27/01/2014

Багато говорять про російських інструкторів нашого «Беркуту», російського снайпера. Як стверджує наше джерело, нічого такого немає. Звідки у міліціонерів взялося скільки жорстокості?, - можете запитати. Вона не взялася. Вона була вже давно. «Беркут» робить все, як завжди: б’є, катує і забирає гроші та власність. Це звична справа для міліції, але на темних вулицях, у підворотнях і райвідділках. А зараз їхні звички під пильним поглядом преси і активістів. Звідси і відстріл журналістів.

Публікуємо сповідь підполковника міліції, котрий пропрацював у МВС 15 років, не дослужив 2 роки до пенсії і перейшов у іншу силову структуру.
Жорстокість

Жорстокість «Беркуту» - це прояв зневаги до всіх, хто не причетний до т.зв. «еліти». В головах у хлопців «сміття» про «великій руський мір», про геройство спецури в Чечні, про загрозу від «бандерівців» тощо. Під час навчань з основ права, немає жодних натяків на закони моралі. Вони виконують акти помсти за себе, за своє щоденне приниження від командирів, яке стало абсолютно буденним.

Їх на службі принижують кожен день, час, хвилину. Їх позбавили гідності. Адже гідність – це внутрішнє відчуття правильності свого добровільного вибору! Спробуйте ви (!) лишитись людиною, коли в моді лише гроші. На думку начальників якщо ти прийшов до міліції не за грошима, то ти не заслуговуєш на людське ставлення.

Гроші заробляються на супроводженні автомобілів, що перевозять «чорний нал»

Гроші заробляються на виконаннях прямих наказів безпосередніх керманичів (не можу їх назвати командирами) – в основному - це послуги з охорони автозаправок у нічний час, приватних готелів, елітних борделів, приватних осіб, які не хочуть укладати офіційні договори з міліцією про охорону, супроводження автомобілів, що перевозять «чорний нал» тощо. Але це робота для тих, хто чогось вартий – володіє зброєю, адекватно застосовує професійні вміння і навички.

При цьому є «бійці» що прийшли до підрозділів «Беркуту» з патрульно-постової служби. Як правило, їх переводять за собою начальники та начальнички, яких направляють «покерувати». Вони не відрізняються наявністю бойових навичок та вмінь. Але дуже добре знають, як грабувати громадян на вулицях. Кого можна, а кого не варто.

Малюнок харківського художника Леоніда Сторожука
Загнивання

Спецпідрозділ «Беркут» в ідеалі – це високосвідомі громадяни, працівники міліції, які мають володіти професійними знаннями та навичками, необхідними для того, щоб підставляти свої голови під чужі кулі, каміння, палиці тощо замість «клерків» (оперів, слідчих та ін.). І при цьому бажано залишитися живим.

Саме за це вони мають право на носіння іншої форми службового одягу, мають інший режими несення служби, мають іншу оплату своєї праці та привілеї, що мають на меті компенсувати їм та їх родинам можливі наслідки такої «роботи з ризиком для життя».

На початку 90-х років минулого сторіччя так і було. До зазначеного підрозділу кадровики відбирали виключно людей, які відповідали критеріям професіонального ставлення до службових обов’язків. Особовий склад «не вилазив» зі спортивних залів та класів спеціальної підготовки, полігонів та цілодобово був готовий до миттєвого виконання поставлених задач.

Це напевно, були «золоті часи», коли командири та офіцери, що пройшли через «Афган», «гарячі точки» мали неймовірний багаж знань і умінь, натхненно любили свою роботу і поважали особовий склад. І не було для них більшого горя, ніж проблеми або загибель підлеглих. Це були часи, коли прості українські хлопці часто закривали собою інших громадян та службовців від куль та лягали на гранати. І це щира правда.

Та у 2000-них, коли система тотальних товарно-грошових стосунків поглинула МВС вона не могла не торкнутись «Беркуту». З'явилися командири, які в перший день свого призначення хазяйновито оглядали базу з думкою «А що у вас тут можна вкрасти?»

Потім почалися «наряди з охорони громадського порядку», плани по «здачі валютної виручки» та інші ганебні явища. Хлопці почали отримувати премії за кожне відрядження. Так почала народжуватися безкарність, результат бачить увесь світ сьогодні.

