Текущее время: 24 фев 2025, 14:48

Часовой пояс: UTC + 2 часа




Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 26 ]  На страницу 1, 2  След.
Автор Сообщение
 Заголовок сообщения: база - 211
СообщениеДобавлено: 14 фев 2011, 14:47 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 06 май 2010, 19:58
Сообщений: 3641
Откуда: Украина
Авто: КАМАЗ-Прадо
Город: Донецк
http://www.base211.ru/?mn=pag&mns=365uwwyle3vg1


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 14 фев 2011, 15:02 
Не в сети
Постоялец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 30 дек 2010, 15:12
Сообщений: 167
Откуда: Закарпатье
Авто: Митсу Х
Город: Виноградов
И? Все вперёд, сначала за "Золотом Рейха" и Хуанебу, потом за "Золотом партии"?

_________________
Не так страшен чёрт, как его брат - гаишник!

Lincoln Navigator - Черный Пофигатор


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 21:59 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 06 май 2010, 19:58
Сообщений: 3641
Откуда: Украина
Авто: КАМАЗ-Прадо
Город: Донецк
http://mignews.com.ua/ru/articles/87412.html


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 22:02 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 10 дек 2010, 17:40
Сообщений: 6426
Откуда: Черновцы
Авто: VW T-5
Город: Черновцы
kam писал(а):
http://mignews.com.ua/ru/articles/87412.html

Дата публикации - // 27.09.2011 // 15:51 //
т.е. уже почти 2 недели , как должны были встретиться! :lol: :lol:

_________________
Есть люди, в которых живёт Бог; есть люди, в которых живёт Дьявол; а есть люди, в которых живут только глисты (Фаина Раневская)


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 22:12 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 26 янв 2010, 18:01
Сообщений: 10498
Крінгсмаріне безперечно,разом з своїми керівниками був великим флотом,але лишилося ще багато загадок нерозгаданих,та таких,що не піддаються розумінню...

_________________
ДАЙвінг(Гайвінг)-вид інтелектуально –фізичного спорту;боротьба- основною ціллю якої є відстоювання прав і свобод громадян,які порушуються неродовими, та корумпованими працівниками Державтоінспекції .


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 22:17 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 06 май 2010, 19:58
Сообщений: 3641
Откуда: Украина
Авто: КАМАЗ-Прадо
Город: Донецк
http://www.you-seo.ru/nlo/111-k-zemle-l ... etyan.html

правда где то по средине.


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 22:22 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 17 фев 2009, 23:13
Сообщений: 16684
Откуда: Киев. Штаб квартира "ДК"
Авто: Audi A6 2.8 quattro
Город: Киев
я думаю что ДК должен тоже подумать о создании своих секретных баз)


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 22:25 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 10 дек 2010, 17:40
Сообщений: 6426
Откуда: Черновцы
Авто: VW T-5
Город: Черновцы
kam писал(а):
правда где то по средине.

Вот значит что предсказывали майя! 2012 не за горами )))

_________________
Есть люди, в которых живёт Бог; есть люди, в которых живёт Дьявол; а есть люди, в которых живут только глисты (Фаина Раневская)


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 22:35 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 26 янв 2010, 18:01
Сообщений: 10498



На даному відео контр адмірал Дейніц вручає залізного хреста капітану підводного човна.

Підготовка до походу..

Бойові дії

_________________
ДАЙвінг(Гайвінг)-вид інтелектуально –фізичного спорту;боротьба- основною ціллю якої є відстоювання прав і свобод громадян,які порушуються неродовими, та корумпованими працівниками Державтоінспекції .


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 22:55 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 26 янв 2010, 18:01
Сообщений: 10498
ПОЛЯРНЫЕ ВОЛКИ» НА СЛУЖБЕ ТРЕТЬЕГО РЕЙХА

Это место на пути к стойбищу Варавей охотник Василий Макаров всегда использовал для ночёвки на берегу великого океана. Здесь и комаров было мало, и плавника для шалаша хватало. Проснулся от тихого рычания Таймыра – пёс навострил уши в сторону моря. В шуме прибоя слышались звуки, непривычные в этих безлюдных местах: звяканье железа, скрип механизмов, чужая речь. Такого языка проживший долгую жизнь эвенк ещё не слышал. Стало зябко, ощущение опасности обострило все чувства. Василий уже испытывал подобное, когда, преследуемый волками, уложил всех хищников и с пустой винтовкой и ножом остался один на один с вожаком… А это и были «волки», «полярные волки». Так называл их командующий подводным флотом Третьего рейха адмирал Дёниц.



«УЧЁНЫЕ»
Наш Север давно и серьёзно интересовал вообще немцев (ещё не нацистов). Летом 1931 года с разрешения властей СССР в путь над Арктикой ушёл дирижабль LZ-127 «Graf Zeppelin». Официально – в научный поиск, фактически – на разведку будущих театров военных действий. Супераппаратурой «Carl Zeiss» велась аэрофотосъёмка всего маршрута (Берлин – Ленинград – Архангельск – Баренцево море – Земля Франца-Иосифа – Северная Земля – Таймыр и обратно); обещанных копий снимков «иваны» так и не получили («К сожалению, всё засветилось!»).
А во время войны гитлеровцы располагали предельно точными картами обширных арктических территорий и акваторий.
Военно-морской теоретик Эберт в 1936 году писал: «Постепенное втягивание евразийской полярной зоны в сферу хозяйственной деятельности ставит перед нашей стратегией новые задачи, для решения которых пока ещё нет достаточного военного опыта» (запомните эти слова!). Да, опыта в высоких широтах немцам недоставало, поэтому задолго до войны они выделили наш Север в стратегически важный для себя регион, проникая сюда любыми путями, посылая в экспедиции своих лучших гидрографов, гляциологов, физиков (конечно же, «в чисто научных целях»).

В июне 1939 году в Карском море вело гидрографические исследования судно «Мурманец» с учёными ленинградского института Арктики. Правда, все они говорили по-немецки и жили в отдельном кубрике, куда экипажу вход был запрещён. Эхолотом, установленным на судне перед походом, промерялись глубины в районах плавания. Индикаторная часть прибора была выведена в специальный отсек, и наш экипаж полученных данных не видел. Другие партии этой экспедиции работали на островах Норденшельда, Свердруппа, Сидорова, Геркулес, Арктического института, Белый, Вилькицкого.



Чем дальше, тем больше немцы наглели; они активно разнюхивали трассу Севморпути во время перехода рейдера «Komet» в Тихий океан в 1940 году. Ещё до войны главком ВМФ Редер докладывал фюреру о возможности морского сообщения через север между рейхом и союзной Японией.

Они остро нуждались в молибдене, вольфраме, меди, цинке, каучуке, джуте, медикаментах, слюде, и готовились отправить японцам 26 пароходов груза, приняв от них 30. Подав заявку на проход по СМП грузового судна, они послали «рейдер» – хорошо вооружённый бронированный корабль для одиночных пиратских набегов. Завтрашнего врага вели три наших ледокола. Уличив немцев в недозволенной активности (постоянная фотосъёмка, замер и прочие «научные» действия по всей трассе), полярники доложили об этом в Москву. Было приказано задержать «Komet», но рейдер не подчинился и безнаказанно ушёл в Тихий океан. Этот поход не дал им всей информации о СМП, но весьма разжёг интерес к нему.

