Если предварительно кто то в Берлине в противозаконный способ изменит конституцию Германии, потом Берлин проживёт без мэра, который ушёл по собственному уже наверное год, с человеком, с позволения канцлера, присвоившим полномочия мэра, потом кучка депутатов, закончивших свои полномочия пол года будет пробовать принимать какие то решения для дерибана Берлинской земли, думаю что людей, захвативших мэрию Берлина, будут на руках носить и присвоят звание Героя Германии.

Kir
а речь вообще о чем? о майдане? и что там захватили?

Kir
а речь вообще о чем? о майдане? и что там захватили?

Кстати, все время путаюсь в особенностях "мирного протеста".
Захват зданий - это мирный процесс или уже нет?
И какие здания - еще "мирный", а какие - "уже нет"?
Есть ли кокой-та список?

Ну, вроде как мэрию и еще чего-то.
Ну то такое. Мне тут сказали, шо это потому шо можно.
Потому шо, типа, у нас власть не эуропейская.
А как тока была б эуропейская, то ниче и не надо захватывать.
Вот я и интересуюсь, есть список зданий, которые можно захватывать, стремясь в Эуропу, а которые - низзя.
И чем они промеж себя отличаются.

во-первых мэрия - это собственность громады, а не "власти" и тем более не собственность ПР, соответсвенно громада имеет право туда входить, хоть всем составом, этот закон как раз против узурпаторов и должен действовать, вот где уголовники.
по поводу европы, ты зря так, в европах снесли бы эту всю владу уже на 2-й день, а после принятия податкового кодекса и раду заодно вынесли б на вилах

Ой как замечательно!
Т.е., завтра все население Берлина (вот привязался! ) пойдет и устроит в мэрии ночлежку, протесту против притеснения летучих мышей в каких-нить пещерах.
А полицаи будут стоять рядышком и смотреть с умилением, ибо мэрия - это "власнисть громады"(с).

Более 60 румынских цыган захватили здание католичской церкви Св. Марии в центральном берлинском районе Кройцберг. Являющиеся гражданами Румынии цыгане требуют предоставить им квартиры в Берлине, а также обеспечить финансирование их семей, сообщает Expert.ru.

Табор румынских цыган прибыл в Берлин в начале мая. Несколько недель цыгане жили в палатках в районе Герлицер-парк на окраине города, но наступившее похолодание заставило их захватить первое здание – территорию детского спортивного клуба в районе Кройцберг. Там цыганские семьи проживали последние полторы недели, существуя на помощь жителей соседних домов. От берлинской мэрии цыгане требовали предоставить семьям жилье, устроить родителей на работу, а детей определить в школы.

Берлинская мэрия согласилась на требования цыган, предложив им 83 жилых места в общежитии для беженцев в берлинском районе Шпандау, однако во время перевозки к новому месту жительства цыгане потребовали предоставления площади не менее чем на 90 человек и не в общежитии беженцев, а в полноценных городских квартирах. Когда их требования не были выполнены, они захватили здание католического храма.

"Они просто зашли в церковь и сказали, что остаются здесь", – описал происходящее настоятель церкви Олаф Поллосек. Поллосек заявил, что пока не обращался в полицию с требованием помочь освободить здание, поскольку надеется на мирное решение проблемы. По словам очевидцев, в настоящее время в здании церкви находится не менее 60 цыган. "В боковом нефе установлены детские коляски и коляски из супермаркетов, набитые скарбом, дети играют в прятки в кабинах для исповеди, матери спят с младенцами на полу, мужчины – на скамьях. На полу лежит кожура от бананов, пустые жестянки, разорванные упаковки чипсов", – рассказал журналист газеты Bild, пробравшийся в церковь.

Очевидцы отмечают, что здание церкви совершенно не приспособлено для проживания нескольких десятков человек – в нем банально отсутствует необходимое количество туалетов.

Берлинская мэрия ведет активные переговоры с цыганами. Поскольку граждане Румынии не говорят по-немецки, к переговорам подключены два переводчика. По словам представителей мэрии, основная позиция цыган звучит следующим образом: "Мы хотим места под солнцем, мы хотим остаться в Германии, работать здесь".

Между тем мэрия Берлина не располагает средствами для удовлетворения всех требований цыган, заявила представитель мэрии Берлина Аня Вольны. Тем не менее в мэрии выразили надежду, что ситуацию удастся решить до Троицына дня, отмечавшегося в западных странах в понедельник 1 июня.

Отказ церковных властей от применения силы в отношении захвативших здание цыган во многом вызван памятью о преследовании и уничтожении цыган во времена нацистов. Сегодня в Германии фактически запрещено использовать даже слово "цыган", которое воспринимается как унизительное, поскольку использовалось в том числе нацистами. Вместо этого цыган требуется называть "синти и рома".

