СМИ: в Одесской области главу райсовета накрыли СБУшники (ФОТО)
05.06.2013
В ночь со вторника на среду, 5 июня, в Одесской области при получении взятки был задержан председатель Кодымского районного совета Руслан Онуфриенко, который требовал деньги от одной фирмы с иностранными инвестициями. Размер взятки составлял 50 тысяч гривен наличными. Об этом ТВі сообщили достоверные источники в Кодымском райсовете.
Задержание и отработку чиновника СБУ проводила совместно с прокуратурой Одесской области.

По словам источника, Онуфриенко требовал и получил взятку в 60 тыс. грн за снижение стоимости коммунального имущества, которое выставлялось на тендерные торги. Ранее Онуфриенко уже получил 10 тыс. грн. Во время передачи оставшихся 50 тыс. грн его и задержали.

«Он предлагал снизить стоимость имущества на 120 тысяч гривен, за что хотел получить взятку в размере 50%», – утверждает информатор ТВі.

По данным источника ТВі, на первой встрече во время обсуждения того, каким будет размер «благодарности» и насколько можно снизить стоимость коммунального имущества, присутствовал и Владимир Манькив, который занимал должность председателя Кодымского райсовета до Онуфриенко.

По факту задержания уже возбуждено уголовное дело, идет досудебное расследование по ст. 369 УК Украины. Решение об избрании меры пресечения для Руслана Онуфриенко пока не принято.

Ещё один покращувач спёкся..

