Сообщение, не относящиеся к теме

Знаходячись тут, під конвоєм, я познайомився із іншими «терористами» і «організаторами заворушень»,-у всіх історії написані ніби однією рукою. Люди поділяються на дві групи: «бойовики з Грушевського» та «Автомайдан».
До першої групи зараховують всіх тих, кого затримали на Грушевського, Європейській площі, чи просто серед міста, далеко від центру, але із жовто-блакитною стрічкою. Серед них є журналісти, фотографи, старші люди, котрим за 60, та зовсім зелені хлопці, котрих відловлювали по одному. Жодний із цих людей на терориста не схожий.
«Автомайдан»-це всі ті, кого виймали із автівок у різних районах Києва, використовуючи класичну схему «підстава».
Наприклад історія (зі слів хлопців) з «Жовтим мікроавтобусом», який затримали на Кріпосному провулку: Людей зібрали на Європейський площі, запросили до мікроавтобуса: «поїхали, допоможемо привезти дещо на Майдан по-господарству», і завезли туди, де їх вже чекав автобус «Беркуту», бійці якого влаштували справжнє шоу-«перехват»: били збоку і ззаду іншою автівкою, стріляли по колесах, таки прострілили колесо та притиснули до паркану мікроавтобус, де викинули пасажирів на вулицю, побили, та затягнули в автобус «Беркуту», де, кажуть, їх били «по-повній», люди кричали від болю, але «Беркут» не зупинявся. Це відбувалося за 500 метрів від барикади на вул.Інститутській, звідки на допомогу хлопцям кинулося коло 20 бійців з охорони Майдану, яких теж чекала пастка-ще один взвод «Беркуту», що перекрив їм дорогу до автобусу, і погрожуючи примінити вогнепальну зброю(демонструючи її), взяв заручника-Дмитра Полтавця.
Полонених «Беркут» завіз у Маріїнський парк, де знову по-звірячому побив: хлопцям повибивали зуби, порозбивали голови, знущалися, після чого таки відвезли до Оболонського РВМВС, де здали їх представникам влади.
Хлопці кажуть, що вже не вірили, що їх залишать в живих. Серед тих бійців «Беркуту» полонені впізнали тих, хто свого часу пройшов через «коридор позору» коло Києво-Святошинського суду на Пр.Премоги 109. Більш того –«Беркутовці» самі питалися у полонених:»хто з вас був на Перемоги 109», коли били їх у Маріїнському.