По словам сенатора по вопросам внутренних дел Эрхарта Кёртинга, румынские цыгане находятся на территории Германии совершенно легально, как граждане Евросоюза. Однако они не имеют права на предоставление им жилья и других государственных субсидий.

Не знал, что все так запущено...

Наверняка удалят.

Янукович недостатньо розумний, щоби бути президентом



Розмова з Вадимом Васютинським, доктором психологічних наук, професором, завідувачем лабораторії психології мас та спільнот Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України
Нині ніхто не здатен дати відповіді на запитання, чим керується Віктор Янукович, коли ухвалює те чи інше рішення. Політики, політологи, розмаїті експерти шукають раціо­нальне зерно у вчинках українського президента й не знаходять його. Бо, починаючи від відмови підписувати Угоду про асоціацію і закінчуючи штурмами Майдану, його поведінка щонайменше алогічна, а може, й неадекватна. Розібратися в психології гаранта «Газеті» допомагав психолог Вадим Васютинський.

— Поведінка Віктора Януковича з погляду політології чи елементарної логіки є незрозумілою. То, може, Ви як психолог розтлумачите, чим керується президент, ухвалюючи ті чи інші рішення?

— Не знаю. У всякому разі явно не здоровим глуздом, принаймні з погляду стороннього спостерігача. Але зовсім відмовити йому в здоровому глузді було б, мабуть, неправильно. Тому я можу припустити таке: він — безумовно, людина честолюбна, не дуже далекоглядна й не дуже розумна. Принаймні недостатньо розумна для того, щоби бути президентом. І тому Віктор Федорович сприймає свою посаду як підставу для постійного задоволення, радості від того, що він — президент. Й ось уже чотири роки ніяк не може переключитися, відійти від цієї своєї втіхи, відкласти її на другий рівень і взятися за справи, які нині мали б бути для нього важливішими. Проте оскільки життя — річ жорстока, то постійно примушує його думати про щось інше, вириває його з того стану глибокого внутрішнього задоволення і змушує давати якісь відповіді. А для цього треба переключитися на інший режим, думати про інші справи, робити те, що В. Януковичу, може, й не дуже цікаво. Відтак він, як мені здається, створив собі систему психологічних захистів. Тобто — не сприймати інформацію, яка його турбує. І, напевно, з цього скористалося його оточення, яке у своїх інтересах почало ще більше дозувати і спотворювати ці відомості. Так би мовити, пішло назустріч своєму президентові, надаючи ту інформацію, яка йому цікава й приємна, видається потрібною і важливою, і не даючи тієї, що може зіпсувати настрій.

— Тобто Ви вважаєте, що його дезінформують про те, що насправді відбувається в країні?

— Не дезінформують, скажімо так: сприяють у його бажанні бути непоінформованим. Тобто тут головна причина не в оточенні, яке лише скористалося цією ситуацією, а в ньому — Віктор Федорович не хоче сприймати інформацію, яка йому не потрібна.

— На Вашу думку, рішення про штурми й розігнання ухвалював не В. Янукович?

— Ні, навряд чи це мог­ло обійтися без нього. З огляду на нашу вертикаль влади, дуже складно уявити, що хтось наважився б на таку самодіяльність, не ризикуючи бути покараним. Зрештою, якби так і було, ми вже знали б, хто цей негідник, і його вже публічно карали б. Тому я впевнений, що це робили не без відома Вік­тора Януковича. Не знаю, щоправда, якою мірою він до того дотичний і наскільки чіткою була вказівка. Але не хочу звести до того, що гарант не знає, що відбувається в країні. Точніше сказати так: він багато чого не хоче знати. І в цьому, безумовно, є пряма його провина. Бо саме президент несе відповідальність за державу, так само, до речі, як і за своє становище в ній. І якщо він щось неадекватно оцінює, то або просто апріорі тупуватий, або може оцінювати, але не хоче, натомість воліє мати трохи спотворену картину. Так, інтелектуальний рівень Віктора Януковича не надто високий, але й дурнем його однозначно не назвеш, отож він міг би адекватніше оцінювати ситуацію, але з якихось причин цього не робить, бо, дуже загально кажучи, йому не хочеться.

— Існує думка, що основна емоція, якою нині керується В. Янукович, — це страх. Страхи бувають різні. Якщо президент боїться, то чого?

