активістів та керівників держави, які їх не зупинили.

Вже за перші дні «блокади» вздовж автотраси у бік Криму вишукувалася черга у кілька десятків фур. Що робити власникам товару який через 10 – 15 буде зіпсований? Кілька «зайвих» годин і «смітник радіє». Люди втрачали гроші. Прикордонники та митники робили вигляд, що нічого не сталося: «Ми не проти, проїжджайте». Дивно поводила себе міліція. Заміть того, аби заарештовувати тих, хто порушує законодавство України, вона підтримала «активістів». Тут ще й «Правий сектор» підтягнувся. Хлопці, які не проти підзаробити де завгодно, на чому завгодно, аби гроші платили. Не пускати? Не будемо! Чому? Що лежить у основі? Ідейні погляди? Вони сумнівні (тому приклад події на Закарпатті).

І все ж, економіка. Люди які втрачали гроші, були у відчаї. Як врятувати товар? Дуже просто. Вздовж колони стали прогулюватися хлопці із яскраво вираженими ознаками певної національності. Не дуже доброю російській мовою вони пропонували водіям не стояти у черзі, а їхати… до певного місця, де їм треба просто перевантажити товар у іншу машину. Вартість товару різко знижувалася. Інший варіант: «доплати», і вже через 3 години ти у Криму. А митники і прикордонники? Всі питання вирішені. Тарифи у «державних служб» не змінилися, скільки брали, стільки й беруть. «Хлопці» самі відвозили документи на КПП, там все оформляли швидко й без черг.

От і всі «економічні» санкції. Елементарний рекет прикритий гаслами, спрямований на те, аби заробляли певні люди. «Зникли» дрібні оптовики. З’явилися «солідні» люди, які пропонували за овочі у 3 – 5 разів менше ніж попередні. Не хочеш віддати задурно? Їж сам. У Крим не потрапиш, «блокада».

Хто втратив? Люди. Держава.

«Торгувати з агресором, це зрада пам’яті тих, хто загинув на Сході». Знайоме гасло? Так, не можу не зголоситися – зрада. Але, її немає!
Покажіть хоч один офіційний документ якими визначено, що в Україні йде війна? Якими документами визначено, що Росія напала на Україну? Якщо це так, тоді де ж оголошення війни? Поки її не оголошено Указом Президента та не затверджено Верховною Радою, всі розмови не більше ніж казки для злиденних. Скільки б місцеві ради не оголошували Росію агресором, вона ним не стала. Як бути із тим, що у Криму вільна економічна зона? Там можна вести торгівельні справи із певними преференціями.

Як бути із Договором між Україною та Федеральним округом Росії – Кримом на постачання електроенергії? Згідно якого Україна отримує гроші у Російських рублях, а всі справи веде у російських, а не міжнародних судах?

Давайте запитаємо Яценюка та Порошенка: як таке може бути, адже у промовах вони називають Росію агресором! З агресором не співпрацюють, не торгують і не ведуть ділові стосунки. З ним – воюють. Якщо цього немає, скажіть громаді: ми не можемо цього робити, ми заробляємо на цьому гроші. Під «ми» можна мати на увазі як конкретних фізичних осіб, так і всю державу.

Поки залишимо у стороні питання скільки заробляє кожен конкретний пан чи пані, які ведуть спарив з Росією. Подивимося на те, чи насправді Україна може вижити без Росії?

Ні, не може. І не треба базікати про патріотизм, свідомість. Не треба нарікати на відсутність сумління і звинувачувати у проявах сепаратизму.
Будь-який фахівець-економіст скаже: Україна поки не може виживати без Російського газу, електрики, вугілля, сировини для атомних станцій (про озброєння говорити не будемо, будемо вважати, що без цього вижити можна). Це ті складові, які є життєвими для пересічного громадянина, на якому відбивається ситуація, що склалася, після початку так званої «енергетичної» блокади.

Після того, як стало зрозуміло, що покарання за самочинство держава не вчинить, що вона стала більше загравати з «активістами», вони зрозуміли – можна діяти. Стається диверсія – підривають опору. Проба закінчується вдало – влада не реагує. Диверсантів-мінерів не знайдено, не покарано. Тоді організатори взялися за справу по справжньому: в одну добу вони залишили два мільйони людей без електропостачання.

Реакція влади? Нуль. Жодної кримінальної справи по статті тероризм. Жодних активних дій. Влада йде на поводу у «активістів» кримськотатарського народу та «Правого сектору». Тиждень жодного слова про те, що дії терористів можуть спричинити колапс у енергетиці України (Росія нехай сама з’ясовує, що у неї відбувається).

Я мовчу, що Росія вправі вимагати компенсації щодо невиконання умов Договору. Там є більш жахливі речі. Влада не вживає рішучих дій щодо відновлення електропостачання, вона не оголошує це актом тероризму. Вона не вичиняє активних дій ані проти тих, хто перешкоджає їй виконувати свої владні повноваження, ані щодо пошуків винних.