Кстати, при подготовке этой акции на нашей территории, в заливе Большая Западная Лица/Кольский полуостров с нашего ведома немцы создали секретную базу «Nord» якобы для создания транспортной линии между рейхом и Японией, фактически – для подготовки наступления горно-стрелкового корпуса «Норвегия» на Мурманск и действий своего флота в Арктике, то есть к войне против нас же. Место выбрали не случайно: отсюда благодаря незамерзающему Гольфстриму можно было выходить в море в самые лютые морозы; рядом – финская граница с редкими заставами, доступная для захвата с суши и с моря. Здесь стояли танкеры, суда метеослужбы, снабженцы немецких рейдеров, замаскированные под рыболовецкие траулеры.

В своих мемуарах командир «Комета» контр-адмирал Эйссен писал: «Одного похода мне хватило, и второй раз я добровольно не пошёл бы этим путём». Ну, добровольно или нет – они лезли в наши северные широты, Крайний Север СССР упорно изучался враждебной державой. Они готовили против нас войну на истребление, а мы гостеприимно раскрывали им наши секреты!

«МЕТЕОРОЛОГИ»
Служба погоды обрела для нацистов особую ценность сразу же с началом боевых действий в сентябре 1939 года, когда международный обмен метеоданными полностью прекратился. В один миг лишившись информации о погоде в северной и западной Атлантике, они, используя свой довоенный опыт, весной 1941-го создали на архипелаге Франца-Иосифа, практически рядом с нашей полярной станцией, свой тайный метеопункт, начали заброску в безлюдные районы спецгрупп метеорологов, установку автоматических метеостанций («Герхард», «Крот»).

Но настоящая экспансия началась после того, когда к шефу метеослужбы ВМФ контр-адмиралу Конраду явился известный синоптик доктор Кнеспель с подробным планом системы тайных метеостанций. Начали со Шпицбергена, принадлежавшего Норвегии. После оккупации её немцами союзники захватили стратегически важный остров, жителей вывезли, а в районе посёлков Баренцбург и Лонгьир поставили свои метеостанции. Осенью немцы нагло высадили группу из 10 человек и установили метеопункт всего лишь в нескольких километрах от Лонгьира. Четверо остались зимовать, работая буквально под носом у врага, в мае 42-го их вывезли в Норвегию. Одновременно на северо-западе острова в Кросс-фьорде высадилась группа во главе с автором этой затеи Кнеспелем (6 человек). Эти работали до августа 42-го и также были эвакуированы подводной лодкой. Вернувшись в рейх, Кнеспель начал подготовку групп для заброски в наш тыл; очень быстро территорию советской Арктики оплела сеть тайных вражеских метеостанций.



Пользуясь безлюдностью местности, немцы устраивались, как у себя дома: подбирали в скалах естественные укрытия, ставили жилой блок, выдвижные телескопические антенны, перископы для наблюдения за морем, инфракрасные маяки для своих.

Немцы слабо представляли себе трудности плавания в этих широтах; разрабатывая в мае 1942-го план удара по СМП, сомневались в его успехе из-за дефицита данных о фарватерах, а главное, информации о погодных и ледовых условиях. Они пришли к выводу, что главной помехой будет не сопротивление русских, а сама природа. Здесь уже бесследно пропадали их субмарины, они боялись Арктики больше, чем наших торпед! Да и наша земля защищала себя сама, осложняя присутствие захватчиков. Так, на острове Земля Александры высадилась метеогруппа (10 человек), установила приборы, домики с двойными стенами и окнами из плексигласа (для уюта даже соорудили камин), начала работать. Для обеспечения мясом в штате был охотник-профессионал, он-то и оказал своим «медвежью услугу», подстрелив крупного белого медведя.

Поев медвежатины, все «учёные» заболели трихинеллёзом, пришлось «лавочку» прикрывать и срочно эвакуировать их самолётом. Значит, там у них были и аэродромы, причём немало. Так, несколько взлётных полос с радиостанциями соорудили на Новой Земле, на острове Междушарский (первый «Heinkel-111» прибыл сюда уже в июле 41-?го), мысах Желания, Константина и Пинегина, отсюда немецкие самолёты держали под прицелом всё Карское море. Возможно, вместе с тайными аэродромами у деревень Мегры и Погорельце Архангельской области они входили в единую систему, существование которой пока не подтверждено. В нашем Заполярье вообще часто замечались самолёты, не соответствовавшие ни одному отечественному типу.

. ВОЛКИ»
Долго считалось, что немецкие субмарины приходили поразбойничать в нашу Арктику на месяц-полтора, уходя потом на свои базы в Норвегии.

Но после войны последовали одна за другой неожиданные находки, и к 70-м годам постепенно вырисовалась удручающая картина: наши арктические воды кишели ими, они сновали у нас под носом! Получая наводку, «полярные волки» усеивали фарватеры минами, привезёнными из Норвегии, на тайных базах грузили новый боекомплект и минировали 2-й раз, после чего начинали обычную «охоту» торпедами.

Встречи с ними становились не просто более частыми, они уже нагло ходили здесь даже в надводном положении, громя всех и вся.

Например: 27.07.42 г. лодка U-601 вошла в Малые Кармакулы и огнём орудия разбила 2 гидросамолёта, 3 дома и 2 склада зимовщиков; 01.08.42 г. потопила пароход «Крестьянин», шедший без охранения;

17.08.42 г. U-209 потопила безоружный караван (3 буксира и 2 баржи с рабочими порта Нарьян-Мар), погибло 305 человек;

19.08.42 г. 2 лодки демонстративно в надводном положении вошли в губу Белушья (Новая Земля);
U-?209 вошла в пролив Костин Шар и начала перестрелку с нашими тральщиками, после чего, не погружаясь, ушла в море;

21.08.42 г. U-456 атаковала в проливе Маточкин Шар 2 наших сторожевика.

В 1943 году в Карском море действовало уже 13 лодок группы «Викинг». На острове Вардроппера появилась станция наведения их на конвои; наша служба радиоперехвата постоянно фиксировала радиообмен, пеленгуя порой до 4-х лодок, общающихся между собой по закрытой связи.

Осенью «Викинги» потопили транспорт «Диксон» (грузы для Нордвикстроя); 2 транспорта (грузы для СМП) и конвойный тральщик; конвой из Архангельска на Диксон (оборудование и продовольствие для арктических станций) – транспорт «Марина Раскова» (55 человек экипажа, 354 пассажира, 6500 т груза) и 2 тральщика были потоплены, погибло 336 человек.

Здесь также охотились и выполняли спецзадания другие тактические соединения (например, группа «Грайф»). Анализ циклов прохода подлодок в Карское море, сроки пребывания там, данные о районах минных постановок и используемых минах помогали рассчитать, где примерно могли располагаться тайные базы (на каждой было до 400 мин, именно столько за один рейс могли перевезти суда снабжения).



Для отстоя и отдыха экипажи использовали безлюдные места, каких здесь хватает, была создана целая сеть опорных пунктов. Лишь после войны раскрылась тайна Земли Франца-Иосифа, солидно обжитой нацистами. Там у них было всё для ведения полноценной подводной войны: аэродром, подскальная база для лодок, 2 комфортабельных коттеджа на 200 человек, склады продовольствия, нефтебаза, арсенал, ремонтная база.

