Serhii S. Myroniuk is with Serge Myroniuk.
6 hrs ·
Про затримання
"Затримувала" ПОП: поліція особливого призначення.
Опору не чинив. Приймали "м'яко" порівняно з деякими побратимами. Можливо, тому, що був у цивільному одязі, а не військовому. Спочатку дали по голові так, що ледь не втратив свідомість, потім потягли. Промовляючи постійно московітським матом, періодично давали черевиком по ребрах. Ненависть до "майдаунов" і "фошистов" у них колосальна, може, навіть більша, ніж у сепарів.
"Давай вставай, нє бальшая цаца штоб ми тєбя нєслі". Удар по голові.
"Як я можу іти, якщо ви мене весь час по голові б'єте?". Ще удар.
"Ідемо" через беркутівський коридор. Майже кожен, хто трапляється назустріч, не втрачає можливості нанести удар по голові. Мінімум чотири таких удари. Б'ють професійно, мабуть долонями в рукавицях, бо розсічень нема. Але після кожного такого привітання падаю на землю, в очах іскорки. Піднімають. Весь час брудна лайка на московітському язику.
Я читав колись американське дослідження, у якому говорилось, що якийсь відсоток людей іде служити в поліцію для реалізації свого прагнення чинити безкарно насилля. У наших "спецпідрозділах", думаю, таких 99%. Плюс зарплата. Зарплата і можливість безкарно бити людей - це те, чим вони живуть.
Дорогою через постійні сіпання зтягнулась куртка з паспортом у кишені, та шапка. Можливо, вони їх вкрали.
Завантажили в автозак разом з іще 13-ма побратимами. В тісній комірчині сидимо вдвох з побратимом з Бєларусі. Там поліцаї вже "гуманніші". Зняли пластикові кайданки тим, хто в них був (мені не одягали). Віддали забрані раніше телефони (теж забирали їх не у всіх).
Записують прізвища. Я не даю. Знаю, що через три години мені або мають повідомити, за що я затриманий, або відпустити. Явно україномовні поліцаї між собою розмовляють московітською. Руцкій мат складає приблизно 50% їхнього лексикону.
Автозак (новенька автівка) сам по собі є непоганим способом катування холодом, або спекою, або тиснявою. Співчуваємо другу Скибі, котрому прямо в обличчя з близької відстані набризкали газом. Йому досить погано. На вулиці "спецпризначенці" вихваляються, хто кому як "врізав". Суцільний мат. "Між іншим" розповідають (щоб ми чули), що нас зараз повезуть на "прес-хату". Гидота рідкісна.
Через дві години п'десят хвилин з часу затримання випускають з автозака. У них вже є моє прізвище. Детальну інформацію відмовляюсь надавати.
"Приймальня" (столик з журналом). Стою поруч з поліцаєм, нормальним ніби чоловіком. З колегами розмовляє московітською, зі мною - українською. Земляк з Поділля. На моє зауваження відповідає, що іноземною розмовляє з ними "із уваженія к сабєсєдніку". Взагалі, я виявив, що там у більшості дитинство було україномовним, але тепер вони стали дорослими і "разґаварівают как падабаєт настаящєму паліцейскаму". Говоримо про життя і політику. Отримуючи копійки, вони всі весь час захищають систему. Вони не знають інших можливостей, і не хочуть знати.
Кабінет оперуповноваженого. Там нас троє, один сильно побитий, але від госпіталізації відмовляється. Ми всі з вищою освітою та чіткою громадянською і національною позицією. Їх - двоє, хлопець (теж земляк з Поділля) і дівчина (помічниця опера, чи щось таке), досить молоді. Звертаються до нас на "ти", курять у кабінеті, регулярно матюкаються, "беруть на понт".
Ми нічого не говоримо, посилаючись на статтю 63 Конституції. Нас не відпускають, незважаючи на незаконність утримання (пройшло вже більше трьох годин, нас ні в чому не звинувачують). Працюють за телефонним дзвінком (якого чекають), а не за законом.
Розмовляємо про життя і політику. Між нами світоглядна прірва, руцкій мір їм явно ближчий. Вони взагалі не можуть зрозуміти, що ми маємо проти Росії. Але дискусія не зовсім тупа. Я зробив висновок, що поліції варто було б більше спілкуватись з людьми, а не лише зі злочинцями та начальством (теж злочинцями). Може, проводити їм лекції з українського націоналізму та громадянських прав і обов'язків?
)
Дівчина-поліцайка ненавидить Америку, бо там "люди живуть на вулицях у коробках". Хоча стверджує, що була там, і жила ніби не в коробці. Здається, дивиться вона лише Раша TV, і наші розмови про мокселів її дуже дратують.