В нинішні часи там, в міліції просто немає службовців, чию свідомість не змінила існуюча система взаємовідносин і відповідно відносин до всього оточуючого.

Командири змушували всіх своїх бійців брати участь у катуваннях. Це робиться для того, аби пов’язати вчиненням злочину увесь особовий склад. І забезпечити повну покірність «рабів у погонах».
Система аморальності

Чому міліціонери не відчувають до рідного народу нічого, крім презирства? Чому ми продовжуємо стикатися із прикладами неймовірної жорстокості, нехтування елементарними правами людини і громадянина, що допускають люди в погонах? Чому вони роблять це систематично, зухвало та показово і вважають це абсолютно адекватним? Я відповім.

Система – це сукупність елементів, які взаємодіють за одним відомим законом. Таке визначення з шкільного курсу фізики знає кожен. Але чи усвідомлює це?

Кожен елемент системи діє за одним законом. Тобто, кожен працівник правоохоронної системи, знаходячись всередині неї, є заручником правил писаних і неписаних, що описують всі варіанти взаємовідносин з колегами, керівниками, підлеглими. Саме ці умови буття всередині системи формують свідомість кожного окремого службовця.

За останні 10 років правоохоронна система України змінилась докорінно. Маленькими кроками, непомітними подіями, перманентними «реформуваннями», «покращеннями», нескінченими ротаціями сформувалася певна система взаємовідносин, спрямована на заробляння коштів аби вижити.

Абсолютна безкарність призвела до абсолютної аморальності. На жаль.
Міліцейська економіка

Починаючи з 2000-них року, ВСІ просування по службі, заохочення, отримання чергових звань і т.і. в системі МВС набули характеру «фінансових питань». Якось у 2009 році під час розмови з лейтенантом УБОЗУ я почув наступні слова «Я вже все підрахував, через чотири роки мушу стати майором та зайняти посаду начальника певного відділу. Грошей стане. Знаю, кого треба потрясти. В мене напрочуд «хлібний» контингент».

Так. Всі звання та посади в міліції купуються. Для того, щоб відправили документи на підвищення на Київ, необхідно заплатити; щоб написали позитивний висновок про атестацію, треба заплатити. Начальники призначаються на свої посади за гроші - це факт, якому не знайшли підтвердження, хіба, ліниві журналісти.

Людина, яка отримала посаду за гроші, має наміри ці «інвестиції» повернути. Як? А дуже просто – обкласти даниною підлеглих! Всі учасники цих «економічних відносин» або до них пристосовуються, або вимирають.

Система, у якій командир і військовий начальник - взірець поведінки, працює у цьому маленькому суспільстві в повному обсязі. За писаними правилами, командир – це та особа, яка вирішує за тебе де, що і як ти робиш! І при цьому несе повну відповідальність за твої дії. І, відповідно, так само повністю залежить від тебе. Це варіант високих взаємних стосунків, в основі яких лежить взаємна довіра та відповідальність.

Але маємо іншу ситуацію, коли начальники не залежать від своїх відносин з колективами, тому що їх призначення на більш високі посади відбувається не завдяки роботі всього колективу, а виключно через гроші і блат.

У багатьох підрозділах «по боротьбі з економічними злочинами» ранкова нарада починається з визначення сум, які кожен до вечора повинен покласти на стіл начальнику!Рядові міліціонери просто змушені здобувати ці гроші. Морально-етична сторона питання в цьому контексті не обговорюється.

Інший наочний приклад. Навесні 2013 року я став свідком того, як в райуправлінні у центрі Києва один оперативний співробітник мусив заплатити 200 доларів своєму колезі за довідку службового характеру для кримінальної справи. Мотивація міліціонера, який за гроші допоміг колезі, мене просто вбила: «Мені начальник нарізав завдання – 200 баксів. Якщо я буду тобі допомагати в службовому питанні, я не зможу «вийти в поля» та принести ці гроші!».

Знаю багатьох оперів, яких за невиконання плану по "здачі грошей" били ззаду по голові та викидали десь у лісі.