Они широко использовали свой опыт Первой мировой войны – снабжение находящихся на боевых позициях субмарин и рейдеров посредством специально построенных для этой цели судов. Передачу топлива, оружия, продовольствия, смену экипажей совершали прямо в море. В Арктике у них было 2 таких снабженца («Пелагос» и «Кернтерн»), имевших по 2 спускаемые на воду ёмкости для дизтоплива (по 20 т), огромные холодильники для продуктов, танки для пресной воды, арсенал торпед с системами обслуживания, грузовые краны, гидроакустический маяк и аппаратуру для выхода на точку рандеву в океане. Для снабжения находящихся на боевых позициях лодок использовались также «дойные коровы» – другие лодки, под завязку загруженные припасами.

Они учли и другой ценный опыт прошлой войны – работу на Новой Земле до сих пор не найденной базы подлодок, а также склада мин на острове Поной (тоже пока не найденного). Используя их, кайзеровские подлодки приходили в Кольский залив для артобстрела с моря (дозаправляясь топливом и оружием с береговых баз или австрийского судна-снабженца), топили транспорты союзников России в Белом море. С возможностью повторения такого варианта считался штаб Северного флота, строя в 1942 году в заливе Белушья губа Новоземельскую военно-морскую базу. Это место географически очень выгодно, и поначалу здесь была база немецких лодок: лишь после войны обнаружили склад продовольствия, бочки соляра, груды пустых консервных банок с германской маркировкой.

ФРОНТ В ТЫЛУ
До начала войны для контроля Баренцева моря у немцев была только станция радиоразведки в Киркенесе (Норвегия). В 1942 году они развернули на Земле Франца-Иосифа 24-ю базу радиопеленгаторной службы.
Но и это было далековато, нужно было присутствие на Новой Земле, на берегах Сибири хоть до Чукотки, чтобы отслеживать все движения наших судов. И они добились больших успехов, выделив узловые районы арктического побережья СССР: Новая Земля с её бесчисленными проливами и шхерами, Земля Франца-Иосифа, «нависшая» над всеми морскими путями Баренцева моря и западного сектора Арктики; там были развёрнуты посты радиоразведки и наведения подлодок на конвои.

Скрытность радиообмена их не очень волновала, они здесь НИКОГО не боялись! И неудивительно, обеспеченность региона нашими постами наблюдения резко ухудшалась с запада на восток: от мыса Канин Нос до острова Вайгач 1 пост приходился на 30 миль побережья; на Карском море – на 100 миль; на Новой Земле – на 380 миль! Как тут выследишь врага?


Их успехам способствовало и то, что наши моряки, полярники, лётчики до лета 1943-го считали, что находятся в глубоком тылу СССР! Никакие убеждения не могли заставить капитанов серьёзно относиться к скрытности: зона радиомолчания к западу от меридиана 85° соблюдалась крайне редко.

Большинство судов на СМП пользовалось открытой радиосвязью, сообщая штабам свои координаты и время проходки – и раскрывая себя врагу. Конечно, со временем отношение к секретности изменилось, но какую цену пришлось за это заплатить?

Очень скоро штаб Северного флота собрал много сведений об активности немцев. С выходом на патрулирование в узловые районы наши моряки опоздали, враг опередил их с развертыванием, но флотская разведка неутомимо искала его и быстро очертила области, где он замечался чаще всего, а конвои несли потери.

При их проводке опасные зоны стали обходить. Вражеские базы раскрывала радиопеленгация, осмотры побережья, прочёсывание местности предполагаемых стоянок их субмарин или самолетов; специальные группы кораблей Беломорской, Карской и Новоземельской военно-морских баз «завели сети» поисковых операций.

Вследствие большого размера зоны и нехватки сил эти поиски не всегда были эффективны, но, тем не менее, в наших холодных водах нашли свою могилу U-286, U-307, U-?344, U-362, U-387, U-425, U-457, U-?585, U-639… В списке всех подлодок Третьего рейха с указанием их окончательной судьбы нет пункта «пропала без вести», хотя именно такая участь и ждала большинство их на нашем Севере.



Даже когда немцев гнали на запад, их лодки активно ходили по каким-то делам вдоль побережья Сибири: в августе 44-го одна открыто вошла в бухту Полынья (40 км восточнее Диксона), другая несколько раз навестила бухту Иннокентьевскую (устье Енисея), где жили немцы-колонисты; в сентябре десант, высаженный из-под воды, захватил полярную станцию на мысе Стерлегова вместе с секретными документами и радиошифрами.

Для чего всё это делалось? Что на самом деле происходило в нашем «глубоком тылу»? Немцы – это умные и сильные противники, сумевшие достать нас через «заднюю» дверь нашего же дома. Своими подлодками они поставили последний заслон в нашей Сибири, чтобы гарантировано перерубить тонкую нить арктических караванов. Найдя самые уязвимые точки Крайнего Севера СССР, они сделали верные военно-практические выводы. А мы очень дорого заплатили за это. Лишь героические действия советских людей – военных моряков, лётчиков, разведчиков, местных жителей – не дали «сверхчеловекам» развернуться в полную силу, битву за Арктику они проиграли. Но они там были до конца 1944 года!
ПИРАТЫ РЕЙХА
В 1936-37 гг. Баренцево море уже исследовали крейсера «Koln», «Konigsberg», судно «Grille», учебный корабль «Horst Wessel». А «Komet» (рейдер «В», «корабль № 45») был одним из самых быстроходных (16 узлов) пиратов рейха: экипаж 270 человек; водоизмещение 7,5 тыс. т; запас топлива 2,5 тыс. т (достаточно для 50 тыс. миль).

По вооружению он затмевал даже некоторые крейсера союзников: орудия 150 мм (по другим данным 180 мм) – 6; зенитная пушка 60 мм – 1; зенитные автоматы – 6; торпедные аппараты – 10 (в т. ч. 2 подводных). Арсенал: 24 торпеды, 1516 тыс. снарядов, 400 якорных мин, скоростной катер LS-2 для скрытного минирования, 2 гидросамолёта «Arado-196» со спецустройствами для обрывания радиоантенн на судах-жертвах. Запасы на борту: из расчета автономного рейда в тропиках, Арктике и Антарктике не менее 1 года.

Связь и радиоразведку обеспечивали 6 радистов, свободно владевших русским и английским языками. Внешне рейдер напоминал новый советский ледокольный пароход «Семён Дежнёв», прибытие которого в Архангельск ожидалось именно летом 1940 года. Некоторые отличия облика устраняли спецприспособления, сделанные верфями «Howalds-Werke» в Гамбурге. В пути название на борту менялось: «Семён Дежнёв», «Дунай», «Donau», «Doon», «Tokio Maru».

ПОГОДА – ФАКТОР ВОЙНЫ
В 1944 году метеорологи одной станции не дождались смены, а сводки с фронтов были всё тревожнее. Осознав безнадёжность положения, они законсервировали базу и на лыжах пошли сдаваться в ближайший посёлок за сотни километров. Тогда было не до их станции, расположена она была в труднодоступном районе, и наши специалисты добрались сюда лишь в начале 50-ых. Всё было в полном порядке, аппаратура исправно работала, ею потом даже пользовались в Гидрометеорологическом институте в Ленинграде.

АЭРОДРОМ В ТЫЛУ ПРОТИВНИКА
Летом 1942 года с аэродрома под Архангельском ушли в секретный полёт два самолёта; на одном борту летел полковник Попов, только что назначенный начштаба ВВС Балтфлота. Полёт проходил в нашем тылу над безлюдными местами, но в пункт назначения они так и не прибыли. В 80-е годы геологи нашли в тундре обломки одного из пропавших самолётов, а летом 1988-го до него добралась группа «Поиск» архангельского гарнизона. На фюзеляже были обнаружены пробоины от пуль немецкого авиационного пулемёта.