РОЗСТРІЛЯНІ ГОЛОДОМ

Застерігаю шановного читача, що семирічний хлопчик здатний лише чітко фіксувати побачене, а висновки із побаченого робити тільки у зрілому віці. Тисячу років хрещені українці вірили, що у людей є душа, а у тварин душі нема, а тому тварини здихали, а українці гинули у бою, вмирали від хвороб, від старості, топилися, вішалися і лише з голоду здихали, як тварини. Чому в українців таке презирство, така зневага до українців, які прийняли голодну смерть? А тому, що на цій благодатній, дарованій українцям Богом землі з голоду міг загинути вкрай лінивий або недоумкуватий. Тому писарі сільрад УРСР і Кубані у книгах реєстрації громадських актів у 1933 році писали: «здох, здохла, здохло».
У моєму рідному селі Стражгород, Теплицького району, Вінницької області, у 1932 році ніхто з голоду не здох, а лише страждали від недоїдання. Восени 1932 року я, семирічний, босоногий, плентався за загоном сільських комнезамів, озброєних наганами і гвинтівками, які з хати у хату «викачували» у селян хліб тобто різне зерно.
Очолював загін комнезамів голова сільради Лавро Гарбуз. У загоні був голова колгоспу Денис Збаращук і компартієць Гнат Заремба. Цих трьох нелюдів я запам'ятав в обличчя на все своє життя. Решта загону (біля двадцяти осіб) були добре взуті, одягнені у награбоване у заможних селян (куркулів).
Хто вони, оті сільські комнезами, руками яких Москва розстріляла голодом біля десяти мільйонів (дві Фінляндії) українців? Комнезами - це ліниві, безтолкові сільські п'янички-нероби. Працьовиті українці їх зневажали, називали їх старцями, діловодами, шарпозвонами, неглебами, гнидиками. Ленін, Троцький, Сталін дали сільським покидькам у руки зброю і владу. Покидьки жорстоко мстили працьовитим селянам за зневагу.
На моїх очах комнезами нишпорили по всьому нашому подвір'ю, лазили на горище, по хлівах, штрикали сталевими шомполами у землю. Що знаходили, відносили на вози. Грабіжники і пограбовані лаялись. Гнат Заремба знайшов стару, скручену дротом макітру, повну сочевиці. Бабуся Текля заходилась видирати у Гната макітру, макітра розвалилась, зерно висипалось на долівку.
Сусід Максим Бичок з дружиною Оліянкою мали сина Югеня - 10 років і Катю - 7 років, мою одногодку. Додумались Бички вичистити дупло зрубаної старої верби, засипати у дупло пару мішків пшениці, закидати і прикидати купою полін дров. Комнезами дрова розкидали, пшеницю знайшли, зсипали у мішки, віднесли на воза.
Вслід за комнезамами, я поплентався до садиби сусіда Полікаря Шевчука. Комнезами ретельно обстежили не лише хату і хліви, а і город та вишневий садок. Забрали все, до останньої зернини. До 1932 року влада комуністів, небаченим у світі терором, уже привчила українців називати жидів євреями, а замість звернення «добродію» чи «добродійко», звертатись до начальства «товаришу» чи «товаришко». Марфа Шевчук, Полікарпова жінка, впала на коліна і благала вошивих комнезамів: «Товаришочки, товаришочечки! Лишіть хлібця дітям! Вони ж дрібненькі!». Діти Полікаря і Марфи: Семен - 10 років, Ірина - 7 років, Катя - 4 роки, Коля - 2 роки, тулились до купки і не відали, що кремлівські змовники прирекли їх на смерть від голоду.
У селі Стражгород століттями жило три різних родини із прізвищем Білоус. Аби не допустити весіль між близькими родичами, тобто кровозмішування, родини, крім прізвища, носили сільські прізвиська: Білоус-Любчик, Білоус-Слабенький, Білоус-Братуха. По прізвиськам члени родин женились, виходили заміж і народжували розумних дітей.
На перше січня 1933 року родина Білоусів-Братухів мешкала у чотирьох біленьких хатах з вишневими садочками. П'яту хату мурували. Перша хата Білоусів-Братухів: Яким Йосипович - 52 роки, Текля Амбросівна (дівоче Руденко) - 54 роки, їх дочки Ольга - 22 роки, Хіврона - 16 років, Юстина - 14 років.
Друга хата, ще будувалась, але садок вишневий уже ріс: Кузьма, мій батько -31 рік, мати Марія (із райцентру Теплик, дівоче прізвище Білик) - 27 років, я, Василь - 7 років, сестричка Ніна - 2 роки.
Третя хата (облік за віком): Ганна (Білоус) - 29 років, чоловік Ганни Семен Шарик - 32 роки, їх син Володя - 5 років.
Четверта хата: Іван - 27 років, Текля Хтомівна - 27 років, їх син Коля - 6 років, дочка Марфа - 4 роки.
П'ята хата: Петро - 24 роки, його жінка Текля Гнатівна - 23 роки, їх син Ваня - 4 роки, їх дочка Рая - 1 рік.
Через сіни у батька Якима жили: Неведихта - 20 років, його жінка Катерина - 23 роки, їх син Сашко - 3 роки. Родина Білоусів-Братухів станом на 01.01.1933 року складалась із двадцяти трьох осіб.
Слід підкреслити, що хоч хати Братухів були у різних кутках Стражгорода, родина спілкувалась щоденно і ділилась останньою крихтою їжі. Якщо Ганна і Текля Гнатівна віднесли у Теплик до магазину «Торгсін» свої золоті перстеники, кульчики і хрестики в обмін на печений хліб, борошно, крупи, сало, то розділяли надбане на всю родину. Якщо Іван, неперевершений мисливець (загинув при штурмі Берліна, кулеметник), здобував зайця, косулю чи якусь птаху, то ділив на всіх. Кузьма привозив із Донбасу сухарі, борошно, крупи, оселедці і ділився з усіма Братухами. Але виснаженій голодом родині епізодичні надходження хоч якоїсь їжі не допомогли.
Першою здохла від голоду (замінимо на «розстріляна голодом») Хіврона - 16 років. Другим Москва розстріляла Якима - 52 роки. Комуністи убили мою сестричку Ніну - 2 роки. Мозок людини потребує їжі. Без їжі Семен Шарик збожеволів і молотком змішав мозок своєї жінки Ганни з її розкішною русою косою. Брати Ганни відвели Семена із Стражгорода у міліцію райцентру Теплик. По дорозі до Теплика провалили йому голову. У міліції Семенові голову перев'язали бинтом.