За вікном чуємо підтримувальні вигуки від наших. Це дуже полегшує перебування там:) А опера це дуже дратує:) Він курить, відчиняє вікно, і вигуки чути краще. Тоді він зачиняє вікно.
Приходять чоловіки від уповноваженої з прав людини Лутковської. Запитують у опера, в якому статусі ми знаходимось, він відповісти не може. "Десь щось робить слідчий, а я чекаю". Уповноважені записують його та наші дані.
Чекаємо далі, приходять медики, роблять перев'язку побратиму. Від госпіталізації він відмовляється.
Нарешті (пройшло близько п'яти годин з часу затримання) оперу зателефонували, і він склав протоколи про опитування свідка, в яких ми зазначили, що відповідно до статті 63 Конституції не будемо свідчити проти себе, а покази даватимемо в присутності адвоката. Копій протоколів нам не дають, можливості сфотографувати -- теж.
Вже ніби виходимо, записали нас в журнал тих, кого випускають, ми розписались, але опер чомусь "водить козу" і запрошує нас у залу, де сидить охорона з Нацгвардії. Знову це виявилось корисним (як мінімум для нас), ми з нацгвардійцями, звісно, зав'язали розмову, якщо це можна назвати розмовою. Не знаю, звідки набрали тих молодих хлопців-призовників, але їхня неосвіченість (не хочу вживати слово "тупість":) просто вражає.
- Хлопці, чи знаєте ви, хто такі козаки і звідки вони взялись?
- А навіщо це нам знати?
- Може, ви б щось з історії почитали, книжки якісь?
- У нас одна книга: Статут Нацгвардії. (дуже сумніваюсь, що вони і його читали).
Видно, що вони повністю підкорені волі "пастухів".
Опер демонструє нам, наскільки важко хлопцям стояти в обладунках під час "громадських заворушень". Ми йому відповідаємо, що стояли в бронежилетах по 15 кілограм, на морозі і під скаженими обстрілами, тому його демонстрації навряд чи викличуть у нас співчуття. Його все це бісить.
В залу заходить представник омбудсмена і забирає нас, проводить за КПП. Ми на волі, під радісні вигуки рідних, побратимів та друзів, котрі прийшли нас підтримати і зустріти. Ми вам дуже вдячні, що стояли на холоді і чекали нас. Ваші вигуки підтримки ми добре чули через вікно: це надихало нас і бісило поліцаїв.
Кілька моїх висновків:
- Світ поліції і світ громадян - це два різні світи. Як світ рабів і світ вільних людей. Рабство з безкарністю з однієї сторони, і воля з відповідальністю -- з іншої. До поліцайського світу відносяться також і ті, хто мовчки кориться свавіллю.
- Між собою ці світи ніколи не зможуть співіснувати. Зараз в Україні панує світ поліції і неволі. Але колись пануватиме світ свідомих громадян, де вони зможуть обирати відповідальних шерифів та суддів, а набрані шерифами правоохоронці будуть жорстко дотримуватись духу справедливості та законів, знаючи про невідворотнє покарання у випадку порушення.
- У уповноваженого з прав людини має бути право звільняти затриманих, якщо їм не висунено звинувачення, а встановлений законом термін вичерпано. Також інші подібні права мали би бути у нього у правовій державі.
- Цю "поліцію" неможливо "реформувати" (тобто надати нової форми). Її потрібно повністю розформувати, і створити нову. Те саме потрібно зробити і з судовою системою, і взагалі з системою "державного управління", котра насправді є системою експлуатації та знищення державності. Комуняцько-рабовласницький режим має відійти у небуття раз і назавжди.
- Безкарність "влади" -- основа всього свавілля, що відбувається в Україні. Люди, котрі кричать про "необхідність виконання законів" навіть не розуміють, що закони написані для них, а не для тих, хто при владі.
Насправді зараз діє лише закон джунглів. Хто сильніший, той і правий. Зараз сильніший той, хто керує "правоохоронною системою": поліцією, нацгвардією, судами, прокуратурами. Сценарій при вчиненні злочину буде такий: якщо ти з "системою", тебе "відмажуть"; якщо ти проти системи, тебе покарають зі всією суворістю; якщо ти "простий мешканець", тебе видоять, і швидше за все відпустять набирати у вим'я нового молока.
- На згарищі поліцайського режиму внутрішньої окупації має постати оновлена Україна - могутня національна держава, де вільні, відповідальні та озброєні громадяни братимуть активну участь у державних процесах.
Не плач, не бійся, не проси.
Вход
FAQ
Поиск