Но их истребители не могли сюда долететь, значит, где-то поблизости, на нашей территории была их тайная база. В 1989 году при аэрофотосъёмке района Окулова озера был обнаружен заброшенный немецкий аэродром: взлётная полоса из листовой стали, полуразрушенные строения, бочки из-под бензина со свастикой.

БАЗЫ В ТЫЛУ ПРОТИВНИКА
Особая тайна связана с опорным пунктом в устье Лены: объект с большим запасом топлива был обнаружен только в 1985 году, хотя проявился ещё в 1963-м (на берег вынесло бочку с соляром). Это место как-то связано с последним рейдом немецкой лодки U-534.

Ночью 5 мая 1945-го она вышла из Киля для выполнения спецзадания – доставке груза особой важности (11 стальных ящиков, одинаковых по габаритам, но разных по весу) на секретную базу в устье Лены. U-?534 должна была пройти эту базу, затем оставить груз на Северной Земле, заправиться и вернуться прежним маршрутом в Киль (и пойти на операцию «Огненная земля» по доставке неких важных грузов или пассажиров на тайные базы в Южной Америке).



Однако 6 мая лодка была потоплена самолётом союзников в проливе Каттегат (обнаружена в 1977-м, осмотрена датскими водолазами в 1987-ом, в 1993-м поднята на поверхность); экипаж вышел через кормовые торпедные аппараты и добрался до немецкого поста на острове Самсё, погибло только 3 человека.
На следующую ночь к месту гибели прибыла специальная команда водолазов и подняла те самые ящики. Что это был за груз, и кто должен был принимать его в устье Лены или на Северной Земле, остаётся загадкой. Обращает на себя внимание то, что на борту U-534 было 53 человека, хотя лодки типа IXC рассчитаны на 58.

Значит, либо некомплект экипажа, либо места держали для кого-то. Может быть, для тех, кто сидел на тех базах? В июле 1963 года примерно в 4-х часах пешего перехода от Тикси к устью Лены вдоль Неелова залива были обнаружены останки моряка с металлической бляхой унтер-офицера ВМФ Германии. Не был ли он одним из обитателей базы? Лодка за ними не пришла, и они начали вымирать.

Базу на Северной Земле после войны случайно обнаружили наши лётчики. Известно и то, что в ящиках находились образцы вооружения или оборудования, подвезённые к U-534 на 2-х машинах с номерами военной разведки рейха. Упоминавшиеся выше аэродромы в Архангельской области, на Новой и Северной Земле могли быть частью системы авиабаз или стартовых площадок, приближённых к побережью США. Тут вспоминается «А9/10», двухступенчатая баллистическая ракета с дальностью стрельбы 4 тыс. км; продолжение проекта «А-4» (ФАУ-2), она называлась «американским вариантом». На СССР можно было «наехать» и на танках, а вот США можно было достать, только лишь стреляя ракетами через полюс (правда, это лишь одна из гипотез).

ВОИНЫ-РОМАНТИКИ
Базы подлодок, посты радиоразведки, наблюдения за конвоями, склады продовольствия, топлива, боеприпасов были найдены на архипелаге Норденшельда, островах Мона и Гукера, в бухте Нагурского, в заливах Благополучия, Ледяная гавань, Наталии, на мысе Спорый Наволок, на Таймыре, в устье Лены.

Там и поныне находят немецкие книги, пролежавшие в вечной мерзлоте десятки лет: приключения, похождения Тома Сойера, Гекльберри Финна. В нашем тылу сидели романтики. Да люди иного склада и не выдержали бы длительного пребывания в чужом тылу в жутких условиях Заполярья!

http://www.rimv.ru/aeroport/39/die.htm

_________________
ДАЙвінг(Гайвінг)-вид інтелектуально –фізичного спорту;боротьба- основною ціллю якої є відстоювання прав і свобод громадян,які порушуються неродовими, та корумпованими працівниками Державтоінспекції .


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 10 дек 2011, 23:03 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 26 янв 2010, 18:01
Сообщений: 10498
Редкае инфо о Денице, но не все...

Гроссадмірал. Фюрер підводних човнів (Führer der U-boote, FdU). Головний розробник «тактики вовчих зграй». Головнокомандувач ВМФ Німеччини (Deutschе Seestreitkräfte). Рейхсканцлер і верховний головнокомандувач.

Народився 16.09.1891 р. в містечку Грюнау, поблизу Берліна. Був молодшим сином інженера-оптика Еміля Деніца з фірми «Karl Zeiss» в Йені, досить в ранньому віці залишився без матері.