Мушу констатувати, що наша міліція перетворилась на закрите акціонерне підприємство з відповідними товарно-грошовими відносинами. Відповідно, всі учасники цих відносин діють за певними правилами, які змінюють їх свідомість, світосприйняття та формують певне відношення до навколишнього світу.

Всі дії міліціонерів проходять під питанням - де взяти гроші? Люди засинають та прокидаються із цим питанням. Вони перебувають на роботі часто-густо зі зброєю в руках і в думках лише одне питання – «ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ?».Там, де присутні такі «високі» думки та почуття, нічого не варті слова «честь», «гідність», «вірність», слова присяги, любов до Батьківщини та ін.

В таких умовах слова про необхідність дотримання якихось-там законів, прав людини, тощо просто дратують, породжуючи ненависть до всього, що тебе оточує. Зрозумійте! Вся міліція сьогодні - це тотальна бізнес структура! Тільки бізнес робиться тут кожним начальником в міру його розумових здібностей та моральних принципів.

Хтось займається проституцією, хтось краде машини, хтось рекетом. Є випадки, коли дільничі інспектори наводять «домушників» за долю. У кожного свій бізнес. Тому, що кожного ранку тобі поставлять план і ти мусиш його виконати. В разі невиконання тебе чекають в тому числі і кримінальне переслідування за «підставою». Знаю багатьох оперів, яких за невиконання плану били ззаду по голові та викидали десь у лісі.

Гроші понад усе. Маленькими та великими потічками вони йдуть від кожногоо міліціонера до начальничків, начальників і до міністерства. ЦЕ ТОТАЛЬНА СИСТЕМА ВИКАЧУВАННЯ БАБЛА!

Від редакції: Чи шзначає цей опис стану речей у міліції, що протестувальники повинні кидати у міліціонерів коктейль Молотова? Однозначно ні! Люди, котрі потрапили до МВС стали заручсниками системи. Не усі йщшли служити із злочинними намірами, більшістю заволоділо зло поступово, щоразу змушуючи йти мінімальний на компроміс із совістю. Своєю твердістю, ненасилям і готовністю страждати заради досягнення мети протестувальники можуть дати шанс цим людям вирватися з пут зла. Про юридичну амінстію не йдеться, всі хто вчинив злочин має бути покараним. Та один із елементів "нової країни", про яку так багато говорили на Майдані це відсутність ненависті. В іншому випадку коло залишиться не розірваним і почнеться новий виток тієї самої історії.

Київський юрист Станіслав Батрин вважає, що Микола Азаров, покинувши Україну, ухилився від виконання доручення президента.

Про це юрист сказав, коментуючи виїзд з України Азарова.

а словами Батрина, своїм Указом № 52/2014 від 28 січня 2014 року «Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України», Президент доручив Кабінету Міністрів України продовжувати виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України, який перебуває у відставці за дорученням Президента України продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Крім того, за словами юриста, усі члени КМУ, які перебувають у відставці, звільняються зі своїх посад тільки з початку роботи новосформованим Кабінетом Міністрів України.

«Таким чином, Прем'єр-міністр України не має право, а зобов’язаний виконувати доручення Президента і виконувати свої посадові обов’язки й керувати урядом. Невиконання М. Азаровим своїх обов’язків є незаконним. Керівник уряду не може безпідставно залишати країну та ухилятися від виконання доручення Президента», – стверджує юрист.

З іншого боку, за словами Батрина, суперечить закону й те, що керівництво урядом здійснює С. Арбузов.

«Тільки у разі смерті прем'єр-міністра України повноваження Прем'єр-міністра України на період до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України виконує Перший віце-прем'єр-міністр України або віце-прем'єр-міністр України. Також, відповідно до ст. 46 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» засідання Кабінету Міністрів України скликаються саме Прем'єр-міністром України», – зазначив юрист.

«Таким чином, всі засідання уряду, скликані Першим віце-прем'єр-міністром та ухвалені на них рішення – незаконні», – наголосив Батрин.

Тому, на думку юриста, без посадової особи прем'єра уряд є нелегітимним. Будь-які дії та рішення, які сьогодні урядом приймаються, – нелегітимні та не підлягають виконанню.

