И я бы с большим удовольствием посмотрел.

Вот, вот опять надежда… В этот раз на добрую царицу…
Да договорятся они, ДОГОВОРЯТСЯ! Как раньше договаривались…

Вот, вот опять надежда… В этот раз на добрую царицу…
Да договорятся они, ДОГОВОРЯТСЯ! Как раньше договаривались…

ДАЖЕ если ЮВТ каким-то чудом выйдет из колонии, с нее снимут все обвинения и пр., то она СРАЗУ порешает вопрос СО ВСЕМИ, начнутся стоны "шановна украйына! Злобни попэрэдныкы все разворовали, нужно напрячься, только от каждого из нас все зависит..." ну и т.д., на что, как это ни странно, до сих пор ведутся правоверные юлеманы.

Я к примеру, не верю в национальную идею…
В ГРАЖДАНСКУЮ –ДА, поверю! И уверен100%, что поднять страну можно!
Я поверю в мэра – живущего в обычной многоэтажке, способного не только доходы
декларировать, а доказать доход/уплаченный налог на ИМУЩЕСТВО, в мэра – коренного жителя
руководимого города и как минимум без «прицепа» партийной жизни в UA.
ЮВТ (имхо) на сегодня ТОЛЬКО инструмент для вскрытия черепной коробки пЫро стада…
Допустим (хотя 95% что можно не допускать) что вскроют эту коробку…
И опять… свидомые, опять юристы без ВО, опять денежные тушки от пЫров косяками в объятия бют…

Футболомор
Братья Капрановы, для УП _ Четверг, 05 апреля 2012, 16:00


Фото Михаила Маркова


Ми любимо футбол. До такого ступеню, що колись навіть довелося брати участь у бійці з переважаючими силами ультрас московського "Спартака", ще й на їхній території. Це історія, гідна збірки "Письменники про футбол", але зараз не про неї.

Та й не про футбол, власне, бо які можуть бути претензії до спортсменів? Їхнє діло бити по м’ячу. Рік тому, коли ми почали вголос протестувати проти методів, якими в Україні готують першість Європи, на підтримку виступили буквально одиниці. Навіть від притомних людей доводилося чути: "Ні, хлопці, Євро – це святе. Це престиж України".

Сьогодні ситуація радикально змінилася. Кількість противників Євро стрімко наздоганяє кількість його прихильників, при тому, що загальний рівень уболівання не змінився. А це означає, що навіть фанати починають розуміти, що футбол – це одне, а дії нашої влади – зовсім інше.

Усім нам однаково не подобаються найдорожчі в світі стадіони, з перших лав яких не видно поля, істерія у ЗМІ та чиновників, примусові канікули для школярів та студентів по всій країні, перекриті для руху міста – і все це заради 16 матчів за участі закордонних футболістів?

16 матчів – приблизно стільки наші клуби грають в єврокубках щороку, але при цьому країну не перетворюють на божевільню.

16 матчів, які обійдуться нам у 80 мільярди гривень – по 5 мільярдів за матч! Охочі можуть поділити на 90 і отримати середню вартість хвилини ігрового часу. Цифра вражає навіть якщо витрачено не 80, а, як твердить Янукович, 35 мільярдів.

Але все це залишилося б лише приводом для інтелігентського бурчання, якби заради Євро у нас тільки крали, вирубували парки та ламали пам’ятки.

Однак заради футболу вбивають.

Ні, ми не жартуємо. Убивати почали давно, і почали з собак.

Екологи України та всього світу вже кілька років б’ються з українською владою заради "братів наших менших", Бріджит Бардо пише листи на всі адреси і волає про допомогу – а українська влада вигадує епідемію сказу і під її прикриттям із завзяттям збоченця ріже і труїть безпритульних тварин.

І якщо Достоєвський ставив питання про вартість сльози динити, ми можемо запитати: чи вартий футбол всього світу краплі крові? Навіть собачої.

Британці, готуючись до Олімпіади, відкривають у себе Музей англійської мови, поляки до того ж таки Євро готують велику літературну програму – а наші керівники крадуть та вбивають.

І, на жаль, не тільки собак.