Юний командир підводного човна
Вчився в гімназії Цербста а згодом і в училищі в Йені.
01.04.1910 р. він поступив у військово-морське училище в Кілі і приступив до проходження службового стажування на важкому крейсері «Gerta». Стажування тривало до 31.03.1911 р.
В 1912 р. був переведений у військово-морське училище в Мюрвіку.
15.04.1911 р. отримав чин фенріха цур зее.
01.10.1912 р. був прийнятий на легкий крейсер «Breslau».
27.09.1913 р. отримав звання лейтенанта цур зее, тобто став флагманом командира легкого крейсера «Breslau».
Під час так званої «Балканської кризи», крейсер брав участь в блокаді Чорногорії. До початку Першої світової війни крейсер дислокувався в Середземному морі.
У вересні 1914 р., коли розпочалася Перша світова війна, крейсер «Breslau» разом з загоном Сушона прорвався в Чорне море де одразу був переданий Німеччиною Туреччині, хоча і зберіг повністю свій екіпаж. Після передачі, «Breslau» увійшов в склад морських сил Оттоманської імперії.
Під час одного з рейдів, «Breslau» увірвався в гавань Новоросійська, потопив всі кораблі, які стояли біля причалу і зруйнував нафтосховища.
В липні 1915 р. вдало вівши бої проти російського фолту, «Breslau» разом з іншим крейсером «Geben» підірвалися на глибоководних мінах в протоці Босфора і негайно стали на ремонт.
На момент його ремонту, лейтенант Деніц служив в повітряних військах в якості стрільця і спостерігача та брав участь в бойових діях в Галліполі.
В лютому 1916 р. він отримав звання обер-лейтенанта.
12.09.1916 р. був призначений на авіаційну базу в Сан-Стефано в Дарданеллах.
01.10.1916 р. Деніц проходив підготовку в Німеччині. Після цього його відправили в Адріатичне море. Підготовка тривала до січня 1917 р.
17.01.1917 р. призначений торпедним офіцером на підводному човні U-39, що був під командуванням капітан-лейтенанта цур зее Вальтера Фольстмана. Деніц добре зарекомендував себе, після чого був відправлений в Кіль на курси командирів підводних човнів.
28.02.1918 р. став командиром застарілого мінного загороджувача UC-25 водоємкістю 417 тон з боєкомплектом 5 «сигар», який можна було використовувати і в торпедному варіанті. На цьому човні він отримав наказ діяти в Середземному морі.
В першому поході, Деніц затопив транспортний пароплав. Після цього він тихо підкрався до пірсу сицилійського порту Аугуста і торпедував італійське вантажне судно з вугіллям, водоємкістю 5 тис. тон, яке випадково прийняв за англійський ремонтний човен «Сайклопс».
На зворотньому шляху човен сів на мілину, і прийшлось просити допомоги в австрійців. Як-не-як кайзер особисто нагородив Деніца орденом Дому Гогенцоллєрнів.
В липні цього ж року UC-25 був готовий до плавання. Деніц вивів його в море і поставив міни поблизу миса Корфур. Після цього він торпедував 4 судна, з яких одне доплило до берега, а інші напевне потопились.
В липні-серпні 1918 р. Деніц отримав під своє командування новий підводний човен UB-68, на якому довелося виконувати своє останнє бойове завдання. Цей човен у підводному положенні поганно піддавався керуванню.
04.10.1918 р. за допомогою нового човна, Деніц атакував британський конвой, що плив по одному з безпечних морських шляхів Середземного моря і потопив транспортне судно «Upeck», водоємкістю 3883 тонни, яке відставало від конвою. Згодом Деніц поспішив на передній ніс конвою, аби на світанку здійснити атаку в підводному положенні.
Він почав занурюватися, коли човен раптом з сильним дифирентом на ніс камнем пішов на дно. Коли тифеметр глибини почав досягати небезпечної відмітки, старший помічник вимкнув освітлення, аби команда не бачила, як глибоко вони занурились. Човен зупинився на глибині 102 м., що на 32 м. більше доступної відмітки для занурення.
Від надмірного тиску вибухнули два резервних повітряних резервувара, і Деніц негаючи ні секунди часу, наказав продути всі баластні систерни, після чого човен як дерев’яний корок викинуло на поверхню, просто під гармати есмінців.
Навколо почали вибухати снаряди, а човен все ж ще залишався некерованим. Тоді Деніц наказав знову почати занурення, але йому доповіли про те, що закінчився запас стислого повітря. Тим часом один з есмінців точним вистрілом пробив бойову рубку. Зануритися не вдалося. Обер-лейтенант наказав екіпажу покинути човен та підірвати його. Полонених підібрав британський есмінець, але на його борту недорахували декількох підводників, в тому числі механіка Йешена, який, виконавши наказ про затоплення човна, пішов під воду разом з ним.
Картина смерті механіка переслідувала Деніца до кінця життя. Окрім механіка втопилось ще два матроса.
Деніц разом з рештою уцілівшого екіпажу в якості полонених прибули на острів Мальта, а вже звідти почалась довга подорож в Англію.
Після прибуття в табір для офіцерів в Рідмайері поблизу Шефілда, Деніц швидко почав планувати повернення в Німеччину. Єдиним способом такого повернення було репатріювання в якості військовополоненого, в якого ніби-то все не гаразд зі здоров’ям, а точніше, з головою.
Він свідомо і непохитно почав розігрувати психічнохворого, граючи в дитячі ігри з пряниками, банками від консерви і порцеляновими песиками, які можна було купити в магазині, і робив це так віртуозно, що навіть його старпом повірив в несамовитість свого командира.
Після вдалої ролі, Деніц потрапив в лікарню по більш серйозному лікуванню, і там інший командир підводного човна – лейтенант цур зее фон Шпігель – порадив йому:
«Удавати чокнутого – це тут не допоможе, вже пробували. Деніце, чи немає в тебе, хвороби посерйозніше – малярії чи ще чого-небуть?»
Коли Деніц відлежувався, на додаток до його психічного захворювання лікарі доповнили ще й те, що Деніц страждає «рецидивом старого тропічного захворювання». Накінець, прив’язаний до ношів, він почув бажаний для себе діагноз, що дозволив йому досить швидко репатріюватися до Німеччини.
За бойові заслуги був нагороджений Залізним хрестом ІІ і І класів.