«Якщо С. Арбузов ставить підпис під документами уряду – перевищує владні повноваження», – відзначив Батрин.

Нагадаємо, що Микола Азаров після відставки уряду поїхав на відпочинок в Австрію, не зважаючи на те, що згідно з законодавством він мав би виконувати обов’язки прем’єра до затвердження нового уряду.

під офісом побили вікно в автомобілі регіонала Грушевського. Грушевський в цей час в нас був в ефірі.

Да , этот пидорок так выносит мозги доверчивому элехторату, что с родственниками и знакомыми (которые ЭТО смотрят) я уже не могу разговаривать

02.02.14 13:30
Насилие с обеих сторон! Вот если бы все было мирно, ненасильственно, воздушно, как при прошлом Майдане, то тогда да…Ага, и скажите, пожалуйста, испугался бы Янукович ненасильственных протестов? Они ведь и были ненасильственные, с ноября. И что сделал Янукович? Обрадовался. Решил, что ненасильственный протест можно растереть в порошок.

Стоило вашей покорной слуге сказать на «Эхе Москвы», что в Украине происходит революция и это прекрасно, как на меня посыпалась масса упреков: да как я могу называть прекрасным насилие? Да ведь там троллейбусы жгут, полицию горящими покрышками забрасывают, ведь там молодчики! Громилы! Насилие с обеих сторон! Вот если бы все было мирно, ненасильственно, воздушно, как при прошлом Майдане, то тогда да…
Ага, и скажите, пожалуйста, испугался бы Янукович* ненасильственных протестов? Они ведь и были ненасильственные, с ноября. И что сделал Янукович? Обрадовался. Решил, что ненасильственный протест можно растереть в порошок.

В современном политкорректном дискурсе как-то принято восхищаться ненасилием. С какой стати? Как сказано в Декларации независимости, восставать против тиранического правительства - это право граждан и их обязанность.

В современном политкорректном мире слово «ненасилие» окружено каким-то священным трепетом. И замечательной легендой о великом Махатме Ганди, который с помощью ненасилия сверг кровавый английский колониальный режим. Проблема в том, что это - легенда, потому что к моменту победы Ганди английский режим не был ни кровавым, ни колониальным. Победоносное ненасилие Ганди восторжествовало тогда, когда в Великобритании правили лейбористы, которые ненавидели колониализм, считали его позором, преступлением и из кожи вон лезли, чтобы даровать независимость колониям, в том числе и тем, которые об этом не просили. Шиш бы у Махатмы Ганди вышло бы одолеть ненасилием каких-нибудь Великих Моголов - они ненасильственных сопротивленцев порубали бы в капусту и еще радовались бы, как им эти ненасильственные облегчили задачу. Даже Януковича одолеть ненасилием у Махатмы Ганди не вышло б.

Или возьмите замечательный «ненасильственный» «Гринпис». Люди ненасильственно лезут на нефтяные платформы, ненасильственно приковывают себя к бензоколонкам, ненасильственно мешают судам ловить рыбу, а если их полиция с этой нефтяной платформы снимает, вопят: «Это к нам применили насилие!» Что это? Это фарисейство.

Еще раз повторю: это право нации - свергать тираническое правительство. Как определить, кто нация, а кто тиран? Ну, в этом-то и собака зарыта. В отличие от математики, вся наша жизнь построена на нечетких множествах. Очень трудно определить, что такое «красавица», но, тем не менее, при взгляде на женщину вы сразу понимаете, можно ее назвать красавицей или нельзя. Вот для меня те люди, которые в Киеве строят баррикады, представляют украинскую нацию, а Янукович - это тираническое правительство, которое изменило целям разумной национальной власти.

И если вы боретесь против настоящей тирании, то ни один тиран, готовый применять насилие, чтобы остаться у власти, без насилия же от этой власти не откажется. И в конечном итоге вопрос о том, кто станет легитимным хозяином Украины, явно решится силой, а не в Европейском суде по правам человека. Так же как на поле боя, а не в суде решается вопрос о том, какая армия победит какую армию. Как по этому поводу говорили в Средневековье о судебных поединках: суд Божий. Кто выиграл, тот и прав.