Слід сказати, що загальне твердження: «У 1932-33 роках з України вивезли весь хліб у Росію» абсолютно невірне. Весною 1933 року хліб, їжа були у колгоспних коморах, у магазинах «Торгсін», на елеваторах. Мешканці містечок Умань, Теплик, Гайсин, Немирів, Бершадь, Брацлав та подібних голоду не знали. Різне начальство, червоноармійці, міліція, тюрми голоду не відчували. Хліб був, але селянам його не давали, аби їх зумисне умертвити.
У райвідділі міліції Теплика затриманим давали їсти три рази на день. За три дні нормального харчування мозок Семена Шарика прийшов до норми. Він визнав себе убивцею своєї блакитноокої дружини, на четвертий день зняв із голови бинт і на йому повісився. Розстріляний голодом син Семена і Ганни блакитноокий Володя - 5 років.
Бабуся Текля у квітні 1933 року знайшла на горищі засохлу волячу нечинену шкіру. Сокирою рубала її на куски і варила, додаючи до шкіри якісь корінці. Але спасла мене від смерті не бабусина юшка, а наша рідна вишня. Старий і свіжий глей вишні їстівний, солодкий. Бруньки їстівні. Кожного року на Івана Купала і дорослі, і діти вилазили на вишні, Ласували спілими ягодами, а кісточки кидали під вишню. Роками під вишнями накопичувались кісточки вишень. Залізний прент для колупання грунту, два камінці, і тисячі кашок із кісточок заповнювали мій голодний шлунок.
_____________________________________________________________________________________________________________
Українцям, які своїми голосами привели до влади антиукраїнську Партію регіонів і партію потенційних убивць, грабіжників і брехунів, якою є КПУ, слід запам'ятати мій спосіб рятуватись від голодної смерті на випадок, коли через Митний Союз Росія для України організує четвертий голодомор.
_____________________________________________________________________________________________________________
Мій батько Кузьма в кінці квітня 1933 року вернувся із чергової поїздки на Донбас по хліб і не застав живими шістьох членів родини. Моя мати Марія, опухла від голоду, покинула мене, Ніну і вернулась у Теплик до свого батька Харітона Білика, але у сільській частині Теплика шастала голодна смерть. З голоду умер розкуркулений Харитон Білик - 54 роки. Моя бабуся по матері Гафія - 52 роки, моя тітонька Настуся - 16 років. Умерла з голоду половина сім'ї Харитона Білика.
Запам'ятав, як буйно зацвіли вишні, а яблуні ще не цвіли, коли мій батько Кузьма зібрав 16 Братухів, від годовалої Раї до бабусі Теклі, через залізничні станції Роскошівка і Христинівка «товарняком» довіз нас до станції Цвітково, де можна було пересісти на потяг до Ленінграду. На залізничній станції Цвітково червоноармійці скидали українців із вагонів, пасажири навпаки, затягували у вагони голодних людей через вікна і двері.
Чи знали українці, що голод для українців не випадковий, а зумисне організований владою комуністів? Знали! У Ленінграді, який голоду не знав, а обжирався наїдками і обпивався квасом, бабуся Текля показала мені пам'ятник: «Дивись Васю! Ото Ленін. Правою рукою він показує нам дорогу на цвинтар, а лівою ніби каже: «Коло с... ви мені!».
Були для українців у Ленінграді житло, робота, гроші, одежа і хліб. В серпні місяці 1935 року вся родина Білоусів-Братухів раптово зірвалась і полинула до своїх біленьких хат і вишневих садочків. Недобудована хата завалилась. У чотирьох цілих хатах жили сім'ї росіян, які вибрались із хатів і виїхали у Росію.
Батько Кузьма не простив матері Марії голодну смерть дочки Ніни і розлучився. Оженився на бездітній вдовиці Фросині Мандибурі із райцентру Теплик. Мачуха Фросина мене виростила і 12 березня 1944 року провела на війну з гітлерівцями.
Першим у родині Ониська Мандибури у квітні 1933 року був розстріляний голодомором їх син Вася - 16 років. Батьки, сини, дочки, зяті, діти кинулись тікати із голодної пастки на схід. Але українська Кубань вимирала з голоду. У Вірменії, в місті Закатали знайшла родина Мандибурів роботу, гроші, хліб.
Мій тесть Петюх Іван Андрійович, якого я ніколи не бачив (капітан, комбат, загинув при обороні Сталінграду), родом із села Парипси, Попельнянського р-ну, Житомирської області. У квітні 1933 року Іван Петюх залишив свою дворічну дочку Ніну (мою, у майбутньому, дружину) на опікування бабусі, а семирічну Поліну і дружину Лєну вивіз у місто Мурманськ, де ознак голоду не було.
Ленінград, Закатали, Мурманськ - із різних географічних країв СРСР свідчать: голодомор - геноцид 1932-33 років був направлений Москвою, комунофашистськими вождями лише проти українців, на фізичне знищення нації українців.
Президент Віктор Ющенко заявив всьому світові про геноцид української нації у 1932-33 роках. Навіщо, чому? Він українець. Розстріляні голодом українці скарг не пишуть. Віктор Ющенко замовив за мертвих слово.
Президент Віктор Янукович заявив всьому світові, що в 1932-33 роках в Україні і Кубані геноциду не було. Навіщо? Чому? Віктор Янукович – не українець і, природно, не здатний почути плач моєї голодної сестрички Ніни. Його Партія регіонів разом із КПУ женуть Україну у Митний Союз, у московське ярмо, до четвертого голодомору для українців.
Весна 2013 року - 80 років небаченому злочину комуністів Москви проти української нації. В Україні відцвіли вишні. Зірвімо пару зелених вишневих листочків, пожуймо їх, пом'янім мільйони розстріляних голодом українців, порозумнішаймо настільки, аби не допустити до влади в Україні чужинців і зрадників.