Просування по службі
В липні 1919 р. обер-лейтенант повернувся в Німеччину. Деніц побачив, як все змінилося, як все стало іншим. Його прийняв корветтенкапітан (капітан 3-го рангу) Шульце, під початком якого він служив на підводному човні в Середземному морі. Тепер Шульце займався відібранням офіцерів для відновлення морського флоту Німеччини, який згідно з Версальським договором був зменшений до декількох кораблів, а підводні човни взагалі було заборонено.
Шульце знав навики командира підводними човнами, якими володів Деніц і запропонував: «Деніце, ти до нас приєднаєшся?»
Деніц: «А в нас будуть знову хоча б якісь човни?»
Шульце: «Так, я впевнений. Звичайно, через декілька років».
Після цього Деніц вирішив далі служити своїй державі він був прийнятий на військово-морську базу в Кілі.
01.03.1920 р. у зв’язку з тим, що він перевівся на торпедні катери на базу в Свінемюнде, що на узбережжі Померанії, прийняв там під своє командування торпедний катер Т – 157.
На початку 1921 р. отримав звання капітан-лейтенанта цур зее.
В 1923 р. повернувся в Кіль, і був призначений на посаду експерта мінно-торпедно-розвідувальної інспекції та взяв участь в розробці нового зразка глибинної бомби.
Восени 1924 р. після коротких курсів штабних офіцерів, які проводив інспектор військово-морських закладів Еріх Редер, Деніца перевели у військово-морське командування в Берлін. Тут він брав участь в розробці нового військово-морського уставу і положень про військові злочини та вів боротьбу з проникненням на флот більшовизму. Деніц за характером своєї роботи змушений був підтримувати постійний контакт з Рейхстагом.
Деніц був добре обізнаний про наступні кроки, які робились керівництвом флоту, аби обійти заборонні норми Версальського договору.
В серпні 1927 р. була здана інформація про таємне відтворення флоту, яка проникла в пресу, що викликало так званий «скандал Ломана». Що знав Деніц про таке порушення, залишилося таємницею, тому що він ніколи про це не хотів згадувати.
В 1928 р. він продовжив службу в Балтиці і був переведений в якості штурмана на легкий крейсер «Nimfa». Причетність до «справи Ломана» не завадила йому просуватися далі по службі.
В листопаді 1928 р. Деніц був призначений командиром 4-ої торпедної напівфлотилії 1-го дивізіону міноносців. Напівфлотилія включала 4 торпедних катера і 600 чоловік під командуванням 28 офіцерів.
Наступного року відбулися маневри, на яких Деніц відзначився, «знищивши» конвой умовного супротивника. Після цього на нього звернув увагу контр-адмірал Вальтер Гладіш, що керував таємною підготовкою до підводної війни.
З кінця 1930 р. по 1934 р. Деніц служив в штабі Північноморського району, у Вільгельмсхафені, де займався забезпеченням внутрішньої безпеки.
На початку 1933 р. його відправили в тривалу подорож за кордон. Деніц побував на Мальті, в Червоному морі, на узбережжі Індії, на Цейлоні, Батавії, Яві, деякий час в Сінгапурі, тощо.
В листопаді 1933 р. отримав звання фрегаттенкапітана.
В 1934 р. з метою удосконалення англійської мови, він відвідав Англію, а повернувшись, в жовтні цього ж року, отримав під своє командування легкий крейсер «Emden», на якому здійснив подорож навколо Африки.
01.02.1935 р. фюрер Адольф Гітлер віддав наказ розпочати будівництво підводних човнів, а в березні оголосив про односторонню відмову виконувати положення Версальського договору.
Після повернення з морської подорожі, Деніца, а також і капітана крейсера «Karlsrue», який також повернувся з далекого плавання, запросили на доповідь до головнокомандувача ВМС Еріха Редера, який уважно вислухав їхні доповіді і звернувся до командира «Emden» про те, що він вирішив, що Деніц буде командувати 1-ою флотилією підводних човнів.
06.06.1935 р. Карл Деніц був призначений фюрером підводних човнів (Führer der U-boote, FdU) і очолив 1-у флотилію підводних човнів.
В червні місяці одна з стін загадкової споруди в німецьких доках була забрана, і великий плавкран «Genrichlang» з плавбази «Saar» обережно переніс перший післявоєнний німецький підводний човен на воду.
28.06.1935 р. під час розкішної церемонії, перша субмарина була прийнята в склад ВМФ Німеччини.
Згодом з інтервалом в два тижня на воду було спущено ще 11 човнів. Це були 250-тонні субмарини, створені на зразок «каное» (маленькі човни).
27.09.1935 р. 1-а флотилія підводних човнів офіційно увійшла в склад ВМФ Німеччини.
01.10.1935 р. отримав звання капітана цур зее.
Відтепер Деніц опинився в невигідному положенні. В Берліні велику силу мали прибічники «великих кораблів», які вважали, що підводні човни, які були переможені в роки першої світової війни, застаріли і втратили силу для Kriegsmarine. Проте Деніц добре розумів що саме з 1918 р. навики підводного флоту пішили далеко вперед.
Все ж таки OKM (Oberkommando der Marinen) дозволило будувати Деніцу підводний флот, хоча майже ніякої допомоги не надавало.
До 1938 р. Деніц розробив тактику нападу підводних човнів групами, яка отримала назву тактики нападу «вовчих зграй» («Wolfstrudels»). Тепер йому потрібно було 620-тонні субмарини (тип VII), які здатні були діяти в Атлантиці. Проте деякі адмірали, які схильні були до гігантоманії, дійшли згоди до будівництва 2000-тонних підводних човнів, які мали бути більш стійкими і боєздатними. Проте Деніц знав що саме потрібно для підводного човна, і в кінці кінців він отримав необхідні повноваження для того щоб робити те, що він вважає за потрібне.
В травні 1938 р. Деніц надіслав головнокомандувачу ВМС спеціальний меморандум. В пресі перед цим було опубліковано британське зауваження з осудженням концепції «Великої Німеччини», і Деніц доповів свому керівництву, що для німецького флоту належить дотримуватись тієї доктрини, яка зазначає, що конфлікт Англії і Німеччини неможливий за ніяких умов, і виступив за негайне пришвидшення будівництва підводних човнів.
Відповідь на його меморандум прийшла через декілька днів. З неї слідувало, що ніяких змін в планах «збалансованого» розвитку ВМФ чи збільшення кількості підводних човнів не передбачається.
З керівництва флоту віце-адмірал Герман Денш, начальник розвідки флоту виступив в підтримку Деніца, зазначивши що підводні човни слід будувати де завгодно, лише аби будувати. Фюрер підводних човнів, також користувався повною підтримкою командувача флоту адмірала Ральфа Карльса, який теж вбачав правильним пришвидшити будівництво човнів і бажано побільше, проте Редер остаточно вважав, що війну проти «Королівського флоту» Великобританії можна буде виграти лише крейсерами, і тому ні думка Деніца, ні думки його прибічників не були взяті до уваги, хоча Деніц і далі продовжував наполягати на розширенні програми будівництва підводних човнів.
Восени 1938 р. до нього в Кіль приїхав відомий спеціаліст в галузі кораблебудування інженер Гельмут Вальтер, який спеціалізувався на розробленні силового обладнання нового типу. Вальтер винайшов парогазову турбіну, яка використовувала перекись водню (пергідроль – Н2О2), і який в результаті нескладної каталітичної реакції міг розкладатися на воду і кисень. Це дозволяло здійснювати постачання киснем дизелі підводного човна в зануреному стані.
Перекись водню, який почав використовуватися в двигунах був зашифрований такими термінами як Oxilyn, Aurol чи паливо Т, з якими ознайомився Деніц і одразу оцінив можливості нового винаходу пообіцявши надати повну підтримку, замість тої підтримки, яку ненадало адміралтейство, до якого звертався Вальтер з проханням оцінити винахід, а у відповідь отримав лише звичайне незаохочення.
Деніц вирішив знайти момент і поспілкуватись з головнокомандувачем. Коли йому це вдалося, Редер вислухав його уважно, але досить скептично поставився. Редер зазначив, що ідея Вальтера отримала достатню підтримку від деякого адміралтейства, але для втілення такого революційного процесу в життя, потрібно буде дуже багато часу, і на це затратиться досить багато фінансових ресурсів. Деніц відповів, що, навіть, якщо ідеї Вальтера і не отримають достатнього підтврдження на випробовуваннях, гра все ж таки вимагає свічок.
Через деякий час Вальтер знову почав жалітися на те, що до його винаходу немає ніякого заохочення, і Деніц знову спробував чинити тиск на підтримку Вальтера.
Деніц спланував так звану «воєнну гру» з натяком на бойові дії проти Англії. Район гри вибрали в Атлантиці, а тактичним малюнком – напад «зграй» на конвої.
В січні 1939 р. він рапортував, заключивши рапорт такими словами: «… Мені потрібно хоча б 300 підводних човнів, інакше я не зможу досягнути бажаних результатів у війні, незалежно від того, як добре буде підготовлений кожен окремо підводний човен. За такої кількості підводних човнів, які є в строю і на будівництві, я зможу добитися не більше чим серії шпилькових уколів».
Літом цього ж року, коли Редер переконував всіх, що війни з Заходом не буде, Деніц вирішив взяти відпустку. Проте пізніше він заявив: «Однак з впевненістю можна сказати: якщо війна прийде, то Англія буде проти нас. На рахунок цього можете бути впевнені».