Моя ситуація схожа на історії інших тих, кого тут називають «Автомайданівцями»-тітушки разом із міліціонерами із столичного ОБНОНу (усіх їх прізвища відомі то поки не розголошуються) інсценували «штучну бійку» між собою, щоб привернути до себе увагу «Автомайдану», активісти якого, як відомо, патрулювали місто, захищаючи майно Киян від підпалів ті тушок, яких звезли до Києва.
Але, не заплановано, на місці інсценування бійки з’явилися Кияни, що проїжджали по вулиці Щорса, та не побоялися зупинитися для з’ясування обставин. «Беркуту» , що чекав у засідці нічого не залишилось, як «зачистити» свідків з місця події , перетворивши їх на звинувачених і втікти із заручниками до приїзду журналістів, яких викликали люди, що проживають у будинках навколо. Кажуть, що вони навіть знали відео цієї звірячої зачистки, на якому видно, як «Беркут» нас б’є, та знищує наші автомобілі. Якби журналісти та активісти Автомайдану приїхали трошки раніше, та встигли на це побоїще-могла би пролитися кров ще більшої частини громадян, адже самі «Беркутовці» і в подальшому слідчі не приховували, що це була звичайна підстава.
Де зараз знаходиться мій автомобіль я не знаю-слідчими мене про це до сих пір не проінформовано. Свідки зачистки кажуть, що машину було розбито вщент: вікна та фари розбито, кузов потрощено, шино проколоті.
Хочу звернути на рапорти працівників «Беркуту», в яких вони одразу вказали, що на момент затримання і всіх, захоплених на Щорса (тобто в нас) були закривавлені і розбиті лиця та руки. Всі хто були затримані по «нашій» справі готові підтвердити у суді, що до моменту «загрузки» нас у автобус «Беркута» лиця у всіх нс були цілі, а руки-без жодної ознаки бійки, що було зафіксовано ще у Дарницькому райвідділку, так й зараз це можна підтвердити.
З вулиці Щорса автобус поїхав дуже швидко, очевидно втікаючи від переслідування про що також свідчили переговори «Беркутовців» між собою. В автобусі всім нам дісталося добряче, побої супроводжувалися закликами: «Де ж ваше «Слава Україні»?», «співайте «лента за лентою»!» і особистими погрозами. Хлопця, що спробував сказати, що він з Києва та до Майдану відношення не має, заткнули ударами берців по голові, і порекомендували всім: «не пи….ть! ми знаємо що ви всі зі Львова».
Десь за 15 хвилин автобус заїхав у якусь огороджену територію, де нас повикидали на засніжений асфальт, пороздягали, обшукали, розриваючи одяг, забрали особисті та цінні речі, після чого довго та сильно били, продовжуючи знущання. Мені показово намагалися ламати пальці руки берцями та кийками, частково це їм вдалося. Моєму товаришу відрізали волосся ножем та запхали до рота. Ще двох хлопцям перед моїми очима били виключно по голові зразу декілька «Беркутовців». Пізніше одного з них було госпіталізовано з численними переломами щелепи і крововиливом у мозок прямо до приміщення райвідділку. На наші прохання надати медичну допомогу нам відповідали лише побоями.
Побої продовжувалися майже півгодини, потім, очевидно вивчивши викрадені в нас документи, до катів підійшов якийсь чоловік і накричав на них: «кого ви привезли?», після чого знущання різко припинилися, нас швидко закинули до автобуса та повезли кудись. Водій автобуса з кимось перемовлялись про те, що їх переслідують далі, а пізніше про те, що «здається відірвались». На щастя (іронізую, але то справді було щастям), за місто нас не повезли, а вирішили здати до Дарницького райвідділку.
Дехто з нас за той вечір по декілька разів втрачав свідомість, але ніхто морально не зламався, ніхто на просив пощади, і це їх ще більше злило і водночас лякало.
Наголошую, що до автобусу «Беркуту» на Щорса ми всі потрапили цілими та неушкодженими, а до приміщення Дарницького РВМВСУ нас заносили жорстоко побитими та поламаними бійцями «Беркуту».
У райвідділку нас доставили, до речі, десь через півтори години після затримання на Щорса і «Беркут» навряд чи зможе пояснити чому, шлях який автобус із його швидкістю міг проїхати за 20 хвилин, відняв в них стільки часу. Медичну допомогу у райвідділку нам надавали лише через 4 години, мотивуючи тим, що швидку викликали давно, але всі швидкі зайняті «вашим Майданом».
Коли ж приїхали медики «швидкої»-їм відповіли, що незважаючи на наш критичний стан, ми будемо сидіти в кабінеті слідчого «стільки скільки треба»! Я провів там 6 годин. До одного хлопця взагалі не допустили медиків і направили без надання медичної допомоги у СІЗО.
Спершу нам «шили» «масові заворушення», але вже наступного дня, коли слідчі зрозуміли, що справа «не клеється»-у справі з’явилися «постраждалі»-міліціонери і тітушки, і справу перекваліфікували у ст..296 ч.3.
Міліція видно, що боїться, слідчі уникають коментарів, виконують можливо вказівки «з гори», та постійно «гублять» документи. Також слідчі Дарницького райвідділку декілька разів відмовили мені та адвокату у проходженні мною судмедекспертизи, а також відмовили мені у прийнятті від мене заяви про викрадення автомобіля та про визнання мене потерпілим, пізніше мені вдалося подати цю заяву вже новому слідчому.
Кажуть, привладні нас називають відкрито «полоненими» та «Бранцями режиму», а нашими долями регіонали хочуть розпорядитися для обміну на захопленні будівлі. Особисто я прошу опозиціонерів не піддаватися на провокації влади. Ця «влада» не достойна жодних переговорів та домовленостей. Регіонали вже виразно показали, як бояться народного гніву, і вказали на тих кого бояться найбільше- це «Правий сектор», Охорона Майдану, та «Автомайдан».
Хочу подякувати всім за підтримку, і особливо тим, хто не залишається вдома в цей переломний час, та не боїться провокацій влади.
Украйна-це вольовий народ, нас не поставити на коліна!!!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!!»
Андрій.

І особисто від себе хочу додати, що навіть ворогу та його родині я не побажала б такої участі, та таких побоїв. Не кожен може уявити, що таке побачити рідну та кохану людину побитою, у крові, без живого місця на тілі!!!
Не кожен зможе вислухати цілу купу сфальсифікованих звинувачень і розуміти, що він ледве стоїть на ногах, а йому приписують 2 місяці СІЗО и грозить від 2 до 6-ти років ув’знення! За що?????? Сміх крізь сльози….а за те що просто опинився поруч не у той час і не у тому місці. Влада, промовите ви, НІ-це безвладдя, це трагі-комедія з невідомою кількістю дій. Це страшний сон, від якого, я сподіваюсь, скоро прокинутися.
Я дуже хочу, щоб на це «послання» звернули увагу….влада, опозиція, тощо….я хочу щоб безневинні люді були на свободі, я хочу закінчення цього кошмару, хочу обіймати вдома коханого, хочу щоб всі затримані хлопці змогли вдома побачити свої родини…я хочу щоб винні були наказані, а ще я хочу подякувати Господу, що я Українка, що я можу гордитися своїм народом, своїм незламним народом!!!!!!
Слава Україні!!!!!