України дивом не отримала одразу два чорнобилі: у Запоріжжі та у Миколаєві (на атомних станціях у аварійному, надавральному режимі розвантажували і виводили блоки з роботи). Вироблену, але неспожиту електрику не законсервуєш і у лях до кращих часів не покладеш.

Атомні станції, на які роблять ставку в Уряді у наступному році щодо зменшення енергетичної залежність від Росії, були на межі вибуху.

З цим справилися. Але, виведені потужності чимось треба заміщувати. У хід пішли ТЕС, які працюють на вугіллі, яке ми купуємо у Росії, яка заявила, що припиняє його відвантажувати. Що робити? Великий «економіст» Джимілев заявив: будемо купувати у Південно-Африканській республіці. Але ж там дорого? Ну й що, говорить Джамілев, головне не у Росії! Чи не занадто розумний підхід «вдалого» економіста?

Запасів енергетичного вугілля в Україні щонайбільш на 1 місяць, про це одразу заявив міністр енергетики та вугільної промисловості України Володимир Демчишин. Ситуація так до якої не були готові у якій важко звинуватити когось конкретно. Хто ж знав, що буде не просто диверсія, а диверсія наслідки якої не дають можливість ліквідувати. Енергетиків спочатку не допускали до пошкоджених ЛЕП: «На зустрічі представників "Укренерго" з місцевим штабом активістів з блокади Криму в Херсонській області енергетики донесли свої аргументи щодо необхідності продовження ремонтних робіт на пошкоджених ЛЕП, які будуть передані в центральний штаб акції блокади Криму для прийняття рішення про подальші дії». Про це йдеться у повідомленні "Укренерго", а птім не дали можливості постити струм.

В це притому, що тільки відновлення роботи цієї лінії може дати можливість розблокувати питання постачання нам вугілля: «Розблокування поставок вугілля стане можливим при підключенні однієї з ліній електропередач на Крим».

На сьогодні півострів забезпечується електроенергією за рахунок власної генерації та дизельних генераторів, які сьогодні є най ходовим товаром.
Як не дивно, але мабуть зовсім випадкового найбільш підготовленими до ситуації виявилися тільки особи однієї національності.

Доречи коли під час однієї зустрічі із лідером кримських татар йшла мова про те, що так само від відсутності електрики страждають і татари Джамілев відповів, що вони не страждають, вони до цього були готові.

Мабуть фраза зірвалася випадково, а їй не придали суттєвого значення, але те, що татари насправді готові до ситуації свідчить факт, який був відображений у одному з випусків новин. У сюжеті йшлося про те, що найбільш «ходовий» товар сьогодні саме генератори. І у цей момент у кадрі режисер показує піддон на якому складено зо два десятки упакованих дизель-генераторів різної потужності, а торгують ним… Все ті ж люди певної національності.

Кожен сам по собі факт начебто незначний, але якщо поєднати всі їх у один ланцюг, то цілком витікає те, про що сказав народний депутат України від Блоку Петра Порошенка Вадим Денисенко, який сказав, що татарам вигідна ця ситуація для задоволення власних амбіцій щодо утворення автономії на території Херсонської області.

Прем’єр Яценюк вимагає невідкладно відновити постачання електрики у бік Криму та розробити план надзвичайних заходів.

Та здається, що на ці потуги Прем’єра мало хто звертає увагу.

Чого чекати далі, якщо ситуація буде погіршуватися?

Фахівці переконані, що така самодіяльність окремих громадян, якщо вона триватиме й надалі може стати для України крахом не тільки з точки зору того, що терористи зрозуміють, що якщо свої дії прикрасити політичними гаслами, то це може «проканати», що це дає можливість диктувати умови Уряду, Президенту, Країні. Т.т. це політичний крах. Невипадково у всіх цивілізованих країнах світу переговори із терористами не ведуться їх умови не виконуються. Будь-яка поступка викликає ланцюгову реакцію (одна вимога за іншою).

Що ж стосується економіки, то Україна сьогодні ще настільки інтегрована з Росією, що поки не в змозі прожити без певних речей, які вона отримує від неї. Неможна просто взяти й відмовитися. Треба мати натомість заміну. Бездумні політичні амбіції можуть заявляти тільки люди дуже далекі він сприйняття реалій світу, як це відіб’ється на економіці держави в цілому. Ми не настільки сьогодні забезпечені аби просто так дозволити собі купувати більш коштовні речі за океаном, коли вони є у нас на відстані витягнутої руки.

Економіка Херсонщини, як і держави падаєНажаль, але політичні амбіції окремих політиків з вищого ешелону влади спонукають ситуацію, коли до «керівництва» приходять люди без знань і сумління. Без елементарного розуміння того, у що все це може вилитися.

Прикро, але бажання власного заробітку окремі керівники країни ставлять вище потреб всієї держави.

Сергій Осолодкін, заслужений журналіст України