Стадіони забирають великі гроші із наших з вами кишень. А ще вони забирають життя. Рік тому з риштувань на будівництві НСК "Олімпійський" зірвалося двоє будівельників. Один розбився на смерть, другий потрапив у реанімацію. І сталося це одразу після візиту Мішеля Платіні, який висловив занепокоєння з приводу темпу робіт. Ви хочете темпу – "іх єсть у мєня", і генпідрядник різко збільшив кількість робітників. З відповідними наслідками.

Ну а донецький шахтар Геннадій Конопльов? Чому він загинув під міліцейськими чоботами? Тому що людям скасували соціальні виплати. Ну а чому їх скасували? Бо немає грошей. А куди витратили гроші? Правильно, на стадіони, на дороги, аеропорти – на Євро.

До речі, якщо згадані 80 (чи 35) мільярдів поділити на кількість громадян України, ми отримаємо суму, яку забрали з гаманця у кожного особисто, включно з немовлятами та військовими. У шахтарів, чорнобильців та інших пільговиків забрали значно більше. У декого – навіть життя.

Щоправда, у питанні вбивств наша влада не така розбірлива. Вона вбиває всіх підряд. Наприклад, на Львівщині важкохворим дітям не фінансують ліки. Як ви гадаєте, чому? І куди пішли гроші, за які мають ці ліки купити?

Ну а у вашому місті – незалежно від того, буде в ньому Євро чи ні – як справи із ліками для діабетиків, ВІЛ-позитивних, туберкульозників та інших важкохворих?

У Черкасах припинили фінансування діалізного центру для ниркових хворих – а це гарантована смерть для його пацієнтів. Загинула вже мінімум одна людина – 36-річний журналіст.

Ризикнемо спрогнозувати: за кожен гол, забитий футболістами на забаву нашій владі та іноземним фанатам з пивом, буде убито мінімум одного українця.

Голів іще немає, свистки не пролунали але троє вже загинули – будівельник, пенсіонер та журналіст. Початковий рахунок 3-0 на користь Банкової.

Звісно, ми знаємо тільки про найбільш резонансні справи – адже смерть звичайного пенсіонера, який тримався на бюджетних ліках, не викличе публікацій у пресі, а просто зменшить середню тривалість життя українців. Тому запевняємо, що фора у Банкової значно більша.

Епідемія СНІД, про яку вже, слава Богу, почали попереджати уболівальників закордонні газети, – не єдина небезпека, яка чекає на гостей Євро. Мультирезистентний туберкульоз – хвороба не така знаменита, але не менш небезпечна. Тому жертвами чемпіонату можуть стати не тільки українські громадяни, яких залишили без медичної допомоги, але й необережні фанати з-поза кордону.

Наша червононосна міліція, як відомо – джерело небезпеки для всіх громадян, і вона, як відомо, міцно переплелася з криміналом. Що вийшло – наочно демонструють історії із "Дорожнім контролем". А під час Євро політична активність буде надвисокою. Кричалка "Спасібо житєлям Донбаса..." вперше була випробувана саме на стадіоні – а значить нам не уникнути силових конфліктів з бандито-ментами.

Не варто забувати, що омонівці з блиском підвищеної зарплатні в очах – це вам не міліціонери з відділку. Вони сповнені відчуття безкарності і тому особливо небезпечні. Проте й звичайні "менти" в Україні не пасуть задніх. Згадайте хоч би бідолашного Індила, а таких хлопців під час Євро забиратимуть десятками, як не сотнями.

Отже смертельна гра у футбол триватиме не тільки на стадіонах Львова, Києва, Донецька та Харкова – але й у кожному містечку, кожному селі, кожній квартирі.

Не вірите?

Тоді згадайте, що правління Януковича вже ознаменувалося рекордною кількістю загиблих від холоду – в тому числі у власних квартирах, і серед замерзлих не було жодного керівника Партії Регіонів.

Люди, які не мають чим заплатити за квартиру, тому що ціни лізуть вгору, а пенсії – ні. Вчорашні приватні підприємці, які залишилися без засобів до існування через Податковий кодекс та нищення ринків – бо державі потрібні податки, бо держава купує хвилину гри в футбол за майже за 60 мільйонів гривень, тобто мільйон за секунду!

Який Достоєвський виміряє ці сльози і порахує кількість жертв Футболомору?

http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2 ... 5/6962185/