Василь Білоус, не розстріляний
голодом, не убитий війною,
політв'язень 1972-73років. Умань.

Ну что Вы всё о грустном. Життя покращується.

Мальчику сломали ногу?

После прокуратуры и экологической комиссии за фигурантов скандала взялась временная контрольная комиссия Киевсовета.
В письме итальянцев фигурирует некий Максим Петухов, который приезжал осматривать товар перед покупкой и, как видим, обман не разглядел. Оказался Петухов советником директора «Зеленстроя», работающим на общественных началах. Почему поехал именно он, а не специалист-дендролог, пока не узнали. А самого гражданина советника вызвали объясниться на следующее заседание комиссии.
Тендер на закупку скандальных каштанов проводило предприятие-призрак. «Зеленстрой» Шевченковского района по уставу подчиняется не городскому «Зеленстрою», а районному совету. Но районные советы были ликвидированы три года назад, а устав предприятия до сих пор не переписали. Договор с директором предприятия Александром Цимбалюком заключал еще экс-глава района Виктор Пилипишин. Срок контракта закончился три года назад, но каким-то непостижимым образом чиновник продолжал работать. И именно эта организация провела скандальный тендер на высадку каштанов.
Александр Цимбалюк на прошлой неделе написал заявление на увольнение. О проверке каштанов рассказал на комиссии Сергей Коваленко, нынешний и.о. директора Шевченковского «Зеленстроя».
- Когда привезли каштаны, специалисты поговорили с водителями. Те подтвердили, что везли саженцы из итальянского рассадника, земли которого расположены в 300 метрах от моря, - докладывает Коваленко, показывая документы от итальянской стороны, которые не вызывают подозрений.
По словам Коваленко, каштаны сразу высадили, а в безлиственном состоянии специалисты отличить белые от красных саженцев не смогли. Директор же ботасада им. Фомина Александр Сенчило считает: специалисты могли определить, какие это каштаны, и назначить экспертизу, если сомнения появились.

Депутати відмовилися скасувати податкову угоду з Кіпром
Середа, 05 червня 2013, 14:28


Верховна Рада відмовилася підтримати законопроект щодо денонсації Угоди між урядом СРСР і урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування доходів та майна.

Відповідний законопроект підтримали лише депутати від опозиції.

Доповідаючи із трибуни парламенту депутат від "Батьківщини" Володимир Яворівський уточнив, що наразі цей документ продовжує діяти: "Працює на всю потужність".

"Через банки Кіпру просочилося майже все багатство нажите", - заявив він.

Відповідний законопроект підтримали лише депутати від опозиції.

Документ поддержали только 123 депутата из оппозиции.

МИНДОХОДОВ ОСТАВЛЯЕТ НАЛОГОВУЮ МИЛИЦИЮ

Налоговая милиция останется в составе ведомства как Департамент финансовых расследований. Об этом заявил министр доходов и сборов Украины Александр Клименко.
Основной упор в деятельности милиции, по словам министра, будет делаться на аналитику и расследование крупных финансовых преступлений, а не на силовые действия, сообщает "Лига".
Александр Клименко добавил, что личный состав налоговой милиции был сокращен на треть. При этом, после вступления в силу нового Уголовного процессуального кодекса по налоговым статьям были лишены свободы "ноль человек".
Для пресечения контрабанды и схем занижения таможенной стоимости, Министерство доходов и сборов объединяет базы данных налоговой и таможни. В этой связи министр советует импортерам работать по прямым контрактам и прозрачным схемам.
Напомним, Верховная Рада Украины 4 апреля приняла Закон "О внесении изменений в приложение № 3 Закона Украины "О Государственном бюджете Украины на 2013". Изменения касаются функционирования Министерства доходов и сборов Украины и Государственной службы Украины по чрезвычайным ситуациям. Соответствующий законопроект был зарегистрирован под № 2408.
Президент Украины Виктор Янукович утвердил своим Указом №141/2013 от 18 марта 2013 года положение о Министерстве доходов и сборов Украины.

У цієї влади закону немає. Піду. Сподіваюсь, разом із вами, дорогі кам'янчани, ми переживемо цю владу

У цієї влади закону немає. Піду. Сподіваюсь, разом із вами, дорогі кам'янчани, ми переживемо цю владу

чиновник переоформив своє колишнє підприємство на жінку