Знову під час війни
Весь серпень міжнародна напруженість зростала і наближалась до відповідної межі. Надходили повідомлення, що британський і французький флоти прийняли міри безпеки.
Деніц, якого відкликали з відпустки по телефону, отримав відповідні вказівки, і в середині серпня весь невличкий підводний флот залишив свої бази в Північному і Балтійському морях. Він також переніс свою штаб-квартиру з Свінемюнде в дерев’яні казарми на околиці Вільгельмсхафена.
03.09.1939 р. вранці, коли він проводив нараду з офіцерами штабу, йому було передано черезвичайне повідомлення. В ньому був перехоплений британський сигнал всім військовим кораблям і торгівельним суднам, який складався з двох слів, переданих відкритим текстом: «Total Germany». Це означало, що Англія оголосила війну Німеччині. Деніц зустрів таку новину нецензурними словами і почав взбуджено ходити по залу засідань.
Він викрикнув: «Прокляття! Знову мені через це проходити?!»
Раптом він залишив нараду і пішов у свій кабінет, де на протязі півгодини залишався на самоті зі своїми думками, а тим часом його штаб готував накази для передачі на човни, які знаходились на своїх позиціях.
Деніц повернувся спокійним і здавався рішучим, його офіцери не помітили в ньому некомпетентність, він запитався: «Які міри ви прийняли? Покажіть ваші проекти наказів… Дуже добре, робіть так і надалі».
Після того, він пішов до великої карти, яка закривала одну із стін. На ній були креслення берегової лінії Північного моря, Британських островів, Східної Атлантики. Деніц почав обдумувати стратигічні плани для свого невеличкого підводного флоту, а його офіцери відмічували прапорцями місця перебування кожного човна.
В цей час в його розпорядженні було всього 56 човнів, з яких 22 були надто великими, аби вдало вести підводну війну в океані. Але попри все вони вже патрулювали в морі і ставили мінні перегородження біля берегів Англії.
05.09.1939 р. капітан-лейтенант Герберт Шульце, командир U-48, доповів про потоплений ним біля берегів Шотландії «Rojal Septr». Звістка про це дійшла до Деніца, який як можна сказати був гордий за те що відбулося. Після цього він почав досить уважно спостерігати за тим, як його човни справляються в перших бойових діях.
27.09.1939 р. Деніц стояв біля шлюзових воріт Вільгельмсхафена, спостерігаючи за поверненням з походу підводного човна U-30, командиром якого був лейтенант цур зее Фріц Юліус Лемп.
Погода була сонячна, залунав оркестр, коли човен почав поволі наближатися до пірсу.
Накінець перед Деніцом став командир підводного човна.
Лемп: «Дозвольте доповісти: U-30 з патрулювання повернулась».
Деніц простягнув руку і запитав: «Ну, Лемпе, як справи?»
Лемп не вспівши відірвати руку від козирка, тихим голосом промовив: «Я повинен дещо доповісти. Я потопив «Атенію» (04.09.1939 р. у світовій пресі майоріли заголовки, про те, що британський пароплав «Atenie» затонув від загадкового вибуху в перші дні війни. Хоча насправді ніхто нічого не знав, почали припускати що це німецькі підводні човни, але рейхсміністр пропаганди Йозеф Геббельс казав, що це диверсія, спеціально органіована Англією, з метою залякування Німеччини).
«Що?!» – Деніц охолов.
Лемп повторив: «Я потопив «Атенію». Прийняв її за допоміжний крейсер. Я зрозумів свою помилку тільки тоді, коли було досить пізно».
Деніц: «Нічого собі, заварив кашу. Ви спричинили нам такий головний біль, Лемпе».
Лемп опустив голову: «Я розумію».
Деніц: «Я зобов’язаний буду віддати вас під трибунал».
Лемп: «Слухаюсь».
Деніц: «До того ж це повинно триматися в суворій таємниці. Повідомте про це свою команду».
Лемп: «Я вже зробив це».
Деніц: «Добре».
Після того, як Лемп повернувся з Берліну, де адміралтейством було вирішено обійтися без трибуналу заради збереження таємниці, Деніц посадив його під домашній арешт, щоб він як належить вивчив силуети кораблів, і на цьому справу було закрито.
В кінці вересня та на початку жовтня 1939 р. Деніц особисто спланував операцію в Скапа Флоу, яка на його думку могла якимось чином вплинути на хід військових операцій, і дала б змогу атакувати добре захищені ворожі кораблі без ніяких зусиль, просто проникнути на добре захищену територію ворога і вчинити там, з глибини диверсію, і звісно, повернутися живим.
Для виконання операції він вибрав капітан-лейтенанта Гюнтера Пріна, аса підводної війни. Його було запрошено на прийом до самого Деніца.
Прін: «З’явився згідно вашого наказу».
Деніц простягнув руку, привітався і сказав: «Дякую Прін. Тепер, уважно послухайте Велмера» (якись капітан-лейтенант Велмер, командир підводного човна). Деніц повернувся до Велмера і сказав: «Почніть з самого початку».
Велмер підійшов до столу, нахилився над картою і пальцем почав показувати на крапки, які були на карті. Він вказав на Оркнейські острови. В центрі карти було написано великими буквами: «Skapa Flou bucht» («Затока Скапа Флоу»). Затока з такою назвою знаходилась в південній частині острова Мейнленд – самого великого з Оркнейських островів.
Деніц також нахилився над картою і вказав на місця з крапками по компасу. Спочатку стрілка компасу показувала на Гох-Саунд, де капітан І рангу зауважив про гибель якогось командира підводного човна Есманна, а потім стрілка почала блукати по карті.
Деніц сказав: «Під час війни тут проходила британська лінія оборони. Імовірно, вони знову там. В цьому місці загинув Есманн. Ось тут, звичайна якірна стоянка британського флоту. Всі сім входів в затоку захищені і добре охороняються. Але думаю, рішучий командир зможе потрапити туди.
Нагадую, це буде не легко, тому що між островами дуже сильна течія. І все ж таки, я вірю, що це можна зробити».
Деніц високо підняв голову і вивчаючим поглядом подивився на Пріна: «Прін, ваша думка?»
Прін, невспів відповісти, як Деніц продовжив: «Я не очікую відповіді зараз. Обдумайте все добре. Візміть всю інформацію з собою і вивчіть можливості. Я чекаю вашого рішення у вівторок».
Прін став струнко, а Деніц продовжив: «Сподіваюсь Прін, ви розумієте. Ви абсолютно вільні в прийнятті власного рішення. Якщо ви прийдете до заключення, що ця справа неможлива, ви допівсте мені про це.
Ніякі осудження не торкнуться вас, тому що ми знаємо, що ваше рішення буде базуватися на вашій продуманій думці». Деніц потиснув йому руку, Прін відкозиряв і пішов глибоко обдумувати пропозицію.
Наступного дня Деніцу зателефонували. Телефонував капітан І рангу Ганс фон Фрідебург (з 1941 р. другий командувач підводного флоту): «Пане командувач, Прін зараз в мене. Добре… О чотирнадцятій годині».
Рівно о другій годині Деніц прийняв Пріна. Командувач стояв біля столу і навіть не відповів на його привітання, ніби не помітив його.
Він уважно подивився на Пріна і спитав: «Так чи ні?».
Прін: «Так».
Тінь маленької посмішки пройшла по лиці Деніца, проте дуже швидко він знову став суворим, і спитався: «Ви все добре обдумали? Чи думали ви про Есманна і Хенне?»
Прін: «Так, пане командувач».
Деніц: «Ну що ж. Готуйте човен. Ми призначимо час виходу пізніше».
Командувач встав і мовчки потиснув Пріну руку.
В ніч з 13 на 14.10.1939 р. підводний човен U-47 під командуванням капітан-лейтенанта Гюнтера Пріна увійшовши через протоку Керк-Саунд, яка не досить сильно охоронялася в затоку Скапа Флоу, потопив лінкор «Rojal Ouk», і живим повернувся додому.
U-47 повернувся на базу, його командира очікували поздоровлення від вищого командування. Коли човен підпливав до пірса, на ньому стояли Деніц і гроссадмірал Еріх Редер.
Після особистих поздоровлень командира човна та його екіпажу, Редер повернувся до Деніца і перед строєм оголосив, що капітану І рангу присвоюється звання контр-адмірала.
Ранньою весною 1940 р. вже віце-адміралу Деніцу було наказано з’явитися з доповіддю в Берлін. Прибувши в будівлю по вулиці Тірпіцуфер, де знаходилось адміралтейство, його зустрів старший оперативний офіцер штабу капітан І рангу Вагнер. Від нього Деніц дізнався, що ще на початку жовтня 1939 р. союзники намагалися окупувати Норвегію в якості частини їхнього стратегічного плану по оточенню Німеччини і перерізання каналу постачань залізної руди зі Скандинавії. Також він дізнався, що повідомлення з розвідувального відомства адмірала Вільгельма Канаріса і від німецького військово-морського аташе в Осло, демонстрували, що військові представники союзників в Норвегії на протязі декількох отстанніх місяців дуже активні. Було відомо, що норвезькі суднобудівники надали близько міліона тон танкерних водоємкостей в розпорядження союзників. Така інформація послужила Деніцу для того аби приступити до планування знищення тієї тонажності, яка надавалась у підтримку.
Деніц сподівався, що весною його човни знову почнуть громити морські торгівельні комунікації, але Редер вирішив інакше, він наказав йому підтримувати вторгнення в Норвегію. Деніц намагався протестувати проти вторгення, тому вважав, що основні зусилля підводного флоту повинні бути направлені на знищення торгівельних суден супротивника на його головних морських комунікаціях, проте все було марно. Квітень місяць виявився досить невдалим для німецьких підводників. Союзники понесли досить малі з початку війни втрати – всього 20 кораблів.
21.04.1940 р. за вмілу організацію атак на судна супротивника Деніц був нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста.
В кінці травня 1940 р. Деніц стоячи на пірсі зустрічав підводний човен U-9 командиром якого був корветтенкапітан (капітан ІІІ рангу) Вольфганг Лют. Його човен 25 травня біля берегів Норфолка потрапив під приціл британських есмінців, які ганялися за ними, доки Лют ледь не загинувши вцілів.
Деніц зустрів його з словами: «Звідки ви взялися? Я вже думав, вас немає в живих. Британці говорять, що потопили вас».
Лют: «Отже, бритнці трошки поспішили. Вони навіть обклали нас буями, проте нікого там не знайдуть».
В червні 1940 р., коли падіння Франції дало Деніцу нові бази, що були розташовані блище до британських комунікацій, дозволяли збільшити час бойового патрулювання.
Капітан І рангу Ебергардт Годт, начальник оперативного відділу Штабу керівництва морськими операціями, зазначив, що порти Біскайської затоки, які є у володінні, значно скоротять транзитні шляхи човнів, які швидко зменшать їх радіус дії.
Деніц на знак погодження кивнув головою і сказав: «Капітуляція Франції – це ніби подарунок з неба, і немає межі нашій вдячності за це. Британські морські шляхи проходять, можна сказати, біля нашого порогу, і це означає, що наші човни можуть присвятити весь свій час бойовим діям.
Це збільшить наші шанси на успіх і у деякому випадку компенсує катастрофічну нестачу човнів. Сто човнів Годт! Як би ж… Коли перші човни припливуть в Лор’ян?».
Годт: «Вони зможуть приступити до використання біскайських портів для ремонту і постачання, після того, як повернуться з операцій в червні. Ми переправляємо робочу силу з верфі «Deutschland», а перші групи командного складу вже в дорозі».
Деніц розсіяно подивився у вікно, на корів, які в тіні на рівній зеленій галявині мирно микали траву, сказав: «Добре. Ви знаєте, що оголошення нам війни Британією було шоком для мене, тому що в той час ми були недостатньо сильними для битв і в нас було мало контрольованої території, аби витримати повну блокаду з її боку. Тепер, усе-таки, ми контролюємо все це».
Деніц обвівши рукою Польщу, Норвегію, Данію, Нідерланди, Бельгію і Північну Францію продовжив: «Тепер я вперше вірю, що перемога знаходиться в наших руках, тому що нам не загрожують збитки з боку блокади. Враховуючи, що ми контролюємо всі ці території, Європа може витримати довгу війну. Але, щоб забезпечити собі безпеку, ми повинні перешкодити ворогові проникнути в ці райони, і ми повинні забезпечити контроль з повітря над ними».
Після цього для Великобританії настали чорні дні. В червні було втрачено 58 кораблів (284113 т), в липні - 38 (195825 т), в серпні — 56 (267618 т), у вересні - 59 (295335 т), в жовтні — 63 (352407 т). Через погодні умови листопад і грудень виявились для німців менш «врожайними» — 32 корабля (146613 т) і відповідно 37 кораблів (212590 т). За 7 місяців Великобританія втратила 343 кораблі загальною водоємкістю 1754501 т.
Кількість затоплених кораблів перевищувала кількість збудованих, недивлячись на допомогу, яку прем’єр-міністр Уінстон Черчіль отримував від свого товариша з США Теодора Рузвелта. Якось після війни Черчіль визнав, що тільки під час «битви за Атлантику» відчув справжню загрозу для Англії.
Якось Деніц прилетів із Зенгвардена з інспекцією. Як завжди будучи заклопотаним, він поставив перед собою детальний план перевірки., побачив усе, поспілкувався з моряками, перевірив верфі і арсенал, вислухав думки інших, надав деякі поради, зробив для себе замітки.
Як казав він своєму ад’ютанту: «Фурман, запишіть це… Зазначте це, Фурмане…», а той так і робив, заносив усе в записну книжку.
Потім вони сіли в автомобіль і поїхали в Банн, де їх очікував літак моделі «Junkers». По дорозі Деніц впевнено сказав: «Фурмане, восени, ми переїдемо сюди. Я повинен бути блище до своїх людей, бути з ними в контакті, знати їхні проблеми – від цього залежить все».
01.09.1940 р. Деніц переніс свою штаб-квартиру з Зенгвардена, що під Вільгельмсхафеном в Париж. Його перехід був частиною операції по сконцентруванню всіх командних постів для проведення операції «Seeloewe» («Морський лев») – вторгнення у Великобританію. Він розмістив свій командний пункт в одній з добре спланованих будівель на бульварі Сюше. З ним був невеличкий особистий штаб, і кожні декілька днів командири підводних чонів приїжджали сюди на доповідь, тоді коли поверталися з патрулювання.
Кожен ранок, коли годдиник показував «9», Деніц йшов в оперативну кімнату, і черговий офіцер оперативного відділу штабу доповідав йому про те що сталося за ніч...........