Все вышесказанное не отменяет массы скептических соображений. Да, революционное насилие редко в истории кончалось чем-то хорошим. Взятие Бастилии кончилось гильотиной, а чем кончилось взятие Зимнего - и вовсе не хочется вспоминать. Да, в Украине уже была «оранжевая революция», и она привела к власти Ющенко, который был беспомощен и коррумпирован и не провел никаких реформ, причем не только потому, что он был беспомощен как личность, но и потому что демократия способствует свободе, но не способствует радикальным государственным реформам. И вообще Янукович - избранный президент, за которого дважды на свободных выборах проголосовало большинство страны, и при этом нельзя сказать, чтобы кто-то не знал, что голосует за мелкого уголовника. Просто качество системы, основанной на всеобщем избирательном праве, таково, что большинству избирателей это оказывается неважно.

Но все эти скептические соображения не отменяют главного - происходящее на Украине прекрасно. С точки зрения эстетики революции.

И да, конечно, можно говорить, что кончится этот революционный взрыв масс так же плохо, как «оранжевая революция». Приходом к власти очередного популиста, или дурака, или коррупционера.
Ну и что? При виде любви Ромео и Джульетты тоже можно поморщиться и сказать, что любовь пройдет, Джульетта потолстеет и будет закатывать Ромео истерики, а тот будет ей изменять. Ну и что? Это же не повод не любить? Стоит ли, слушая в Консерватории симфонию Бетховена, думать о том, что музыка скоро кончится и ты побредешь домой по грязи?

Юлия ЛАТЫНИНА, "Ежедневный журнал"

Всі дії міліціонерів проходять під питанням - де взяти гроші? Люди засинають та прокидаються із цим питанням. Вони перебувають на роботі часто-густо зі зброєю в руках і в думках лише одне питання – «ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ?».

ПРАВИЙ СЕКТОР
1 фев 2014 в 15:29
Далі по "статистках" у опитуванні, на які спираються ватніки:

достаточно информативно: школота из роисси "зародинузасталина"

Громадське

так я не поняв він вийшов з фракції чи ні?
а що з Сухим? він тож щось писав, потім відкликав...?!

Чому "рускіє" ненавидять українців

Ні для кого не секрет, що росіяни з незрозумілих причин досі іменують себе "рускімі" - але ж держави Русь вже немає, немає й території з такою назвою - ні географічної, ні політичної. Вони споконвіку відчувають до українців погано приховану неприязнь, що часом переходить у відверту ненависть.

Звичайно, багато "рускіх" почнуть волати, що все це, мовляв, брехня, мовляв, вони мають до українців виключно братські почуття. На щастя, серед росіян все ж є чесні люди, які навіть не намагаються приховати своє негативне ставлення до "хохлів" , "малоросів" чи "укрів" , як вони "любовно" називають нас - українців.

Чому ж росіяни так люто ненавидять народ, який не тільки не зробив їм нічого поганого, але й сам багато в чому постраждав від "братської любові" з боку росіян? Ісконнікі на це відповідають з відвертою прямотою: мовляв, українці - всі поголовно зрадники бо у важкі для Росії часи не раз переходили на бік ворога і воювали проти "братнього російського" народу. Причому, зрадою з точки зору ісконніков були будь-які спроби українців домогтися незалежності від Москви. Втім тут немає нічого дивного, бо російська шовіністична пропаганда споконвіку привчала українців до думки, що будь-яка спроба звільнитися від московського ярма є гріхом і зрадою "братерства двох народів, яким визначено долею завжди бути разом".

Саме тому для росіян (і для деяких хворих на всю голову "хохлів") "зрадниками" є всі козаки й гетьмани, починаючи з Івана Виговського і закінчуючи Пилипом Орликом, що билися за незалежність Гетьманщини, всі українці, що воювали з більшовиками у громадянську війну, і, звичайно, всі західні українці, які боролися з "совками" під час і після Другої світової війни. Слідуючи цій логіці, ісконнікі вважають "зрадниками" також і тих українців, які сьогодні намагаються захистити історичну пам'ять про борців за свободу Україна.