— Не думаю, що Віктор Янукович — смілива людина. Кажуть, що він дуже крутий, навіть сатрап… Але, знаєте, коли він сам і його оточення так старанно створюють імідж жорстокого керівника, який може й морду набити, це вже є свідченням того, що насправді він не такий. Думаю, що Віктор Федорович є людиною несміливою, може, навіть боягузливою. Приклад з яйцем у цій ситуації — дуже яскравий. Тому гадаю, що він схильний боятися. А от чого саме — це вже інше питання. Цілком можливо, він боїться знати правду про становище в державі, своє місце в ній, тому що ця правда може бути для нього дуже неприваблива. Особливо нині, думаю, він почувається дуже некомфортно, тим паче, що точно не знає, як із цієї ситуації вийти. Не відкидаю, що через оті всі страхи через неможливість упоратися із ситуацією, яка виходить з-під контролю, він навіть погано спить. Гадаю, президент дуже сильно хоче, щоб сталося щось таке, що миттєво змінило б обставини — і все знову стало так само, як було раніше, коли він спокійно керував і все було ніби добре. Бо в нинішніх умовах В. Янукович не може повернутися до того комфорту, якого хоче. Водночас я не певен, що страх — емоція, яка домінує. Радше мова про тривогу, невпевненість, дискомфорт, роздратування й особливо розгуб­леність.

— Чи може таке бути, що Віктор Янукович іще з 2004 року має страх перед Майданами?

— Якась аналогія в тому є. Думаю, емоції часів Помаранчевої революції в нього залишилися і нині актуалізувалися. Той же страх, розгубленість тощо. І можливо, одна з найважливіших причин оцієї розгубленості полягає в тому, що Віктор Федорович не знає (і, мабуть, нікому це не відомо), як далеко він може піти в придушуванні цих настроїв. Бо, якщо почати діяти на 20 чи 30% жорсткіше, ніж досі, це може викликати обернену реакцію, зокрема в того самого «Беркута», в міліції, які справді можуть відмовитися виконувати накази й повернуть свої дії не проти народу, а проти влади. Не можу сказати, наскільки ця грань близько, але думаю, що не дуже далеко. Бо імідж В. Януковича помітно похитнувся. А влада в президента, як і в короля, є до того часу, поки її визнають піддані. Тільки-но вони починають цю владу не розуміти, не визнавати, сміятися з неї чи ненавидіти, влада просто щезає. Тож, якщо влада почне діяти ще жорсткіше й, не дай Бог, дійде до кровопролиття, питання про її легітимність постане на весь ріст і навряд чи Віктор Федорович у цій ситуації виграє. Не знаю, наскільки точно й тверезо він оцінює можливості, але, мабуть, також думає в цьому напрямку. Якби він був упевнений, що жорсткіші засоби допомогли б утриматися при владі, то застосував би їх. А оскільки такої певності немає, то це — ще одна причина його вагань, сумнівів і неадекватних дій.

— Під час «круглого столу» за участю чотирьох президентів В. Янукович розсміявся в той момент, коли розповідав про те, як «Беркут» розганяв студентів. Про що це свідчить з погляду психології?

— Коли людина не зовсім добре знає, як їй говорити, які інтонації використовувати, який має бути вираз обличчя, щоб він був відповідний до тих слів, які вона говорить, на її обличчі може з’являтися неадекватна посмішка. Тому я думаю, що це не стільки відверта радість Вік­тора Януковича, скільки його психологічна поверховість, невміння керувати своїми мімікою, жестами, інтонацією тощо. Він у цьому плані людина не дуже глибока, не дуже складна. Це така собі неадекватність особистості.

— Щодо Майдану, то існує думка, що він незворотно міняє українську націю, суспільство. Як Ви можете окреслити роль Майдану для України й українців?

— Незалежно від того, чим завершиться Майдан, це ще один дуже важливий крок у процесі дозрівання українського суспільства. Майдан 2004 року спричинив дуже важливу річ: зміни в масовій свідомості. І Майдан-2013 року продовжує цю функцію. Насправді вони обидва — це віхи в процесі цивілізаційного вибору. Не відкидаю, що після нинішнього Майдану, навіть після досягнення чудового результату буде якийсь відхід назад, розчарування — не такі великі, як минулого разу, бо тоді були дуже великі надії, а цей Майдан значно діловитіший, емоційно стриманіший і водночас жорсткіший. Але міняється саме ставлення людей до влади взагалі, що дуже важливо. Завдяки двом Майданам Україна вже зовсім інша, ніж Росія і Білорусь. Мені взагалі здається: якщо розглядати і Європу, і пост­радянський простір, то наше суспільство нині психологічно найглибше. Не хочу казати, що Україна якась виняткова. Через певний час ми заспокоїмося і станемо знову звичайним суспільством, але нині дві третини українців перестали бути байдужими, визрівають, міняються. Через якийсь час, коли все заспокоїться, ми станемо трохи іншим суспільством, невідомо, чи щасливішим, але точно не таким, як до того Майдану.