_________________
ДАЙвінг(Гайвінг)-вид інтелектуально –фізичного спорту;боротьба- основною ціллю якої є відстоювання прав і свобод громадян,які порушуються неродовими, та корумпованими працівниками Державтоінспекції .


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 11 фев 2012, 18:01 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 06 май 2010, 19:58
Сообщений: 3641
Откуда: Украина
Авто: КАМАЗ-Прадо
Город: Донецк
http://newsby.org/news/2008/08/30/text12977.htm


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 04 май 2012, 09:49 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 06 май 2010, 19:58
Сообщений: 3641
Откуда: Украина
Авто: КАМАЗ-Прадо
Город: Донецк
http://kollaideru.net/apokalipsis/kak_p ... emlya.html
http://dovgel.com/zch.htm


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 01 сен 2012, 17:27 
Не в сети
Борец
Аватар пользователя

Зарегистрирован: 06 май 2010, 19:58
Сообщений: 3641
Откуда: Украина
Авто: КАМАЗ-Прадо
Город: Донецк
http://www.itogi.ru/paradox/2012/34/181371.html


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
 Заголовок сообщения: Re: база - 211
СообщениеДобавлено: 01 сен 2012, 20:16 
Не в сети
Борец

Зарегистрирован: 23 фев 2011, 12:48
Сообщений: 1430
Авто: Шкода А5
kam писал(а):

По глубокому вакууму полный бред. 0.2 мм рт.ст достигается даже не очень мощными насосами.


Вернуться наверх
 Профиль  
Ответить с цитатой  
Показать сообщения за:  Сортировать по:  
Начать новую тему Ответить на тему  [ Сообщений: 26 ]  На страницу 1, 2  След.

Часовой пояс: UTC + 2 часа


Кто сейчас на форуме

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 12


Вы не можете начинать темы
Вы не можете отвечать на сообщения
Вы не можете редактировать свои сообщения
Вы не можете удалять свои сообщения
Вы не можете добавлять вложения

Найти:
Перейти:  
cron