Втім все це занадто просто і примітивно, щоб бути реальною причиною неприязні "рускіх" до українців. Коріння цієї проблеми заховані набагато глибше і пов'язані вони не стільки з байками про "зраду" українців, скільки з імперською психологією росіян. Адже більшість з них до сих пір переконані, що українці і росіяни - це один руський народ. І віковічне прагнення українців жити незалежно від Росії сприймається росіянами з одного боку як якесь дивацтво, а з іншого - викликає непідробне роздратування, що переходить у відверту ненависть. І справа тут зовсім не в тому, що з відділенням України Росія втратила значну частину "своєї" території. А в тому, що разом з територією Росія втратила і частину "своєї" історії. Причому не просто якусь окрему епоху, а найголовніше - початковий період своєї історії, її витоки.

Як ви, напевно, вже здогадалися, мова йде про Київську Русь. Загальновідомо, що це стародавня держава, яке росіяни вважають своєю колискою, виникло на берегах Дніпра, а Київ - духовний, культурний і політичний центр Русі, завжди називався не інакше як "мати міст руських". Горе в тому, що окрім усього іншого Київ також завжди було центром українських земель, а з недавніх пір став ще й столицею незалежної України. І тепер, як ви розумієте, для росіян стало вельми проблематично вести свою історію від Київської Русі і називати Київ "матір'ю міст руських", бо виходить так, що Росія пішла від України-Русі. Можна скільки завгодно дискутувати і сперечатися про те, ким були засновники Русі варяги - норманами, скандинавами або слов'янами, але факт залишається фактом: історія Київської Русі належить саме українцям хоча б тому, що ця держава виникла на території України, тут розташовані всі значні пам'ятки тієї епохи, а "стольний град" Київ є столицею України.

Звичайно, росіяни ніколи не погодяться з таким твердженням, бо вважають, що раз вони іменують себе "рускімі", то є нащадками тих самих русичів, а Росія - це логічне продовження Русі. Ось тільки після проголошення Україною незалежності доводити це стало набагато важче. Адже погодьтеся, досить дивно звучать заяви країни про те, що її історія почалася на території, яка нині стала незалежною державою. Для будь-якої держави, що поважає себе, так звані "споконвічні землі" - це невід'ємна частина території, земля предків, це свого роду свята земля, яку потрібно захищати від ворогів будь-яку ціну. У цьому контексті якось безглуздо виглядають претензії Росії на велич, бо мимоволі виникає питання: що ж це за така велика держава, яка не змогла зберегти свої споконвічні землі?

Втім втрата Росією нібито "своїх споконвічних земель" це лише пів біди. Набагато гірше те, що після відділення України російська історія набула вельми непривабливий вигляд. Бо виходить так, що Київська Русь (вона ж - Україна-Русь) свого часу завоювала всю європейську частину Росії, і - о, жах! - змусила платити данину племена, що стали згодом предками росіян! Більше того, Київ піддав асиміляції всі ці народи, зробивши їх частиною давньоруської "народності"! Таким чином, Київ протягом двох століть володів землями майбутньої Росії і панував над предками росіян!

Перед росіянами постала серйозна дилема: з якого моменту відраховувати історію Росії. Адже якщо Київська Русь - це Україна , то коли ж тоді почалася історія Росії? З 1147, коли в літописах вперше з'явилася згадка про Москву, столицю сучасної Росії або з кінця 12 століття, коли піднялося Володимиро- Суздальське князівство або з початку 14 століття, коли великокнязівський престол був перенесений до Москви?

Найжахливіше для росіян те, що без України повністю руйнується вся картина "Руского міра". Бо що ж це за "рускій мір", якщо в ньому немає найголовнішого - "матері міст руських" - Києва ? Адже неможливо викинути з історії Стародавньої Русі київський період і заявити, що Русь - це насамперед Новгородська і Володимиро-Суздальська земля. Тому можна собі тільки уявити, який жах викликав у росіян намір України приєднатися до Європейського Союзу. Адже поки Україна сама по собі, у Росії ще зберігається надія колись повернути її вмовляннями, погрозами або силовим шляхом. Але якщо Україна стане частиною Європи, то Росія назавжди втратить не тільки "свої споконвічні землі", а й повністю втратить щонайменший зв'язок з історією Київської Русі.